Томас, зірки спринту та гість із іншої епохи. 10 відомих велогонщиків, які завершили кар’єру в 2025 році
Сезон 2025 року в світовому велоспорті добіг свого завершення, зараз у гонщиків міжсезоння: період відпочинку, перезавантаження та зарядження силами на наступний рік. Втім, є чимало зірок, яких наступного року в пелотоні ми вже не побачимо. Сьогодні ми поговоримо про відомих велогонщиків, які завершили кар'єру в 2025 році.
Елія Вівіані (Італія, 36 років)
Елія Вівіані на початку поточного сезону покинув Ineos Grenadiers і перейшов у Lotto. Метою італійського ветерана було здобути 100 перемог у професійній кар'єрі. Враховуючи, що перед стартом сезону на рахунку Елія їх було 89 – завдання було дуже непростим, тим більше для ветерана, який останніми роками помітно здав. Розумів це і сам Вівіані, який заявляв, що заради мети в 100 перемог може залишитися у спорті навіть на 2026 рік.
Проте за сезон-2025 італієць здобув лише 2 перемоги (етап Туру Туреччини в квітні та Меморіал Бріка Шотте у вересні), тому зрозумів: досягти мети буде вкрай важко, навіть якщо відкласти вихід на пенсію ще на рік. Рішення було очевидним, і на початку жовтня Елія його таки ухвалив: сезон-2025 був останнім у його кар'єрі.
Протягом більшої частини кар'єри Вівіані ніяк не міг дотягнути до статусу спринтера топрівня. За великим рахунком, на елітному рівні Елія був лише два роки – 2018 і 2019, які він провів у складі Quick Step. У 2018 році він виграв 4 етапи на Джиро д'Італія та 3 – на Вуельті, в 2019 додав до свого послужного списку перемогу на етапі Тур де Франс і титул чемпіона Європи в груповій гонці.
Ні до, ні після цього нічого схожого на такі результати Вівіані не демонстрував. Елія став одним із цілого ряду спринтерів, які переживали найкращі роки в кар'єрі в Quick Step, а, покинувши проєкт Патріка Лефевра, втриматися на топовому рівні так і не змогли.
Значно успішнішою була кар'єра Вівіані у трековому велоспорті. Протягом багатьох років він поєднував трек із шосе, і, ймовірно, це також стало однією з причин, чому на шосе Елія до кінця реалізувати себе не зумів. Утім, воно того вартувало: 3 титули чемпіона світу, 8 – на чемпіонаті Європи, золото Олімпіади-2016 в омніумі – вражаючий послужний список.
Майкл Вудс (Канада, 39 років)
Майкл Вудс – типовий приклад гонщика пізнього дозрівання: всі головні успіхи до нього прийшли у віці 30+ років. І причина тому проста: канадець пізно з'явився у велоспорті. З дитинства він займався хокеєм і легкою атлетикою, і подавав чималі надії в бігу на середні дистанції. Зокрема, в 2005 році він встановив два юнацькі рекорди Канади – в бігу на 1 милю та на 3 км. У тому ж році переміг на дистанції в 1500 метрів на ПанАмериканському атлетичному чемпіонаті.
Проте в 2007 році його легкоатлетична кар'єра обірвалась. Вудс отримав стресовий перелом стопи, двічі безуспішно переніс операцію, і вирішив спробувати свої сили у велоспорті. Свій перший професійний контракт він підписав лише в 2013 році, в віці 25 років. Після кількох років у скромних проєктах у 2016 році, на порозі свого 30-річчя, Вудс нарешті отримав контракт від команди Світового туру Cannondale (нині – EF Education) та можливість проявити себе на елітному рівні.
І він нею скористався сповна: свій дебютний сезон у Світовому турі він розпочав із 5 місця в загальному заліку Туру Даун Андер у січні. Вудс зарекомендував себе фахівцем гонок на середньогірському рельєфі та у великих горах – саме там він і досягне усіх головних успіхів у кар'єрі.
З такими гоночними характеристиками Вудс прекрасно почувався на горбистих класиках. Про це найкращим чином говорить статистика його виступів на Льєж – Бастонь – Льєж. На "Ля Доєнн" канадець брав участь 7 разів: 6 потраплянь у топ-10 і одне 12 місце. Втім, до перемоги так і не дотягнувся: найкращий результат – 2 місце в 2018 році.
Схожа історія була і з іншими топовими одноденками: Вудс постійно був десь поруч із великою перемогою, проте здобув її лише одного разу – на Мілан – Турин-2019. Роком раніше дуже складним за рельєфом був і чемпіонат світу в Інсбруку, і Вудс цим скористався сповна, завоювавши бронзу в груповій гонці.
Сильно канадець виступав і на топових тижневих багатоденках, фінішувавши у топ-10 загального заліку Тіррено – Адріатико, Туру Каталонії, Туру Романдії та Туру Швейцарії. А ось на Гран турах досягнення скромніші: 7 місце на Вуельті-2017 так і залишилося для канадця єдиним більш-менш успішним заходом на загальний залік.
Втім, невдачі на етапах Гран турів він компенсовував красивими перемогами на престижних етапах: 3 на Вуельті та 1 – на Тур де Франс. Перша з них трапилася на Вуельті-2018, де Вудс із пелотону виграв гірський фініш на Балькон де Біскайя. Утім, всі подальші перемоги були здобуті із відривів. Найвідоміша з них – звісно ж, на легендарній вершині Пюї де Дом на Тур де Франс-2023. Цього успіху Вудс уже досягнув у складі Israel Premier Tech, куди перейшов із EF Education у 2021 році.
Сезон-2025 Майкл розпочав солідно – з 10 місця в загальному заліку Туру Даун Андер. Утім, виступ на австралійській багатоденці в січні так і залишився єдиним солідним перфомансом у сезоні. Цей факт, а також 39-річний вік, призвели до рішення про завершення кар'єри. Попри те, що Вудс частіше залишався поряд із великими перемогами, ніж здобував їх, своїм шляхом у велоспорті він може пишатися. І можна лише шкодувати про те, що у сідло він не сів значно раніше.
Рафал Майка (Польща, 36 років)
Рафал Майка був одним із найкращих чистих гірників свого покоління. Головних особистих успіхів він досягнув ще у минулому десятиріччі: 6 фінішів у топ-10 загального заліку на Гран турах, найкращим із яких було 3 місце на Вуельті-2015.
На Тур де Франс поляку жодного разу фінішувати у топ-10 генеральної класифікації так і не вдалося, натомість, він здобув три перемоги на етапах та двічі – у 2014 і 2016 роках – вигравав горохову майку найкращого гірника.
Заключний етап своєї кар'єри Майка провів у складі UAE Emirates. У найсильнішій команді світу розраховувати на статус капітана він уже не міг, проте проявив себе як один із найкращих гірських грегарі у пелотоні. Так, це не збагачувало пальмарес поляка, проте принесло повагу серед колег, захоплення серед уболівальників і дозволяло поповнювати банківський рахунок кругленькими сумами.
Майка вирішив не чекати спаду в кар'єрі та повісив велосипед на цвях ще коли був у повному порядку. На Джиро-2025 він був, напевно, найкращим гірським грегарі в пелотоні, а у червні вдруге в кар'єрі став чемпіоном Польщі у груповій гонці.
Руй Кошта (Португалія, 39 років)
Руй Кошта увійде в історію перш за все, як сенсаційний чемпіон світу 2013 року. Того дощового вересневого дня у Флоренції португалець скористався незлагодженістю дій двох лідерів збірної Іспанії, Хоакіна Родрігеса і Алехандро Вальверде, і обіграв першого у парному фінішному спринті.
Хоча насправді багато хто забуває, що тією веселковою майкою успіхи в кар'єрі Кошти не обмежуються: він був дуже сильним генеральщиком на тижневі багатоденки та одноденником на горбисті класики.
Якщо говорити про тижневі багатоденки, то найкращим чином Кошта виглядав на швейцарській землі: в 2012 – 2014 роках він тричі поспіль вигравав Тур Швейцарії та замикав топ-3 загального заліку Туру Романдії. Окрім цього, варто відзначити 2 місця на Париж – Ніцца-2014 та тому ж Турі Романдії в 2019 році. Що стосується одноденок, то Кошта потрапляв на подіум двох Монументів – Ломбардії в 2014 році та Льєж – Бастонь – Льєж у 2016-му.
Попри успіхи Кошти на тижневих багатоденках, у загальному заліку Гран турів у нього не виходило нічого – на 3 тижні португальця не вистачало. Втім, перемоги на окремих етапах були – 3 на Тур де Франс у 2011 і 2013 роках і 1 – на Вуельті-2023.
Загалом, перемога на етапі Вуельти-2023 була єдиним вагомим успіхом Кошти на заключному етапі його кар'єри. Останніми роками він помітно здав і, відверто кажучи, на декілька років запізнився із рішенням про завершення кар'єри.
Окрім спортивних успіхів, Руй Кошта також запам'ятався скандальною бійкою з Карлосом Барредо після фінішу 6 етапу Тур де Франс-2010. Хоча ініціатором її був не Кошта, а іспанець.
Калеб Юен (Австралія, 31 рік)
Калеб Юен – постать багато в чому унікальна в нашому списку. З усіх героїв цього матеріалу він наймолодший, єдиний, хто переміг у свій останній гоночний день і чиє завершення кар'єри стало великою несподіванкою.
2025 рік у виконанні Юена був дивним від самого початку. На початку січня він раптово зник із ростеру своєї команди Jayco AlUla. Згодом про розірвання контракту з зірковим спринтером таки повідомили офіційно, після чого він опинився у Ineos Grenadiers – хоча ходили чутки, що причиною розірвання угоди з Jayco AlUla були таємні переговори з XDS Astana, про які керівництво австралійського проєкту дізналося.
Історія Юена з Ineos Grenadiers була короткою: всього 7 гоночних днів, із яких 2 – перший і останній – завершилися перемогами. Дебютував австралієць наприкінці березня з виграного етапу італійської багатоденки Сеттімана Коппі е Барталі, а у квітні виграв 2 етап Туру Країни Басків. Подальші етапи іспанської багатоденки були занадто складними за рельєфом для Юена, тому він просто зійшов із гонки, а уже на початку травня несподівано оголосив про завершення кар'єри.
Відчуття недореалізованості від кар'єри Калеба залишилося, і не лише через раптове її завершення у доволі молодому віці. В дорослому велоспорті він з'явився як великий талант із сріблом юніорського (2012 рік) і молодіжного (2014) чемпіонатів світу. Вибір першої професійної команди був очевидним – австралоцентрична Orica GreenEdge. Успіхи не змусили себе чекати: вже на другий сезон у професіоналах – перемога на етапі Вуельти-2015.
Поступово австралієць перетворювався з молодого та перспективного спринтера на зірку першої величини. В 2017 році він виграє етап на Джиро д'Італія, а наступного року зупиняється за крок від перемоги на Мілан – Сан Ремо. Юен виграв спринт із пелотону, проте це був спринт лише за 2 місце – наздогнати блискучого Вінченцо Нібалі основна група так і не змогла.
Після завершення сезону-2018 Юен доволі несподівано покинув Orica GreenEdge і перейшов у Lotto. Проте цей дещо нелогічний трансфер повністю себе виправдав – у бельгійському проєкті Калеб став спринтером №1 у світі. В 2019 році він виграє 2 етапи Джиро та 3 – на Тур де Франс. Наступного року додає до своєї колекції ще 2 етапи на Турі, в 2021 році – ще 2 етапи на Джиро.
Безумовно, 2019 рік був абсолютною вершиною кар'єри Юена, проте в наступні 2 роки він все ще був на топовому рівні. А далі його кар'єра пішла на спад усе стрімкіше. Наприкінці 2023 року він покинув Lotto внаслідок розбіжностей із новим керівником проєкту, Стефаном Юло.
Калеб вирішив перезапустити кар'єру, повернувшись до витоків – у Orica GreenEdge, яка на той момент уже змінила назву на Jayco AlUla. Проте спроба вийшла невдалою: лише 3 перемоги за 2024 рік, жодна із яких не була здобута на рівні Світового туру. Юена не можна повною мірою назвати "one-year wonder", проте його зірка згасла дуже рано та дуже стрімко.
Арно Демар (Франція, 34 роки)
Ще один із плеяди іменитих спринтерів, які завершили кар'єру цього року, став Арно Демар. Як і Юен, він з'явився у дорослому велоспорті в статусі гарячого проспекта, свіжоспеченого чемпіона світу серед молоді. І більшу частину кар'єри провів у одній команді – FDJ.
На відміну від Юена зліт Демара в еліту не був настільки стрімким. Втім, до своєї перемоги на Мілан – Сан Ремо Арно таки дотягнувся, у 2016 році. Хоча та перемога вважається контроверсійною: багато очевидців стверджують, що після випадання на Поджо Демар повернувся у пелотон із явною допомогою командної технічки. Втім, жодних відеодоказів порушення правил знайти не вдалося, тому перемогу в Арно ніхто не забрав.
Як би там не було, випадковим той успіх назвати не можна: у ті роки Демар був не чистим спринтером, а також розвивався як потенційно сильний одноденник: з витривалістю, вмінням терпіти рельєф і індивідуальним ходом у нього було все гаразд. Арно, звісно ж, мріяв про перемогу на Париж – Рубе, проте його максимумом у "Північному пеклі" так і залишилося 6 місце у 2017 році.
Як спринтер француз також реалізувався. В 2017 і 2018 роках він виграв по одному етапу Тур де Франс, після чого його пріоритети змістилися (частково вимушено, але про це – згодом) в бік Джиро. Вийшло більш ніж плідно: 8 перемог на етапах і двічі завойована Maglia Ciclamino найкращого в спринтерському заліку.
Демар, імовірно, так і провів би усю кар'єру в рідній FDJ, проте обставини були проти цього. У Арно виник конфлікт із партнером по команді Давідом Годю, який останній "випадково" виніс у публічну площину. Годю не хотів бачити Демара у складі команди на Тур де Франс, і керівництво FDJ стало на боку генеральщика, а не спринтера. Арно двічі поспіль пропустив "Велику петлю", після чого його поставили перед фактом: нового контракту не буде.
Демар мав покинути FDJ наприкінці 2023 року, проте сторони домовилися достроково розірвати угоду, і вже у серпні, у самий розпал сезону, зірковий спринтер перейшов у інший французький проєкт, Arkea Samsic.
Від цього рішення програли абсолютно всі. Ставка FDJ на Годю себе не виправдала – Давід із кожним роком лише деградує. Сам Демар у новій команді також не зумів проявити себе: його два з половиною сезони в Arkea були відверто провальними. Наприкінці поточного сезону французький проєкт припинив своє існування, а у Демара моральних сил і мотивації на спробу перезавантажити кар'єру в іншому проєкті вже не знайшлося. Сумне завершення яскравої кар'єри з присмаком не до кінця реалізованих можливостей.
Ромен Барде (Франція, 34 роки)
Як і Калеб Юен, Ромен Барде завершив кар'єру не наприкінці сезону, а в його розпал – після червневого Критеріума Дофіне. Втім, на відміну від австралійця, у випадку Барде це було не спонтанне та несподіване, а заздалегідь сплановане та оголошене рішення.
Підсумки кар'єри Барде Чемпіон підбив ще тоді, у червні, тому повторюватися сенсу немає. Зазначимо лише, що, попри всю значимість Ромена, ні для його команди, Picnic PostNL, ні для французького велоспорту загалом, його відхід катастрофою не став. У складі Picnic PostNL на тур де Франс-2025 повною мірою розкрилася нова зірка, Оскар Онлі, а французи моляться на нового суперталанта – 19-річного Поля Сейксаса із Decathlon Ag2r.
Александер Крістофф (Норвегія, 38 років)
Ще одним зірковим спринтером, який завершив кар'єру цього року, став Александер Крістофф. Хоча називати його спринтером, попри значні успіхи на цьому полі діяльності (4 перемоги на етапах Тур де Франс) все ж некоректно – радше одноденник із сильним фінішним спринтом.
Крістофф – точно не з тих гонщиків, які з юності вважалися суперталантами. Прориву в кар'єрі вдалося досягти лише в 2012 році, після переходу в російський проєкт Катюша. Першим гучним успіхом стала бронза Олімпіади-2012 у груповій гонці. Олександр Вінокуров і Рігоберто Уран зуміли втекти від пелотону та розібрали перші два місця, після чого Крістофф виграв спринт із групи переслідувачів.
З часом це стало фірмовим стилем норвежця на топових одноденках – сил на сольні атаки бракувало, тому він тримався в більш-менш численних групах переслідувачів і вигравав звідти спринт за високе місце. Саме це дозволило Крістоффу цілих 16 разів фінішувати у топ-10 на Монументах.
Втім, двічі Александер вигравав спринт не просто за високе місце, а за перемогу: на Мілан – Сан Ремо 2014 і Турі Фландрії-2015. Був близьким норвежець і до титулу чемпіона світу – в 2017 році на домашньому мундіалі в Бергені. Проте там він програв спринт Петеру Сагану та був змушений задовольнитися сріблом. Раніше того ж року Крістофф завоював титул чемпіона Європи в груповій гонці.
Заключні три роки професійної кар'єри Александер провів у норвезькому проєкті UnoX. Як і Вівіані, Крістофф ставив перед собою мету здобути 100 перемог у професіоналах, проте також її не виконав. Хоча був значно ближчим, ніж італієць, зупинившись на позначці у 98 перемог.
Минулого року кар'єру завершив ровесник і співвітчизник Крістоффа, Едвальд Боассон Хаген. Його з юних років вважали головним талантом свого покоління та пророкували йому велике майбутнє. Проте у підсумку Боассон Хаген не досягнув і половини того, що здобув Крістофф – яскрава ілюстрація того, яким був кар'єрний шлях Александера та за рахунок чого він став тим, ким став.
Герейнт Томас (Велика Британія, 39 років)
Герейнт Томас оголосив про свої наміри завершити кар'єру ще на початку поточного сезону. Судячи із результатів валійця в 2025 році, серйозних спортивних завдань він перед собою і не ставив – просто велике коло пошани в змагальному режимі.
Томас був одним із найяскравіших представників цілого покоління британських трековиків, які ще у позаминулому десятилітті відправилися підкоряти шосе. Успіхи на велотреку в Томаса дійсно були вагомі: 3-разовий чемпіон світу та 2-разовий олімпійський чемпіон.
На шосе свої перші кроки Герейнт робив у складі Barloworld. Ця скромна команда стала сенсацією Тур де Франс-2007: південноафриканець Роберт Хантер виграв спринтерський етап, а колумбійський гірник Хуан Маурісіо Солер – ще один етап і горохову майку гірського короля. Були в тій команді й такі люди як Кріс Фрум, Констянтин Сівцов, Бен Свіфт, Фелікс Карденас, Енріко Гаспаротто, Стів Каммінгз, Деріл Імпі та багато інших.
Втім, у тій різношерстій компанії Томас нічим не виділився – його перші кроки на шосе були абсолютно непереконливими. Прогрес почався після переходу в новостворений британський мегапроєкт Sky в 2010 році. Втім, на початку минулого десятиріччя Герейнт вважався перспективним роздільником і майстром північних класик. У ті часи повірити в те, що одного разу він виграє Тур Фландрії, було значно простіше, ніж у те, що це майбутній переможець Тур де Франс.
Утім, приклад Бредлі Віггінза доводив, що команда Дейва Брейлсфорда вміє ліпити топових генеральщиків навіть із не надто підходящого матеріалу. У випадку Томаса злам наступив у середині минулого десятиліття: він поступово почав відмовлятися від північних класик і досягати успіхів на багатоденках.
Перемоги на Париж – Ніцца, Вольті Альгарве, Турі Альп, 2 місце на Турі Швейцарії – все це солідні результати, проте на 3 тижні дистанції Гран турів сил у Герейнта не вистачало. Перед стартом Тур де Франс-2018 Томас жодного разу не піднімався вище за 15 місце у загальному заліку Гран турів. Проте валієць осоромив усіх скептиків: він виграв два поспіль ключових етапи в Альпах, перехопив жовту майку лідера після 11 етапу та не віддав її до фінішу в Парижі.
Безумовно, тій перемозі Томаса сприяв цілий ряд факторів: втома Кріса Фрума та Тома Дюмулена після Джиро, травма та схід Вінченцо Нібалі. Проте в подальшому Герейнт довів невипадковість того успіху, ще по 2 рази піднявшись на подіуми Джиро та Туру. Будучи, здавалося б, абсолютно непридатним для боротьби за Гран тури, Томас перетворився на елітного багатоденника. Ще один яскравий приклад гонщика, який витиснув зі своїх можливостей максимум.
Франсіско Мансебо (Іспанія, 49 років)
І на завершення – найнесподіваніший гонщик у нашому списку, гість із зовсім іншої епохи. Молоді шанувальники велоспорту такого гонщика можуть взагалі не знати, а фанати зі стажем – імовірно, думали, що він завершив кар'єру років з 20 тому. Мансебо був зіркою велоспорту початку 2000-х, професійну кар'єру взагалі розпочав іще у 1998 році.
На Гран турах іспанець дебютував у 1999 році, а вже наступного року прийшов перший гучний успіх – 9 місце в загальному заліку Тур де Франс і біла майка найкращого молодого гонщика. Поступово з кінця топ-10 на "Великій петлі" Пакі піднімався на підступи до подіуму, у 2005 році фінішувавши четвертим. У 2003 – 2005 роках тричі поспіль також фінішував у топ-5 на домашній Вуельті, зокрема, піднявся на подіум у 2004 році.
Мансебо був на піку кар'єри, проте все обірвав найгучніший у історії велоспорту допінг-скандал, Операсьон Пуерто, який спалахнув напередодні Тур де Франс-2006, куди іспанець мав їхати вже у складі своєї нової команди, Ag2r. Серед підозрюваних опинився і Мансебо, якого, як і Яна Ульріха, Івана Бассо та багатьох інших зірок, до старту Туру-2006 не допустили.
Утім, на відміну від багатьох своїх товаришів по нещастю, довести провину Франсіско так нікому і не вдалося. Проте пляма на репутації була занадто серйозна: топові команди більше не хотіли мати з ним справу. Більшість у такій ситуації просто завершила кар'єру, але Мансебо вирішив продовжувати виступи в третьосортних (і, найчастіше, неєвропейських) командах і гонках відповідного рівня.
Там він і продовжував змагатися аж до наших днів, і у січні поточного року став найстаршим велогонщиком у історії, який виграв професійну гонку. Сталося це на першому етапі Тур де Сахель – рівень зрозумілий. Що цікаво, прощальною гонкою в кар'єрі Мансебо став жовтневий Тур Кюсю в Японії, який виграв українець Кирило Царенко.
Під питанням
Найбільш титулованим і гучним іменем у цьому списку міг би стати Кріс Фрум, проте його подальша доля залишається під знаком запитання. 4-разовий переможець Тур де Франс після складної травми влітку 2019 року та переходу в Israel Premier Tech дуже різко здав, і для опису його поточного стану фраза "збитий льотчик" була би компліментом.
Контракт 40-річного британця закінчується наприкінці поточного сезону. Враховуючи його поточну форму, були всі підстави вважати, що цей сезон стане останнім у його кар'єрі. На додачу до цього наприкінці серпня Фрум отримав важкі травми під час тренування на півдні Франції: переломи 5 ребер і поперекового хребця, а також пневмоторакс.
Після такого навіть молодий і успішний гонщик задумався би про завершення кар'єри, що вже говорити про 40-річного ветерана, пік кар'єри якого давно позаду! Проте, після виписки з лікарні Фрум заявив, що хоче продовжити кар'єру. Відверто кажучи, важко реагувати на таку заявку якось окрім покручування пальцем біля скроні.
Попри бажання та плани самого Фрума, цілком імовірно, що про завершення кар'єри йому таки доведеться оголосити: важко уявити собі, що якась команда буде готова запропонувати британцеві контракт. Проте формально Кріс поки що залишається у статусі чинного спортсмена.