"Спорт не любить слабких". Олена Ляшенко – про Олімпіаду, тренерську діяльність і сучасні реалії фігурного катання
Українська фігуристка Олена Ляшенко виступала на чотирьох Олімпіадах, здобула срібло та дві бронзи на чемпіонатах Європи, пережила зміну суддівської системи й, що найголовніше, змогла утриматися в еліті українського спорту протягом 13 років (!). Сьогодні вона – тренерка і мама трьох синів.
Ми поговорили з Оленою про її шлях у фігурному катанні, про складність роботи зі спортсменами сьогодні та про враження від фігурного катання на Олімпійських Іграх Мілан-Кортіна-2026.
Від занять для "здоров'я" до справи життя
У фігурне катання Олену Ляшенко в чотири роки привели батьки – не заради змагань та боротьби за медалі, а для зміцнення здоров'я. Утім, разом з першими досягненнями з'явилось бажання і наснага досягати більших результатів.
"Спочатку це було просто "треба ходити", – розповідає героїня. – Треба, щоб покращити здоров'я, щоб стати міцнішою. Але з часом це перестало бути обов'язком і стало потребою. Тобі подобається те, що ти робиш. З'являються перші медалі, перші кубки, грамоти, нагороди. Ти здобуваєш певний авторитет. І, звісно, це додає сил і бажання рухатися в цьому напрямку далі".
Цікаво, що батьки Олени не були пов'язані зі спортом і не брали активної участі в її спортивній кар'єрі.
"Вони могли подивитися змагання по телевізору, якщо була трансляція. Але тоді не було ані інтернету, ані Євроспорту – усе це з'явилося значно пізніше. Якщо показували виступи в записі, вони дивилися. І цього було достатньо."
Сьогодні, вже як тренер, вона дивиться на роль батьків інакше.
"У нашому виді спорту рання спеціалізація. Дітей приводять у 3-4 роки, і це ще зовсім малюки. Без батьків у цьому віці нічого не відбувається – дитина не може самостійно ні одягнутися, ні доїхати на тренування. Тому на початковому етапі роль батьків дуже велика.
Але водночас вони повинні знайти тренера, якому довіряють, і в певний момент – відпустити дитину в його професійні руки. Бо з віком, коли спортсмен уже самостійний, найважливішим стає зв'язок тренер-спортсмен. Надмірне втручання іноді може заважати. Хоча, звісно, кожна ситуація індивідуальна".
В одному зі своїх інтерв'ю Олена Ляшенко говорила, що мріє про те, аби хтось з її дітей теж займався фігурним катанням.
"Молодші займаються фігурним катанням, а старший – п'ятиборством. Ми намагатимемося чогось навчитися в тих умовах, які може запропонувати Європа. Але я не можу сказати, що ми вже маємо якісь супердосягнення. Утім вони тренуються, мають прагнення, також дивляться Олімпіаду, дивляться на хлопців, спостерігають і вчяться – як кататися, як прекрасно можуть виглядати чоловіки в цьому виді спорту", – ділиться Ляшенко, озповідаючи про спортивний шлях своїх синів.
Наслідки зміни суддівської системи
Перехід від "класичних" оцінок 6.0 до сучасної Міжнародної системи суддівства (IJS) став однією з найважливіших реформ в історії фігурного катання. Це була не просто технічна зміна формули – фактично змінилася філософія оцінювання. Система 6.0, яку десятиліттями використовував ISU, передбачала дві оцінки – за техніку та артистизм – із максимумом 6.0, однак залишалась досить суб'єктивною та непрозорою.
Після суддівського скандалу на Олімпіаді 2002 року в Солт-Лейк-Сіті ISU (Міжнародний союз ковзанярів. – ред.) запровадив нову систему. Тепер кожен елемент має базову вартість, а судді додають або знімають бали через GOE (–5 до +5), що дозволяє точно бачити, за що саме спортсмен отримав оцінку. Олена Ляшенко, яка застала зміну, розповіла про своє бачення:
"Змінилося фактично все. Але це вводили поступово: спочатку на етапах Гран-прі, потім на чемпіонатах Європи й світу, на Олімпіаді. Зараз система більш прозора. Є монітори, повтори, можна побачити, чи докручений стрибок, чи правильна позиція.
Але повністю суб'єктивність не зникне, бо судять люди. Друга оцінка – це емоції, подача, виконання тут і зараз. Машина цього не оцінить. І фігурне катання частково складається саме з цієї другої оцінки".
Секрет довгої кар'єри у швидкоплинному виді спорту
За кількістю Олімпійських Ігор в її кар'єрі – Олена Ляшенко є абсолютною рекордсменкою серед українських фігуристів. Вона була 19 в Ліллегаммері, 9 в Нагано, 14 в Солт-Лейк-Сіті та 17 в Турині. Утім, жодні з цих Ігор спортсменка не виділяє, адже кожні стали унікальним досвідом.
"Кожна з них – особлива. Це різні країни, різні континенти, різна атмосфера: Олімпіади в Норвегії у 1994, в Японії у 1998, в США у 2002, в Італії у 2006. Неможливо сказати, яка краща. Кожна залишила свій слід".
Ми поцікавилися, у чому полягає головний секрет такої довгої кар'єри, адже окрім чотирьох Олімпіад, Олена брала участь у 13 чемпіонатах Європи та 12 чемпіонатах світу. Такі показники у фігурному катанні, де вік спортсмена дуже короткий, здаються просто неймовірними.
"Все дуже просто. Любов до цього виду спорту. Любов до того, чим я займаюся. Це головний рушій, який дає сили та натхнення. Бо що ще може змусити долати себе, робити надзусилля? Лише любов до того, що ти робиш".
Виклики сьогодення в фігурному катанні
Загалом, сучасне фігурне катання переживає період технічної революції: складність елементів зростає, конкуренція загострюється, а середній вік лідерів зменшується. Усе частіше спортсмени не витримують більш як один-два олімпійські цикли через колосальне фізичне й психологічне навантаження.
"Є спортсмени, які проходять і два, і навіть три олімпійські цикли, але їх небагато. Насправді за останні роки вимоги дуже сильно зросли. І напруження, тиск збільшилися. І, безумовно, потрібно чимало сил, щоб усе це витримати – і психологічних, і фізичних.Рівень і складність елементів у той час, коли я каталася, і зараз – дуже відрізняються. Сьогодні нікого не дивує, коли дівчата стрибають четверні стрибки або потрійний аксель", – пояснює ексфігуристка.
Також фігурне катання пішло в бік атлетизму
"Щодо кроків, обертань та всього іншого – це теж зросло в рази. Дітям із дуже малого віку потрібно вивчити все, що можна і що не можна, бо це вже вимагається на змаганнях у юному віці. А коли дитина працює з 3-4 років дуже багато, це, звісно, важко. І навантаження, і ризики – передусім психологічні.
Раніше два-три потрійні стрибки – це вже був успіх, потім набір усіх потрійних – успіх, і каскад три-два вже нікого не дивував. Тепер же взагалі норма – каскад три-три. А якщо хочеш говорити про перемоги – це вже має бути якийсь четверний або складний потрійний стрибок. Тобто ризиків значно більше. І зібратися набагато важче. І приклад цьому – останні Олімпійські ігри. У чоловічому одиночному катанні Ілля Малінін останні кілька сезонів був чемпіоном, йому практично вдавалося вигравати всі турніри. Але ризики високі. Той, хто припускається помилки, миттєво відлітає далеко вниз. І це залишає відбиток у підсвідомості – з'являється страх і скутість.
Це не означає, що спортсмен не вміє стрибати ці стрибки. Просто сьогодні не вийшло, бо був надто великий тиск. Дуже важко тримати таку високу планку протягом тривалого часу".
На Олімпійських Іграх-2026 від України був представлений фігурист Кирило Марсак.
"Уже те, що він потрапив на Олімпійські ігри, – велике досягнення. У тих умовах, у яких опинилися наші спортсмени, підготуватися й відібратися дуже непросто. Відбір був серйозний, потрапили не всі. Йому це вдалося. Він добре відкатав коротку програму. А те, що не вийшло в довільній – думаю, у нього ще буде можливість проявити себе на наступній Олімпіаді", – аналізує його виступ і перспективи Ляшенко.
Українці не сподобався в Мілані порядковий номер фігуристок у довільній (фінальній) програмі.
"Єдине, що я щоразу відзначаю: мені здається несправедливим, що лідерка після короткої програми виступає останньою. Це 40 хвилин очікування після розминки. Їх потрібно витримати – не розслабитися, залишатися зібраною. На Олімпіаді це ще складніше через тиск".
Про співпрацю з Амірхановою та методи тренування
Останні роки, у різних джерелах, з'являлася інформація про жорстокі методи тренування Марини Амірханової – головної тренерки української збірної. Олена про співпрацю з Мариною Олегівною згадує так:
"Знаєте, тепер я вже як тренер і мама трьох хлопчиків можу більш об'єктивно відповісти на деякі моменти. Тренер не повинен бути м'яким. Тренер – це не той, хто гладитиме за шерстю і казатиме, що все добре. Має бути тандем спортсмена і тренера. І якщо цей тандем дає результат – як у нашому випадку – значить, він був успішний. Марина Амірханова вимоглива тренерка.
Але, можливо, інший тренер не зміг би довести мене до таких результатів. Бо коли ти даєш собі слабину – робиш крок назад. А щоб ти не міг дозволити собі слабину, поруч має бути людина, яка вчасно скаже потрібні речі й потягне вперед. У спорті головне – результат. І не завжди для цього потрібно бути м'яким".
Зовні здається, що основне навантаження лягає на спортсмена, який виходить на лід. Але тренер проживає кожен виступ разом із підопічним, не маючи можливості втрутитися. Розмірковуючи про різницю між цими ролями, Олена Ляшенко говорить:
"Мабуть, важче бути тренером. Коли ти спортсмен – ти дієш. Коли тренер – ти за бортиком. Ти бачиш, відчуваєш, але не можеш нічого змінити в момент виступу. Психологічно це важче".
Про різницю між фігурним катанням в Україні та Чехії
До 2013 року Олена Ляшенко працювала тренером в Україні, утім коли чоловіку Олени – Андрію Єфременку, запропонували роботу в Чехії, родина перебралася за кордон. Таким чином, Олена може порівняти системи спортивного виховання, які діють у нас і в Чехії.
"У нас підхід більш серйозний. Якщо ми чимось займаємося, ми хочемо бачити результат. У Європі підхід аматорський – "а раптом щось вийде". Але насправді усе залежить від того, який результат ми хочемо. Фігурне катання не робиться "як-небудь" три рази на тиждень, якщо говорити про спорт.
Для здоров'я – так. Але це не має нічого спільного зі спортом високих досягнень. В Україні спорт – це престижно. У Європі це більше як додаткове заняття: можна ходити на кераміку, можна на фігурне катання, можна на футбол – великої різниці немає."
Актуальні проблеми українського фігурного катання
Якщо порівняти фігурне катання в Україні епохи 90-х, 2000-х та сьогодення, то воно має зовсім різні за результативністю показники. Лише у період 1991-2006 року, українці здобули дві медалі на Олімпійських Іграх, три на чемпіонатах світу та 17 на чемпіонатах Європи. Тоді як, з 2007 по 2026 рік кількість медалей дорівнює нулю.
Головна причина, на думку Ляшенко, відсутність конкурентного середовища.
"Чим вища конкуренція – тим вищий результат. У наш час було багато дітей одного віку, по 5-6 у тренера. Конкуренція змушує робити більше, ніж ти можеш.
А раніше, ще за часів Радянського Союзу, щоб потрапити до збірної, потрібно було пройти жорсткий відбір – місто, область, республіка, Союз. Ті, хто доходив до результату, з дитинства знали, що таке конкуренція і боротьба. Спорт не любить слабких".
Олена Ляшенко – остання, хто приносив Україні медалі на змагання найвищого рівня. Українське фігурне катання, як і увесь вітчизняний спорт, переживає не найкращі часи. У пошуках кращої долі чимало українських фігуристів і тренерів поїхали з України. Наразі бути представленим на Олімпійських іграх для України – досягнення...
