Холодна війна завершилася "Дивом на льоду"

"Ви вірите в дива?.. Так!!!"

Ця фраза телекоментатора ABC Ела Майклза 22 лютого 1980 року стала одним із брендів найгучнішої сенсації олімпійських хокейних турнірів. Обігравши в Лейк-Плесіді безумовного фаворита, збірну СРСР, господарі змагань збагатили світовий спорт неймовірною історією успіху.

На каналі ESPN цей матч назвуть "найвідомішою хокейною грою всіх часів". Видання Sports Illustrated визнає подію головним спортивним моментом ХХ століття. Згодом у Штатах казатимуть: "Кожен із нас, хто народився між 1945 і 1955 роками, точно знає, де був, коли застрелили Джона Кеннеді, коли людина ступила на Місяць і коли ми перемогли росіян у Лейк-Плесіді".

У розпал Олімпіади-2026, що триває у Мілані та Кортіна-д'Ампеццо, згадуємо про легендарну перемогу збірної США над СРСР, що сталась під час головних змагань чотириріччя.

Раніше Чемпіон детально розбирав, як можна дивитися Олімпійські ігри в Україні, а також пояснював, що робити, щоб переглядати трансляцію ОІ під час блекауту.

XXV зимові Олімпійські ігри 2026 року: усе найцікавіше про головні спортивні змагання чотириріччя

Помста за Скво-Веллі, Афганістан і Латвію

На тлі суттєвих економічних проблем у країні, кризи із захопленням заручників у Тегерані й радянського вторгнення в Афганістан Біла Олімпіада зі столицею в селищі на північному сході США, неподалік від кордону з Канадою, обіцяла не надто багато приводів нагадати про велич Америки. Тим більше – на хокейній ковзанці, де "Червона машина" вважалася беззаперечним фаворитом.

Чотири поспіль тріумфи "совєтів" на зимових Іграх, їхня безпрограшна серія, що тривала з 1968-го, та особисті стосунки з американською збірною впродовж двох декад – 12 перемог у 12 матчах із загальним рахунком 117:26 – здавалося, залишали "зірково-смугастим" шанси поборотися хіба що за "срібло". А оглушливий розгром 3:10 у нью-йоркському палаці "Медісон Сквер Гарден" за три дні до початку Олімпіади ставив під сумнів усю підготовчу роботу команди Герба Брукса.

Середній вік гравців олімпійської збірної США становив 21,5 року. Брукс зробив ставку на своїх колишніх підопічних із Університету Міннесоти, доповнивши компанію представниками Бостона й Вісконсина.

"Ми спробували поєднати канадську та європейську школи, – пояснював тренер не дуже звичний для хокею Північної Америки стиль гри, запропонований учорашнім студентам. – Хлопці прийняли цю ідею, сформувавши врешті-решт швидку, креативну та надзвичайно дисципліновану команду, яка має чинити опір радянському монстру".

Фішкою цього колективу стала особлива фізична підготовка, здатність гравців на граничних зусиллях відпрацювати свою 40-секундну зміну й поступитися місцем наступній ланці, готовій підтримати високий темп. Після поразки в Лейк-Плесіді захисник збірної СРСР Валерій Васильєв питав лікаря американської команди Джорджа Нагобадса: "Чим ви "годуєте" цих хлопців?! Третій період завжди був нашим. Після 3:2 у другій перерві ми вже фактично святкували чемпіонство!"

Наставник олімпійської збірної США Герб БРУКС (праворуч) із воротарем Джимом КРЕЙГОМ на тренуванні 21 лютого 1980 року. Згодом арену в Лейк-Плесіді назвуть на честь тренера-тріумфатора

Getty Images

Концепція відпрацьовувалася впродовж року перед Олімпіадою в ході циклу спарингів із командами коледжів, клубів НХЛ і європейськими збірними (назагал – понад 60 зустрічей). Подеколи реалізація програми, розробленої Нагобадсом, уродженцем Латвії, переслідувала й виховну мету. Після деяких поєдинків Брукс залишав команду на льоду, змушуючи її допрацьовувати до повного виснаження – нескінченний каскад спринтерських ривків отримав назву "Гербі" на честь тренера, котрий при кожній нагоді втовкмачував підопічним: "Ви недостатньо талановиті, щоб перемагати лише завдяки таланту".

Ця фраза – один із так званих бруксизмів, крилатих виразів від маестро Герба, котрий чесноти хокейного наставника поєднував із талантом педагога й психолога. В спілкуванні з підопічними батіг він використовував частіше від пряника, через моральні тортури довелося пройти багатьом лідерам олімпійської команди, включно з воротарем Крейгом, бомбардиром МакКленахеном і капітаном Еррузіоне.

Як Михайлов став клоуном, а Третяк – лузером

Утім, і про опонентів Брукс не забував. Наставник розвінчував лідерів радянської збірної, збивав із них німб непереможності. Зокрема, порівнював грізного форварда Бориса Михайлова з актором-коміком Стеном Лорелом. Мовляв, над чим сміятимемося, того не боятимемося! До слова: Брукса лише в останній момент відрахували з національної команди США, яка виборола "золото" на Іграх 1960 року в рідних стінах, у Скво-Веллі. Тож він мав особистий мотив для сатисфакції. 

Форвард збірної СРСР Борис МИХАЙЛОВ у очах американських хокеїстів перетворювався на коміка Стена ЛОРЕЛА

famousclowns.org

Психологічну стійкість збірної США наочно проілюстрував фінальний відтинок зустрічі першого етапу Ігор проти Швеції, що в ній гол захисника Бейкера за 27 секунд до кінця забезпечив американцям нічию – 2:2. З огляду на формат турніру, очко, здобуте в протистоянні з безпосереднім конкурентом, уже мало золоту вагу. Та найбільше, вочевидь, цінився результат проявленого характеру. Загалом у шести з семи матчів у Лейк-Плесіді майбутньому чемпіону доводилося відіграватися! Й місію було виконано на відмінно.

Вирішальним двобоєм Олімпіади стало протистояння 22 лютого, в переддень "свята радянської армії". Вкомплектовану на базі армійського колективу збірну СРСР, що здобула перед тим у турнірі п’ять перемог із співвідношенням шайб 51:11, задля збереження лідерства цілком влаштовувала навіть нічия. Американцям же потрібне було справжнє Диво.

"Ви народилися та прожили свої роки саме заради цього дня. Вам судилося бути тут!" –  так мотивував Герб Брукс своїх підопічних перед виходом на лід. Хокеїстів вітали заповнені вщерть трибуни, загальний настрій яких кристалізувала телеграма пані з Техасу на адресу збірної США: "Покарайте цих комуністичних покидьків".

Вартість квитків здіймалася до 340 доларів, але з рук вони розліталися й за потрійним номіналом. Навіть таким героям Олімпіади, як ковзаняр Ерік Гайден, довелося використовувати "адмінресурс": у підсумку володар п'яти золотих медалей Лейк-Плесіда прилаштувався на стільці в коментаторській ложі.

Матч США – СРСР на Олімпіаді 1980 року, як і годиться епічному протистоянню, сповнений непересічними, подеколи справді дивними й навіть містичними обставинами.

Першим тригером став гол американців під завісу стартового періоду. Голкіпер Владислав Третяк невдало відбив кидок із центру майданчика, дозволивши Марку Джонсону підхопити шайбу, спокійно завести її у ворота й зрівняти рахунок – 2:2. Поки керівники радянської команди "пресували" суддівський столик – мовляв, час уже сплив, більшість "червоних" уже встигли дійти до роздягальні. На секундне догравання збірна СРСР випустила... лише трьох польових виконавців і воротаря Володимира Мишкіна.

На відео можна побачити очі Герба Брукса в цю мить. Певна розгубленість тренера американців, схоже, змінюється усвідомленням прийдешнього тріумфу: ми змусили суперника нервувати й помилятися, ми – на правильному шляху! Так, збірна США продемонструвала швидкість і дисципліну, згуртованість і концентрацію, вправність в атаці й захисті, явила кількох зірок, включно з тренером. А головний суперник усвідомив це фатально пізно.

Тренер збірної СРСР Віктор ТИХОНОВ (ліворуч) засумнівався в одному з лідерів команди, воротареві Владиславі ТРЕТЯКУ (на фото той пропускає першу шайбу від США)

Натякала ж доля наставнику-диктатору Віктору Тихонову, котрого напередодні, 21 лютого, госпіталізували через загострення грипу! Жоден із гравців збірної СРСР про це не відав. Поки над тренером чаклували "капіталістичні" лікарі, форвард Сергій Макаров у холі готелю "різався" у відеогру "Сороконіжка" з голкіпером Джимом Крейгом. Як стверджували очевидці, без шансів, але й – без визнання власної безпорадності, з ремаркою: "Завтра ви все відшкодуєте".  

"Виверження" для божевільного диктатора

Зверхність, зневага до опонентів характеризує моменти з другим і третім голами у ворота "совєтів". Ці шайби розмежувала заміна їхнього голкіпера. Тихонов, вочевидь, припустився однієї з найжахливіших помилок у своїй тренерській кар’єрі. Щоб там не казали про Третяка (наприклад, чеський його колега Їржи Холечек, стверджував: "Коли з Влада робили приму світового рівня, Чехословаччина мала десяток кращих за нього голкіперів"), його присутність у воротах додавала впевненості ЦСКА та збірній СРСР, а суперникам підкидала ще одну психологічну проблему.

Згаданий уже Марк Джонсон, опинившись згодом у складі "Нью-Джерсі Девілз" разом із В’ячеславом Фетисовим, запитав того про рішення Тихонова щодо Третяка. "Він збожеволів", – такою була відповідь майбутнього чиновника, відомого прихильника Путіна.

Однак іще впродовж цілого періоду американській надії довелося визрівати в екстремальних умовах. Олександр Мальцев реалізував більшість, а Мишкін – герой річної давнини зустрічі Кубку Виклику (НХЛ – СРСР – 0:6), знову видав "сухі" 20 хвилин.

Капітан збірної США Майк ЕРРУЗІОНЕ та його вирішальний кидок

Getty Images

Фортуна остаточно зняла вуаль у середині завершальної третини. Джонсон (або, для партнерів по команді, Меджик – на честь свого баскетбольного тезка) покарав суперників за фол Володимира Крутова. А на гарній позначці хронометра "50.00" відзначився Майк Еррузіоне, кидком із шести метрів поставивши переможну крапку. Символічно: італійською мовою його прізвище – то "виверження".

До перемоги лишалося рівно 10 хвилин, які стали бенефісом воротаря Джима Крейга. А потім були... очікування наступного матчу. Чемпіонські амбіції належало підтвердити в сутичці з Фінляндією. Знову поступаючись по ходу гри, підопічні Брукса святкували успіх – тепер уже остаточний.

Роки потому наявність іще однієї – "додаткової" – зустрічі присмачить хокейну легенду. Дослідники спортивної історії змушуватимуть уболівальників також миритися з тим, що ті зовсім не обов’язково спостерігали за "Дивом" у прямому етері. За місцевим часом "фінал" стартував о 17.00, трансляція ж відбувалася з 20-ї. Офіційний мовник, канал АВС, заплатив за цей люфт 125 тисяч доларів, але не пожалкував – аудиторія склала рекордні 36 мільйонів!

Мабуть, окремо варто приділити увагу постаті Ела Майклза, чий ефірний фінал про "Диво" спортивна планета слухає вже понад 45 років. Телекоментатор АВС, як бачимо, випередив час не тільки завдяки зміщенню трансляції.

22 лютого 1980 року. Герб БРУКС (у центрі) ділиться секретами перемоги над збірною СРСР із Елом МАЙКЛЗОМ (ліворуч) і Кеном ДРАЙДЕНОМ. За хвилину тренеру зателефонує з поздоровленнями президент США Джиммі Картер.

Getty Images

До 22 лютого 1980 року Майклз коментував хокейні матчі аж... один раз: у 1972-му, ще працюючи на NBC, він засвідчив чемпіонство СРСР у японському Саппоро. Готуючись до репортажу в Лейк-Плесіді, він розучував імена радянських зірок за грою в настільний хокей із Кеном Драйденом, зірковим воротарем НХЛ, чий голос телеглядачі також чули під час репортажу зустрічі США – СРСР.

"Ви вірите в дива?.. Так!!!"