Американська зірка, народжена в Хмельницькому: унікальна історія Оксани Мастерс
Погодьтеся, нечасто побачиш американських спортсменів з українським іменем.
Коли чуєш щось подібне або бачиш прізвище із закінченням "чук" чи "енко", одразу з'являється бажання дізнатися більше про його походження.
І хоча сьогодні її знають як Оксану Мастерс, вона ще й яка українка. Щоправда, першою, хто в неї повірила, була проста американка. А дівчинка віддячила за любов, турботу та підтримку своєю працею, наполегливістю і рекордами.
Чорнобиль і дитячі будинки
Оксана народилася 19 червня в місті Хмельницький. Записи про народження підтверджують, що її ім'я було Оксана Олександрівна Бондарчук.
У свідоцтві зазначено: "батьки відмовилися від прав при народженні".
Дитинство дівчинки було надзвичайно складним. Вона з'явилася на світ із численними вродженими вадами розвитку – лікарі пов'язували це з радіаційним впливом після Чорнобильської катастрофи.
У неї були деформовані кінцівки, відсутні великі пальці на руках, лише одна нирка, а ноги розвивалися неправильно.
Перші роки життя Оксана провела в українських дитячих будинках. Умови там були складними – бракувало медичної допомоги, харчування та належного догляду.
Дівчинка пережила багато випробувань і фактично боролася за виживання.
Її життя кардинально змінилося у сім років. Американська викладачка Гей Мастерс побачила фотографію дитини та вирішила її всиновити.
Символічно, що майбутня мама була неодруженою і вирішила, що зможе виховати дитину самостійно.
Після тривалого процесу оформлення документів у 1997 році Оксана переїхала до США. Там вона отримала нову сім'ю, доступ до медицини й шанс на інше життя.
Саме це всиновлення стало переломним моментом у її долі – від сироти з важкими вадами здоров'я до людини, якій судилося стати відомою спортсменкою.
"Ті жахіття, що ви чули про дитячі будинки Східної Європи, відповідають дійсності. Я добре пам'ятаю дуже, дуже гострий біль у шлунку від постійного голоду.
Від мене відмовилися одразу після народження. Я народилася з шістьма пальцями на ногах, у мене бракувало кісток, що забезпечують опору ногам, коліна були деформовані. Пальці на руках були зрощені, а великі пальці – відсутні.
У мене лише одна нирка, а на зубах немає емалі. Потрапивши до США, я дізналася, що єдиною причиною відсутності емалі в новонароджених є вплив радіації".
Без знання мови гучно заявила про себе
Після переїзду до США життя Оксани Мастерс почалося фактично з нуля. Вона майже не знала англійської мови, проходила складну адаптацію та потребувала численних операцій.
У восьмирічному віці її зріст становив 86 см, а вага – 16 кг. У США це нормальні показники… для трирічної дитини.
Через постійний біль і сильні деформації лікарі були змушені ампутувати її ноги – спочатку одну, а згодом і другу.
"Першу операцію провели, коли мені було дев'ять років. Пережити це було непросто. Але ще складніше стало у 13 років, коли лікарі сказали, що не зможуть врятувати мою праву ногу".
Це був дуже важкий період. Водночас саме він відкрив для неї нові можливості – життя з протезами та шанс рухатися вперед.
Попри всі труднощі, Оксана поступово почала шукати себе у спорті. Вона навчалася у школі в штаті Кентуккі – саме там вперше зацікавилася академічним веслуванням.
Спорт став для неї способом відчути силу власного тіла, подолати страхи та знайти впевненість у собі.
Згодом її інтереси розширилися. Мастерс почала пробувати різні види адаптивного спорту – лижні гонки, біатлон і велоспорт.
Дуже швидко вона зрозуміла: спорт може бути не лише хобі, а справою життя.
Саме тоді сформувалася її головна мета – виступати на Паралімпійських іграх і довести всьому світу, що фізичні обмеження не визначають можливості людини.
Перші досягнення та рекорди
Першим великим етапом у спортивній кар'єрі Оксани стало академічне веслування.
Її перша гучна перемога відбулася у 2010 році на відомому у США турнірі CRASH-B Sprints. Там українка за походженням не просто перемогла – вона встановила світовий рекорд.
У складі збірної США вона виступила на Паралімпійських іграх 2012 року в Лондоні та здобула бронзову медаль. Це була її перша паралімпійська нагорода – і водночас чіткий сигнал про великий потенціал спортсменки.
Відтоді її кар'єра вражає універсальністю. Мастерс змагалася на найвищому рівні одразу в чотирьох різних дисциплінах – паравеслуванні, паравелоспорті, парабіатлоні та паралижних гонках – і змогла здобути золоті медалі в кожній із них.
Уже на зимових Паралімпійських іграх 2014 року вона виборола срібну та бронзову медалі, остаточно закріпивши за собою статус однієї з найперспективніших паралімпійських спортсменок.
З роками Мастерс стала однією з найуспішніших паралімпійок світу. Вона здобувала медалі на кількох Паралімпіадах поспіль – 2018, 2020, 2022, 2024 і тепер 2026 років.
Особливо яскравим став виступ у Пекіні у 2022 році. Там вона стала першою американською спортсменкою, якій вдалося виграти сім медалей на одних Паралімпійських іграх.
Унікальність Оксани полягає в тому, що вона здобувала нагороди одразу в кількох різних видах спорту. Завдяки цьому спортсменка встановила кілька рекордів і стала однією з найтитулованіших паралімпійських атлеток США.
Підтримка України та реакція на війну
Попри те що більшу частину життя Оксана Мастерс прожила у США, вона ніколи не забувала про країну, де народилася.
Спортсменка неодноразово говорила, що відчуває глибокий емоційний зв'язок з Україною, а у 2015 році навіть прилітала на свою історичну батьківщину.
"Я так довго чекала на цей момент – і навіть не вірила, що він настане", – зізнавалася вона тоді.
Коли у 2022 році Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Мастерс відкрито висловила підтримку українцям.
Під час Паралімпіади у Пекіні вона зізнавалася, що змагається на тлі сильних емоцій і переживань. У соціальних мережах спортсменка писала, що її серце розбите через війну та що вона молиться за людей в Україні.
Оксана неодноразово підкреслювала, що відчуває себе людиною двох культур – української та американської.
На міжнародних змаганнях вона часто згадує про своє походження і говорить, що частина її серця завжди залишається в Україні.
Зокрема, під час змагань в Італії вона привітала українського спортсмена Тараса Радя і нагадала, що також відчуває у собі українську частинку.
На Іграх у Парижі організатори попросили її заклеїти зображення українського серця на велосипеді.
"Це було складно для мене. Як людина, яка народилася в Україні, але є американською спортсменкою і громадянкою США, я відчуваю, що представляю місця, звідки я родом".
Своєю популярністю спортсменка користується, щоб привертати увагу світу до війни, розповідати історії українців та підтримувати благодійні ініціативи.
У вересні 2024 року, вже після завершення Ігор у Парижі, вона нагадала, що країна-агресор забрала життя великої кількості українських тренерів і спортсменів.
"Попри те, що мені пощастило виступити на своїх сьомих Паралімпійських іграх, багато моїх українських колег трагічно втратили цю можливість через війну".
Виступ на Паралімпіаді-2026
Перед Паралімпіадою-2026 було чимало побоювань, що Мастерс може залишитися без медалей.
Усього за два дні до церемонії відкриття 36-річна спортсменка звернулася до своїх підписників і зізналася, що її підготовка серйозно постраждала.
Інфекція кістки в нозі – та сама, через яку вона пропустила весь зимовий сезон 2024-2025 років – знову загострилася. До того ж спортсменка пережила струс мозку.
"Я не знаю, якою лижницею буду, коли повернуся до змагань через кілька днів. Але знаю одне – я буду тією, хто боровся за своє повернення".
Попри це її сезон 2025-2026 років став справжнім тріумфом. Мастерс виграла Кубок світу з паралімпійських лижних гонок FIS і здобула Великий кришталевий глобус.
Повторний спалах інфекції за кілька тижнів до Ігор став ще одним серйозним ударом. Але навіть це не зупинило спортсменку.
У Мілані Мастерс мала важливу підтримку – поруч був її наречений Аарон Пайк, також паралижник і чинний чемпіон світу з парабіатлону.
Пара познайомилася на Паралімпійських іграх понад десять років тому, а разом вони вже виграли 39 медалей на чемпіонатах світу.
Сила волі Оксани, підтримка коханої людини та команди допомогли їй і на італійській землі здобути ще три золоті медалі, поповнивши свою й без того вражаючу колекцію нагород.
