Беленюк: Слава Богу, що хоч бронзу виграв

33-річний борець греко-римського стилю Жан Беленюк, який здобув бронзову нагороду на Олімпійських іграх 2024 у Парижі та завершив кар'єру, поспілкувався з журналістами у мікст-зоні. Серед представників ЗМІ був і кореспондент Чемпіона Олександр Гливинський.

— Знімати борцівки заздалегідь придумали чи вже після самого поєдинку?

— Така традиція. Гарний момент просто був для того, щоб їх зняти.

— І станцювати гопак.

— Це теж традиція, я завжди танцював його. Гарно, що так вийшло, я задоволений. Звісно, хотілося бути у фіналі, змагатися з ексукраїнцем, але він у гарній формі, визнаю. Було б непросто, але знаю його сильні та слабкі сторони. Думаю, він намагався б проявити себе. Але, вже як є, на жаль, програв півфінальну сутичку і зараз маю бронзову медаль.

— Не знаю, наскільки це вас втішить, але ви зібрали повний комплект олімпійських медалей.

— Так, так. Я задоволений. Ви знаєте, після золота в Токіо для мене це все вже більш гра, скажемо так. Вже того емоційного накалу немає, так само, як мандражу. Я виходжу, насолоджуюся і, чесно кажучи, у цьому двобої з поляком трохи нервував, бо не хотілося завершувати кар’єру та приїжджати без олімпійської медалі. Я знав, що я повинен вигравати, бо скільки разів ми з ним боролися, він ніколи не перемагав мене, але, ви знаєте, це спорт, буває різне. До речі, він виграв першу чи другу сутичку у чемпіона світу, турка, цей поляк доволі цікавий, він може виграти серйозну сутичку в топ спортсменів, тому потрібно бути з ним максимально обачним.

— Ми розмовляли з Володимиром Шацьких, він сказав, що попросив вас залишитися, підтягнути хлопців трохи.

— Так, а потім, коли я сказав, що, напевно, буду зав’язувати, був такий момент у проміжку між Токіо та Парижем, він сказав: "Вже, Жан, не варіант тобі зав’язувати, треба в Парижі виступати". Він спочатку говорив, а коли я трохи продовжив свою кар’єру, він змінив свою точку зору, напевно, побачив у мені ще якийсь потенціал. Як бачите, не дарма.

— Борцівки ще може будете одягати чи це вже все, крапка?

— Знаєте, ну в 37 років на наступну Олімпіаду… Чемпіонати світу та Європи мене особливо не цікавлять, потрібно знаходити інші сфери діяльності. У мене є класне хобі — настільний теніс, сподіваюся, зараз буду більше часу йому приділяти. Тому, я задоволений своєю спортивною кар’єрою. Але, є здоров’я, є інші речі. Спорт — це така штука, вона класна, але вона не на все життя, саме спорт вищих досягнень. Якщо ти там не стріляєш, умовно, або ще якісь види спорту, які не передбачають супер витривалості, фізичних навантажень, то ти можеш залишитися. Тому, я думаю, що вже достатньо, мама вже давно просить, щоб я завершив цю історія, тож, я нарешті дослухаюся її порад.

— Мама буде рада.

— Так, але вчора я спілкувався з нею після поразки у півфіналі, спочатку вона говорила: "Навіщо воно все потрібно?, Приїжджай додому, тут є чим займатися", я кажу: "Треба ще за третє місце поборотися", а вона: "Ну за третє поборися ще". Тому виконав її пораду, поборовся за третє місце, думаю, вона буде задоволена.

— Бачите когось із хлопців у своїй ваговій категорії, кого можна було б відмітити?

— Ну ось новоспечений олімпійський чемпіон — Семен Новіков. Талановитий хлопець, зараз у прекрасній формі. Переїхав всіх опонентів, навіть угорця, якому двічі програвав минулого року, а зараз його переміг. Там сутичка була напружена, але він виграв. Не знаю, як би було, якби він залишився у збірній України, могло б цієї бронзи не бути. Якби він залишився, я б не продовжував кар’єру, але він вирішив перейти у збірну Болгарії, тому в мене з’явився шанс ще бути першим номером України. Я розумів його потенціал і те, що вік візьме своє, в нього буде пік, а я вже буду на спаді. Слава Богу, що хоч бронзу виграв.

— Фінал за участі Парвіза дивилися сьогодні? Якось налаштовувати його, була у вас можливість до змагань з ним поговорити?

— Я не налаштовував його, бо Парвіз досвідчений хлопець, він знає, що і як йому робити, як боротися, але трохи сутичка пішла не за сценарієм. Знаєте, на такому рівні помилка варта перемоги, він допустив помилку і вже іранець не віддав йому. Але Парвіз — боєць, він це демонстрував протягом турніру, він за 20 секунд до кінця вирвав перемогу у серба, потім сильний киргіз, потім азербайджанець, але він виграв. Для нього перша сутичка завжди складна, це показала і минула Олімпіада.

Йому потрібно трохи розборюватися. До прикладу, на чемпіонаті світу минулого року він програв у першій сутичці, а коли він вже розборюється, друга, третя, він як риба у воді. А саме перша сутичка складна, в тому числі і для мене, для багато кого. Треба увійти в цей змагальний процес. Я знаю, що він мріяв про золото і мріє, я впевнений, якщо він буде працювати, то в Лос-Анджелесі він буде мати можливість демонструвати високий результат. Я йому зичу саме реалізації його мрії, бо двічі програвати у фіналі — це болюче.

— Мабуть, ви єдиний політик у світі, ще й високого рангу, який бере участь в Олімпіадах та виграє медалі. Які у вас політичні плани, амбіції на майбутнє?

— Зараз головне зробити все від себе залежне, щоб допомогти нашій країні перемогти у війні. Цю платформу ми використовуємо в тому числі як платформу для поширення інформації, нагадування про те, що війна продовжується в Україні, що нам потрібно допомагати, що без допомоги наших союзників-партнерів нам буде важко. Ми це розуміємо прекрасно і щодня, навіть коли йдуть Олімпійські ігри, помирають наші цивільні, військові, спортсмени. Коли весь світ насолоджується цим святом, це достатньо прикро, болюче для кожного атлета з України. Це повинен знати весь світ, щоб тиснути на свої уряди задля допомоги українцям. Бо без належної допомоги ми будемо втрачати людей. Наші шанси на, скажімо так, не те, що правильне, а справедливе унормування ситуації, будуть зменшуватися.

Тому всі атлети — спортивні амбасадори й в такий час, коли доводиться не лише думати про тренування, а й про те, щоб ракета не прилетіла у твій будинок, при цьому ще завойовувати ліцензії, брати учать в Олімпійських іграх та вигравати медалі — це доволі серйозно. Я вважаю, що це велика справа, великий респект українським атлетам, українським військовим, за те, що в принципі дають нам можливість виступати. Без них цього б точно не було, невідомо, що було б з країною взагалі. Тому щирий та низький поклін нашим захисникам, знаю, що вони також переймаються, вболівають, пишаються нашими атлетами й, сподіваюся, що вони задоволені тими результатами, які демонструють наші спортсмени, попри такий складний період.

— Борці з інших країн, ваші колеги, цікавляться ситуацією в Україні?

— Ті, хто знають, що таке Росія, наприклад, грузини. Навіть не стільки цікавляться, це ж індивідуальний показник, але вони бажають нам успіху, постійно кажуть, що вони підтримують нас, вболівають. Вони зустрічають нас зі словами "Слава Україні". Тому, ті, хто розуміють, ті й підтримують, а ті, хто не розуміють, вони або нейтральні, або ані вашим, ані нашим. Щось там розкажуть, щось тут, хитрять.

— Звісно, у нас зараз не дуже добре ставлення до Ірану через шахеди, які атакують наші міста. Коли ви виходите на сутичку, чи грає роль, звідки твій суперник для вас особисто?

— Знаєте, звісно, не хотілося б зустрічатися із представниками Росії та Білорусі, так, умовно кажучи, можна і з Китаєм. Ну перемогли Китай, все, поставили на місце. Я не певен, що цей представник Ірану взагалі в курсі політичної повістки його держави. Звісно, хочеться перемогти завжди, не дивлячись на те, з ким ти борешся. Коли програєш, це достатньо боляче, неприємно, але мусиш вставати, йти далі, підбадьорювати себе.