Зі старту — на межі провалу: команда Реброва лажає в Лізі націй
Збірна України з футболу провела два стартові матчі Ліги націй, і обидва програла.
Спочатку підопічні Сергія Реброва не змогли обіграти команду Албанії в номінально домашньому матчі в Празі (1:2), а за три дні по тому, на цьому ж стадіоні, вже поступилися в гостьовій грі команді Чехії — 2:3.
Один хороший тайм із чотирьох — цього виявилося замало, щоб заробити бодай очко на старті. Так можна коротко підсумувати перші два матчі збірної. Команда Сергія Реброва, кризу якої ми всі спостерігали ще на Євро-2024, досі не вийшла з поганого стану.
Це насторожує ще й тому, що Ліга націй є важливою частиною відбору до Чемпіонату світу-2026. А з таким провальним стартом, шансів потрапити на Мундіаль влітку 2026-го до Північної Америки стає дедалі менше й менше.
Питань багато
До тренерського штабу Реброва все більше і більше питань. І якщо після Євро критика збірної була обережно стриманою, то тепер шквал цієї критики наростає, а багато експертів уже прямо натякають Сергію Станіславовичу на відставку.
Чому Реброва не критикували за виступ на Євро? При тому, що у нашої команди була найслабша з можливих група за рівнем суперників, а послідував реальний провал — останнє 4-те місце, навіть не 3-те, і невихід у плей-офф. Бо Реброва запрошували особисто керівництво УАФ, довго чекали, поки він допрацює свій контракт в Еміратах, сумнівалися — погодитися він, чи ні, звеличували...
У підсумку команду очолив справді найкращий український тренер на цей момент. І критикувати відразу його було якось незручно. Тим паче відразу були результати, нехай якість гри й не вражала, але він виконав завдання і вивів команду на Євро.
Втім, після невдалого Євро виразних пояснень настільки невиразної гри збірної ми так і не почули. Була одна пресконференція, де Ребров конкретно нічого не сказав, крім якихось загальних речей, а-ля "ми все проаналізували, буде зроблено висновки". Що було проаналізовано — незрозуміло.
І ось тепер настала Ліга націй, де всі чекали логічного оновлення збірної, а його немає. З новачків у команді тільки 29-річний Владислав Кабаєв, а в іншому в команді "знайомі всі обличчя" — Степаненко, Сидорчук, Ярмоленко. Кожному з них уже по 30+, а якщо додати ще два роки, які залишилися до проведення ЧС-2026, то можна уявити собі, в якому стані вони підійдуть до Мундіаля.
Навіщо їх викликати? Що вони дають? Це — велике питання. При тому, не факт, що всі вони дограють до чемпіонату світу. Той же Ярмоленко, за чутками, в найближчому майбутньому обійме посаду спортивного директора ФК "Динамо" (Київ). Чому не кличуть на їхнє місце молодь? Незрозуміло.
У першому матчі нинішньої Ліги націй з Албанією ми побачили повний провал. Матч був дуже схожий на гру з Румунією на Євро. Як то кажуть "взагалі без шансів". Рахунок був повністю по грі та тут навіть сказати нічого.
Через три дні була гра зі збірною Чехії. При цьому чехи в першому турі зазнали нищівної поразки від команди Грузії (1:4). Після чого головний тренер команди Іван Гашек сказав, що якщо у нас не буде результату в матчі зі збірною України, то, дослівно, "мені тут не місце". І футболісти збірної Чехії показали, що готові битися за свого тренера, продемонструвавши велику самовіддачу на полі та, знову ж таки, повністю заслуживши цю перемогу.
А ось що показала збірна України напередодні? Знову ніякий перший тайм, немов продовження гри з Албанією. І тільки в другому вболівальники української команди побачили те, за що було не соромно. Інша річ, що після перерви команди виходили на поле за рахунку 2:1 на користь чеської збірної, і ліквідувати цей гандикап, зіграти бодай унічию та набрати одне очко, нашій збірній так і не вдалося. До того ж долю гри вирішив прикрий пенальті, призначений у ворота нашої команди на 80-й хвилині...
Чи готова ця збірна битися за тренера, як учора це зробили чехи? Питання риторичне...
Сумна перспектива перед вирішальними матчами
У підсумку, в Лізі націй втрачено багато, але не все. У нашої команди 0 очок, тоді як у грузинів 6. Але боротися з грузинами й двічі їх перемагати буде дуже і дуже складно. Адже щоб мати шанс боротися за вихід на чемпіонат світу через Лігу націй треба посідати лише перше місце. Грузини зараз на великому куражі, як, власне, були й на Євро. Команда грає, що називається "від душі". У чудовій формі й воротар Мамардашвілі, якого вже купив "Ліверпуль" (нехай він і продовжує грати за "Валенсію"), і Кварацхелія, і гравці, які навколо лідерів. А у нас схоже немає інших варіантів як вигравати всі чотири матчі, що залишилися, і набирати 12 очок. І дуже слабо віриться, що команда Сергія Реброва в її нинішньому стані готова до таких подвигів.
Тому, найімовірніше, критика головного тренера наростатиме. А з огляду на те, що він і раніше поводився з журналістами досить зверхньо і хамовито, не обтяжуючи себе поясненнями провалів команди, то загальна знервованість навколо збірної, яка вже є, судячи з усього, нікуди не дінеться.
А гравці, які навчилися говорити правильні речі — "За Україну", "За ЗСУ", "У цей важкий момент ми повинні" і т.п. А на полі... Ми все ж чекаємо від них якісної, хорошої гри, а не слів.
Чи буде оновлення?
Головний тренер увесь час обіцяє оновлювати збірну, але від слів до справи поки що не переходить.
"Ось ви побачите нові обличчя, обов'язково побачите", — поки що ми побачили тільки 29-річного Кабаєва. Так, він пристойно виглядав у матчах за "Динамо", але вінгер киян у грі з Албанією, якщо порівняти з Мудриком у грі з Чехією — це величезна прірва в класі та майстерності. Мудрик, який після травми і явно неготовий на 100 відсотків, був водночас у 100 разів кориснішим і ефективнішим, ніж Кабаєв.
Ясно, що цій збірній потрібна "свіжа кров". Вочевидь дивитися треба у бік молодіжки, яка виграла 8 матчів із 8-ми у відбірковому турнірі до Євро-2025. Водночас там уже злагоджений колектив і навряд чи Унаї Мельгоса захоче, щоб когось висмикували з команди напередодні останніх матчів відбіркового турніру з Англією та Сербією. З іншого боку, турнірного значення ці матчі не матимуть — команда вже гарантувала собі вихід до фінальної частини Євро-2025, тож кимось Мельгоса може й пожертвувати в інтересах національної команди. А потім уже спокійно готувати свою команду до Євро-2025.
Утім Реброву потрібно наважитися прийняти жорсткі рішення. Якщо Ярмоленко, Степаненко і Сидорчук самі не розуміють, що треба поступатися дорогою молодим, то їм треба про це сказати. Схоже, Сергій Станіславович поки що на це не наважується. Це про відповідальність.
Замкнуте коло, від якого страждає команда, вболівальники та український футбол загалом.
Ще раз повторимося, поборотися за 1 місце в групі Ліги націй із командою в такому стані буде практично нереально. А отже, у відбірковому турнірі ЧС-2026 команді потрібно буде боротися, щонайменше, за 2 сходинку в групі. І це тільки дає шанс на вихід у плей-оф.
А якщо в групі будуть умовні Англія та Італія, як було у відборі на Євро-2024? До слова, на чемпіонат Європи 2024 року потрапили лише завдяки шляху через Лігу націй.