Ставка на молодь, нові стадіони та європейська мода. Як у Грузії виховали покоління талантів
Збірна України продовжить відбір проти суперника, який переживає справжній футбольний ренесанс.
Навряд чи навіть найзапекліші оптимісти могли очікувати такого розквіту грузинського футболу ще п'ять років тому.
Так, у них уже був технічний і креативний Хвіча Кварацхелія, але він грав у слабкому російському чемпіонаті – а безліч гравців були розкидані або по місцевій лізі, або по відвертій футбольній периферії. Ніхто не міг передбачити того розмаїття, яке зараз мають представники Сакартвело.
А різноманіття просто вражає.
No time for losers: претендент на "Золотий м'яч", відкриття Серії А та Ередивізії, бомбардири з Франції та Іспанії
Про Хвічу, який з того часу встиг перейти в Наполі, привести його до першого з часів Марадони чемпіонства, перейти в ПСЖ і зробити його найсильнішим клубом Європи, ми вже писали раніше:
Гіоргі Мамардашвілі – можна сказати, обраний, покликаний замінити у воротах Ліверпуля самого Аліссона Беккера. Завдання надзвичайно складне – бразилець, на мій погляд, багато років був найкращим воротарем світу – але сам факт такої довіри свідчить про клас.
Мамардашвілі – людина з феноменальною реакцією, яка три роки своїми руками утримувала Валенсію в Ла Лізі та заслужила пропозицію від "Енфілда" на суму 30 мільйонів євро.
Гіоргі Квернадзе грає на позиції Хвічі, але у збірній, напевно, зміститься правіше – адже не можна не включити до складу гравця, який так добре грає.
Ще вчора ноунейм, Квернадзе став головним героєм сенсаційного ривка на старті Фрозіноне. Після мінімальної поразки на старті від Ювентуса клуб набрав 10 очок у чотирьох турах – а Квернадзе забив Венеції, Комо, Дженоа та віддав гольову передачу у матчі з Фіорентиною.
Іраклій Егоян – відкриття сезону навіть більше, ніж Квернадзе. Виходець із вірменської родини, він уже в дитячому віці разом із родиною покинув Грузію та пройшов всю нідерландську систему підготовки гравців.
Він навіть навчався в легендарній школі Аякса, але на професійному рівні все ж пригодився слабшим клубам – і в поточному сезоні у нього 2+5 за системою "гол плюс пас" за найскромніший Ексельсіор. Третій клуб Роттердама завдяки плеймейкеру рветься в топ.
Жорж Мікаутадзе – автор першого грузинського голу на чемпіонатах Європи, який народився у Франції. У кожному з трьох останніх сезонів він забивав у провідних чемпіонатах 14 і більше м'ячів.
Отар Кітеїшвілі – недооцінена зірка. Судячи з усього, він так і не дістанеться до топ ліг: наступним його клубом після тбіліського Динамо став австрійський Штурм, у складі якого він розпочинає вже дев'ятий сезон.
Але Отар – суперзірка місцевої ліги: у травні він втретє поспіль був визнаний найкращим гравцем Бундесліги, а два чемпіонські титули Штурма за цей час – заслуга його десятків голів та асистів.
Зуріко Давіташвілі не щастить із клубами. Дві його останні команди – легендарні, але дуже проблемні Бордо та Сент-Етьєн, які переживають фінансові проблеми різного масштабу. Проте Зуріко, граючи на позиції вінгера, набрав 16+5 у Лізі 2 минулого сезону.
Буду Зівзівадзе – приклад людини, яка змогла зробити прорив у кар'єрі у віці близько 30 років. Після довгих років досить посередніх виступів на батьківщині, в Угорщині та Данії він розкрився у Другій Бундеслізі, забиваючи двозначну кількість голів у Карлсруе.
Далі був перехід до Гайденгайма, за який він відіграв два сезони у вищій лізі. За підсумками другого сезону, щоправда, разом із клубом вилетів, але у Другій Бундеслізі Буду вже забив три голи у п'яти матчах.
І це я ще не дійшов до Цітаішвілі, який уже потрапив до вищої ліги – новий сезон він розпочав у Райо Вальєкано.
Всі вони, як ви розумієте, на поле не вийдуть: тренеру доведеться, як у XIX столітті, грати за схемою 2-2-6, щоб вмістити все сузір'я в атаці. Але сама різноманітність не йде в жодне порівняння з часами ще минулого десятиліття, коли Олександр Кобахідзе з Волині/Олександрії/Кривбаса був незамінним гравцем.
Що ж призвело до прориву?
Нова система: створення академій, стадіонів і навіть клубів, молодість у всьому
Трохи дивно, що перед матчем Грузії та України доводиться згадувати Андрія Шевченка саме в контексті розвитку Грузії, але що ж, як є.
Ще у 2013 році наш голденбой разом із Кріштіану Роналду відкрив у Тбілісі академію імені Віталія Дараселія. Він навіть уявити не міг, якого рівня суперечки виникнуть між ним і Кахою Каладзе – і відгукнувся на запрошення колишнього партнера по двох клубах, на той момент віцепрем'єра, взяти участь у красивій акції.
Краса – це краса, але в Грузії футбольні академії дедалі частіше стають найсучаснішими та найгарнішими будівлями районів. І причина, через яку вони з'являються, – привід пильно придивлятися саме до Шевченка.
Кошти надає УЄФА, яка підтримує розвиток усіх європейських асоціацій. Програма HatTrick, що діє з 2004-го (!) року, передбачає щорічні солідарні виплати (зараз це мільйон євро на рік), заохочувальні (два мільйони) гроші, звісно, отримують як призові всі, хто грав на Євро.
Справедливості заради, УЄФА допомагає грузинам більше, ніж майже всім іншим. Ще у 2014 році УЄФА запустила програму під керівництвом Жан-Франсуа Домерга – чемпіона Європи у складі збірної Франції. Далі слово йому самому:
"Мета полягала в тому, щоб впровадити програму, яка допомогла б малим і середнім національним асоціаціям готувати гравців елітного рівня. Було вирішено запустити пілотний проєкт; після відвідування асоціацій, які претендували на підтримку, ми відібрали чотири країни для участі в пілотній фазі: Вірменію, Білорусь, Грузію та Македонію".
Як наслідок, зараз по всій Грузії розкидані академії: у Руставі на південному сході, у Лагодехі на сході, поблизу Ланчхуті на заході, у Рухі на північному заході та у Кутаїсі на заході. З будь-якого куточка країни новому таланту буде недалеко добиратися, щоб отримати для підготовки умови найвищого рівня.
І підтримка УЄФА не обмежується лише цим. Грузія стала бажаним місцем для проведення молодіжних турнірів: у 2017 році там відбувся Євро U-19, а у 2023 році – U-21. Під такі турніри були модернізовані стадіони – і, наприклад, із 10 мільйонів євро, які пішли на модернізацію стадіону імені Месхі, 80% виділив УЄФА.
Як наслідок, грузинська першість стала однією з наймолодших за середнім віком у Європі – і навіть новий гранд, по суті, є прибудовою до академії. Два останніх чемпіонства в Грузії виграв футбольний клуб Іберія 1999 – колишній Сабуртало.
Перейменування клубу у 2005 році було пов'язане саме з новим вектором розвитку: клуб переорієнтувався на виховання талантів. Довгий час така стратегія дозволяла Іберії залишатися лише клубом другої ліги, але зараз вона домінує – очевидно, талантів стало більше.
З такими стартовими умовами можна працювати – питання скоріше до тих, хто з ними ж нічого не створив.
Футбол як частина національної ідентичності
Звичайно, не можна ігнорувати той факт, що зерна (у даному випадку, скоріше, виноградні кісточки) допомоги впали на дуже, дуже благодатний ґрунт.
У Грузії футбол завжди був частиною ідентичності. Ще Стейнбек, подорожуючи Радянським Союзом, характеризував грузинів як найпалкіших уболівальників – а він відвідав ці землі у 1947 році.
Ті самі Віталій Дараселія, Михайло Месхі, Давид Кіпіані, чиї імена зараз носять академії та стадіони, – безперечно легендарні футболісти радянської епохи, які без допомоги будь-яких легіонерів допомагали грузинським клубам виграти Кубок Кубків, розгромивши Вест Гем та Феєнорд.
Техніка та дриблінг, хоча в ті часи такого слова ще й не знали, були козирем грузинських гравців – Месхі, який грав у 1950–1960 роках, навіть називали грузинським Гаррінчею.
Дивувати міг занепад нульових, коли збірна за рівнем відкотилася до футбольних карликів – але зараз вона з запасом відвойовує втрачені позиції. З принциповою різницею: тепер таланти не закриті залізною завісою.
Колись Коте Махарадзе, коментуючи фінал Кубку Кубків, після фінального свистка сказав:
"Уявляю, що там коїться у Тбілісі! Радіє вся столиця республіки, радіє вся наша країна".
Тоді у легендарного коментатора виникли проблеми на роботі: мовляв, він виділив Грузію як окрему країну. Але тепер грузинам ніхто не заважає насолоджуватися грою як частиною національної ідентичності.
На матчі молодіжної (!) збірної на чемпіонаті Європи приходило понад 40 тисяч глядачів – і, нехай тоді Сакартвело й вилетіла в серії пенальті від Ізраїлю, УЄФА отримала першокласну картинку турніру.
Особистості: легендарний переможець Ліги чемпіонів... Ну і Кварацхелія теж топ
І все ж, щоб здійснити такий ривок за кілька років, потрібні були конкретні перемоги та герої. Першим із них, при всій повазі до Хвічі, став Віллі Саньоль.
Людина, яка виграла цілу низку медалей у складі Баварії, після завершення кар'єри стала тренером. Його першим досвідом стала французька молодіжна збірна, після чого Віллі дуже не пощастило з Бордо.
Легендарний клуб уже тоді йшов на дно, але коли Саньоль прийшов і сказав, що в клубі "убога база, огидні поля, маленькі роздягальні, відсутність нормального харчування, бездарна скаутська служба, тотальний непрофесіоналізм", це ледь не поклало край його кар'єрі.
Три роки Саньоль працював експертом на телебаченні, після чого отримав запрошення від багаторічного суперника по матчах. Леван Кобіашвілі обійняв посаду президента Грузинської федерації футболу та доручив йому тренувати збірну.
Саньоль чесно зізнається, що на момент призначення знав лише одного гравця збірної Грузії, і це був Георгі Чакветадзе (колишній партнер Малиновського по чемпіонському Генку). Але йому це й не було потрібно: Саньоль відіграв історичну роль в оновленні команди.
На Євро-2024 одразу 11 гравців збірної не досягли 25-річного віку. Хвіча, Мамардашвілі – це зрозуміло, вони стали прихованими героями турніру, але за ними вже тоді виростало нове покоління талантів.
Збірна Грузії з футболу
Мікаутадзе приїхав на турнір із Меца, Цітаішвілі – взагалі з батумського Динамо. Тоді здавалося, що у нього, чемпіона світу, як і у Фредді Аду, все найкраще було в підлітковому віці – але ні, він зміг перезапустити кар'єру.
Саньоль – величезний авторитет для грузинських гравців. Його численні перемоги з Баварією слугують орієнтиром для того, чого хочуть досягти гравці. І, як мені здається, у тренера та гравців за роки спілкування склалася "хімія".
Стала відомою історія, як перед Євро гравці казали Саньолю: "Ми не хочемо їхати до Німеччини як туристи". Він відповів: "Чудово. Я об'їздив Німеччину вздовж і впоперек, тож мені туризм тим більше нецікавий".
Нехай навіть після матчу з північноірландцями Саньоль був звільнений, для Сакартвело за п'ять років він зіграв історичну роль. Мавр зробив свою справу, мавр може йти – хоча Віллі, звичайно, один із небагатьох гравців "золотого" складу французів, які не відповідають такому порівнянню.
І, можливо, найголовніше: мода
Грузія на Євро виграла лише у відвертого дубля португальців, але при цьому зуміла стати однією з головних асоціацій з турніром. Смілива, самовіддана гра, найяскравіші вболівальники на трибунах – і, головне, відчуття чогось нового, чого раніше не було, надало турніру атмосферу, не меншу, ніж черговий тріумф іспанців.
Зараз складається враження, що цією атмосферою просякнула вся Європа. Одна справа – справжні таланти: Кварацхелія, Мамардашвілі, Мікаутадзе. Але, наприклад, Саба Сазонов перейшов уже до третього клубу топ ліг (Емполі, Торіно, Хетафе), практично не граючи в жодному з них.
Раніше на таку скромну опцію – запасного центрального захисника, який у разі потреби підійде і не зіпсує гру, – у Європі, особливо в Італії, підписували балканців. Зараз почали звертати увагу на новий ринок.
Цітаішвілі відновив кар'єру: з чемпіонату Грузії перейшов спочатку до Сегунди (Гранада), а потім і до вищих ліг (Мец, Райо). Квернадзе перейшов до Фрозіноне ще у 2023-му, задовго до дебюту в національній збірній.
Інтерес до представників Сакартвело поширюється і зростає. Ось уже й Севілья підписала Гіоргі Хочорашвілі: у зовсім не юному віці (27 років), після сезону на лаві запасних лісабонського Спортинга. А Гізо Мамагеїшвілі влітку перейшов із грузинської Іберії до Штурму, де вплив Кітеїшвілі є величезним.
До грузинських політиків давно існує чимало претензій щодо їхньої орієнтації на Москву та Кремль, і навіть український етап кар'єри Каладзе не став для нього приводом для винятку – але до складу грузинської збірної в останні роки перестали входити представники російської ліги.
Тут, звичайно, немає політичного рішення: просто розквіт футбольної нації став таким, що російська прем'єр-ліга перестала бути потрібною збірній Грузії. Найкращі грузини тепер їдуть не в РПЛ, як Хвіча в Рубін, а відразу в топ ліги.
Мінорний відтінок цього розквіту: також ніхто не викликаний і з УПЛ. Азарові, Нонікашвілі та Гагнідзе синхронно потрапляли до списку Саньоля зовсім недавно – але не цього разу.
Можна сказати, що Цітаішвілі, який став чемпіоном світу серед юнаків у складі України, обрав сильнішу та різноманітнішу в атаці збірну – щоправда, вінгер Райо тепер може й не потрапити до заявки, з такою то конкуренцією.
Є багато команд, які досягли навіть дуже великих разових успіхів, але не змогли їх розвинути і тепер згадують минулі часи. Успіх Грузії, якщо дивитися на речі строго, був дуже умовним (лише через Лігу Націй пробилися на Євро, там не обіграли жодного мотивованого суперника), але їй вдалося розігнати маховик розвитку – на всіх рівнях.
За молодих гравців борються представники топ ліг – але й Зівзівадзе зміг досягти піку форми у 30 років. Сила породжує нову силу: якби Грузія не була такою блискучою, той самий Єгоян міг би взагалі обрати Вірменію та зменшити кількість варіантів для Саньоля.
Чи означає це, що в Грузії у нас немає шансів? Та ні, звичайно. У грузинів великі проблеми з обороною: Гурам Кашія, який викликався до збірної до 38 років, завершив кар'єру – і без нього вони програють Північній Ірландії.
Але такі історії, як грузинська, змушують задуматися навіть більше, ніж національна збірна. Іноді казку, голлівудський сюжет, можуть допомогти написати цілком очевидні дії – і щоб не заважати їх здійсненню, достатньо просто не красти.