Продав будинок Галлахеру, рятував Гаскойна. Як Тоні Адамс опустився на дно – і відштовхнувся від нього
Присвячується 60-річчю легенди англійського футболу.
У 2017 році, коли Артем Кравець намагався у складі Гранади уникнути вильоту з Прімери, команду очолив, м'яко кажучи, незвичайний персонаж.
"Маючи за плечима 40-річний досвід, я приїхав сюди, щоб надерти футболістам дупи та виграти наступні сім ігор", – сказав цей чоловік на першій же пресконференції.
У кар'єрі Кравця навіть в УПЛ такого безсоромного вчинку не траплялося, про різних іспанців я взагалі мовчу – але новому тренеру було на це наплювати.
Це був Тоні Адамс – символ часів, коли тренери дозволяли собі висловлювання й гірші, гравець, який сповна насолодився всім найкращим у футболі минулої епохи й ледь-ледь не став жертвою найгіршого, людина, яка краще за всіх символізує цей час.
Світла сторона: набір медалей, one-club-man, пам'ятник
Тоні Адамс отримав прізвисько " Містер Арсенал". Неможливо чіткіше описати його особистість: англійця, який пов'язав із лондонським клубом усе своє життя, віддав себе повністю і не уявляв собі гри у футбол поза межами Арсеналу.
Він, навіть наприкінці кар'єри, не змінив улюблену команду і провів усі свої роки на легендарному Хайбері, завжди підкреслював важливість самовіддачі та, як ніхто інший, заслужив статую біля стадіону – нехай і того, на якому ніколи не грав.
Уродженець Лондона, Адамс уже у 13 років потрапив до системи " канонірів" – а у 21 встановив рекорд, ставши наймолодшим капітаном в історії клубу. Рекорди він встановлював і в іншому плані: так, став одним із небагатьох, кому вдавалося вигравати чемпіонат Англії у трьох різних десятиліттях. Йому вдавалося приводити команду до перемоги і як молодому таланту, і як ветерану.
Адамс грав на позиції центрального захисника – і став символом бойових якостей для цілого покоління. Арсенал для нього був армією, за яку він був готовий битися – причому незалежно від обставин. В історію увійшла інша цитата, що в клубі він готовий навіть заварювати чай (тут важливо уточнити, що посада завідувача буфетом в англійському футболі називається tea lady), якщо знадобиться.
Одна з небагатьох речей, у яких той Арсенал схожий на нинішній, – Адамс став символом не тільки клубу, а й повернення великих часів. Чемпіонство 1989 року Арсенал теж виграв після тривалої перерви: попередній титул датувався 1971 роком.
І та команда мала чітко виражений ігровий стиль: її називали... " Boring, boring Arsenal". Цю команду називали нудною, а вона відповідала, що їй просто заздрять – ніби й не минуло майже сорок років.
У той самий довгоочікуваний сезон " каноніри" пропускали ще в межах пристойності, майже по голу в середньому за гру – а ось чемпіонство 1991-го було завойовано на тлі приголомшливих 18 пропущених голів у 38 турах. Арсенал забив менше, ніж Ліверпуль, але відібрав у нього титул у надзвичайно впевненій манері, оскільки в більшості ігор йому для перемоги вистачало одного гола.
Ці чемпіонати не вдасться пов'язати з одним воротарем. У 89-му ворота канонірів захищав Джон Лукіч, у 91-му – Девід Сімен, який перейшов із КПР і виграв у нього конкуренцію. А ось перша лінія захисту була практично незмінною:
- лівий захисник Найджел Вінтерборн, який відіграв усі (!) 38 матчів у обох чемпіонських сезонах;
- правий захисник Лі Діксон, який відіграв усі матчі в першому чемпіонському сезоні та більшу частину матчів у другому;
- Стів Боулд, що також зіграв максимум у сезоні-1988/89 (як іронічно в контексті таких подвигів виглядають скарги сучасних гравців і тренерів на важкий календар), а згодом багато років працював асистентом Венгера.
- наш герой.
Скарги на надмірно раціональну гру нинішнього Арсеналу, яка явно не в стилі Бергкампа та Анрі, можна парирувати бажанням повернутися до справжніх витоків. Саме захисники, а не умовний Алан Сміт, були справжніми зірками того Арсеналу.
Їх і цінували, і тримали більше за всіх: настільки, що в сезоні-2001/02 одночасно грали 35-річний Адамс, 38-річний Діксон, 38-річний Сімен та 35-річний Кіоун – вихованець Арсеналу, який не виграв чемпіонат із Гремом, але повернувся й провів більшу частину дев'яностих.
Підсумком такого блискучого союзу саме для Адамса стали 669 матчів, що принесли чемпіонство, три кубки та єврокубок, який досі залишається єдиним у трофейному музеї " канонірів". У фіналі Кубку Кубків 1993/94 Арсенал обіграв зіркову Парму з рахунком, зрозуміло, 1:0, і наш герой не дав забити Дзоле, Асприльї та Броліну.
У цій історії не було б нічого, крім трохи нудного успіху, якби не демони Адамса.
Темна сторона: запій після невдачі на Євро, рекорди " літрболу", рятівник
Пияцтво, цей біч англійського футболу, було ахіллесовою п'ятою Тоні протягом більшої частини його кар'єри.
Добрий Джордж Грем свого часу зробив середу вихідним днем для гравців, і це стало приводом для команди, у якій усі зірки ще були англійцями, влаштовувати вечірки щовівторка ввечері.
Виходить, що відсторонення англійців від єврокубків у 1990–1995 рр. дало можливість багатьом футболістам зробити крок у пучину.
А Тоні саме в пучину й пішов, прямою дорогою. Починалося все зі святкувань:
"Ми випили в роздягальні кілька сотень пляшок шампанського. Звичайно, не все. Більшу частину розбризкали, обливши один одного. Під час чемпіонського параду вболівальники кидали нам банки з пивом. Усі подарунки ми прийняли з вдячністю та спожили із задоволенням".
Продовжилося зловживання життям зірки: після ігор у суботу Адамс міг собі дозволити не просто не тренуватися, а відсипатися в неділю. Відсипатися – ви вже розумієте, після чого.
Дуже гідною виглядає поведінка британських правоохоронних органів, які, затримавши зірку за кермом у стані алкогольного сп'яніння, відправили його за ґрати на чотири місяці – і, до речі, саме через це футболіст не провів чемпіонський сезон повністю.
Яким же сильним був той Арсенал Грема: навіть без капітана домігся чемпіонства і навіть мало пропускав...
Але алкоголізм все глибше і глибше поглинав гравця. У 1993-му Адамсу довелося накласти 23 шви після падіння зі сходів у неадекватному стані. Тоні зізнавався, що його щоденною порцією стали 20 пінт (тобто 11 літрів!) пива.
А тут ще і спонсор мільйонів депресій – збірна Англії – разом із найжорсткішою у світі пресою зробили свою справу.
На Євро-1996 "Три леви" були, мабуть, найближче до того, щоб виграти трофей. На груповому етапі вони розгромили голландців, у чвертьфіналі виграли в Іспанії в серії пенальті, але в півфіналі в новій серії поступилися німцям. І драматичність вильоту переважила в голові Адамса значущість самого успіху.
Далі слово самому Адамсу:
"Коли Саутгейт не реалізував пенальті, я пив 44 дні. Наприкінці мого запою я бачив, як із шафи випадають речі. У мене почалася параноя. Я думав, що в будинку хтось є. Я думав, що вбиваю людей.
Мені було 29 років, і я не хотів жити в цьому світі, це був дуже темний період у моєму житті. Мені не хотілося жити, коли я не грав у футбол. Я не міг жити. Я знав, що опинився в пастці, і це найгірше, що коли-небудь траплялося зі мною.
У лютому того року я перестав грати через травму. У березні в мене забрали дітей. Я не пив у їхній присутності, але одного разу в неділю ввечері втратив свідомість. Я випив сім пляшок вина. Через це теща забрала дітей".
До речі, історія Адамса, якщо чимось і відрізняється від безлічі типових історій з чоловіком-алкоголіком, то це особистістю дружини. Його перша дружина, Джейн Шей, відрізнялася від Тоні тим, що не зловживала алкоголем... віддаючи перевагу наркотикам.
І її життя в XXI столітті виявилося навіть похмурішим: вона дозволила подрузі померти від передозування, не викликавши швидку. Тоді їй вдалося уникнути ув'язнення, а ось у 2014-му вона отримала тюремний термін за серію крадіжок. У такій історії шкода насамперед дітей і тещу – мати Шей.
Знову слово Адамсу:
"Барбара, моя теща, дала мені номер Джеймса У.. Вона сунула його мені в кишеню. Вона врятувала мені життя".
Жодного відкриття Америки: нашого героя врятували професійні лікарі. Тоні вступив до клубу анонімних алкоголіків, свою книгу назвав " Залежність", а згодом відкрив і власну реабілітаційну клініку для спортсменів.
Тут і зараз: тверезий, який допомагає врятуватися іншим
Хто – крім лікарів, які заслуговують на свій пам'ятник біля Емірейтс – допоміг Тоні стати на правильний шлях? По-перше, не можна забувати про фактор другої половинки. Зазвичай, коли люди з алкогольним минулим продають розкішну нерухомість, це поганий знак – але кілька місяців тому Тоні зробив це з благородної причини.
Його нова дружина, з якою він живе вже 22 роки, вирішила здобути освіту в Лондоні, і у зв'язку з цим Адамс вирішив повернутися до Лондона та продати особняк у Глостерширі. Можливо, ми б про це ніколи й не дізналися, якби не ім'я покупця: ним став сам Ліам Галлахер, фронтмен Oasis!
І, звичайно, не можна не згадати про особистість його останнього тренера. Адамс і Арсен Венгер виглядають настільки різними людьми, ніби все життя провели в різних всесвітах і вимірах – але, тим часом, Тоні відіграв під керівництвом Арсена шість років. Виправлятися Адамс почав трохи до приходу месьє, але людина, яка навіть батончики Марс і бекон забороняла гравцям, не могла йому не допомогти.
Тут, до речі, слід зазначити: велика, нескінченна любов до Арсеналу дозволила гравцеві зберегти рівень аж до дуже поважного, за мірками дев'яностих, віку. Він починав у часи, коли гравці навіть на деякі матчі виходили п'яними (і не тільки він сам: Алекс Фергюсон скаржився на деяких таких підопічних у Шотландії), а закінчив у 2002-му, коли в меню на клубній базі вже були й мюслі, й відварені овочі.
Зіркові іспанські півзахисники глузували зі слабких суперників задовго до Родрі: коли Адамс дуже жваво жестикулював на брівці під час матчу Гранади та Реала, Іско жартома крикнув йому: " Офіціант, колу!". Так він відреагував на стиль тренера: шикарний жилет у комплекті до штанів.
Тренера з Адамса не вийшло, але як публічна особистість він виконує, на мій погляд, навіть важливішу місію. Він блискуче проявляє себе у всіх сенсах як експерт на телебаченні, але головне, що його клініка живе і процвітає досі: серед її пацієнтів були такі зірки, як Джої Бартон, Адріан Муту, Фернандо Ріксен, Пол Гаскойн і навіть Джордж Бест.
Не всі виплуталися? Кожна людина – кузень свого щастя, і Адамс насамперед сам герой, який зміг задушити зеленого змія.
Долі Адамса та Беста, про якого виходив матеріал минулого тижня, дуже схожі. Обидва були справжніми символами своїх клубів, обидва пройшли з ними шлях від молодіжних команд до беззаперечного успіху, обидва не знали міри поза межами поля. Далі їхні шляхи розійшлися – на щастя, Адамс не довів себе до могили і вже прожив довше, ніж Бест.
Ми живемо в часи, коли слова " раніше було краще" знайдуть як ніколи активну підтримку. Адамс народився на 20 років пізніше за Беста – і, на мій погляд, своїм прикладом демонструє, що в чомусь життя все-таки стало кращим.
По-перше, покращилася сама медицина: під час роботи в азербайджанській Габалі у 2015 році Тоні пережив тромбоз вени, і місцевий лікар врятував йому життя. Зруйноване здоров'я Беста – зруйноване, безумовно, ним самим, але тим не менше – врятувати не вдалося.
Але важливіше те, що саме суспільство за останні десятиліття стало дедалі менш терпимим до веселощів із кріслом дантиста імені Гаскойна, до запоїв, до гулянок – і так далі.
Якщо за часів Беста це здавалося для спортсменів майже обов'язковим (хоча насправді, звісно, таким не було: Стенлі Метьюз і Біллі Мередіт грали майже до 50 років, тому що були тверезими), а за часів Адамса – нормальним, то в XXI столітті така поведінка почала стрімко маргіналізуватися.
Мене завжди дивувало: як відданість і самовідданість гравців минулих поколінь могли поєднуватися з хронічним недотриманням режиму? Чому люди, готові грати з травмами заради клубу, не були готові заради нього ж лягати спати раніше?
Причини, найімовірніше, криються в моді, культурі – і вони за останні десятиліття змінилися як ніщо інше. Сьогоднішній іменинник значною мірою сприяв цьому, неодноразово розповідаючи про наслідки вживання алкоголю.
Покоління Беста пило до смерті. Покоління Адамса – до клубу анонімних алкоголіків. Нинішнє покоління, за рідкісним винятком, не п'є взагалі. І це той рідкісний випадок, коли еволюція суспільства очевидна.
Можливо, нинішні герої йдуть грати в ігри на приставці через пів години після поразки, але принаймні вони не впадають у півторамісячні запої.