Арсен Венгер: тренер, чию спадщину в Арсеналі не виміряти трофеями
1 жовтня 1996 року маловідомий англійській публіці Арсен Венгер очолив лондонський Арсенал. Він приїхав із японської Нагої Грампус і це призначення викликало чималий скепсис не лише серед фанатів "канонірів", а й у місцевій пресі.
Настільки, що призначення француза британський Evening Standard зустрів плакатом, який згодом став частиною футбольного фольклору: "Арсен хто?".
Через 22 роки це запитання вже звучало майже абсурдно. Венгер залишав Арсенал, маючи 17 трофеїв, сезон без жодної поразки та рекордні 828 матчів у Прем'єр-лізі.
Однак восени 1996-го нічого цього ще не існувало. Був тренер у характерних окулярах, незвичне для англійського вуха ім'я та клуб із дуже міцними традиціями, який незабаром мав змінитися значно більше, ніж міг тоді уявити.
"Чемпіон" згадує, як рівно 30 років тому розпочалась епоха Арсена Венгера в червоному Лондоні та чому його прихід став значно більшою подією, ніж просто чергова тренерська перестановка.
"Арсен хто?"
Для самого Арсенала Венгер не був людиною, випадково знайденою на іншому кінці світу. Колишній віцепрезидент клубу Девід Дейн пізніше згадував, що їхнє знайомство фактично відбулося випадково – француз опинився на старому "Гайбері", а Дейна зацікавили його погляди на футбол. Згодом саме він переконував керівництво клубу зробити ставку на Венгера.
За межами Англії той також не був невідомим тренером. Він уже мав серйозний досвід роботи у Франції, вигравав чемпіонат із Монако, а перед переїздом до Лондона працював у Японії. Проте для англійського футболу середини 1990-х таке призначення все одно виглядало незвично: Венгер належав до невеликої групи перших іноземних тренерів, які тоді приходили в АПЛ.
Незвичним було й перше враження. Захисник команди Лі Діксон через багато років згадував появу нового наставника перед командою: високий, худорлявий чоловік в окулярах і піджаку з латками на ліктях більше нагадував йому викладача географії, ніж футбольного менеджера.
Венгер потрапив у середовище, де авторитет потрібно було не пояснювати – його треба було доводити, і насамперед – футболістам.
Не ламати старе
Венгер прийняв не слабку команду. У воротах стояв Девід Сімен. Перед ним грали Тоні Адамс, Стів Боулд, Найджел Вінтерберн, Лі Діксон і Мартін Кіоун. Попереду були Іан Райт і Денніс Бергкамп.
Особливою була оборона – зіграний роками механізм, сформований ще за Джорджа Грема. Сам Венгер пізніше жартував, що захисники, яких він отримав у спадок, були "випускниками університету мистецтва захисту".
За клубом водночас ще тягнувся образ команди, яку асоціювали насамперед із дисципліною, організацією та знаменитим "1:0 to the Arsenal". Прізвисько "Boring, Boring Arsenal" стало частиною футбольного фольклору.
Хоча процес зміни стилю розпочався ще до Венгера – зокрема, з приходом Бергкампа влітку 1995-го. Саме нідерландець став одним із каталізаторів переходу до зовсім іншого футболу.
Тому Венгер не руйнував усе, що було до нього. Навпаки – одна з його головних заслуг полягала в тому, що він зберіг найсильніше від старого Арсенала та поступово додав до цього власне бачення.
Спочатку зміни, щоправда, відчули не на футбольному полі. А за обіднім столом...
Зміна культури
Сьогодні історії про харчування Венгера можуть здатися майже банальними. У сучасному топклубі індивідуальні раціони, контроль відновлення, гідратації та навантажень давно стали нормою.
У 1996 році реакція була іншою.
Француз змінив меню, заохочував футболістів їсти більше риби, овочів і пасти, звертав більше уваги на воду та відновлення, запроваджував нові комплекси розтяжки.
Одним із перших ворогів нового режиму став звичайний шоколад. Венгер згадував, що прибрав шоколадні батончики з передматчевого раціону. Реакція досвідчених професіоналів була настільки безпосередньою, що дорогою на гру вони почали скандувати в автобусі, що хочуть отримати свої батончики Mars.
Це звучить як невеликий футбольний анекдот. Насправді в ньому добре видно зіткнення двох культур.
Рей Парлор пізніше згадував зовсім інший побут старого англійського футболу: одного разу дорогою з Ньюкасла гравці навіть влаштували змагання, хто з'їсть більше порцій їжі. За його словами, Стів Боулд переміг із дев'ятьма. З приходом Венгера такі історії поступово ставали частиною минулого.
Змінювалися й тренування. Девід Платт згадував, що заняття були дуже організованими та детально спланованими, а Мартін Кіоун говорив, що команда не перетреновувалася навіть на хвилину. Ідея Венгера полягала не в тому, щоб футболісти працювали довше. Вони мали працювати точніше.
Саме це важливо для розуміння його впливу. Французький фахівець не "винайшов" правильне харчування чи спортивну науку. Але він зробив їх частиною щоденної системи великого англійського клубу – і результат дуже швидко став помітним.
Трансформація складу
Паралельно змінювався склад. Ще до того, як Венгер очолив Арсенал, "каноніри" придбали в Мілана 20-річного Патріка Вієйра, який майже не грав за першу команду італійців. Майбутній капітан дебютував за лондонців ще у вересні – раніше, ніж француз приступив до роботи.
Це стане характерною рисою Арсенала Венгера. Він не просто купуватиме відомих футболістів. Його особливо цікавитимуть гравці, яких можна розвинути та вивести на новий рівень.
Пізніше з'являться Марк Овермарс, Еммануель Петі, Ніколя Анелька, Фредді Юнгберг, Робер Пірес. Старе англійське ядро не зникне – поруч із ним формуватиметься зовсім інша за географією та стилем команда.
Перший сезон Венгера завершився третім місцем. Для революції цього було замало. Наступний дав їй результат.
Перший виклик Фергюсону
У кампанії-1997/98 Англією продовжував правити Манчестер Юнайтед. Команда Алекса Фергюсона виграла чотири з п'яти попередніх розіграшів АПЛ. На початку березня "червоні дияволи" мали на 12 очок більше за Арсенал, щоправда, провівши на три матчі більше.
14 березня лондонці приїхали на "Олд Траффорд"...
На 79-й хвилині Ніколя Анелька продовжив м'яч на хід Марку Овермарсу, той випередив оборону господарів і пробив повз Петера Шмейхеля – 1:0.
Цей гол не зробив Арсенал чемпіоном того вечора, але різко змінив гонку. Після перемоги в Манчестері команда Венгера виграла ще вісім поєдинків Прем'єр-ліги поспіль.
А вже 3 травня символічну крапку в боротьбі за трофей поставив футболіст зі "старого" Арсенала. Капітан команди Тоні Адамс відгукнувся на передачу партнера по центру захисту Стіва Боулда, увірвався до штрафного майданчика та лівою ногою забив гол "канонірів" у ворота Евертона – 4:0. Чемпіонство було оформлене за два тури до фінішу.
Навряд чи можна було придумати точніший образ першого великого Арсенала Венгера: представники старої знаменитої оборони завершують атаку команди, яка вже вчиться грати зовсім інакше.
За два тижні "каноніри" здолали Ньюкасл у фіналі Кубку Англії та оформили дубль. Це був перший повний сезон Венгера на посаді наставника лондонців.
Він став першим іноземним тренером, який виграв Англійську Прем'єр-лігу. На запитання "Арсен хто?" відповідь уже була.
Рішення, яке спочатку не виглядало геніальним
Втім, перше чемпіонство було лише початком. Улітку 1999 року Венгер повернув до себе футболіста, якого знав ще по роботі в Монако. Тьєррі Анрі приїхав із Ювентуса, де не зумів повністю розкритися та сприймався передусім як фланговий гравець. Венгер бачив інше.
Він перевів свого земляка в центр нападу. Тренер хотів повернути його до ролі, в якій француз грав ще молодим у Монако. Спочатку рішення зовсім не виглядало геніальним.
Анрі важко входив у нову команду й не одразу почав забивати. Проте згодом усе змінилося.
Історія Анрі стала, можливо, найвідомішим прикладом головного таланту Венгера – бачити не тільки того футболіста, яким гравець був, а й того, ким він ще міг стати. Тьєррі зрештою перетворився на одного з найрезультативніших форвардів в історії АПЛ та найкращого бомбардира Арсенала.
До початку нового століття вже змінювався і сам образ "канонірів". Сила нікуди не зникла, але до неї додалися швидкість, техніка та футбол, який усе частіше асоціювали не з мінімальними 1:0, а з комбінаціями Бергкампа, ривками Анрі, потужністю Вієйра та появою Піреса.
І саме ця команда підійшла до головного експерименту Венгера.
Сезон, який увійшов в історію
На початку кампанії-2002/03 фахівець уже побудував колектив, який мав усе для успіху. Він відкрито говорив, що "каноніри" здатні пройти весь сезон АПЛ без поразок.
Не вдалось. Арсенал втратив перевагу та врешті-решт поступився чемпіонством Манчестер Юнайтед. Слова Венгера легко могли залишитися лише прикладом надмірної впевненості, але через рік вони справдилися.
У сезоні-2003/04 лондонці провели 38 матчів Прем'єр-ліги, не пізнавши гіркоти поразки – 26 перемог і 12 нічиїх. Чемпіонство Арсенал оформив на полі найпринциповішого суперника – зігравши 2:2 з Тоттенгемом на виїзді.
Безпрограшна серія, яка почалася ще наприкінці попередньої кампанії, продовжилася вже восени 2004-го та зупинилася на позначці 49 поєдинків. Так народилися Invincibles – "Непереможені".
Вієйра був капітаном. Анрі – головною атакувальною силою. Поруч грали Бергкамп, Пірес, Юнгберг, Сол Кемпбелл, Ешлі Коул, Коло Туре, Єнс Леманн.
Команда стала завершеним варіантом того проєкту, який почав формуватися ще восени 1996 року.
Стара англійська міцність нікуди не зникла. Венгер просто додав до неї іншу футбольну мову.
Спадщина, більша за трофеї
Далі історія буде значно складнішою. Арсенал залишить "Гайбері" та переїде на "Емірейтс Стедіум". Будівництво нової арени створить для клубу значне фінансове навантаження: сам Венгер пізніше говорив, що "канонірам" одночасно доводилося повертати борги та конкурувати з клубами, які мали значно більші ресурси.
Чемпіонського титулу француз більше не виграє. Будуть фінал Ліги чемпіонів, продаж лідерів, роки без великих трофеїв і дедалі гучніші вимоги частини вболівальників завершити його епоху.
Сам Венгер згодом розділяв свої 22 роки у клубі на дві частини. "Гайбері" він називав "собором" і говорив, що там можна було відчути душу тих, хто грав раніше. Нову ж арену фахівець порівнював із новим будинком, у якому потрібен час, щоб відчути себе вдома.
Ця друга половина його історії не була настільки беззаперечно тріумфальною, як перша. І саме тому спадщину Венгера не варто зводити лише до кількості кубків, яких при цьому було доволі багато – 17.
Коли француз прибув до Англії, його методи здавалися частині футбольного середовища дивними. Коли йшов у 2018-му, багато з них уже давно не потребували пояснень. Прем'єр-ліга прямо відзначає його вплив.
Системний контроль харчування. Відновлення. Детальна робота з навантаженнями. Ширший міжнародний скаутинг. Віра в технічний футбол без відмови від фізичної сили. Пошук молодих гравців не лише за тим, ким вони є сьогодні, а за тим, ким можуть стати завтра.
Тому зараз, згадуючи епоху Венгера, знамените "Арсен хто?" звучить уже не як запитання. Швидше як точка відліку, з якої 30 років тому розпочалась історія, що змінила не лише Арсенал, а й англійський футбол.
