Коли Бест – worst, а Голанд мститься за батька. Кров, піт і сльози дербі Манчестера
О 18:30 відбудеться одне з головних протистоянь англійського футболу: дербі Манчестера. "Чемпіон" розповідає про найяскравіші події, пов'язані із суперництвом МЮ та Ман Сіті.
Манчестер – одна з цитаделей футболу. Два клуби, кожен із яких має величезну армію вболівальників і надзвичайно багату історію, ставлять на сезон найвищі завдання. Звісно, вони не люблять один одного – причому ця нелюбов часом переходить усі межі допустимого. Це пов'язано з тим, що олії у вогонь протистояння підлили вже на самому старті – і, можливо, вкрали в однієї з команд чималу частину слави. Але про все по черзі.
Початок: ціла команда на аукціоні, перший "іуда" в історії футболу
Хай багато хто й каже, що в Сіті немає історії, "містяни" з перших років свого існування йшли врівень із Манчестер Юнайтед і цілком обґрунтовано змагалися з "дияволами" за внутрішнє лідерство. Перший серйозний трофей, що вирушив до Манчестера, дістався саме Сіті: це був Кубок Англії 1904 року, у фіналі якого переможний м'яч Болтону забив Біллі Мередіт.
Мередіт був нетиповим футболістом не те що для свого часу, а й для всього XX століття. Досить сказати, що він принципово не вживав алкоголь! Виходець із шахтарської родини – уже у 12 (!) років він працював у шахті – Біллі розумів, що без футболу в нього одна дорога, під землю, і робив усе, щоб протриматися у футболі якомога довше.
Забігаючи наперед, скажу, що йому це вдалося: останній матч у футболі Біллі провів у віці 49 років і 245 днів. І не рекордом єдиним: Мередіт був справжньою суперзіркою футболу, можливо, навіть першою в історії. Суперзіркою і в хорошому сенсі – швидкий, технічний гравець не задовольнявся простим використанням таланту, а безперервно його розвивав, найбільше люблячи тренуватися, – і в поганому. Достеменно відомо, що Мередіт "просто" конфліктував із партнерами та тренерами, а історії, оповиті мороком, якраз і вплинули на всю історію дербі.
Наступного року після кубкової перемоги Ман Сіті впритул наблизився до здобуття чемпіонства. Треба було обіграти Астон Віллу в останньому турі, але не вдалося. Найбанальніша історія, якби гравець Астон Вілли після гри не заявив про спробу підкупу. Алекс Лік сказав, що 10 фунтів за програш матчу йому запропонував особисто Мередіт. Біллі провини не визнав, але Футбольна асоціація дискваліфікувала його на рік.
І це залишилося б його особистою проблемою, якби Мередіт після цього не сказав: "У чому секрет успіху Манчестер Сіті? На мою думку, він полягає в тому, що клуб не дотримується правила, згідно з яким гравець не може отримувати більше чотирьох фунтів на тиждень".
В англійському футболі тоді діяла стеля зарплат, і звинувачення Мередіта стали приводом для нового розслідування. Підсумком стало визнання справедливості його слів і дискваліфікація вже 17 (!) гравців на півтора року (тренеру взагалі дали довічний бан). А далі сталася історія, можлива лише на самій зорі футболу.
Сіті виставив усіх дискваліфікованих на аукціон! Річна дискваліфікація – не довічна, і ці футболісти ще були потрібні багатьом. Зокрема, Мередіт і ще троє його одноклубників знадобилися... Манчестер Юнайтед.
Показники Мередіта у складі "дияволів": 15 років, 335 матчів (якщо вам здається, що замало – згадайте, що кілька сезонів забрала Перша світова), два чемпіонства. І ці титули, і Кубок-1909, і два суперкубки були першими трофеями в історії МЮ. Про будь-яку велич до цього скандалу й мови не було: досить сказати, що 1905-го, на момент скандалу й "оптової закупівлі", "дияволи" кисли в другому дивізіоні!
Уявіть: трофеї до однієї команди прийшли за явної допомоги людей, які пішли з її галасливого сусіда внаслідок скандалу. Ба більше: сам скандал спровокував найкращий гравець "сусіда"! Сіті, звісно, сам винен, що порушував правила, але які дрібниці могли змінити хід історії. Якби цей Лік промовчав або йому просто не повірили, зараз "містяни" були б найтитулованішим клубом міста?
Найбільше в цій історії мене дивують дві речі. По-перше, Сіті й після такого удару не розсипався: сезон-1905/06 завершив на п'ятому місці – після третього роком раніше, із зовсім іншою командою. Усім тим, хто зараз розповідає про незамінність одного гравця, варто про це пам'ятати. Причому в МЮ є ще драматичніша історія про те, як втратити одну команду й на її місці виростити нову.
А по-друге, Сіті зміг після такого прийняти Мередіта назад. 1921-го Біллі повернувся, причому на посаду граючого тренера! Надалі, попри тверезницькі переконання, утримував паб. Вочевидь, "нічого особистого, лише бізнес" було його кредо.
Олія у вогонь: на грі, як на війні
Сьогоднішнім набриоліненим героям складно навіть уявити, наскільки жорстокими були баталії двох манчестерських клубів. Із чим у вас, наприклад, асоціюється Джордж Бест? Напевно, серед найпопулярніших відповідей будуть "техніка", "талант" – або хоча б "алкоголізм", "порушення режиму". Але в матчах проти "містян" голденбой відзначився насамперед жорстокістю.
Глін Пардо – легенда Манчестер Сіті. Він став наймолодшим гравцем в історії клубу, дебютувавши у 15 років, – і це був той випадок, коли юніор не загубився в дорослій грі. Вісім років Глін був лівим захисником команди, яка набирала силу: виграла чемпіонство 1968-го, кубок через рік, Кубок кубків через два...
МЮ, звісно, того ж 1968-го взяв Кубок чемпіонів – але потім посипався. Уже наступний сезон команда завершила 11-ю, після чого Метт Басбі вирішив завершити тренерську кар'єру. Для клубу це ні до чого доброго не привело: МЮ ще дуже довго не претендував на титули.
І ось у першому за багато років дербі, яке Сіті принаймні починав у статусі успішнішої та сильнішої команди, Бест зламав ногу Пардо. Перелом був настільки жахливим, що лікарі порушували питання про ампутацію! Цього, на щастя, вдалося уникнути, але фулбек пропустив два роки й на колишній рівень так ніколи й не повернувся.
Набагато відоміша травма, яку інша легенда МЮ завдала гравцеві Ман Сіті. Відомості цій історії додає і любов цієї легенди поговорити, і той факт, що син гравця Ман Сіті стає дедалі більшою зіркою.
Простіше кажучи, Альф-Інге Голанд майже всю кар'єру провів в Англії, причому у складі принципових суперників МЮ. Починав у Ноттінгемі, де зовсім трохи розминувся з Роєм Кіном, – і багато йому протистояв. Під час йоркширського дербі, гри "червоних дияволів" проти Лідса, Голанд не лише допоміг своїй команді перемогти, а й змусив Кіна затаїти злобу. Рой, ідучи в підкат проти Голанда (!), порвав хрестоподібні зв'язки й почув від норвежця: "Годі прикидатися!".
Наслідком через роки став стрибок, який навіть дивитися людям зі слабкими нервами не рекомендується:
Ба більше, Кін в автобіографії сам зізнався, що планував помсту: "Я чекав на Альфі майже 180 хвилин — або три роки, якщо хочете. І ось у нього м'яч просто біля бокової лінії. І Альфі стояв і глузував. Я чекав достатньо. І я добре по ньому проходжуся. М'яч був у нього. Отримуй, гнидо. Більше не стоятимеш наді мною й не звинувачуватимеш мене в удаванні".
Міфологія стверджує, що через цей перелом Голанд завершив кар'єру. У цієї версії є кілька плям: по-перше, Голанд вийшов на поле вже за кілька днів, по-друге, завершив через проблеми з іншим коліном. Саме тому позов норвежця проти англійця з вимогою виплатити компенсацію за втрату професійного статусу не був задоволений.
Але сам рівень грубості між двома суперниками все одно вражає – і, можливо, саме тому Голанд-молодший через роки відмовив МЮ, який активно ним цікавився. Згодом Ерлінг перейшов до Ман Сіті – і в одному з дербі разом із Фоденом став першим гравцем у XXI столітті, який оформив у дербі хет-трик.
Загалом на рахунку Голанда-молодшого вісім голів і три асисти в 10 дербі, і це той рідкісний випадок, коли можна не сумніватися, що за клуб грає його вболівальник. У Ерлінга в Манчестері минуло дитинство, є безліч фотографій його в атрибутиці "містян" ще в зовсім юному віці.
Слуги двох панів: перший великий тренер МЮ, "могильник" Фергюсона, непереможний Шмейхель
За такої боротьби, що виходить за всі межі, вражає, що знаходяться люди, які змінюють блакитну футболку на червону або навпаки. І все ж так буває. Прізвище Мередіта ви вже дізналися, але не ним єдиним.
Передусім Карлос Тевес сам підлив олії у вогонь суперництва – насамперед своєю дурістю. Коли до Ман Сіті прийшли шейхи й Фергюсона почали розпитувати про галасливого сусіда, той відповів, що за його життя Сіті чемпіоном не стане. 2012-го, коли "містяни" спростували слова сера Алекса, Тевес – людина, яка під його керівництвом виграла Лігу чемпіонів! – на чемпіонському параді підняв плакат "RIP Fergie".
Що сказати: Карлос збирається незабаром провести прощальний матч і сподівається під час нього поєднати на одному полі Мессі та Роналду. Можливо, йому це й удасться, але ви знаєте, який легендарний тренер на цей матч точно не приїде.
Метт Басбі – людина, яка навіть може посперечатися з Фергюсоном за масштабами легендарності для МЮ. Саме він підняв "дияволів" із руїн Мюнхена, виростив на місці однієї сильної команди нову... І він – легенда Манчестер Сіті. Вісім сезонів в епоху між світовими війнами, два фінали Кубка (один переможний), пропозиція від Ліверпуля, за який не вдалося як слід пограти через початок Другої світової, – Басбі відіграв велику роль в історії "містян".
Басбі, як тоді було заведено, без жодних винятків відслужив під час війни – і після демобілізації розпочав тренерську кар'єру. Труднощів він не боявся від самого початку: у МЮ навіть стадіон постраждав від бомбардувань люфтваффе, і проєкт був дуже проблемним. Ман Сіті, який Метт на той момент залишив уже дуже давно, навіть не розглядався серед варіантів, а от від пропозиції на Енфілді тренер відмовився, бо хотів більше повноважень. До речі, тут треба зазначити: поки Олд Траффорд ремонтували, Ман Сіті дозволив заклятому супернику грати на своєму полі. Жодному суперництву не чуже благородство.
Басбі пішов до МЮ і створив одну з найвидатніших тренерських робіт в історії футболу:
Що стосується саме ігрових переходів, то другою після Мередіта зіркою, яка здійснила перехід усередині міста, став Деніс Лоу. Беззаперечно великий бомбардир, володар Золотого м'яча-1964, під керівництвом Басбі провів найкращі роки – але заявив про себе в Ман Сіті. Саме після класного сезону в блакитній футболці шотландець перейшов до Торіно – там грав без особливих успіхів, але повернувся вже до МЮ, з яким виграв усе.
Так от, після відходу Басбі команда швидко почала руйнуватися. Лоу, уже дуже віковий, повернувся до Сіті догравати. Чарльтон, найстарший із трійки великих, пішов трохи пізніше; Бест ще залишався, але його вади (зараз не про грубість: любов до випивки, тусовок) дедалі більше брали над ним гору. І ось у сезоні-1973/74 Манчестер Юнайтед виходив на останній домашній матч сезону, перебуваючи в надзвичайно напруженій боротьбі за виживання. Суперником у матчі мав стати саме Ман Сіті з Лоу у складі.
Басбі називав Лоу першим британським футболістом, який знав, як святкувати гол (Деніс зазвичай високо здіймав руку), – але останній гол у кар'єрі той не святкував. Надзвичайно красивий удар п'ятою добив команду його життя: МЮ після мінімальної поразки достроково вилетів до другого дивізіону. Таким вийшов фінал кар'єри одного з найвеличніших британських гравців в історії: Лоу вже за кілька тижнів повісить бутси на цвях.
Ну а найуспішнішим зі "слуг двох панів" варто визнати Петера Шмейхеля. Як і Лоу, він провів у МЮ найкращі роки, а в Сіті завершив кар'єру – і так жодного разу й не програв дербі! У складі "дияволів" Петер застав більшу частину рекордної серії з восьми виграних дербі поспіль (до речі, жодні закупівлі й успіхи Сіті останніх років не дозволили навіть наблизитися до цієї позначки), а на останньому рубежі "містян" допоміг обіграти МЮ вдома й зіграти внічию на Олд Траффорд.
До речі, у Шмейхелів, як і в Голандів, у Сіті грало два покоління. Щоправда, Каспер Шмейхель – дуже мало: клуб не повірив у нього, навіть попри статус вихованця, не давши місця в основі. Довелося ставати чемпіоном із Лестером.
Гарі Невілл відмовляється тиснути руку Шмейхелю як воротарю Сіті
Сучасні нападки на Манчестер Сіті, значною мірою від величезної армії фанатів МЮ, здебільшого зводяться до двох тез: "у них немає історії" і "вони купили успіх". Навіть якщо за гранично примітивного погляду на життя вважати, що футбольна історія – це лише трофеї та кубки, ми приходимо до того, що в Сіті немає (точніше, не було) історії, тому що цю історію в нього вкрали.
Ну, а якщо щось украдено, то, мабуть, обікрадений має право це купити?