60 років без головного єврокубку: все про Болонью – першого суперника Шахтаря в оновленій ЛЧ
Перший опонент донецького Шахтаря в оновленому форматі Ліги чемпіонів не грав у найпрестижнішому євротурнірі шість десятків років. Шість із семи його чемпіонств трапилися в час правління в Італії фашистського режиму на чолі з диктатором Беніто Муссоліні.
До слова, сам Дуче був саме уродженцем регіону Емілья-Романья. Йому часто приписують симпатії до "россоблу" і, зокрема, певну причетність партії до успіхів команди в період правління режиму. Та й стадіон "Ренато Даль’Ара" був побудований саме в період із 1925 по 1927 роки, а Муссоліні керував Італією, нагадуємо, з 1922-го. До речі, саме в 1927-му, коли стадіон відкрився, за наказом диктатора був створений і доволі знаковий для Італії клуб зі столиці під назвою Рома, але про нього поговоримо в жовтні. Зараз давайте перейдемо до сьогодення і зосередимося на Болоньї. Хоча не можемо не згадати, що більше, ніж в Болоньї, скудетто в Італії лише у Ювентуса, Інтера, Мілана та Дженоа, стільки ж – у Торіно.
Нинішній власник Джої Сапуто купив клуб 15 жовтня 2014 року, коли команда перебувала в річному відрядженні до Серії Б. Що цікаво, 59-річному канадійцю також належить заснований ним клуб Монреаль (колишній Монреаль Імпакт). У Сапуто є династичний сімейний бізнес Saputo Inc. – це компанія з переробки молочних продуктів, яка стала головним виробником моцарелли в Північній Америці. У нього в принципі чимало видів діяльності – можемо навести ще посаду незалежного директора канадської транспортно-логістичної компанії TransForse, яку він обіймає з далекого 1996-го.
До слова, Джої має італійське походження – його батько імігрував із Сицилії в 1950-х. Сапуто є членом правління фонду італо-канадської громади. А ще він активно займається боротьбою з раком передміхурової залози – надважлива і дуже потрібна діяльність.
Розвиток клубу в Болоньї йшов поступовий. Це не було в стилі типового грошового мішка, який прагне закидати всіх доларами, євро і фунтами, зібравши вершки футбольного світу. В принципі, Сапуто так говорив одразу: жодних гучних обіцянок про успіх тут і зараз. Навіть із терміном у 10 років влучив у яблучко!
Ще цікавий момент: цілком вірогідно, що ідея купити Болонью була вкладена в голову Сапуто гравцем Монреаля Марко Ді Вайо, який до того багато років віддав Болоньї. Зараз прекрасний у минулому форвард "россоблу" працює в клубі з Емілії-Романьї спортивним директором.
Надважливим, хоч і не єдиним творцем минулосезонного стрибка вгору сміливо можна назвати технічного директора Джованні Сарторі – колишнього футболіста ряду італійських клубів і людину, яка свого часу вже побудувала по-різному прекрасні К’єво та Аталанту. Його більш ніж 20-річну роботу з "віслюками" (яку він розпочав у ролі тренера, але дуже швидко знайшов собі іншу роль) досі згадують із теплотою. Феноменальну історію шляху команди з Серії В до Кубка УЄФА та попередніх раундів Ліги чемпіонів на початку нульових охрестили як "Miracolo Chievo", себто "Диво імені К’єво".
У 2014-му Сарторі запросили в Бергамо. Це сталося за кілька місяців до початку ери Сапуто в Болоньї.
Аталанта ж сезон-2013/2014 закінчила на 11-му місці, і прагнула до початку нової ери під керівництвом Антоніо Перкассі, який за 4 роки до того вдруге посів роль президента клубу. Трансферна політика Сарторі стала ключем до стрімкого підйому бергамасків, і в її рамках сталися, зокрема, переїзди на північ Італії Руслана Малиновського та Віктора Коваленка – з різними успіхами, звісно. Фройлер, Папу Гомес, Ілічич, Де Рон і купа інших прізвищ – це все його політика. До слова, перехід Гомеса напряму з Металіста стався у перше трансферне вікно нового керівника.
Ну й Джан П’єро Гасперіні – це головна знахідка часів Сарторі.
До Болоньї сеньйор Джованні перебрався в травні 2022-го. Що цікаво, приблизно в ті ж часи Джованні став акціонером клубу Clivense легендарного Сержіо Пелліс’є, який у травні 2024-го зумів повернути історичну назву – К’єво Верона. Тож працює цей чоловік одразу на дві роботи, але клуби зараз аж ніяк між собою не перетинаються, та й ролі в них у нього геть різні.
На початку роботу спеціаліста в Емілії-Романьї тренером Болоньї ще був Сініша Михайлович. Уже покійний легендарний екс-футболіст схоже не надто вписувався у бачення нового керівника. Його стиль гри і манери спілкування з гравцями – це трошки не з сучасних стандартів. Та, на превеликий жаль, за три місяці і 10 днів Михайлович пішов із життя.
Вибір керівництва Болоньї впав на Тьяго Мотту. Натуралізований італійський бразилець на той момент уже мав досвіди роботи у юнацькій команді ПСЖ (рік), зовсім короткий проміжок у хаотичному Дженоа і повноцінний сезон зі Спецією, яку він зміг врятувати від вильоту. Приваблював він своїм намаганням побудувати щось цікаве. Навіть при складах, які цього не дуже дозволяли. І перший сезон у новому клубі пішов на ознайомлення тренера з проєктом, як і навпаки. Команда піднялася з 13-го місця в розіграші минулому на 9-те, й алленаторе зрозумів, які зміни йому потрібні в складі.
Клуб позбувся Марко Арнаутовича, Гарі Меделя, Єрді Схаутена, Муси Барроу, Роберто Соріано, Ніколоса Домінгеса і ще цілої купи гравців. Назвати це перебудовою і те буде замало, адже натомість прийшли люди, які й стали першими скрипками – Ріккардо Калафйорі, Алексі Салемакерс і Ремо Фройлер. Останні двоє – на правах оренди, перший у підсумку команду залишив, а другого викупили. Джошуа Зіркзе, теж куплений вже в еру Сарторі, після відходу Арнаутовича отримав геть іншу кількість ігрового часу і набагато важливішу роль. Неочевидні напрямки роботи на кшталт Швейцарії і Шотландії принесли колективу не тільки путівку до Ліги чемпіонів, але й любов ледь не всіх нейтральних уболівальників.
Та Тьяго Мотта пішов до Ювентуса. На його місце прийшов тренер зі схожими поглядами на гру, але з тотальною невдачею у фіналах – три з трьох програних. Щоправда, варто би згадати, коли востаннє до того "фіалки" взагалі до фіналів доходили.
Вінченцо Італьяно розумів, що в його розпорядженні буде трошки інший "матеріал": замість вічно відтягнутого форварда Зіркзе прийшов інший нідерландець Даллінга з Тулузи, і тут згадаємо, що в команді є й молодий аргентинець Сантьяго Кастро, котрого Джошуа благословив на 9-й номер. Замість Віктора Крістіансена – Жуан Міранда з Бетіса, замість Салемакерса використовуються різні скандинави – то данець Єнс Одгор, то швед Єспер Карлссон (до речі, по цьому трансферу питань багато, бо ж грошей виклали чимало, а результату наразі небагато), які до того мали в команді зовсім інші ролі. Ріккардо Калафйорі за рольовою моделлю замінити фактично нереально, тож нічого подібного зараз не використовується.
Ну а такі люди як центрхави Фройлер (так, це вже його другий перетин із Сарторі) та Ебішер, а також важливі захисники Штефан Пош, Джон Лукумі, чи Сем Бейкема, нікуди не йшли. Як і голкіпер Лукаш Скорупський та вічний правий вінгер Ріккардо Орсоліні. Сюди й надрозумного центрхава, а подекуди хибну "дев’ятку" Льюїса Фергюсона, але шотландець досі заліковує тяжку травму. В оборону додали Ніколо Казале з Лаціо, який не дуже славиться надійністю, а в дебютному матчі проти Комо ще й організував автогол. Що ж до схеми, то грає Болонья і далі 4-3-3.
Поки в нинішньому сезоні "россоблу" не вражають. 4 матчі – 3 нічиї з Удінезе, Емполі і Комо та одна розгромна поразка від Наполі. В останній грі у Комо підопічні Італьяно ледь врятувалися після 0:2 – голи на рахунку вже згаданого 19-річного Кастро та 20-річного англійця Ілінга-Джуніора, який був викуплений в Ювентуса Астон Віллою та відправлений у таку знайомі Італію в оренду.
Попри всі нюанси, синьйор Вінченцо налаштовує тифозі команди на позитив:
"Команда повинна вдосконалюватися. У цих чотирьох матчах наша технічна ефективність була занадто низькою. Усі команди на даний момент не ідеальні, і ми не виняток. Я задоволений настроєм, який показали гравці, що вийшли на заміну. Кастро та Ілінг-Джуніор дали щось додаткове, щоби допомогти нам здобути цю нічию.
Наш шлях тільки почався; ми знаємо, що нам потрібно покращити. Ця нічия – це ін’єкція впевненості перед нашим матчем Ліги чемпіонів".
Що ж, побачимо. Болонья є прикладом здорового і поступового розвитку клубу, тому охоче віриться, що і після чергової трансформації вона продовжить грати на своєму рівні. Одне але: після минулого сезону цей рівень в очах очікуючих значно виріс, а значить завдання в Італьяно важче, ніж у попередників.
Гліб СКРИПЧЕНКО, для Чемпіона