Синдром Саутгейта: чому Англія знову не виграла Євро
Перед стартом континентальної першості експерти та букмекери відносили збірну Англії до фаворитів. Зрештою, підопічні Саутгейта таки зіграли у вирішальному матчі на берлінському "Олімпійському". Утім, знову не забрали головний футбольний трофей на батьківщину футболу, а новопризначеному прем’єру Кіру Стармеру не довелося ламати голову над тим, чи оголошувати "переможний понеділок" (який так і не відбувся), вихідним днем.
Трішки футбольної ретроспективи: повернімося до групового етапу. Після жеребкування британці потрапили до групи С разом із Данією, Сербією та Словенією. Порівнюючи з іншими квартетами, такий жереб точно не був "групою смерті" для "Трьох левів".
Утім, вже у першому турі стало очевидно, що щось пішло не так. Джуд приніс своїй команді перемогу над Сербією, однак декілька тривожних дзвіночків таки пролунало. Але висновків з цього тренерський штаб не зробив. У другому турі підопічні Саутгейта розписали нічию із данцями. Все таку ж неяскраву та мляву.
Після того матчу легенда Ліверпуля та збірної Англії Джеймі Каррагер не стримався і публічно розкритикував коуча англійців, порадивши забрати зі стартового складу Александра-Арнольда та Фодена. І якщо універсала Ліверпуля Гарет зі стартової одинадцятки таки посунув, то Фоденом пожертвувати не наважився.
У підсумку, в останньому турі Англія знову не виграла, прагматично розписавши "суху" нічию зі Словенією. Зрештою, за підсумками групового етапу, команда, в атаці якої грають Беллінгем, Фоден, Сака та Кейн, а на заміну виходить Палмер, забила… 2 м’ячі. Скромненько, еге ж?
У плейоф англійцям гралося не легше. В порівнянні з тією ж Іспанією, яка у значно важчій "сітці", демонструвала більш яскраву та переконливу гру. Команда Саутгейта спочатку натужно вирвала перемогу над словаками, згодом у серії пенальті перемогла швейцарців та, мінімально і не без скандалів, здолала нідерландців.
Збірна Англії
Чим ближчими англійці були до фіналу, тим більше порівнянь було зі скромною та невиразною Грецією зразка 2004 року, яка в підсумку сенсаційно завоювала континентальну першість. Кейна та Ко такі порівняння розлютили й навіть образили. Згодом збірна "Трьох левів" та її вболівальники почали активно "юзати" приказку про те, що переможців не судять. Як виявилося – дарма: команда Саутгейта знову поступилася у фіналі.
Вільні художники цілісну картину не намалювали
Існує думка, що тренеру топ-збірної не потрібно придумувати щось екстраординарне. Достатньо просто не заважати зірковим футболістам. Здавалося саме за таким принципом у побудові атакувальних дій своїх підопічних послуговувався Саутгейт.
З четвірки Фоден, Беллінгем, Кейн, Сака більш-менш структуровано грав лише останній. Фоден та Беллінгем часто дублювали дії один одного, створювали необгрунтовану щільність на лівому фланзі та напівфланзі, куди ще й часто забігали Тріп'єр та Шоу, а Кейн сідав настільки глибоко у побудові атак, що часто знаходився, фактично, на одному рівні з Райсом та Мейну.
Зрештою, вільні художники так і не змогли намалювати цілісної картини атакувальної гри англійської збірної. В одних місцях теплова мапа руху футболістів була занадто червоною, в інших – просто зеленою. Так, декілька голів, як то забиті м’ячі Джуда та Палмера, дійсно були шедевральними. Втім, це були прояви індивідуальної майстерності, а не плоди командної гри в атаці.
Забагато захисту, замало стилістики, вертикальності та креативу
Англія Саутгейта розпочинається з оборони. Здавалося б, нічого дивного. В сучасному футболі це нормальна практика. Коуч багато зусиль втратив задля того, аби побудувати захист своєї команди на найвищому рівні. Ба більше, не побоявся навіть дещо несподіваних рішень, як то розрив зв’язки центрбеків Стоунз-Магвайр. Останній взагалі не потрапив у заявку на Євро. Втім Геї провів Євро дуже сильно і змусив журналістів та експертів забути про "мемного" Гаррі, який, до слова, у збірній виглядає солідніше, ніж у клубному футболі.
Однак з часом стало очевидно, що головний тренер Англії дещо перемудрував із захистом. Найбільш яскравий приклад — у фінальному матчі найкращий гравець АПЛ минулого сезону Фоден ні на крок не відходив від опорника суперника і за сумісництвом одноклубника Родрі. Все б нічого, але за цим всім "світла голова" Філа не встигала виконувати свою першочергову функцію в атаці — створювати моменти.
Родрі та Філ Фоден
Схожа ситуація із Сака. Один з найкращих атакувальних гравців найсильнішої ліги світу занадто часто сідав ледве не п’ятим захисником. По-перше, така функція не надто властива Букайо у клубі. Мартінеллі за наявності на полі Зінченка — так, але не Сака. По-друге, чи потрібні були такі жертви, коли праворуч в англійців грав один з кращих правих захисників світу і чи не найкращий "персональник" на своїй позиції Вокер. Мбаппе, Мудрик та інші не дадуть збрехати.
Як наслідок, структура, якої було так багато у захисті, зовсім втратилася в атаці. В ті моменти, коли "Трьом левам" потрібно було забивати, вони часто робили це завдяки індивідуальній майстерності, а не тактиці чи награним комбінаціям.
Не потрібно бути великим експертом у футболі, аби помітити очевидне: команді Саутгейта частенько бракувало звичної для англійської манери гри — вертикальності та, зрештою, кросів. Хоча хто мав завершувати ці подачі та простріли, якщо Кейн часто опускався так глибоко, що знаходився ледве не на одному рівні з Райсом та Мейну.
У фінальному матчі Іспанія не просто краще грала у футбол, захисники "Фурії" перекушували атакувальних гравців Англії. Підопічні Де ла Фуенте зуміли те, чого мало хто очікував від них у матчі з Англією: вони виграли боротьбу.
Саутгейт був переконаний, що побудувавши надійний захист, у нападі в його багатомільйонних зірок проблем не буде. Це був один з головних прорахунків тренера.
Забагато психологічного тиску та сподівань
Статус фаворита тиснув на збірну Англії. Звісно, зіркові футболісти повинні мати імунітет від психологічної вразливості. Втім, вони теж люди. Політики, зірки шоубізнесу, футбольна спільнота англійців на чолі зі смертельно хворим Свеном-Гораном Ерікссоном жадали від "Трьох Левів" перемоги.
Над головним тренером збірної перед фінальним матчем "Дамокловим мечем" висів той факт, що Гарет міг стати першим коучем в історії, який програв у двох фіналах. Цей нерв вирішального матчу відчув і сам керманич збірної. В інтерв’ю одному з видань напередодні гри проти Іспанії він сказав: "Зрештою, є речі важливіші за футбол". Дивна фраза, як для тренера, який мав би випромінювати впевненість у перемозі.
Здається, психологічно "перегоріли" і лідери команди — Кейн та Беллінгем. Капітан "левів", попри яскравий сезон і низку забитих м’ячів, так і не виграв жодного трофея. А от у Джуда ситуація була дещо іншою: лідер Реала розумів, що перемога на Євро після тріумфу в Лізі чемпіонів, фактично, гарантує йому Золотий м’яч.
Гаррі Кейн
На біс "Іt's coming home"
Прагматизм, надійний захист, карт-бланш лідерам та індивідуальна майстерність — ключові фактори, завдяки яким ця Англія торувала собі шлях до перемоги на континентальній першості. Не вийшло. Загалом, звісно ж не все так погано було в англійців, якщо ця команда двічі поспіль дійшла до фіналу Євро.
Саутгейт не побоявся залишити вдома низку зіркових гравців, майже завжди по ходу чемпіонату вгадував із замінами, англійцям вдавалися "камбеки". Можливо, Англія чи хтось інший й могли б претендувати на перемогу на Євро, якби не фантастична Іспанія Де ла Фуенте, яка закохала у себе нейтральних вболівальників і футбольних естетів. Саутгейт став би національним героєм, про нього б співали пісні, однак футбол не терпить умовного способу.
Зрештою, Гарет пішов. Не по-англійськи, а як джентльмен — попрощавшись і подякувавши всім. Його збірна Англії залишиться однією із найбільш успішних в історії, однак вона так і не виграла жодного з двох фіналів. Містер Саутгейт сконцентрується на клубному футболі, а Англія спробує виграти наступне Євро вже з іншим тренером.
Андрій Мошкун для Чемпіона