Список Мальдери. Яким вийшов перший вибір нового головного тренера збірної України
Уже сьогодні, у матчі з Польщею, у збірній України дебютує новий головний тренер. Вперше цю посаду обійме іноземець, Андреа Мальдера.
"Чемпіон" аналізує його вибір.
Перш за все, зверну вашу увагу на великий портретний матеріал про Мальдеру, який я готував трохи раніше.
Андреа – персонаж, який цікавий навіть поза контекстом футбольної збірної. Неймовірна сім'я, досвід роботи в чемпіонатах Англії, Франції та Італії – і, що важливо саме для нас, дивовижна відкритість.
Ще в Брайтоні Мальдері дозволяли проводити пресконференції, а ставши головним тренером, він дав інтерв'ю тривалістю півтори години. Тобто вже у кілька разів перевершив за тривалістю спілкування зі ЗМІ Сергія Реброва за всі роки його роботи.
При цьому десь варто окремо зазначити: без результату вся відкритість і весь шарм Мальдери нічого не варті. Переможця не судять, а переможеному пригадають усе – і якщо Андреа почне часто програвати, та сама любов до розмов почне дратувати вболівальників. А саме така поведінка Реброва на пресконференціях, коли його команди перемагали, знаходила своїх прихильників: його характеризували як "правдоруба", "прямого" тощо.
Але зараз відносини Мальдери зі ЗМІ та вболівальниками переживають медовий місяць – і, що важливо, навряд чи найближчі матчі це змінять. Польща та Данія – країни, по-перше, максимально сильні (думаю, в "альтернативному" чемпіонаті світу серед країн, які не пробилися на ЧС-2026, вони цілком могли б розіграти фінал), а по-друге, дружні до України.
На кону в іграх нічого не стоїть, матчі в принципі вписуються в образ "дружби народів" – напевно, тому ми й отримали таких суперників. Гра з Данією точно не стане приводом цитувати "митця", і Мальдера може спокійно братися до роботи. А ми поки що можемо поглянути на його першу заявку.
Найголовніше: не випустити з поля зору чорного утрехтського лебедя
У першому складі Мальдери 27 осіб. Нормальний, зовсім не роздутий склад – але розподіл по позиціях дуже незвичний. Голкіперів більше, ніж нападників – і не набагато менше, ніж центральних захисників.
Воротарі: Анатолій Трубін, Андрій Лунін, Дмитро Різник, Руслан Нещерет.
Захисники: Ілля Забарний, Микола Матвієнко, Валерій Бондар, Тарас Михавко, Едуард Сарапій, Віталій Миколенко, Олександр Романчук.
Півзахисники: Олег Очеретько, Артем Бондаренко, Єгор Назаріна, Олександр Назаренко, Олексій Гуцуляк, Микола Шапаренко, Андрій Ярмоленко, Єгор Ярмолюк, Георгій Судаков, Віктор Циганков, Геннадій Синчук, Руслан Малиновський.
Нападники: Роман Яремчук, Матвій Пономаренко, Артем Довбик.
По-перше, висловлюсь з приводу, який довго був центральним у наших ЗМІ, але зараз чомусь відійшов на таку периферію, що про нього взагалі не згадують. Нагадаю:
"Рік тому прізвище молодого українського форварда Артема Степанова могло змагатися за популярністю з прізвищами Зінченка, Малиновського, Довбика – і це за відсутності великих досягнень навіть у молодіжній збірній.
Власне, напрочуд скромна роль у збірних з різними префіксами "U-" і стала приводом для суперечок серед наших медіамонстрів: найпопулярніших футбольних блогерів сучасності. Степанов багато, дуже багато забивав за молодіжну команду самого Баєра– але до молодіжної збірної України не приїхав, а до цього й за команду U-20 грав мало".
З того часу минуло дуже, дуже багато часу. "Медіамонстри" обмінялися випадами, набрали на цьому пару мільйонів переглядів, але питання щодо Степанова, на мій погляд, стоїть ще гостріше. Зараз він забиває вже не в молодіжних турнірах – він перейшов до клубу чемпіонату Нідерландів і дуже класно там заграв.
Вболівальники Утрехта вже вивішують банери з написом, що їм не потрібен Голанд, оскільки у них є Степанов. Власне, Артем і фактично виграв конкуренцію у колишнього форварда Боруссії: нехай не Голанд, але Себастьян Алле, з його величезним досвідом (перемога в Лізі Європи, трансфер за 40 мільйонів у Вест Гем, Боруссія, зрештою), сидить "під" 18-річним форвардом у запасі.
Хтось скаже: ну, таке бачення тренера. Зрештою, Степанов забив якихось п'ять м'ячів за півроку – а у збірній є Яремчук, Довбик, Ванат, Пономаренко. Все б нічого, але є відчуття, що ми не помічаємо монстра, який підростає. Артема не просто так порівнюють з Голандом – у нього надлюдські дані, у свої 18 він уже потужніший за майже будь-якого гравця збірної – і, звичайно, можна чекати на додатковий ріст.
А ще ми ризикуємо втратити гравця – і ризикуємо більше, ніж раніше. Ерлінг, вибачте, Артем Степанов покинув Україну у 2022-му, він жив у Німеччині з 14 до 18 років. І за нашу національну збірну він ще не грав – тобто його можуть натуралізувати. Нація Мірослава Клозе, Лукаша Подольскі, та й Ернеста Вілімовскі чудово вміє розпізнавати таланти, а форвардів у неї жорсткий недобір, тож Нагельсманн і Ко можуть бути в пошуку...
У нас, звичайно, за відчуттями з форвардами "комплект" (а чи були ще часи, коли з форвардами ситуація була краща, ніж у бундестім? Тут навіть часи Шевченка не підходять: німці в ті часи мали в атаці не одну, а 2-3 зірки), але Яремчуку вже 30, а Довбик, чесно кажучи, в принципі виглядає гравцем, кращі часи якого позаду. Пономаренко ще зовсім мінімально перевірений, та й взагалі: будь-якій збірній потрібна конкуренція.
Тож я б, наскільки це взагалі можливо, рекомендував би Шевченку та Ко нарешті забезпечити дебют гравця, якого ще можуть забрати. Колись давно до "головного складу" в екстреному порядку викликали, щоб випустити у найважливішому та найскладнішому матчі проти іспанців хлопця з дуже слабкого російського клубу. І зараз, коли в Олександра Зінченка 75 ігор за збірну, і більшу їх частину він провів у статусі гравця європейських топ клубів, навряд чи хтось про це шкодує.
Навіть Мальдера у збірній, при всьому повазі, не назавжди (п'ять років роботи "золотих хлопців", Блохіна та Шевченка – рекорд тривалості для тренерів збірної України), а Степанову ще грати й грати. І може бути дуже прикро, якщо ми спостерігатимемо за подвигами форварда родом із Луцька не у збірній України.
Хто поза грою? Майже всі "крайки" та Калюжний
За винятком надзвичайно важливого випадку Степанова, впадає в око відсутність крайніх захисників. Мальдера сказав, що Коноплі та Тимчика немає через травми, але жодних їхніх умовних "конкурентів" у заявці теж немає. Шість із семи захисників, які потрапили до списку Мальдери, – центральні, і це вже більш ніж очевидний натяк на схему, яку обрав Мальдера.
Хоча найчесніша відповідь на питання "Як грав Марсель де Дзербі, в якому Мальдера працював асистентом?" буде "хаотично, з божевільними метаннями по кадрах і тактиці" (що де Дзербі, до речі, і згубило), багато матчів Олімпік провів і за схемою з трьома захисниками. Збірна України в епоху роботи Андреа теж вдавалася до схеми з трьома центральними захисниками: щоправда, у найскладніший момент (проти шведів на Євро-2020, французів у відборі на ЧС) – і досягала успіху.
Мальдера – тренер-новачок не тільки для нас, але й для самого себе. Це, насправді, дивовижна особливість нашої збірної, що нові й нові тренери з неї починають кар'єру. Набагато частіше до збірних приходять тренери з досвідом, але збірна України стала першим досвідом роботи головним тренером для Шевченка, Мальдера – раніше Петраков і Калітвиіцева, по суті, в ній почали тренерську кар'єру з дорослими гравцями... І, як бачимо, створювати свій почерк італієць почав зі схеми з 3 захисниками.
При цьому, якщо тренер вирішив грати за схемою 3-5-2, то ще більше дивує те, що Степанова не викликали. Всього три форварди на дві позиції? Та й хто з них звик грати у зв'язці форвардів? Довбик і Пономаренко – гравці, які звикли бути єдиними завершувачами. У Яремчука, звичайно, була дуже різноманітна кар'єра, і він вміє підігравати партнерам...
Серед інших футболістів, яких ми звикли бачити у списку, але яких зараз не викликано, виділяється Калюжний. І як же все-таки добре, коли тренер ставиться до журналістів не як до ворогів і може чітко пояснювати, чому прийняв те чи інше рішення. Мальдера пояснив відсутність "СуперІвана" так:
"Я бачив його, переглядав матчі за його участю і, як уже казав раніше, двері до збірної не закриті для нікого, у тому числі й для нього. У Калюжного є чітко виражені ігрові характеристики: це опорний півзахисник оборонного типу, який відмінно керує грою. У своїй ролі він є просто чудовим виконавцем.
Просто наразі я віддаю перевагу гравцям, які мають інші навички. Але це зовсім не означає, що його не можуть викликати на наступний збір. Я також можу змінити свою думку. Можливо, я бачив гру команди в одному форматі, а пізніше зрозумію, що нам краще діяти з класичним опорником перед лінією оборони, а не з двома центральними півзахисниками.
Це залежить від багатьох факторів, тому це ні в якому разі не якесь відрахування. Краса національної збірної в тому, що якщо тренер збірної помиляється, то наступного разу він може викликати інших гравців".
Кому довіряють? Гравцеві з Монреаля (не хокеїсту), двом новим воротарям, чемпіону Румунії
Якби не довиклик Бражка замість травмованого Ярмолюка можна було б думати, що Мальдері опорник в принципі не дуже потрібен (при повному розумінні, що Очеретько, звичайно, може закрити і цю позицію). Чекаємо на динамічний центр поля, з тим активним пресингом, який підкорив своїм стилем гри ще тоді, коли Мальдера допомагав Шевченку. У такій ситуації дуже велике навантаження на захисників, які регулярно залишаються з форвардами (тобто Левандовським і Гойлундом) один на один – і, здається, свою головну зірку новий тренер вже визначив.
Якби можна було якось виміряти в цифрах світовий рекорд довіри до конкретного гравця в конкретній збірній, то на нього міг би претендувати Ілля Забарний. Цю людину викликано до збірної, яка грає 31 травня та 7 червня, незважаючи на, м'яко кажучи, непоганий матч 30 травня.
Так, Забарний приїде до збірної після фіналу Ліги чемпіонів. Складно уявити, в якому фізичному та психологічному стані він буде – але він все одно потрібніший за будь-якого захисника, який так класно провів сезон ЛНЗ. Безумовно, потрібні гра в пас, вміння допомагати атаці та багато інших навичок, за якими команди Мальдери та Пономаренка живуть просто в різних всесвітах – але все одно, масштаби довіри дивують.
З центральними захисниками, чесно кажучи, в принципі проблеми. Їх, як ми з'ясували, Мальдері потрібно три, а перевірених, які провели хороший сезон та відповідають іншим складовим поняття "класний", у нас немає навіть двох. З Динамо приїхав Михавко, з Шахтаря — Матвієнко з Бондарем, але кожен з них може вважати сезон у кращому разі середнім. Усі проводили дуже слабкі матчі, усі помилялися, усі, звісно ж, не грали в єврокубках сильніше за Лігу конференцій.
У таких випадках потрібно просівати пісок у пошуках золота – і виклик Романчука виглядає саме так. Він разом з Ісенко привів румунську Універсітатю до першого чемпіонства за 35 років! Історичний успіх, і Олександр отримав свій шанс. Сарапій, з однією-єдиною грою за збірну до 27 років, теж по суті дебютант. Загалом, вакансій у центрі оборони стало більше – і якщо Миколенко, досі найнезамінніший гравець команди, може турбуватися за місце, то для центральних захисників відкрилося вікно можливостей.
Ісенко, до речі, теж міг би отримати свій шанс: адже Мальдера викликав п'ять воротарів. І тут, чесно кажучи, до тренера найбільше питань. Вражає не сама кількість, а персонажі.
Нещерет викликаний після жахливого сезону. Напевно, Суркіс-молодший ніколи не був так близький до основного складу команди, як зараз – Руслан просто перестав рятувати, у Динамо, при всьому розмаїтті його проблем, у підсиленні на жодну позицію не потребує так сильно... Георгій Єрмаков – теж, скажімо так, нетривіальний вибір. Його не викликали після чудових ігор за "срібну" Олександрію, але зараз викликають з Ізраїлю... Що ж, сподіваюся, у збірній дійсно дивилися його матчі за Маккабі і знають, що роблять.
Ще один новачок у збірній – 19-річний Геннадій Синчук, наймолодший гравець команди. Про нього немає думок, крім простого "пора". Хавбек регулярно грає за Монреаль, забиває, віддає передачі, всі знали про його потенціал і раніше (гравець пройшов через усі молодіжні збірні) – загалом, було б дивно, якби Мальдера на такий товариський збір його не викликав.
Закінчити хочеться ще однією цитатою Мальдери.
"Тактика, як не парадоксально – найпростіший елемент роботи тренера. Ідеї є у всіх, а найскладніше – мати авторитет перед командою, зуміти передати ці ідеї гравцям".
Приємно, що тренер це розуміє – він, повторюся, дебютує в новому статусі, і якщо у Шевченка за плечима був просто приголомшливий бекграунд у статусі гравця, то Андреа до самого останнього часу був у тіні. Для такого тренера дуже важливо ударно почати – і в цьому контексті матчі набувають великого значення.