Забив 554 голи і перейшов на бік Гітлера: як Польща зненавиділа свого першого футбольного генія
Коли почалася Друга світова війна, Ернест Вілімовський був серед найкращих футболістів світу. Його знали й любили у Європі й Бразилії, запрошували до топклубів.
Чемпіон розповідає, чому Польща забула про свою суперзірку і хто в тому винен.
***
Польща стерла Ернеста Вілімовського, наче гумкою.
В часи комунізму його ім'я заборонили на публіці, його вилучили з книжок, залишивши хіба кілька статистичних фактів без пояснень.
Допитлива дітвора могла дивуватися – як це, десять голів в одному матчі?
Та відповіддю завжди було мовчання.
Не лише партійна політика, але й особиста образа керувала поляками. Вони ж бо вболівали за Вілімовського, надіялися, а він...
"Я ніколи не цікавився політикою і знав про Гітлера стільки ж, скільки й інші, а коли виходив на поле, то просто хотів грати. Не мало значення з ким, проти кого, аби мені було добре і я перемагав", – цитував його знаменитий публіцист Анджей Говаржевський.
***
А взагалі це була довга й складна історія.
Його справжнє ім'я Ернст Отто Праделла. Матір – із сілезців. Батько – німець, що воював за кайзера і загинув у 1918-му. Малий його не пам'ятав.
Вже скоро матір вийшла заміж вдруге – тепер за патріота Польщі й учасника Сілезьких повстань Романа Вілімовського, який і дав пацану своє прізвище.
Типовий шлюб з розрахунку – сім'я жила ситно і недружно.
Коли у Ернеста прорізався талант до футболу, матір віддала його в пронімецький Катовіце, звідки його скоро забрав вітчим, аби перевести в патріотичний Рух.
Таке-от життя.
Тим часом поза полем Вілімовський також працював на металургійному заводі кур'єром, де робив хіба шкоду. Одного разу ледве в тюрму не загримів, замотавши мариновані оселедці у важливі документи.
Футбол був єдиним його талантом. Він навіть жартував, що це тому народився з шістьма пальцями на нозі – аби зручніше було м'яча бити.
***
21 травня 1934-го він став наймолодшим дебютантом у збірній Польщі в матчі з Данією (2:4), а вже за 2 дні за неї забив – у ворота Швеції (2:4).
Паралельно за Рух Вілімовський забив 34 голи в 21 матчі у першому ж сезоні.
Уявляєте, який здійнявся фурор?
Від слави в Ернеста голова пішла обертом – він то гримаси голкіперам показував, то з м'ячем танцював.
А поза полем любив жінок і випити – словом, жив без гальм.
Писали, що саме за п'янку його не взяли на Олімпіаду-1936, але це не так. Відкриті у 1990-х архіви розповіли, що Вілімовського відсіяли, бо "не гарантував гідного представництва Польщі на Олімпіаді". Якщо просто – боялися, що брататиметься з німцями.
"Вілімовський говорив польською, німецькою і сілезькою одночасно, при цьому вважав себе не поляком, а сілезцем", – пояснював журналіст Збігнєв Рокіта.
Це зараз Сілезія – просто історичний регіон на стику Польщі, Німеччини та Чехії з деякими знавцями місцевої говірки, а в ту пору вони претендували на статус окремого етносу, близького до німців.
Так що влада Пілсудського Ернеста не любила. Це був не її герой.
***
Лише феєрична гра змусила таки включити Вілімовського до заявки на ЧС-1938, де той прославився вже на весь світ.
У матчі з Бразилією нападник хожувського Руха оформив покер і заробив пенальті, який реалізував Фредрік Шерфке. Лише ціною надзусиль "Селесао" пройшли далі – 6:5.
"Якщо хтось мені скаже, що поляки не вміють грати футбол, я плюну йому в лице", – казав лідер Бразилії Леонідас.
Одразу кілька бразильських клубів кликали Вілімовського до себе, і він погодився. Також він підмахнув контракт і з паризьким Расингом, проте на ранок польська федерація все відмінила, заявивши, що Єжи просто напився.
Він дуже на те образився.
Приїхавши додому, Вілімовський забив шість голів в одному матчі, а тоді кричав до репортерів:
"То напишіть, що ці голи забив п'яниця, давайте!"
Хоча й це ще була не межа. 21 травня 1939-го він забив одразу 10 голів у ворота клубу Юніон Турінг Лодзь – рекорд, який точно не поб'ють в Екстракласі.
Останній же матч за збірну – це 26 серпня 1939-го проти віцечемпіонів світу угорців, яких Вілімовський розтоптав, як заштатного середняка, забивши тричі. Останній гол – сольний прохід і удар в пусті ворота.
Йому було лише 23 роки і здавалося, що все життя попереду.
Хто ж знав?..
***
1 вересня 1939-го Гітлер напав на Польщу і зім'яв її за якихось два тижні.
Вілімовського, як і решту чоловіків, призвали до польської армії на безнадійну війну, але він не прийшов – відсидівся десь, а з'явився вже за окупації.
Жорстокої окупації!
Те, що коїли нацисти в Польщі, не можна порівняти з реаліями Франції чи Данії. Одразу 6 млн цивільних було замордовано – це понад 17% від загальної кількості населення. В печах Освенцима, Майданека, Треблінки щодня палили євреїв і небайдужих, як Януша Корчака.
Навіть футбол потрапив у Польщі під заборону для всіх, крім німців.
Тут-то Вілімовський і згадав, хто його біологічний батько.
Він змінив ім'я на Ернста Віллімовскі і підписав "Volksliste" – документ, що засвідчував приналежність до арійської раси.
Тепер він міг вільно пересуватися Третім Рейхом і переїхав до багатшої Саксонії, де людей не вбивали для забави, і можна було зручно влаштуватися футболістом. Його хист не помічав хіба сліпий, тож він швидко вибився в лідери Хемніца, звідки у 1942-му перебрався до найкращого клубу Рейху – Мюнхен 1860.
***
Ну, а ще раніше, у 1941-му, Вілімовський загрався за збірну Німеччини.
"Він отримав вигідну фінансову пропозицію і не хотів гинути на війні", – коротко коментувала рішення його донька Сільвія Гарке.
На полі все було пречудово. Ернест в першому ж матчі забив двічі Румунії, потім зруйнував міцну Швейцарію, а всього наколотив 13 голів у 8 матчах, перш ніж гітлерівцям стало не до футболу.
А от поза стадіонами...
Це неймовірно – як велика війна грається людськими долями.
На фото вище Вілімовський у формі німецького збірника стоїть другим праворуч. Натомість другий зліва – Август Клінгер, що загине у 1944-му десь на Сході, а крайній зліва – це Фріц Вальтер, головний герой Дива у Берні і найкращий футболіст ХХ століття в Німеччині за версією самих німців.
Вальтер дуже цінував Вілімовського і вважав талановитішим за себе:
"Ернест, мабуть, єдиний гравець в історії, що забив більше голів, ніж мав гольових моментів".
***
Це дивовижно – як він звертав увагу лише на футбол за таких-то обставин.
У 1942-му його матір Пауліну відправили до Освенцима за співмешкання з євреєм, де вона була секретаркою у начальника табору.
Вілімовський також втратив партнерів по збірній Польщі-1938. Евальд Дитко у складі Вермахта потрапив у полон до американців, сидів у таборі. Вільгельм Гура теж воював за Рейх, але перейшов на сторону італійських партизанів, а тоді й до корпусу генерала Андерса. Юзеф Корбас потрапив до Освенцима, але дивом вижив – на відміну від Антоні Лико, якого розстріляли за підпільну боротьбу.
Капітан команди Фредрік Шерфке, етнічний німець, зробив кар'єру у нацистів, але архіви очистили його ім'я – виявилось, що допоміг усім, кому міг.
Із них усіх Вілімовський провів війну найбезпечніше, але й найбезглуздіше теж.
А тоді бац – бої стихли, нацисти подолані, а в нього " Volksliste" у руках, і поляки – ті самі, що колись скандували його ім'я – готові його розірвати.
Ернест так і не наважився приїхати до Катовіце і бодай спробувати все пояснити – натомість поселився в німецькому Карлсруе, де до пенсії працював клерком.
Авжеж, він міг ще грати професійно – от тільки ніде було. Німеччина лежала в руїнах.
Коли ж справжній футбол повернувся, йому вже було за 40.
***
"Шкода. Єжи грав так, ніби у ньому поєдналися Пеле й Джордж Бест", – бідкався потім головред Kicker Вернер Шиллінг.
У 1950-х німці пропонували Вілімовському роботу в своєму футбольному союзі, але він відмовився і загалом почав сторонитися людей – так, ніби в ньому щось зламалося.
Під час ЧС-1974 він спостерігав за Польщею потайки, і лише раз тренер "Кадри" Казимеж Гурський впіймав на собі його погляд за барною стійкою. Спочатку він не повірив своїм очам.
"Я Вілімовський, – почав дідусь у поношеному пальто. – Я навіть не знаю, станете ви зі мною говорити чи проженете. У вашому блоці стільки поганого про мене понаписували. Але це не так. Я не зробив нічого поганого".
"Пане Вілімовський, але якщо ви не зробили нічого поганого, як кажете, то чому ж ви не повернулися до країни – нехай не одразу, але згодом, як емоції вщухли?" – запитав уродженець Львова, що закінчував війну в Армії Людовій.
"Мені було страшно", – така-от відповідь.
Гурський не зізнався Вілімовському, що був його фанатом у 1930-х і лише мовчки прийняв від нього клаптик паперу з одним-єдиним реченням німецькою: "Ви тепер головна тема у місті, і я бажаю вам успіху, та будь ласка, не згадуйте мене погано".
***
Він так більше й не побачив дому.
У 1995-му Рух запросив Ернеста на своє 75-річчя, але націоналісти підняли крик – і від ідеї відмовилися.
Ну, а ще за два роки Вілімовський просто помер.
Його поховали на цвинтарі Карлсруе, і Німецький футбольний союз хоч скромний вінок вислав, а от польський – нічого.
Навіть зараз це продовжується, а між тим справи геть кепські. Мерія в Карслруе забудовує старе кладовище – отже, у Вілімовського не стане могили, якщо її не перенесуть деінде, що вимагає грошей. Наразі їх збирають лише деякі уболівальники Руха.
"Поза всяким сумнівом, він був найкращим польським футболістом в історії, – писав Анджей Говаржевський. – Можливо, якби Мундіаль відбувся у 1942-му, ми б сьогодні говорили не про Пеле, а про нього".
Та громадськість досі вагається. В опитуванні Sportowe Fakty у 2023-му 57% фанів виражали готовність реабілітувати Ернеста, але 43% – категорично проти.
Вілімовський, може, й оформив перший покер на Мундіалях, а всього за кар'єру наколотив фантастичні 554 голи, проте для мільйонів поляків головним був і залишається "Volksliste". Він купив собі безпеку разом із патентом зрадника.
Чужий там, чужий тут.
Треба було все ж вибрати на війні щось більше за самого себе.