Переоцінений в Україні чи недооцінений у Європі: висновки з нового контракту Шапаренка з Динамо
Трансферна сага щодо відходу Миколи Шапаренка розв'язалася максимально очікуваним чином: гравець підписав чотирирічний контракт із Динамо.
Колумніст "Чемпіона" розповідає, що призвело до такого рішення – і чому це, загалом, нормально.
Першою реакцією на таке рішення став гейт. Користувачі, які й раніше вимагали від Динамо, щоб воно відпускало всіх, зараз наче зірвалися з ланцюга. Звинувачення сиплються як на голову гравця, який нібито демонструє відсутність амбіцій, так і на клуб, який... А що "який"?
Хейтити Суркісів легко. Динозаври не з минулої, а з позаминулої ери (вже навіть Медведчука на українській землі слід прохолов, не кажучи про інших членів "київської сімки"), що входили до максимально проросійських кіл, не вписуються в сучасний культурний код усіма способами, якими тільки можна не вписатися.
Вони спішно покинули Україну в перші дні повномасштабного вторгнення, вони щонайменше в минулому дружили з відвертими ворогами країни – і вони, звичайно, просто погано керують Динамо. Примудритися так "уважно" вивчити новачка, як вони зробили з Бленуце, ще постаратися треба – не думав, що в сучасному футболі таке можливо.
Але в цьому випадку, вибачте, Суркіси борються за інтереси клубу і заслуговують на похвалу. Навіть мови не йде про те, щоб у молодіжній команді киян був гравець функцій Шапаренка – головні надії на Костюка покладаються в контексті нових вінгера, форварда, центрбека, але не плеймейкера.
Контракт Миколи закінчувався влітку, відпустити його для Динамо було б однозначною втратою – і без нього у киян були б проблеми з вирішенням навіть тих скромних завдань, що залишилися (виграш Кубка, потрапляння в єврокубки через чемпіонат).
Що стосується розмов про "відпустити таланта, щоб він розвивався" – по-перше, Динамо не благодійна організація. Воно платило Шапаренку велику зарплату, чекало його відновлення після нових і нових травм і точно має право хотіти бачити гру Шапаренка у себе, а не в умовній Туреччині.
Навіть якщо порівнювати лоб в лоб із головним старожилом Шахтаря, у того ж Миколи Матвієнка були пропозиції від Арсенала і Брайтона. Цікаво, до речі: чому Ахметова не гейтять за те, що він "заламав ціну" за центрального захисника, не "дав гравцеві виїхати"? Ось уже хто-хто, а нинішній капітан "гірників" точно деградував, знизив до себе вимоги і зараз виглядає проблемою для збірної.
Не все так просто. Команда – більше, ніж набір рядків в онлайн-симуляторі, її не можна оновлювати на три чверті щороку. Навіть в іконах ведення футбольного бізнесу є свої старожили: у Бенфіці з 2019 року грає захисник Ніклас Отаменді (до речі, хедлайнер усього футбольного тижня Анатолій Трубін має всі шанси стати там лідером на довгі роки).
Гол, який увійде в історію: Трубін вивів Бенфіку в плеоф ЛЧ, забивши у ворота Реал
У Порту – з 2019-го воротар Діогу Кошта. А раніше 11 сезонів у рамці відіграв Елтон. Якщо розпродавати всіх, не думаючи про зіграність, то дуже скоро виникнуть проблеми з вирішенням спортивних завдань.
До Динамо останніми роками складно взагалі висунути якісь претензії саме з цього приводу. Циганков, Миколенко, Забарний, Ванат – ті, за кого представники топ ліг пропонують гроші, їдуть, Суркіси не заламують ціну. І тут ми приходимо до другого питання: а хто, власне, претендував на Шапаренка всі ці роки?
Нехай не зараз, нехай за всі роки. Українські інсайдери говорили, що за 9 років, які Микола в Динамо, з пропозицією до клубу приходив тільки... турецький Бешикташ. Це було після Євро-2024 і, вибачте, якщо так було, то з амбіціями пов'язане якраз рішення гравця залишитися, а не піти. Всі бачили цей Бешикташ із Шахтарем – команда, яка за останні три роки встигла 6 (!) разів поміняти тренерів, точно не допомогла б гравцеві прогресувати.
І це при тому, що в наш час переговори приховати неможливо – інтерес тих же Арсенала з Брайтоном до Матвієнка як приклад. Поки Жирона вже до Крапивцова, який і в Україні-то зіркою не був, дійшла, Шапаренко нікому не потрібен у топ лігах. Чи не привід це замислитися, що з ним щось-то не так? І чому з Піхальонком, про якого і близько ніхто не говорить як про зірку, Динамо має свіжіший і варіативніший вигляд?
Шапаренко – переоцінений гравець. Так, він плеймейкер, але чи багатьом у сучасному футболі потрібні плеймейкери? Футбол став більш силовим, вимогливим до фізичної готовності, інтенсивним.
Ліверпуль, ПСЖ, Челсі вигравали Лігу чемпіонів без гравців, звільнених від бігової роботи – і, між іншим, в аутсайдерах (ми ж усі розуміємо, що топ клуби гравцями нинішнього Динамо не цікавляться?) топ ліг "пішоходам" місця ще менше. Там потрібно більше бігати.
Додайте до цього травматичність гравця, вимушеність дуже довго набирати форму після пошкоджень, нестабільність – і ми отримуємо ситуацію, за якої залишитися в Динамо було оптимальним варіантом і для самого гравця. Шапаренко – футболіст минулої епохи, і саме тому Вівчаренко, спадщина якого в Києві на три порядки нижча, має більше шансів себе показати в Європі.
