Хроніки пікірувального бомбардувальника. Як МЮ проводить трансферне літо
"Чемпіон" продовжує розповідати про літні трансфери європейських топ-клубів. Раніше ми писали про перебудову Ліверпуля, Ман Сіті, Реала та Арсенала, а зараз настав час розповісти про "червоних дияволів".
Невеликий дисклеймер: цей матеріал – більше, ніж просто розбором трансферів чергового топ-клубу. На мій погляд, поведінка МЮ в поточне міжсезоння добре підкреслює, чому клуб деградує в останні 12 років.
Вихідні дані
МЮ повністю провалив попередній сезон. 15 місце – найгірша позиція у чемпіонаті за останні 50 років, тобто за всю історію Англійської Прем'єр-ліги. Лише 11 перемог, цілих 18 поразок – аналогічно. Сезон не вдалося врятувати будь-якими кубками, хоча головний тренер клубу, Рубен Аморім під час сезону говорив: навіть перемога в Лізі Європи, якщо вона трапиться, не врятує сезон. Її й не сталося.
Що привело один із найприбутковіших клубів світу до таких жахливих показників? Як до великого успіху призводять безліч вдалих рішень, без кожного з яких успіху б не було, так і тут провалу посприяла ціла низка хибних рішень, відсутність навіть одного з яких допомогла б уникнути принаймні повної катастрофи.
Ерік тен Гаг балансував на межі відставки весь позаминулий сезон. Результати, які тоді здавалися огидними (блукання довкола п'ятого-дев'ятого місць), могли призвести його до відставки ще у 2023-му – але спершу новий бос, Джим Реткліфф, лише завершував придбання акцій, потім тен Гага врятував Кубок Англії, у фіналі якого вдалося перемогти сам Ман Сіті. Тоді клуб навіть продовжив контракт із тренером – до 2026-го.
Дві цитати Реткліффа. Червень 2024-го: "Проблема МЮ не в тренері. У клубі має бути конкуренція і підтримка – тут історично не було такої обстановки". Березень 2025-го: "Рішення у справі Еріка тен Гага були помилковими. Я приймаю це і перепрошую". Скажете, що 9 місяців – великий термін? Але МЮ звільнив тен Гага вже в жовтні, після 13 матчів, чотири з яких (група Ліги Європи плюс виграний 7:0 матч Кубка Ліги) точно не були проблемою.
МЮ довірився тренеру після одного матчу, що виглядає щонайменше безглуздо. Ба більше, навіть у цьому одному матчі "дияволи" нічого феноменального не показали – відбилися, натрапили на поганий день Голанда – але навіть якби це були 5:0 до перерви, ставити один матч вище за решту п'ятдесяти в сезоні було, як мінімум, наївно. Далі, втім, події розвивалися так, що зараз здається: вже краще б були "наївними" і дійсно працювали з голландцем до 2026-го.
Ціллю на заміну тен Гагу став Рубен Аморім – один із найперспективніших тренерів світу, який повернув Спортингу чемпіонство після 20-річної паузи, а в єврокубках вибивав, наприклад, Арсенал. Аморім створив собі ідеальне резюме, ним і Ліверпуль цікавився до Слота, але він надавав перевагу схемі гри з трьома центральними захисниками, при тому що у МЮ і двох хороших не було.
Тоді це здавалося дрібницею. "Дияволи" зібрали чимало компліментів за те, що в глибокій кризі схопили такий цінний актив. Аморім розповідав пізніше: "Єдине, що я просив, це провести ці переговори наприкінці сезону і дати мені допрацювати. Мені сказали, що це неможливо, що це можливо лише зараз або взагалі ніколи". Що ж, зараз він, напевно, думає: "Краще б ніколи".
Результати МЮ після призначення Аморіма – це результати звичайного аутсайдера. У 9 стартових турах тен Гаг набрав 11 очок – погано, слабко, але Аморім у 29 турах, що залишилися, набрав тільки 31. Безліч поразок, безліч ганебних за змістом матчів, ранні вильоти з англійських кубків – і, що важливо, дуже багато конфліктів.
Аморім не зміг впоратися з токсичною роздягальнею. Він, перш за все, сам занадто багато базікає: ту цитату, яку я навів вище, звісно, цікаво обговорювати, але взагалі тренер не повинен до такої міри розкривати деталі перемовин із клубом. Крім цього, він так критикував і розносив гравців, що явно знижував ціну активів. Слова типу тих, що він сказав про Маркуса Рашфорда ("Я б посадив тренера воротарів на лаву запасних замість гравця, який не викладається по максимуму!") навряд чи підвищують ціну на гравців – і якщо з конкретно Рашфордом пощастило потрапити на інтерес Барселони, то глобально кількість неліквіду в першій команді за його правління тільки зросла.
Так довго я пишу про минулий сезон, тому що він – частина того дня бабака, в якому живе клуб після відходу Алекса Фергюсона. Помилки, які проходять на тлі безмірних очікувань, плодять конфлікти й призводять до нових помилок, зробили МЮ, напевно, найбільш токсичним клубом планети Земля. За підсумком, Аморім опинився в становищі, в якому був тен Гаг рік тому: йому довірилися, але не до кінця. Провал уже є (м'яко кажучи), звільняти без повноцінного сезону якось дивно – але і про карт-бланш на ринку не йдеться.
Якщо говорити саме про людей на полі, то схему з трьома захисниками Аморіма вся АПЛ, можна сказати, потрошила. Для неї потрібні і центральні, і крайні захисники певного стилю, і робота всієї команди, і, можливо, важка передсезонка. Нічого цього не було, і Аморім красиво зняв із себе критику – хоча він, узагалі-то, показав догматичність і відсутність плану Б – для багатьох фанів МЮ він реально не винен у жодній із поразок, і питати з нього можна буде тільки тепер.
Що ж, тим масштабніше потрібне оновлення під нього.
Хто вже прийшов
Матеус Кунья. Після 15-го місця, після сезону із суцільних антирекордів, після невиходу до єврокубків і відсутності, в принципі, навіть виразних надій на участь у Лізі чемпіонів МЮ купує... одного з найкращих гравців світу!
Беззаперечно. Хіба що Салах може зрівнятися з бразильцем за кількістю магії, яку він подарував своїй команді минулого сезону. Та й то не факт: Кунья, наприклад, став першим гравцем в історії ліги, одразу три голи якого стали претендентами на звання гола місяця. Навіть конкретно МЮ настраждався від нього, пропустивши гол прямим ударом з кутового. Вулвергемптон, за який бразилець грав раніше, пів сезону виглядав просто жахливо, потім більш-менш стабілізував гру – але, в будь-якому разі, команді, де 10 осіб відбивалися за нього, Матеус дарував гори деколи поодинці.
Відповідність схемі Аморіма? Хм, Кунья грав так, що може вписатися в будь-яку схему світу. Атакувальний півзахисник, центрфорвард, відтягнутий форвард, навіть трохи фланги – в команді, яка протягом сезону змінювала тренера (причому змінювала, чесно кажучи, не дуже сильного Гарі О'Ніла на такого ж Перейру), від Куньї часто виходили єдині ідеї в атаці – незалежно від того, де він грав.
Чому ж такий діамант переходить у МЮ, а не в Реал або Баварію? А ось тут і зарита собака.
Сезон-2024/25 був єдиним, в якому Кунья демонстрував футбол рівнем вище середнього рівня. Так, це був футбол набагато-набагато вище середнього рівня, але до 26 років у гравця групи атаки: а) програна конкуренція в РБ Лейпциг, коли його випускали на 80+ хвилинах; б) хороші відрізки в Герті, які були підірвані травмами; в) програна конкуренція в Атлетіко, з якого він і перейшов у Вулверхемптон; г) лише один гол за збірну, до якої його і викликають рідко.
Коли Кунья переходить у Вулвергемптон за 50 мільйонів євро, це вже виглядало переплатою. "Вовки" довели, що це не так: з "дияволів" вони здерли три шкури, вибивши за гравця 74,2 мільйона. Стільки Кунья не коштував ніколи – і з 99-відсотковою ймовірністю ніколи коштувати не буде. Він продовжив низку людей, які поповнили низку "дияволів" після яскравого спалаху: Зіркзее, Гойлунда, Онана, Антоні, Санчо. Усі попередні, між іншим, провалилися – все найкраще, що було у МЮ останніми роками, пов'язане або з академією, або з безплатними (Еванс, Еріксен, Кавані) трансферами, або з виключенням за цілою низкою показників Бруну Фернандешем.
Легко кивати на один сезон і думати, що такий гравець заграє скрізь – і взагалі навколо нього можна вибудувати команду. Складно буде, якщо Кунья відкотиться назад, на середній рівень – а це взагалі-то дуже ймовірно, якщо згадати, що феєрил він в аутсайдерах (Герта, Вулвергемптон), а у двох амбітних клубах (Атлетіко, Лейпциг) не показав нічого особливого. І якщо чесно, дуже схоже, що тренер або керівництво МЮ таким чином просто намагаються придбати паличку-виручалочку, гравця для плану Б.
Кунья минулого сезону дарував абсолютно неочевидні голи – можливо, клуб хоче такого гравця, який навіть за поганих матчів рятує очки, забиваючи черговий м'яч гарматним ударом у дев'ятку. Але футболістів, готових дарувати таке завжди, просто не існує: навіть Мессі та Роналду найкращих версій реалізували на рівні трохи вищому за середній, чергували відрізки виняткової якості з відрізками (хоч у це й важко повірити) нижчими за середній. Гольових моментів у них було дуже багато, це так – але трансфер Куньї проблеми зі збільшенням числа моментів не допомагає.
Не кажучи про те, що для такого талановитого, перспективного та ідейного тренера дивно просто сподіватися на голи-"подарунки" від конкретного гравця.
Браян Мбемо. Цікаво виходить: про двох гравців статистика мотивує сказати плюс-мінус одні й ті самі слова, але це буде категорично неправильно.
Мбемо точно так само, як Кунья, "вистрілив" з погляду статистики тільки минулого сезону: 20 голів у чемпіонаті, до цього набралося сумарно 20 за три попередні сезони. Але це скоріше показник того, як статистика відображає не все. Мбемо був корисний увесь час у Брентфорді – вже у вищій лізі (а у 2019-21 року він грав за "бджіл" ще у Чемпіоншипі) так точно.
За роки в Брентфорді був час, коли провідним бомбардиром був Айвен Тоуні – і від Мбемо взагалі були потрібні не голи, а гра в підіграванні. Був час, коли Мбемо був головною силою, про яку будь-який суперник знав, що щоб стримати Брентфорд, треба насамперед закрити саме Браяна – і тоді будь-який його пас у центрі поля, за десять передач до голу, міг бути найважливішим. Були, зрештою, голи, коли Мбемо і м'яча жодного разу не торкнувся, але зіграв вирішальну роль: його швидкість могла стягнути на себе пару захисників.
Мбемо – прекрасний нападник, який давно заслужив шанс у топ-клубі. Дуже швидкий, технічний, при цьому працездатний, потужний – і абсолютно не жадібний. У Брентфорді у нього на 70 голів набралася 51 гольова передача – і навіть у минулому інопланетному сезоні до 20 голів набралися ще 8 асистів. І в його випадку можна з більшою ймовірністю говорити, що гравець хоч і довго розганявся (йому вже 25), але розігнався до супертоп-рівня – як це було, наприклад, з Рафіньєю.
Підводні камені? Їх, чесно кажучи, теж багато.
Як ви вже знаєте, Брентфорд підписував Мбемо, бувши командою другого англійського дивізіону. Так от: уже в той момент вони переглянули й проаналізували всі матчі Труа, в яких брав участь гравець – хоча йшлося про 40 ігор Ліги 2. Також у "бджіл" уже тоді була команда нутриціологів, фахівців зі сну та інших людей, які спростили адаптацію Браяна.
Неможливо керувати футбольним клубом грамотніше, ніж це роблять боси Брентфорда. Метью Бенем свого часу заробив статки на аналітиці даних – і у футболі він зміг себе реалізувати, зробивши з аутсайдера Чемпіоншипа середняка АПЛ. Клуб дійсно класно знаходить недооцінених гравців і розкриває їхні найкращі якості. Це відчули й ми, українці: Єгора Ярмолюка клуб купив у Дніпрі-1 за півтора мільйона євро, а зараз, думаю, не продасть і за 30.
Відчув це і МЮ, який заплатив за гравця 75 мільйонів євро (а приходив у Брентфорд він за 6,5) – але я навіть не про це. Неможливо керувати топ-клубом гірше, ніж керують МЮ в останні роки – і з точки зору менеджменту гравець потрапляє в інший вимір. На Олд Траффорд вже і дах протікає, і стюардів скорочують – а якщо вже говорити про футбол, то на один тільки правий фланг атаки з іще потужнішим профайлом (і за іще більш значні) 100 мільйонів приходив Антоні. Адже Аякс і в єврокубках грав! Але у бразильця не вийшло на Олд Траффорд нічого.
Між іншим, якщо МЮ знайшов кошти на двох нових і дорогих гравців атаки, одним з яких повинен був стати Мбемо, то краще було б купувати Брайана в парі із зовсім іншим футболістом.
Мбемо зізнавався, що Йоан Вісса навіть будинок купив по сусідству – так любить перебувати поруч. Вісса і Мбемо об'єднував не тільки клуб: вони обидва народилися у Франції, обидва мають африканське коріння (Вісса давно грає за збірну ДР Конго, Мбемо – за Камерун), обидва пробивалися крізь нижчі ліги (Мбемо Брентфорд підписав у напіваматорському Труа, Вісса чотири сезони відбігав у французькій Лізі 2) і, головне, обидва довго грали разом.
Чотири роки – це за нинішніми мірками вічність, і під кінець Вісса і Мбемо просто чудово відчували один одного. У ситуації, коли вже восьмий тренер не може поставити малюнок в атаці, проблему можна було б розв'язати олдскульно, купівлею зв'язки – але за Вісса навіть торгується Ньюкасл, а не інший Юнайтед.
Хто вже пішов
Маркус Рашфорд. Одна з причин, чому МЮ впав так низько – катастрофічне невміння отримувати з гравців максимум користі. Рашфорд – діамант академії, який був найкращим гравцем команди цілі роки, але потім підписав дуже "жирний" контракт і... У принципі, можна обмежитися коротким словом "усе".
З одного боку, Рашфорд сам став грати гірше, це абсолютно об'єктивно. З іншого, на нього навалилося цькування, яке абсолютно не відповідало за масштабами тому спаду, який Маркус реально продемонстрував. Неймовірна вболівальницька база, яка є у МЮ, в таких випадках грає проти клубу. Гравців не просто освистують: клуб навіть із 15-го місця привертає величезну увагу телеекспертів, серед яких в Англії дуже багато легенд МЮ (Невілл, Кін, Скоулз, Фердинанд), і в яких абсолютно щиро може боліти душа за клуб.
У якийсь момент гравець (і Рашфорд тут не більше ніж один із прикладом) стає для клубу відрізаною скибкою. Про, конкретно, Рашфорда Аморім міг сказати свою пафосну фразу, що скоріше тренера воротарів замінить, ніж його, щоб зняти тиск із себе, заслужити похвалу на тлі огидного сезону. Кін за таке похвалить – але в підсумку Рашфорд навіть під час оренди в Астон Віллі виглядав краще за будь-якого форварда МЮ. А тепер його орендує чомусь не Кремонезе і не Леванте, а Барселона. Цікаво, боси МЮ в такі моменти самі не починають замислюватися, що щось роблять не так?
Джонні Еванс. Той випадок, коли можна на хвилину відволіктися від потоку токсичності й просто поплескати на прощання. Минулого сезону Еванс залишався останнім гравцем МЮ, який знав, що таке чемпіонство у складі цього клубу. Іронічно, що в епоху титулів Фергюсона Джонні вважався слабкою ланкою, захисником, на якого не можна покладатися – але варто було йому у 2023-му, після вильоту Лестера, підключитися до МЮ на одні літні збори, тільки для підтримки форми, він показав такий рівень, що його повернули в команду. Грав ці два роки він не гірше за всіх зірок за десятки мільйонів, але вік – захисник вирішив у 37 років повісити бутси на цвях.
Віктор Лінделеф. Повертаємося до токсичності. Захисник із Бенфіки – одна з тих самих "зірок за десятки мільйонів", не гірше за яких виглядав Еванс (захисник, який, за всієї до нього поваги, найкращі роки провів у аутсайдерах: Вест Бромвічі, Лестері). Один з явних провалів "червоних дияволів", людина, яка за 8 років стала однією з головних мішеней для хейта фанатів, йде в нікуди. Але, враховуючи, що йому всього 31, можна чекати другої молодості і ренесансу в будь-якому новому клубі.
Крістіан Еріксен. Він теж іде в нікуди, але його язик не повернеться лаяти навіть у найсуворіших фанатів. Все-таки хавбек, якому 33 роки, насилу вписується в схеми Аморіма, де кожен півзахисник повинен бігати за двох – у Крістіана, як ми пам'ятаємо, і в розквіті сил серце не витримало... При цьому, на мій погляд, Еріксен – просто діамант на ринку для клубів тієї ж Ла Ліги. Якщо Антоні в Бетісі виглядав генієм, то Еріксен має виглядати там богом. Правда, в Бетісі місце зайняте Іско – краще пошукати інший середняк.
Що ще належить зробити
До речі про Антоні. Прекрасний відрізок у Бетісі ніяк не скасовує провал виняткового рівня, який пережив бразилець у МЮ. Він, до речі, хороший символ проблем клубу, який і гравців не може підписати потрібних, і з тренерами помиляється, і звільнити їх вчасно не може. "Довіра" тен Гагу полягала в підписанні знайомих йому за Аяксом гравців, одним з яких був саме Антоні. Тепер тен Гага звільнили, на його місце прийшов тренер, у якого фланговий гравець повинен бігати по всьому флангу (немислима історія для Антоні) – і гравець за 100 мільйонів йому не потрібен.
Можливо, вдасться скинути Антоні в Саудівську Аравію, втративши не так багато. Той випадок, коли гравець абсолютно не важливий для МЮ на полі, але винятково важливий у контексті наступних дій.
Річ у тім, що у клубу після 12 років провалів хитається навіть останній оплот – безлімітний бюджет. Заробляють "дияволи" все ще багато, але величезну частину цих грошей вони зливають на провальні трансфери й завищені зарплати. Навіть якщо говорити про угоди, які були вище: 1) два новачки із середняків обійшлися вже в 150 мільйонів; 2) Мбемо домігся збільшення зарплати в 4 рази (!) порівняно з Брентфордом, він одразу отримуватиме 200 тисяч фунтів на тиждень. Кунья – рівно стільки ж (йому і в Вулвергептоні платили 120, але МЮ від цього не легше).
У підсумку в ситуації, коли клубу потрібен нападник, МЮ опиняється в ситуації, коли грошей не вистачає. У клубному ЧС участі не брали, про Лігу чемпіонів говорити просто смішно, ніяких єврокубків немає – тобто навіть просто матчів, на які можна заповнити 80-тисячний Олд Траффорд, буде не так багато. Продати не вдалося поки що нікого, викинули на трансфери вже 150 мільйонів. А форвард потрібен: найкращим бомбардиром минулого чемпіонату з 8 голами став Бруну Фернандеш.
Клуб торгується за Шешко – велику двометрову башту з РБ Лейпциг і збірної Словенії. Той випадок, коли гравець може дійсно хотіти перейти: адже "червоні бики" теж не пробилися до єврокубків на наступний сезон. Крім того, Беньямін ще може прогресувати і прогресувати: йому лише 22 роки. І в кожному з двох останніх сезонів у Бундеслізі він забивав не менше 13 голів – непогано (щоправда, і не більше 14).
Але й тут у МЮ є проблеми, яких немає в інших клубів. Усі вже давним-давно знають, що МЮ схильний переплачувати – і, як наслідок, усі з нього просять за гравця з якоюсь особливою націнкою. Саме в це міжсезоння можна говорити навіть не про націнку, а про тариф, стандартну таксу. 75 мільйонів заплатили за Мбемо, майже стільки ж за Кунью – і стільки ж німці просять за Беньяміна! І якщо щодо форварда якісь варіанти опрацьовуються, то на захисників уже зовсім немає – але ж МЮ тільки в чемпіонаті пропустив 54 голи.
Альтернатива словенцю – Оллі Воткінс з Астон Вілли. І це привід підняти останню – і, напевно, найголовнішу проблему нинішнього МЮ.
Вони довго до цього йшли. Вони довго уникали цієї проблеми: особливо гарно це виразилося влітку 2016-го, коли клуб посів п'яте місце в чемпіонаті, але підписав Мхітаряна, якого щойно визнали найкращим гравцем Бундесліги, Ібрагімовича (вочевидь, найкращий гравець Ліги 1 на той момент) і Погба (можливо, найкращий гравець Серії А). Але ціле десятиліття суцільних провалів призвело до найгіршого, що може бути для сучасного топ-клубу: МЮ більше не цікавий найкращим гравцям.
Шешко сам тягне з рішенням – і дуже ймовірно, що він чекає на дзвінок від Ньюкасла. "Сороки" ж можуть все-таки продати Ісака в Ліверпуль – і їм буде потрібна заміна. Чим Ньюкасл кращий за МЮ, безглуздо навіть питати: він фінішував на 10 позицій вище, гратиме в ЛЧ, з будь-яких спортивних причин набагато перспективніший за "дияволів". І МЮ змушений вести переговори щодо Воткінса вже й не з якоїсь своєї дурості, а просто тому, що не те що найкращі, а просто класні гравці переїжджати на Олд Траффорд не хочуть.
Воткінс – хороший форвард. У кожному зі своїх сезонів в АПЛ він забивав від 11 до 19 м'ячів, у кожному з трьох останніх – не менше 15. Але йому вже цього року виповниться 30 – і, що ще важливіше, це форвард з явно вираженою "стелею". Астон Вілла, за яку він грає зараз – єдиний клуб АПЛ, в якому він виступав, до цього він 7 років (!) витратив на Ексетер, Вестон-сьюпер-Мер і Брентфорд із нижчих ліг.
Можна довго захоплюватися історією Варді, але ж його нікуди так і не покликали. Вілла створює найкращі умови для реалізації талантів Оллі, МЮ – скоріше, найгірші для кого завгодно. Це й відкинуло його так далеко і низько.
Орієнтовний склад після літнього трансферного вікна
Онана (Баяндир) – Йоро (Магвайр), Мартінес (Магвайр), де Лігт (Магвайр) – Мазрауї (Далот), Каземіро (Угарте), Фернандеш (Маунт), Доргу (Шоу) – Мбемо (Діалло), Кунья (Санчо) – Воткінс (Гойлунд).
