"Люди, яких я знав, загинули": велика розмова Олександра Зінченка з Пірсом Морганом
Олександр Зінченко став гостем токшоу "Uncensored" Пірса Моргана. Пропонуємо до вашої уваги повний переклад інтерв'ю відомого британського журналіста з українським гравцем Арсенала.
Олександре, дякую, що погодився зустрітись. У мене є до тебе багато запитань: від війни в Україні до твого переходу в Арсенал, фанатом якого я є все своє життя. Такий гравець, як ти, має виходити на поле двічі на тиждень попри те, що відбувається у твоїй країні. Як на мене, ти надзвичайно сильний. Як важко це для тебе?
Дякую за запрошення, для мене задоволення поговорити з тобою. Якщо чесно, дуже нелегко адаптуватися до цього. Нелегко грати далеко від дому і бачити, які жахливі речі відбуваються там. Я пам’ятаю перші два тижні, коли я просто втратив голову. Я не знав де я, не знав куди я їду – я був наче в космосі. Я не вірив, що це сталося, проте зрештою ти маєш для шляхи: залишатися у "космосі" або ставати кращим, щоб допомагати своїй країні. До того ж, ти маєш представити Батьківщину найкращим чином. Це було в голові кожного українського гравця, котрий виступає за кордоном та національну збірну, тому основним нашим досягненням є прогрес, щоб бути спроможним допомагати нашому народу. Я розумію, що тут я набагато корисніший, ніж був би в Україні, проте я справді дуже хочу бути там.
Коли ти дізнався, що росія вторглася у твою країну?
Це була глибока ніч. Я спав тому що мав рано прокинутися. Моя дружина розбудила мене і сказала: "Почалося". Я став запитувати: "Що почалося?". Вона була вся у сльозах та показала мені відео та фото цього всього. Деякі люди досі кажуть, що це конфлікт між двома країнами, але це не конфлікт, це – війна! Вона почалася ще у 2014-му, коли мені було 17 і я навіть не розумів, що відбувається. Вони взяли Крим та Донбас без будь-якого супротиву.
Ти грав тоді в донецькому Шахтарі.
Так. Уся команда переїхала до іншого міста, але я маю ще одну футбольну історію, про яку ми поговоримо пізніше. Коли вони забрали території, ніхто не міг зрозуміти, що сталося. А у 2022 році відбулося повномасштабне вторгнення. Це дуже страшно. Навіть зараз я не до кінця можу повірити, що це трапилось.
Було просто жахливо дивитися на це. Я не українець, я навіть не можу уявити, наскільки важко це переживати тобі та твоїй сім’ї. У твою країну нелегально вторглися жорстоким та варварським чином, де дуже швидко росіяни почали здійснювати військові злочини. Я був у Бучі, коли приїздив до України і чув деякі історії жахливої бійні, що відбувалась там. Бути українцем і бачити, що робиться у тебе вдома – жахливо.
Уявіть місце, де ви народилися та виросли. Ти знаєш там кожен камінь, ти знаєш там все, що навколо: ти знаєш людей, ти маєш там друзів… І в один день хтось з іншої країни прийшов до тебе зі зброєю та зруйнував усе, зґвалтував твою дружину та дітей, вбив чоловіка і вкрав усе те, чого ти досягнув, усе те, що ти купив. Я вважав, що у 2022 році це неможливо. Скористаюся нагодою, будучи в тебе. Я хочу відправити меседж усьому світу. Знаю, що багато людей вже втомилися, але дуже важливо підтримувати та залишатися разом і перемогти цих терористів. Це необхідно, тому що сьогодні Україна це щит для всієї Європи. І ти не знаєш, бо сьогодні це Україна, а завтра…
Я повністю з тобою погоджуюся. Це могла би бути будь-яка країна.
Це на майбутнє. Бо коли один чоловік сидить у кріслі з думками "Я можу захопити ту територію або іншу", він повинен знати з минулого досвіду, що весь світ об’єднається.
Що ти думаєш про владіміра путіна?
Я навіть не хочу промовляти його ім’я та говорити про нього. Я стежу за новинами. Вчора побачив невеличке відео, де він говорив до когось, сидячи за столом. Він розповідав, що Каховську ГЕС, котру вони зруйнували, підірвали українці. Тисячі людей втратили свої будинки, а хтось із них узагалі не вижив. Там був зоопарк, у якому жило понад 300 тварин – усі вони загинули. У своєму відео він сказав, що українці зробили це, тому що вони планували контрнаступ, а ця дамба уповільнила їхні дії. Це дуже важко вкласти в голові. Уяви: ти – українська армія, котра міркує провести контратаку, і підриває дамбу, щоб це уповільнити
Звичайно, це не має сенсу.
Я подивився це, потім ще раз. Можливо, я чогось не зрозумів. Він бреше самому собі! Я розумію, що це чиста пропаганда, тому що я мав досвід грати там (у росії - прим. ред.), але ніколи не слідкував за новинами. Якби я грав там і мав якийсь свій кругозір, то зараз він би вже прирівнявся до нуля.
Ти грав у російській прем’єр-лізі половину сезону після того, що відбулося на Донбасі. Ти говорив російською. Тому, ймовірно, ти мав там багато друзів. Чи обірвав ти з ними зв’язок?
Небагато там я мав друзів. Так, цей досвід був у моєму житті і деяким українцям це не до вподоби. Буду чесним, нині мені також не подобається власне минуле. Я людина і можу сказати лише одне: "Дякую ФК УФА за все, що вони зробили". Вони взяли на себе ризик, тому що я мав неприємну ситуацію з Шахтарем, і підписали мене без жодного перегляду, попри те, що я ніколи не грав на професійному рівні. І далі я вже підписав контракт із Манчестер Сіті. Від інших футбольних клубів чи їхніх гравців я не бачив ні підтримки, ні реакції.
Я переписувався з російськими спортсменами. Один із них був дуже відомий, але не буду називати його ім’я. Я відписався від нього в інстаграмі, а він у мене запитав, чому я це зробив. На що я йому відповів: "Пройшло 3 місяці з початку повномасштабного вторгнення, ти маєш мільйони підписників не сказав жодного слова, не запостив жодного фото чи відео, щоб зупинити це". Я ніколи цього не зрозумію, якби Україна напала на когось, я був би першим, хто кричав би про це та намагався зупинити і ніколи не повернувся б назад.
Вони бояться за своє життя?
Я не знаю. Я побачив, що він переглянув моє повідомлення, проте нічого не відповів.
Ми бачили, як деякі українські спортсмени відмовляються тиснути руку росіянами та білорусам... Ти би потиснув комусь руку?
Однозначно ні. Я не підтримую їхньої (росіян та білорусів - прим. ред.) реакції.
Ти вважаєш, це боягузлива реакція?
Вімблдон та увесь теніс, наприклад, допустили росіян та білорусів до змагань. Чи погоджуєшся ти з цим рішенням?
Звичайно, ні. Я не погоджуюся. Я один із тих українців, котрий не хоче бачити їх на жодному професійному спортивному рівні.
Ти так думаєш про росію та білорусь?
Звичайно. Вони не мають бути допущені. Чому? А ви знаєте скільки бомб було випущено з білорусі. Я не політик і не розуміюся на цьому, це не моя сфера, але це не політика, це – війна. Вони кажуть: "Не поєднуйте політику та спорт". Це не політика, це – війна. Ви не робите нічого. Я не кажу приймати нашу сторону, прийміть сторону справедливості.
Ти був знайомий з кимось із людей, що загинули?
Звичайно.
Це твої друзі?
Це не мої близькі друзі, але так.
Це люди, яких ти знав.
Так, люди, яких я знав, були вбиті. Знищені бомбами.
У їхніх будинках?
Так.
Ти витрачаєш час на новини?
Кожен день і не знаю по скільки годин. Перше, що я роблю вранці це читаю новини.
Як ти себе при цьому почуваєш?
Як я вже казав, на жаль, це стало частиною рутини. Ми маємо бути сильними.
Хтось із твоєї рідні зараз в Україні?
Так.
Ти, мабуть, хвилюєшся за них.
Звичайно, я дуже хвилююся за них. У людей такий менталітет, що вони не хочуть їхати. Вони не хочуть покидати країну навіть, якщо у них є така змога. Це їхня батьківщина. Звичайно, після футбольної кар’єри, я буду жити в Україні. Я не був там два роки і тиждень тому я відвідав її. Тільки-но я перетнув кордон, я відчув, що вдома і тут моє місце.
Я не можу уявити, як це, коли твої батьки живуть у країні, де триває війна. Коли ти тут, як ти справляєшся з цим психологічно?
Це нелегко. Але коли ти завжди в цій рутині, ти звикаєш. Якщо ти слідуєш усім інструкціям і під час сирени спускаєшся до сховища, ти в безпеці, але ти ніколи не знаєш, що буде. Минулої ночі вони зруйнували будівлю в Одесі, де загинули три людини.
З початку війни ти вперше повернувся до України. Одна річ бачити відео в соціальних мережах, інша – на власні очі. Коли я приїздив до Києва минулого літа, побував у Бучі й побачив, що там відбувалося, поговорив із місцевими й дізнався: хтось зник, хтось потрапив у полон, когось вбили, а когось обікрали. Це було жахливо. Як важко це було для тебе? Бути українцем і повернутися до своєї країни та побачити це.
Це зовсім різні речі: побачити на екрані телефона та в житті. Це не страшно, я бачив вже це. Мені було боляче. Дуже боляче дивитися на те, як люди намагалися вижити. Я дуже вдячний Президенту України, що футбольний сезон все ж таки розпочався. Коли лунає сирена гра має бути зупинена, а на трибунах немає вболівальників. Це наша реальність.
Я розмовляв з одним працівником, котрий розповів мені, що кожного дня говорить своїм дітям, як їм пощастило. Там дуже важко досягти чогось та ставати кращим за таких обставин, але ми не маємо іншого вибору. Ми маємо не зупинятися та ставати сильнішими. Я був у школі, яку вони зруйнували... До речі, зруйновано вже близько 800 шкіл і 220 з них неможливо відновити. Ми відновимо одну з них завдяки благодійному матчу, що буде в серпні. Я бачив усі ці руїни. Я говорив з дітьми, які там навчалися і слухав їхні історії. Як діти могли мені набрехати? Це неможливо, вони навіть не знають, що таке брехня.
Що вони розповіли тобі?
Вони розповіли, що росіяни прийшли до їхніх будинків, пограбували, робили жахливі речі. Це велика ментальна травма для кожного з них.
Ви з Андрієм Шевченком грали в футбол з цими дітьми. Я думаю для них це була втеча від реальності. Ти хвилюєшся за ментальну складову українських дітей?
Навіть після війни доведеться багато чого зробити, особливо постраждала ментальна складова. Це травма, з якою вони проживуть усе своє життя. Я не знаю, як вирішити всі ці проблеми, але ми знайдемо шлях. Я був у президента, там люди постійно працюють. Це неймовірно.
Я був там. Я брав інтерв’ю у Зеленського минулого року, він вражаюча людина. Люди навколо нього працюють кожного дня та цілий день, місяць за місяцем. Це неймовірно важко. Зеленський, як Вінстон Черчилль у Другій світовій війні, він став керівником цього всього.
Повністю згоден. З такими людьми та президентом ми матимемо світле майбутнє. Ми знайдемо шлях, як позбутися їх (ворогів - прим. ред.). Я мав невеликий сценарій, що мені треба було говорити. Ми розуміли, що ми не маємо витрачати його час і мали йти чітко за сценарієм. Обговорити ідею проведення благодійного матчу, щоб відновити школу в Чернігові. Проте, до цього я скористався нагодою та висловився від себе та своєї родини як ми пишаємося, що саме він наш президент і все, що він робить, – неймовірно. Він став лідером.
Я пам’ятаю його відео з колегами, де вони говорили, що нікуди не тікають. Це було дуже сміливо для мене. Лідер залишається в країні навіть, якщо він може загинути.
Я знаю історію, коли президент США телефонував зі словами, що він ціль номер один, а його сім’я – номер два. Він пропонував перевезти їх у безпечне місце, на що Зеленський відповів: "Мені не потрібне таксі. Мені потрібна зброя". Як можна не слідувати за таким президентом?
Ще 5 років тому він був телезіркою. Важко повірити, що чоловік, якого знали через телебачення став світовим лідером, чи не так?
Так, у це важко повірити. Я завжди кажу: "Немає значення, що ти робив у минулому. Важливо те, ким ти є сьогодні і що ти робиш". У мене немає слів, щоб описати його роботу.
Люди говорять, що він завершить війну, принесе мир та поверне собі території, котрі забрала росія.
Безумовно. Повернімося на початок. Я народився та зростав, знаючи, що Крим та Донбас - це Україна. Я провів 5 років свого життя в Донецьку. Це було неймовірне місто, та в один момент воно стало російським. Як? Навіщо? Чому ми маємо їм його віддавати? Як багато людей вже було вбито та як багато будівель було зруйновано. Чому ми маємо віддавати їм це, не розумію. Ти маєш своє оточення і в один день ми чомусь маємо віддати їм це? Саме це є причиною, чому ми воюємо. Просто уявіть свою реакцію, коли у вас все це відібрали.
Більшість українців також це відчуває?
Звичайно. Я не розумію, чому вони досі намагаються запускати купу бомб уночі, саме з першої ночі до п’ятої ранку, саме коли ти маєш глибокий сон. На мою думку, вони це роблять, щоб тримати людей у страху та змушувати їх іти проти нашого президента, щоб скинути його. І люди живуть із цим понад один із половиною рік.
Чи віриш ти, що Україна переможе в цій війні?
Я не вірю - я знаю. Я знаю, що ми переможемо. Ми вже перемогли. Вони не очікували такого від нас. Вони думали, що за три дні проведуть парад у центрі Києва. Ми не можемо віддати свою Батьківщину, місце де ми народилися та зросли, й поїхати.
Є люди, котрі кажуть, що вони вже втомилися від цього.
Україні зараз потрібна вогнепальна зброя. Ми бачимо країни, наприклад, Сполучене Королівство та США, які далеко, але дають Україні багато зброї та можливість виграти цю війну.
Багато українських родин переїхало до Сполученого Королівства. Ти вдячний їм за це?
Я дуже пишаюся цим. З початку вторгнення маленькі діти підходили до мене. Я думав, можливо, вони хочуть зробити фото, але ні. Вони підходили до мене, щоб сказати "Алекс, ми молимося за всіх ваших людей та країну. Ми сподіваємося, що це скоро закінчиться". Це багато значить для мене. Це означає, що люди з нами.
Як воно, грати в футбол на такому високому рівні у Прем’єр-лізі, гнатися за трофеями та здобутками АПЛ? Як це для тебе, представляти цей рівень з усім тим, що відбувається зараз.
Футбол це моє життя. Це місце, де я відчуваю себе комфортно. Коли я на полі, то забуваю про все, що навколо. Я просто у грі насолоджуюся цим моментом. Усе йде з голови: як ти себе поводиш, як ти реагуєш на різні речі. Іноді я не можу сконцентруватися зранку після перегляду новин. Тому цілий день я не хочу, щоб мене хтось чіпав.
Тебе легко вивести на емоції?
Дуже легко. Вже зараз я майже не маю емоцій всередині. Я порожній. Я дуже чутлива людина, але після того всього, що я побачив, я втратив усе це. Найважче зараз людям на фронті, які ризикують своїм життям щосекунди. Вони мають вдома дітей, сім’ю, жінок.
Ти розповідав історію про жінку з двома маленькими дітьми... Й коли підірвали дамбу вона загинула. Ти щось знаєш про неї?
Я читав про це у ЗМІ та запитав у волонтерів, чи правда це. На жаль, таке було. Це дуже важко читати. Дуже не хочеться вірити в це. Я можу обдумувати це протягом кількох днів. Я дзвонив кільком людям, котрі допомагають цим регіонам і вони також підтвердили, що це правда.
Я не можу уявити, коли жінка бачить, що вода підходить, вона має двох дітей і розуміє, що зараз вона помре разом із ними... У мене серце обливається кров’ю.
На цій території росло багато рослин, але зараз, коли вода осяде, вони більше не виростуть. І так буде роками. Це велика екологічна катастрофа.
5 серпня у вас буде великий матч разом з Арсеном Венгером, легендою Арсенала. До того ж, саме він хотів тебе підписати кілька років тому, а зараз ти будеш грати з ним.
Я розповім вам історію. Мені було 17 років. Ми грали проти Арсенала у юнацькій Лізі чемпіонів на виїзді. Ми вийшли з групи (посіли друге місце), на етапі плей-оф ми грали лише одну гру. Оскільки ми були другими, ми грали в гостях. Там були Ектор Бельєрін, Серж Гнабрі, Акпом. Крута гра. Рахунок 1:1. На початку другого тайму ми мали неймовірний шанс 1 на 1, але не забили. Потім вони швидко забили два голи і все завершилось. Через кілька тижнів після гри один агент зателефонував мені та сказав: "Алекс, Арсен Венгер був на цій грі й він хоче бачити тебе у першій команді Арсенала". Тоді я не міг про таке подумати. Я грав у Шахтарі U-19, а він хоче взяти мене в першу команду? Це жарт! Якщо це все-таки правда, то зробіть це!
Потім я не знаю, що сталося, але все залишилося на рівні чуток. Нещодавно я мав шанс запитати в нього, чи це правда. В нас була гра на Емірейтс минулого сезону. Перед тим, як він почав говорити я поставив йому питання: "Правда це чи ні, що під час гри Шахтаря в Лізі чемпіонів проти Арсенала…". Й він зупинив мене, назвав стадіон, де ми грали та сказав: "Так, після першого тайму я зателефонував і запитав". Я був шокований.
Ти не перепитував, чому вони не підписали тебе?
Я навіть не запитав про це, тому що я знаю, що процес трансферу - дуже важка робота.
Іронічно склалося, що зараз ти граєш у цій команді. Назва клубу, "Арсенал", означає бойову амуніцію. Для України ти зараз арсенал. Це символ захисту та войовничості.
Ніхто не знає, що з ним трапиться. Я завжди мріяв виступати за цю команду, й не через велику популярність клубу, а через те, що мені подобається, як вони грають у футбол.
Чи плануєте ви виграти Прем’єр-лігу наступного сезону?
Я сподіваюся, ми зробимо це.
Я був дуже розчарований протягом останніх кількох тижнів...
Не лише ти, повір мені. Вся команда відчула це. Неймовірна енергетика фанів та всього світу, не лише Емірейтс чи іншого стадіону. Це було неймовірно. Я ніколи не відчував такого у своєму житті. Це зробило нас набагато сильнішими. Ми досить молода, але досвідчена команда. У наступному сезоні ми намагатимемось бути кращими.
Один менеджер Ліверпуля якось сказав, що футбол - це не питання життя чи смерті, що футбол у будь-якому разі важливіше. Але тобі не потрібно пояснювати, що більш важливе, зважаючи на ситуацію в країні. Припустимо, ми не виграємо Прем'єр-лігу, але ж ніхто не помре, а коли ти повертаєшся додому, то бачиш, як людей вбивають кожного дня.
Кожен українець молиться та сподівається, що наша перемога не за горами. Люди з усього світу, котрі підтримують та допомагають, сподіваються, що ми переможемо.
Ти знову станеш батьком. Зараз ти маєш дворічну дівчинку. Чи було таке, що твоя власна дитина говорила тобі щось, що змушувало тебе думати про війну?
Коли я бачу посмішку своєї доньки – я вище неба. Я одразу забуваю про все. Водночас я думаю про людей в Україні, які також мають дітей, деякі з них були вбиті, деякі з них не повернулися додому… Це дуже боляче.
Чи хотів би ти воювати?
Буде час, коли всі підуть воювати.
І ти також?
Переклала Анастасія Большакова, Чемпіон
Фото: інстаграм Олександра Зінченка
Пірс Морган назвав Мудрика індичкою в образливому твіті після АПЛ