Депресія без Мончі, Рамос як рятівник. Історія злету та падіння Севільї
Влітку 2023 року Жозе Моурінью отримав від УЄФА дискваліфікацію за образи на адресу арбітра. Легендарний тренер дочекався Ентоні Тейлора на парковці стадіону в Будапешті, щоб назвати ганьбою його суддівство у фіналі Ліги Європи проти Севільї. Той фінал, як ви розумієте, Рома Моурінью програла.
Навіть магії Жозе, який до того часу перемагав у всіх фіналах, в яких брав участь, не вистачило, щоб здолати Севілью. Біла Андалусія панувала у другому за значимістю єврокубку: то завдяки голу Палопа, то завдяки камбеку в севільському дербі, а то завдяки сенсаціям з Ліверпулем Клоппа та Інтером Конте вигравала Кубок УЄФА та Лігу Європи.
Довго здавалося, що вона знайшла свою нішу: підписувати найперспективніших гравців, вигравати з ними "молодші" трофеї, продавати їх дуже дорого в суперклуби. Але навіть минулий сезон Біла Андалусія закінчила на 17-му місці, а в цьому дуже сильно ризикує вилетіти. У її складі все ще багато гравців, які вигравали Лігу Європи з перемогами над МЮ та Ювентусом – але зараз вони програють Ов'єдо та Леванте.
Що ж сталося з Севільєю?
Передумови: колос на глиняних ногах, якого утримував один геній
Для початку треба нагадати, що й сезон-2022/23, який закінчився тріумфом, проходив для південців у боротьбі за виживання. Команда помилилася з призначенням Хулена Лопетегі, помилилася з Хорхе Сампаолі – і Хосе Луїса Менділібара призначала з дуже, дуже приземленими цілями. Вже літній тренер – без досягнень, без титулів, нещодавно звільнений з Алавеса після 12 матчів – мав спростити гру, привести команду до умовного 15 місця і відправитися додому.
Менділібар же зміг довести, що й у 62 роки життя тільки починається. Його кар'єра відтоді нагадує якийсь фільм, причому неправдоподібний. Ліга Європи з перемогами над Ювентусом, МЮ, Ромою та іспанцями, Ліга конференцій і купа внутрішніх титулів з Олімпіакосом – нічого подібного попередні майже 30 років тренерської кар'єри Менділібара не містили. Але навіть його сторінка в історії Севільї демонструє, в який глухий кут зайшов іспанський клуб.
Раптове запитання: що з себе являє футбольний клуб Севілья?
Якщо ви вважаєте його клубом, який постійно перебуває десь поруч із трофеями, то це не так. У 2006-му, коли севільці завдяки голу Палопа обіграли Шахтар і виграли Кубок УЄФА, вони могли незадовго до фіналу "відзначити" 60-річчя без великих титулів і 58 років без трофеїв взагалі.
Кілька трофеїв у повоєнну епоху, коли традиційні гранди були зовсім не в порядку, і були єдиним спалахом клубу. Севілья могла привернути до себе увагу, запросивши до складу Дієго Марадону або на посаду тренера Ернста Гаппеля – але загалом, цілі десятиліття клубу без досягнень нікого не дивували.
Людиною, яка змінила все, став Рамон Родрігес Вердехо на прізвисько Мончі.
У попередньому абзаці не просто так обіграно назву голлівудського блокбастера з Бредом Піттом: Мончі зробив для професії спортивного директора у футболі не менше (а може, й більше), ніж Біллі Бін для просунутої аналітики в бейсболі. Він, величезне йому спасибі, із великим задоволенням дає інтерв'ю, проводить майстер-класи, не боїться камер – але сам інтерес зумовлений винятковою ефективністю селекції під його керівництвом.
Мончі – вихованець Севільї, він провів у першій команді дев'ять сезонів у дев'яностих, переважно в статусі запасного воротаря. Він жартує, що, приймаючи пропозицію стати спортивним директором клубу, ставив за мету, щоб у Севільї було якомога менше таких гравців, яким був він. Результатом стали Дані Алвес, Кевін Гамейро, Іван Ракітіч, Сейду Кейта, Карлос Бакка та десятки інших гравців, яких Севілья купила дешево і продала дорого, попутно домігшись спортивних успіхів.
Мончі своєю винятковою роботою маскував безліч внутрішніх проблем: таких, як, наприклад, сім років ув'язнення президента Севільї, дель Нідо-старшого. Він змінив саме ставлення до своєї професії, зробив так, щоб зараз успіхи клубів пов'язували не тільки з гравцями та тренерами, а й зі спортивними директорами – і зосередив усю увагу на собі, залишаючи в тіні і кримінального президента, і морально застарілий стадіон, побудований ще в 1958-му (на ньому Стяуа 40 років тому сенсаційно обіграла Барселону).
Рано чи пізно низка всіх трансферів імені Мончі мала привести до трансферу самого Мончі. Його переманила Рома, потім він повернувся – але тільки щоб швидко піти в Астон Віллу. Сезон-2022/23 і став останнім для нього в рідному клубі.
Три роки тому причиною для відходу Мончі стали різні погляди на трансферну стратегію. Спортивний директор хотів продовжувати робити те, що робив завжди: збирати всіх найперспективніших, починаючи з тренера. Менділібар у рамках цієї стратегії мав поступитися своїм місцем Андоні Іраолі. Керівництво ж вважало за краще робити ставку і на тренера-ветерана, і на сформованих гравців: таких, як Ракітіч, який повернувся і в свої 35 років дуже допоміг виграти єврокубок, Серхіо Рамос, який повернувся аж у 37, вже після перемоги клубу в ЛЄ, Хесус Навас та інші.
Без Мончі: круте піке, 7 тренерів за три сезони, клоун у якості підсилення
Спортивний директор пішов, щоб створити новий шедевр вже в Англії. Найсильніша за десятиліття Астон Вілла, яка перемагала Баварію і доходила до чвертьфіналу Ліги чемпіонів – наслідок продовження роботи зв'язки Мончі-Емері. Менділібар, відповідно, залишився... до жовтня.
Залишившись напризволяще, керівництво клубу почало демонструвати повну неспроможність. Президентом клубу до самого останнього часу був дель Нідо-молодший – спадковий керівник, який, за відчуттями, просто не розумів, як керувати футбольним клубом.
Прощання з головним активом клубу заради тренера, якого сам же звільнив через три місяці – вже гідний штрих до портрета, але дель Нідо-молодший (його воліють називати Карраско, за другим прізвищем, щоб відрізняти) в принципі діє як шкідник.
Хотіли грати з ветеранами? Ну, отримуйте ліміт трансферного бюджету в 2,5 мільйона євро вже через рік після відходу Мончі. Вікові гравці хочуть великі зарплати, і клуб скоро загнав себе в такі борги, що за все літо міг витрачати вдвічі менше, ніж Шахтар виклав за Оба. Тільки величезний колос Барселони, яка концентрує на собі всю увагу трансферних обмежень, залишив у тіні уваги Білу Андалусію: вона стала за обмеженнями найгіршою в лізі, гіршою за будь-яких аутсайдерів.
У таких умовах потрібна ювелірна точність при виборі тренера, який крок за кроком витягуватиме з трясовини. Чи виходить це у Карраско? Ну, як вам сказати...
За неповні три роки після відходу Мончі Севілью встигли потренувати:
- 1) Менділібар, якого звільнили після перших же проблем;
- 2) Дієго Алонсо, для якого це був перший досвід у Європі і якого звільнили після 14 матчів;
- 3) відвертий збитий льотчик Кіке Санчес Флорес, який приїхав до Іспанії після чемпіонатів Китаю та ОАЕ – і, власне, очолив Севілью між Хетафе та Алавесом;
- 4) переоцінений Хав'єр Гарсія Пім'єнта, який отримав шанс після Лас-Пальмаса – і цей шанс не виправдав;
- 5) ще більший ветеран тренерського цеху, ніж Менділібар – Хоакін Капаррос, якому дали сім матчів;
- 6) колишній гравець Севільї та збірної Аргентини – Маттіас Алмейда, який до Севільї тренував лише у слабких лігах;
- 7) ще більш очевидний збитий льотчик, ніж Кіке Санчес Флорес – Луїс Гарсія Пласа. Флорес хоч у нульові роки блищав, вигравав Лігу Європи – а Пласа всю кар'єру проводить на дуже скромних висотах.
За три роки вся спадщина Мончі знищена найцинічнішим чином. Клуб метається від однієї стратегії до іншої – це найкраща ознака того, що ніякої стратегії немає. Вже й окреслений вибір стає дедалі скромнішим: колись прощалися з Мончі заради Менділібара, але тепер і Менділібар у таку руїну не піде.
Клуб жорстко обмежений у трансферах, але спалює мільйони на відступні тренерам: у 2022-24 рр., наприклад, заплатив 20 млн євро п'ятьом різним фахівцям. Про кризу ідентичності, регулярну історію, коли гравець приходить під одного тренера, а потім виявляється непотрібним іншому, я навіть не кажу.
Фактично, зараз Білу Андалусію в боротьбі тримають лише сейви Одіссеаса Влаходімоса, який феноменально грав і допоміг здобути кілька важливих перемог на початку сезону. Тоді, особливо після 4:1 з Барселоною, здавалося, що ні про яку боротьбу за виживання й мови не йтиметься – але потім Севілья впала в найявніший ступор, який тільки може бути у спорті.
Давайте поглянемо на гру Севільї з прямими конкурентами. Майорка у двох матчах закинула Білій Андалусії сім голів: обіграла 3:1, 4:1. Можна сказати, що саме за рахунок цих двох перемог остров'яни й зберігають шанси на порятунок. Леванте забив всього п'ять, але й не пропускав: 3:0 і 2:0. Реал Ов'єдо з останнього місця виграв один матч із двох, Ельче двічі зіграв 2:2 – добре хоч з Алавесом програли тільки в Кубку, а в Ла Лізі взяли чотири очки.
Севілья дуже багато пропускає. Вона обороняється ніби за натхненням, розраховуючи більше на сейви воротарів (саме у множині: перший номер збірної Норвегії Нюланд теж вміє рятувати), ніж на поставлену гру. Вона часом грає так погано, що й у другому дивізіоні не знайдеться настільки депресивних колективів. Вона роздирається внутрішніми конфліктами: бувало, що Севілья грала при порожніх трибунах без жодних покарань – просто вболівальники протестували проти президента.
Десь тут потрібно розбавити депресивний матеріал суперпозитивним персонажем. У січні, коли вже було ясно, що черговий сезон Білої Андалусії пройде в боротьбі за виживання, вона орендувала Ніла Мопе. Він починав сезон у Марселі, з яким севільці грали товариський матч влітку – і тоді у твіттері клубу з'явився пост: "Коли Ніл Мопе виходить на поле і не забиває, адмін посміхається".
Незабаром після того, як Мопе перейшов до Севільї, він сам опублікував твіт із фотографією, на якій тримає в болевому прийомі SMM-ника.
Мопе взагалі любить жарти в соцмережах, причому навіть більш інтелектуальні. Трохи раніше, переходячи з Евертона якраз до Марселя, він опублікував у соцмережах кульмінаційну сцену "Втечі з Шоушенка". Мовляв, так радий покинути "ірисок".
Але це все штрихи до портрета, а на полі Мопе – нападник із 16 голами за, ось уже, майже повні чотири сезони. Марсель його відпустив, бо він без шансів програв конкуренцію Грінвуду; раніше в Евертоні він ледь не довів клуб до вильоту, забивши гол за рік; ще раніше Ніл виявився непотрібним Брентфорду та Брайтону...
В Іспанії у Ніла всього два м'ячі у восьми турах. Не так вже й погано, але він точно не той гравець, який здатний посилити команду. Вибачте за пафос, але Ніл Мопе є символом того, як швидко скотилася Севілья після відходу Мончі. Віковий, нестабільний, гравець, який раніше провалився скрізь, з жахливою реалізацією за старого менеджменту не пройшов би навіть перший фільтр відбору.
Світло в кінці тунелю: найвидатніший вихованець, "стадіон-котел", рекордсмен збірної Чилі
При цьому ще не все втрачено. У вирішальний момент за Севілью заступилися ті самі активи, які вона всіма силами накопичувала і які не могла знищити.
Серхіо Рамос пропонував клубу допомогу, перш за все, на полі. Чемпіон світу, дворазовий чемпіон Європи та чотириразовий переможець ЛЧ все ще не закінчив кар'єру, після відходу з Монтеррея наприкінці минулого року знаходиться без роботи і був готовий допомогти, повернутися ще раз.
Дель Нідо вирішив, що ветеран йому не потрібен, незважаючи на всі проблеми з обороною, — але зараз ситуація склалася так, що Рамос замінить самого дель Нідо. Серхіо очолює інвестиційний холдинг, який найближчим часом може придбати клуб: йдеться про суму в 450 млн євро. Власне, дель Нідо вже пішов у відставку в лютому.
Клубу категорично не можна вилітати – і в такий критичний момент (і без ненависного президента) козирем Севільї знову стали вболівальники. Усі квитки на домашні матчі з Реалом Сосьєдад та Еспаньйолом розпродано за 5 днів, заклики прийти й підтримати клуб, як востаннє, публікували як діючі гравці, так і легенди клубу: Ракітіч, Хесус Навас, Буну та інші.
Атмосфера в матчі з Сосьєдадом була по-південному гарячою і справді нагадувала матч життя для Севільї. Єдиний гол у грі забив Алексіс Санчес, головний ветеран нинішнього складу. Ще в сезоні-2010/11 він ставав найкращим бомбардиром Серії А, давно став рекордсменом збірної Чилі за матчами та голами і допоміг "ла росі" здобути єдині перемоги на Копа Америка в її історії. Зараз Санчесу вже 37, і його результативність навіть близько не та, що в кращі роки, але закінчувати європейську кар'єру вильотом він точно не хоче.
Зараз Севілья випереджає зону вильоту на одне очко, але розклад такий, що потрібно бігти зараз, щоб не впасти потім. Календар підготував для Білої Андалусії виїзди до Сельти та Вільярреала, прийом Реала – і якщо в найближчому турі не обіграти Еспаньйол, потім, може, вже не вдасться врятуватися.
До речі про Еспаньйол. Інсайдери останніми днями повідомляють, що клуб найближчим часом здійснить цікаву угоду. Клуб майже домовився з... Мончі, який нещодавно покинув Астон Віллу, спортивний директор має приступити до роботи з літа. Доля любить жартувати над усіма нами: у найважливішому для обох сторін (Еспаньйол теж ще не гарантував собі порятунок) матчі зійдуться клуб, який піднявся на небачені раніше висоти завдяки своєму вихованцю – і його можливе нове місце роботи.