Починав проти Суслова, закінчував із Трентом. Яким нам запам'ятається Алекс Маннінгер
16 квітня із Зальцбурга прийшла сумна новина. Колишній воротар збірної Австрії Александер Маннінгер загинув унаслідок зіткнення його автомобіля з поїздом. "Чемпіон" згадує дивовижну кар'єру Маннінгера.
Він так і не написав автобіографії. Дуже шкода, тому що кар'єра Александра Манінгера пронизала великі команди найрізноманітніших епох: одні пройшла дотичною, а в інших залишила яскравий-яскравий слід.
Дебют проти однієї команди мрії, медаль у складі іншої
Найцікавіше, що цього ніщо не віщувало. Він не роздавав великих авансів на старті кар'єри і починав кар'єру глибоким запасним. Уродженець Зальцбурга, він потрапив до місцевої команди, коли та ще не носила в назві "Ред Булл", але, тим не менш, уже не гребувала змінювати назву на догоду спонсорам. Тоді вона грала – і навіть до фіналу Кубка УЄФА доходила, програючи Інтеру – під ім'ям "Казино"!
На кар'єру Манінгера від самого початку великий вплив став чинити український футбол. Вихованець зальцбуржців Алекс не мав шансів пробитися в основу за воротаря збірної Австрії, відомого голкіпера дев'яностих Отто Конрада.
Як наслідок, дебютував у професійному футболі він у Форвертс Штейр – тому самому клубі, до якого з Динамо поїхав грати Олег Блохін. Між Блохіним і Маннінгером в австрійській провінції минуло всього шість років – запам'ятайте цей факт.
Зігравши кілька матчів у Штейрі, Маннінгер повернувся і навіть дебютував за Казино. Проте скоро він позбувся можливості бути навіть другим воротарем – через українця! Олег Суслов після чудових сезонів у Чорноморці поїхав підкорювати Австрію, саме починаючи із Зальцбурга. У щільній конкуренції з Конрадом Суслов виграє чемпіонат-96/97 – але Маннінгера в цій команді вже не буде.
Наш герой пішов у ГАК – скромну команду, яка в попередньому сезоні посіла четверте місце в чемпіонаті з 10 команд. Він, зовсім молодий, і там планувався запасним при Франці Альмері, який проведе там усю кар'єру, – але раптово потрапив не просто в основу, а просто на передовиці газет.
19 жовтня 1996 року Маннінгер дебютував за ГАК у матчі з... міланським Інтером! Тренер вирішив довіритися 19-річному хлопцю на Джузеппе Меацца, у матчі, де, наприклад, півзахист суперника становили Пол Інс, Хав'єр Дзанетті, Арон Вінтер і Юрі Джоркаефф. В атаці грав Іван Саморано, візаві Манінгера був воротар збірної Італії Джанлука Пальюка –загалом, дрімтім. Інтер, мабуть, першим у світі намагався зробити інтернаціональний (так, згідно з назвою) склад із зірками на кожній позиції.
Вийшло більш, ніж гідно. У Мілані австрійці програли всього 0:1 (єдиний гол забив переможець ЛЧ у складі Марселя Жослен Англома), а вдома завдяки голу Герфріда Забітцера (батька сьогоднішньої зірки Бундесліги) мінімально перемогли. Тільки в серії пенальті Пальюка довів свою перевагу над Маннінгером – а дійшов той Інтер у підсумку до фіналу. Маннінгер став у ГАКу основним – але важливіше було те, що далі.
1997-й рік, Арсен Венгер починає перше трансферне літо в статусі менеджера Арсеналу. Він прийшов по ходу попереднього сезону, заручився довірою керівництва – і одразу став перебудовувати команду за своїм баченням. В одному ряду із зіркою вже на момент переходу Марком Овермарсом, з добре знайомими тренеру Еммануелем Петі і Жилем Гріманді, з маловідомим, але принаймні перспективним (юнацька збірна Англії) Метью Апсоном прізвище "Manninger" виглядало просто безглуздо.
Перший номер залізно належав Девіду Сімену: зірці не те що Арсеналу, а й збірної, і АПЛ. Людина з косичкою, напевно, і зараз може вважатися найвидатнішим голкіпером в історії "канонірів", а перехід ще одного воротаря дивував, що месьє навіщось потрібен був іноземець навіть у глухий запас. Хто б міг подумати, що мине небагато часу, і для цієї людини будуть спішно вигадувати виняток, щоб не дискредитувати футбольну асоціацію в Англії.
У січні 1998-го, коли Арсенал бився з МЮ Фергюсона за кожне очко, Сімен отримав травму. Маннінгер став в основу на шість турів, які охопили виїзну гру з МЮ, домашній матч із Челсі, бій на полі страшного Вімблдону – і пропустив за ці шість матчів... нуль голів. "Каноніри" виграли перший титул за Венгера за два тури до кінця – і клуб вимагав від асоціації зробити виняток із правил, за якими тоді для чемпіонської медалі потрібно було зіграти десять ігор.
Тур Європою: конфлікт у Барселоні, "зустрів старого друга" в Болоньї, пара вильотів
При цьому медаль тому й просили, що з поверненням Сімена наш герой грати перестав. Він взагалі грав мало, за клубну кар'єру накопичивши тільки 309 матчів. Це в принципі мало для голкіпера, які стільки можуть відіграти років за шість, а з урахуванням особливостей кар'єри Маннінгера (про неї нижче) тим більше.
Його звали, коли все було погано, а не добре. Зокрема, завдяки цьому він може називати себе останнім воротарем в історії Фіорентини. У 2001-му Алекс втомився сидіти в запасі Арсеналу і пішов в оренду до "фіалок", у яких все було так погано, що за спортивним принципом вони повинні були в сезоні-2001/02 вилітати, але в підсумку просто розформувалися. Нинішня Фіорентина – новий, відроджений клуб, який піднімався з нижчих ліг.
У Маннінгера почалися поневіряння. Еспаньйол, здавалося б, підкріпив свою віру у воротаря 960 тисячами фунтів, які заплатив Арсеналу, – проте вже за два місяці сам же розірвав із ним контракт. Алекс навіть звинувачував барселонців у порушенні правил, але зрозуміло, що по-перше сам не блиснув – приводів переманювати себе Барсі (з жахливими часами на посаді номер один) не дав.
Довелося рухатися далі – а далі не щастило. Торіно – і там Маннінгер програв конкуренцію прекрасному воротареві своєї епохи Лукі Буччі, у якого за спиною ще й Стефано Соррентіно підростав. Болонья – і в ній австрієць знову перетнувся з Пальюкою, який не залишив шансів.
Клубом, який, судячи з усього, врятував кар'єру австрійцю, стала Сієна. У ній він домігся немислимого, за своїми мірками, досягнення: зіграв у всіх 38 турах чемпіонату! Другим за статистикою результатом у його кар'єрі є 26 матчів чемпіонату – і ці сезони йшли поспіль, у 2006-08 рр.. Завдяки цьому Алекс, нехай і запасним, але з'їздив на чемпіонат Європи.
Як вічно другий став першим: після Буффона і для Клоппа
А потім виявилося, що найцікавіше ще попереду. За Маннінгером прийшов сам Ювентус. Нехай це був складний Ювентус, який тільки-но відходив від Серії Б, але від подібних офферів не відмовляються.
І, звичайно, Алекс приходив сидіти під Буффоном, але Джіджі швидко травмувався – і наш герой взяв участь, наприклад, у двох перемогах над Реалом. Команда з Каннаваро, Раулем, Касільясом не взяла жодного очка на груповій стадії з "бьянконері", а австрієць зіграв на нуль на Сантьяго Бернабеу.
З Каннаваро Маннінгеру випала честь пограти і разом, але це радості вже особливої не принесло. Сезон-2009/10 австрієць почав на лавці, але потім Ювентус захлеснула справжня епідемія травм... яка захлеснула і самого Алекса. Ювентус посів третє місце в групі ЛЧ, в ЛЄ на першій стадії пройшов Аякс – Маннінгер зіграв в одному матчі і закінчив його на нуль – і, здавалося б, без проблем розібрався з Фулхемом.
Домашня гра з англійцями закінчилася 3:1, і сам австрієць сказав про єдиний пропущений: "Фулхем забив брудний гол. Суперник б'є по м'ячу, він потрапляє кудись, у коліно або гомілку, і залітає прямо в кут воріт. На жаль, таке трапляється". Але до гри-відповіді травмувався і він, а з 39-річним Кіменті у воротах (і після вилучення Каннаваро) Юве просто рознесли: 4:1.
Маннінгер все-таки дочекався титулу, після двох років майже без практики вигравши чемпіонство-2011/12. Йому було вже 35, і Юве, який дедалі більше обростав жиром, вирішив покликати на роль дублера перспективного Рубіньо з Палермо. І в цій ситуації Алекс зробив дуже очікуваний для австрійців, але гранично несподіваний для ветеранів крок: Бундесліга!
Аугсбург на той момент тільки-тільки провів дебютний сезон у вищій лізі, врятувався в останніх турах – і ніхто не заперечував, що йому потрібен воротар. Перший номер команди, Симон Єнч, сам був глибоким ветераном і в 2013-му закінчив кар'єру.
Австрієць чотири роки бився за місце в основі з різним ступенем успішності (проводив від 2 до 13 матчів у різних сезонах), допоміг провести сезон, який дотепер залишається найкращим в історії клубу (п'яте місце) – і тільки з дорослішанням феноменального Марвіна Хітца остаточно програв конкуренцію.
І тут, здавалося б, час остаточно вішати рукавички на цвях – але доля підготувала Маннінгеру "останню справу Холмса" на батьківщині Холмса.
"Усе почалося з телефонного дзвінка. Юрген знав про мене все. Два роки тому я допоміг обіграти його Дортмунд у складі Аугсбурга. Він сказав: "Мені потрібен цей воротар. Того дня ти відбив усі наші удари. Ти повинен зробити це і для мене". Я тоді так і не зіграв, мені було 40, але піти з футболу і попрощатися з уболівальниками перед "Копом" – це було приголомшливе почуття".
Маннінгер став, фактично, першим трансфером Клоппа в Ліверпулі. Тренер вибрав його на роль своєрідного наставника для двох молодих голкіперів: Симона Міньйоле і Лоріса Каріуса. Австрієць жодного разу не зіграв за "червоних" офіційний матч, але закінчив кар'єру в топ-клубі.
Надалі він повернувся до Австрії та обрав спокійне життя в австрійському готельному бізнесі, доки на його шляху в усіх сенсах не зустрівся злощасний потяг.
Він почав грати в команді, де ще залишався слід від Блохіна – а закінчував, уже будучи одноклубником Трента Александра-Арнольда. Він прожив у футболі два життя – дуже шкода, що звичайне обірвалося так рано.