Людина, яка розфарбувала футбол: ангели й дияволи Джорджа Беста
Портрет найвидатнішого таланту в історії Північної Ірландії.
Збірна України завершить перше коло чергового сезону Ліги націй грою проти збірної Північної Ірландії. Проти збірної, яка звикла не лише до дуже низької стелі амбіцій (це й не дивно: країна з населенням менш як два мільйони людей), а й до того, що єдиний шлях до результатів – командна гра, злагодженість, зіграність.
Успіхи "зелено-білої армії" (саме прізвисько, до речі, теж натякає на командну гру як запоруку успіху) ще зовсім не вкрилися мохом. Ми, українці, мало не краще за всіх пам'ятаємо, коли і як північноірландці творили сенсації, перегравали сильніших за складом суперників – та й у "головній команді" Ярмоленко може розповісти молодим.
Тоді північноірландці вийшли в плейоф Євро-2016, де у своєрідному британському дербі поступилися Вельсу, а у відборі випередили румунів та угорців, чиї футбольні подвиги точно залишилися в далекому минулому.
Так було не завжди. Були часи, коли північноірландці мали гравця, талант якого здавався безмежним. Гравця, який міг самотужки виграти фінал Кубку чемпіонів, потім зависнути у власному (!) нічному клубі, а далі видати ще один прекрасний матч – і так по колу багато років. Людина, яка нанесла Північну Ірландію на світову футбольну мапу навіть без участі в чемпіонатах світу, – великий Джордж Бест.
Світла сторона: ранній переїзд до Англії, Бенфіка як жертва, божественний дриблінг
З огляду на його подальшу долю важко повірити, що Бест ще в 11 років успішно склав вступні іспити до престижної школи Гросвенор. Це можна було назвати путівкою в життя: серед випускників школи чимало представників політичного й культурного істеблішменту Північної Ірландії. Але Бест не скористався і, мабуть, не міг скористатися цією путівкою – надто вже близьким він був до простого народу, з усіма його чеснотами й вадами.
Батько Беста був токарем. Мати, як Кармен, працювала на тютюновій фабриці. Можливо, ще важливіше те, що вони були протестантами, тоді як школа розташовувалася в католицькому районі. За словами Беста, дорогою йому доводилося буквально тікати від фанатиків (цікаво, чи не допомогло це розвинути футбольні навички?).
До того ж у престижній школі була лише секція регбі – тож він із радістю перейшов до звичайної школи, де у спортивній секції викладали справжню релігію Беста.
Навіть перша, майже немовляча фотографія Джорджа – з м'ячем біля ніг. Його батько (до речі, виходець із Шотландії, що пояснює вибір не на користь гельського футболу чи регбі) як хобі грав за аматорську команду, тож не дивно, що почав прищеплювати Бесту футбольні навички, щойно той навчився ходити.
Як і для будь-якого вихідця з робітничої родини, для Беста футбол одночасно став хобі, розвагою та засобом соціалізації. Він, звісно, прогулював уроки, щоб грати з друзями, уболівав за місцевий клуб (у його випадку це був Гленторан), а головною мрією вважав професійну кар'єру – словом, стандартний набір майбутньої зірки. Була одна відмінність: Бест розповідав, що на його батьківщині були популярні матчі величезними складами – "тридцять на тридцять".
"Ти вчився не віддавати м'яч, отримавши його, бо якщо втрачав, то міг більше його не торкнутися. У тих іграх, якщо тобі вдавалося зробити шість дотиків до м'яча, ти був хорошим".
Початок початків: згарище Манчестер Юнайтед, голлівудський сценарій, перетворення на селебріті
Ніколи не знаєш, наскільки дрібні рішення можуть змінити історію. У випадку з футболом змінюються навіть не стільки результати й команди на першій чи другій сходинці, скільки ідентичність і філософія.
Першим зі скаутів англійських клубів до Північної Ірландії дістався представник Лідса, але не оцінив хлопця, назвавши його "надто худим" для професійного футболу. А от МЮ не просто повірив, а й погодився кілька років миритися з труднощами: протягом двох років, до 17-річчя, Бест навіть за молодіжні команди міг грати лише в неофіційних матчах. Так північноірландці намагалися захиститися від викрадення молодих талантів.
А тим часом саме 1961 року, коли Бест перетнув протоку заради Манчестера, Лідс очолив Дон Реві. Що було б, якби видатний менеджер, який привів "павичів" до двох чемпіонств і фіналу Кубку чемпіонів, отримав ще й найталановитішого гравця покоління? Чи не став би тоді саме Лідс класичним грандом – із великою кількістю титулів і перемогою в ЛЧ? І чи не довелося б МЮ чекати на свій "вухатий" щонайменше до Алекса Фергюсона?
Насправді ж Бест приїхав до команди, яку навіть назвати депресивною – означає недооцінити масштаб проблем. Депресивним МЮ був нещодавно, а 1961 року над "Олд Траффорд" витали привиди загиблої команди. Про мюнхенську трагедію я писав окремий матеріал:
Одна з найнезбагненніших речей у футболі – як "дияволи", поховавши половину команди, вже наступного сезону посіли друге місце. Але два наступні сезони принесли лише сьомі позиції, а далі взагалі почалася боротьба за виживання – і, головне, усе це виглядало закономірно. Команда зазнала унікальних, неймовірно жорстоких втрат – її можна було пожаліти, але в конкурентній боротьбі навіть величі Чарльтона не вистачало, щоб зробити "дияволів" не просто червоними, а золотими.
Уже перший сезон, коли Беста почали підпускати до основи, приніс клубу друге місце. Загалом до статус топу клуб повернули два кроки, і придбання Денніса Лоу мало не менше значення: однак сезон-62/63, коли Беста ще не було, "дияволи" завершили на 19-му місці, попри 29 голів Лоу. Потрібен був ще один унікальний талант, щоб механізм запрацював, – і ним став маестро дриблінгу:
Результативність, хоч і дуже гідна (181 гол у 474 матчах за МЮ), навіть близько не передає масштабу таланту Джорджа. Його сольні проходи з м'ячем, який він постійно тримав за лічені міліметри від ніг, не міг зупинити жоден захисник. Якщо звести магію того МЮ до кількох дій, то Чарльтон розганяв атаки розумними передачами, Бест дриблінгом стягував на себе оборону, а Лоу забивав м'яч за м'ячем – хоча, звісно, стиль гри був значно різноманітнішим.
Поява Беста в основі МЮ зробила клуб great again. Другий сезон у першій команді, він же перший у статусі гравця основи, приніс чемпіонство – причому всі відзначали імпульс, який він дав "дияволам". На початку сезону-64/65 на "Стемфорд Брідж" він видав такий розкішний матч, що йому аплодували вболівальники Челсі, а Лоу сказав, що після такого перформансу команда повірила у власні сили.
"Дияволи" завершили сезон із тією ж кількістю очок, що й Лідс, але посіли перше місце завдяки кращій різниці м'ячів – ніхто не забив більше за їхню бронебійну атаку.
Наступного сезону настав час повертатися до Кубку чемпіонів. Після формальностей із фінським ГІКом та східнонімецьким Форвертсом (МЮ виграв усі чотири матчі, забивши в них 14 м'ячів) настав час грати з Бенфікою, яка вже мала у своєму музеї трофеїв пару "вухатих". Домашній матч виграли 3:2, але це не було навіть половиною справи.
На той момент Бенфіка провела 19 домашніх матчів у Кубку чемпіонів. Перший, із Севільєю, завершився 0:0, а наступні 18 команда виграла, часто з розгромним рахунком. Реал, наприклад, попереднього сезону отримав 1:5. "Орлам" саме час було шкодувати, що в Європі фінали грають в один матч: два останні такі поєдинки, на нейтральному полі, вони програли, тоді як лісабонська земля надавала їм сили.
Перед матчем Басбі просив грати обережно, принаймні перші 20 хвилин. Юний талант тренера не послухав: наприкінці цього відрізка Бенфіка вже "горіла" 0:3, причому два голи забив Бест. Саме цей штурм "Да Луш" зробив Джорджа зіркою європейського рівня, і саме португальська преса вперше прозвала його "Бітлом".
Бест став символом нового часу не лише в контексті перемог. Він навіть дитиною не бачив похорону гравців МЮ, а до юнацької команди приїхав лише через три роки після трагедії. Його становлення як гравця основи ознаменувало нову епоху: траурний, важкий час (і не лише через Мюнхен: війна тоді була зовсім недавньою подією, уболівальники пам'ятали бомбардування й відбудовували країну!) змінився епохою щастя та творчості.
Людина, яка навіть прізвисько отримала на честь рок-музикантів, ідеально відповідала духу часу. Головні принципи "битися й боротися" поступилися місцем творчості – і Бест, здатний самотужки обіграти цілу команду, був людиною, на яку ходили, наче на рок-зірку. Бест, Лоу та Чарльтон і сяяли, мов рок-гурт: невдовзі МЮ став першою командою в історії футболу, за яку грали три володарі "Золотого м'яча".
А вручати "Золоті м'ячі" було за що. Той розгром Бенфіки не привів до перемоги в КЄЧ: через травми Бест пропустив півфінал проти Партизана, і МЮ сенсаційно поступився сербам. Не біда: прогалину довелося заповнити через два роки: у фіналі Кубку чемпіонів "дияволи" розгромили ту саму Бенфіку 4:1, а Бест, за словами воротаря команди Степні, був єдиним, хто продовжував бігати в овертаймі.
Лоу здобув свій "Золотий м'яч" ще після віцечемпіонства. Чарльтон – 1966-го (йому було легше, адже він грав за збірну Англії). Бесту, як наймолодшому, довелося зачекати, але після завоювання "вухатого" 1968 року його ігрова перевага над конкурентами була настільки величезною, що навіть неучасть у чемпіонаті Європи не завадила.
Темна сторона: алкоголізм, безладне життя, ранній відхід
Вечора після нагородження медалями за перемогу в Кубку чемпіонів Бест уже не пам'ятав – зізнавався, що дуже сильно напився. За його словами, це був перший випадок, коли алкоголь почав заважати йому жити футболом. І тоді він навіть уявити не міг, що цей "вухатий" Кубок, який він виграв у 22 роки, стане останнім трофеєм у його кар'єрі.
Беста називають не лише рокером, а й першою футбольною суперзіркою. Він багато знімався в найрізноманітнішій рекламі, крутив романи із селебріті, займався бізнесом. Його любов до алкоголю проявилася й тут: він відкрив два нічні клуби в Манчестері – і як заборонити людині з'являтися в "злачних" місцях, якщо вони їй і належать?
Окремою історією стали пасії Беста: і тут він любив яскравість. Спочатку це була "просто" модель Джекі Гласс:
Потім – ще одна модель, але іноземка й зі скандальним романом. Із данкою Евою Харалстед Бест навіть встиг оголосити про заручини, але передумав – і вона... подала на нього до суду. Довелося заплатити, щоб уникнути більших проблем.
Потім була відома британська акторка Шинейд К'юсак, дворазова номінантка на премію Тоні, – і заради вікенду з нею Бест пропустив матч із Челсі. Далі були Міс Велика Британія і навіть дві Міс світу, але таке розгульне життя дедалі більше заважало грі П'ятого Бітла. А алкоголізм, звісно, почав заважати навіть розгульному життю: у його біографії були і три місяці у в'язниці за напад на поліцейського в нетверезому стані, і суд за звинуваченням у крадіжці коштовностей в однієї з Міс світу (тут його виправдали).
Водночас, заради справедливості, у перші роки після "Золотого м'яча" Бест грав так, що будь-яка команда могла лише мріяти про такого "п'яницю". Три сезони поспіль він ставав найкращим бомбардиром команди, приносячи очевидну користь і не лише голами. Але команда покотилася вниз і за Беста жодного разу не посіла місце вище восьмого.
Причини – відхід інших великих, насамперед Басбі. Тренер, який очолив МЮ одразу після Другої світової війни, і без того дав клубу надзвичайно багато: через рік після перемоги в КЄЧ завершив кар'єру. Пошуки наступника Басбі нагадують пошуки наступника Фергюсона, у яких Манчестер Юнайтед загруз уже на чотирнадцятий рік: команда покотилася вниз.
Історія зберегла думку самого Беста з цього приводу:
"Нам слід було починати зміну поколінь одразу після перемоги над Бенфікою. Натомість ми скочувалися в прірву, гравці старіли, а команда програвала дедалі частіше. Кожна нова поразка ставала для нас справжньою трагедією. Ми обігрували Реал і Бенфіку, а тепер нас на нашому полі били Ковентрі та Сток Сіті. Що я міг робити? Тільки хильнути за комір".
Чи мав голденбой право на таку точку зору? Безумовно – але, на мій погляд, це лише вкотре доводить, що людина ніколи не вважає головною проблемою саму себе.
По-перше, Бест порушував режим і на піку слави – до певного часу молодість, навіть юність дозволяла цього не помічати, але потім роки почали брати своє. По-друге, для інших легенд ані слава, ані ці поразки не стали приводом зануритися в безодню алкоголізму. Сказати, що вони якось надовго затрималися на "Олд Траффорд", теж не можна: Лоу й Чарльтон пішли після сезону-72/73, у якому Боббі навіть став найкращим бомбардиром команди, а Лоу й після МЮ тримав високий рівень.
Ну й найголовніше: саме в той момент, коли Лоу з Чарльтоном ставали ветеранами, саме від "П'ятого бітла" чекали виходу на провідні ролі. А він залишив МЮ лише на півроку пізніше за них, у віці якихось 27 років. Легенди ніколи не ладнали: Бест навіть відмовився взяти участь у прощальному матчі Чарльтона. Двом гравцям старого покоління, які пишалися самим правом грати за великий клуб, був неприємний непрофесіоналізм "бітла".
У контексті всіх попередніх подій символічно, що останній матч у складі "дияволів" Бест зіграв 1 січня. Програли Квінз Парк Рейнджерс, а на наступну гру, проти Плімута, тренер не включив його до складу. Версії причин різняться: сам Бест казав, що "лише" пропустив тренування, тренер – що він з'явився за кілька годин до гри п'яним і в обіймах чергової дівчини... Стало зрозуміло, що краще жахливий кінець, ніж жах без кінця.
У сезон, коли Бест попрощався з МЮ, МЮ попрощався з вищою лігою:
Прощальні гастролі: матчі в Гонконзі та Австралії, бідність, смерть – і визнання
Кожен може перевірити розміри свого телефона чи ноутбука, відкривши на будь-якому статистичному порталі список команд Беста. Людина, яка асоціюється винятково з однією командою (та й у збірній так і не залишила значного сліду), після МЮ побувала у ДВАДЦЯТЬ ОДНОМУ клубі. Про всяк випадок уточню: зараз ідеться про футбольні клуби.
Футбол просто став доповненням до життя рок-зірки, у яке поринув Бест. Тепер його стосунки з професією нічим не відрізнялися від особистого життя чи походів нічними клубами: команди він теж змінював по кілька разів на рік. Можливо, він був єдиним, хто зумів реалізувати футбольну кар'єру у форматі своєрідного турне – "гастролей" усією планетою.
Першим проєктом, у який Бест вплутався після Англії, став клуб із ПАР. Гравець від самого початку підписав контракт лише на два місяці – і за цей час, протягом якого зіграв п'ять матчів, отримав 11 тисяч фунтів, величезні на той час гроші.
Була в його житті й МЛС. Гус Гіддінк не зробив видатної кар'єри як гравець, але в Сан-Хосе Ертквейкс перетнувся з Бестом. Гус зізнавався, що керівництво клубу спеціально поселило їх в одному номері, щоб він міг стримувати пориви "Бітла" до гульні та пияцтва.
Заїжджав Бест і на батьківщину: під час однієї з пауз в американських лігах він зіграв за ірландський Корк Сіті, а останній матч у кар'єрі провів у складі північноірландського Тобермор Юнайтед. Повну схожість із життям рок-зірки доповнює класичний "фіт": великий Боббі Мур, капітан чемпіонського складу збірної Англії, догравав у Фулгемі, коли туди перейшов Бест.
І все ж це було надзвичайно далеко від бодай якогось високого рівня. Навіть той Фулгем був командою Другого дивізіону – інші просто підписували зірку на пару концертів, перепрошую, матчів. Бест, здається, і сам розумів, що вже не той: казав, що у вісімдесятих йому пропонували повернутися до МЮ, але він вирішив, що нехай краще "Олд Траффорд" запам'ятає його молодим.
Ще до завершення ігрової кар'єри Бест став банкрутом. До його вад додалася ще й любов до азартних ігор – і чи варто казати, що бізнесмена з нього не вийшло? Щоб якось зводити кінці з кінцями, Бест зіграв уже зовсім циркові матчі в клубах із Гонконгу, але було зрозуміло, що довго так тривати не може.
Безодня дедалі глибше затягувала "П'ятого Бітла". Згаданий вище тюремний строк, за його ж словами, дозволив йому почуватися краще, ніж будь-коли в попередні роки: адже тоді він уперше з дитинства тривалий час залишався тверезим. Строків могло бути й більше: він зізнавався, що одного разу через безгрошів'я вкрав гроші в якоїсь жінки, щоб купити випивку. Потім, щоправда, Беста замучило сумління, і він повернув "борг".
Остаточно завершивши грати, Бест став експертом на телебаченні. Але пристрасть до випивки з кожним днем залишала дедалі менше можливостей реалізувати себе в будь-якій сфері. 1990 року Бест прийшов в ефір ток-шоу в стані сильного сп'яніння, де не зміг сказати нічого, крім того, що любить секс:
Від Беста відверталися навіть найтерплячіші люди. Може здивувати, що в одному шлюбі він прожив цілих вісім років (його дружина казала, що інші були з ним, коли він був п'яним, а вона – коли тверезим), але й цей шлюб розпався через запої Джорджа. Багаторічне знущання над здоров'ям призвело до того, що Бесту довелося пересадити печінку.
Це його й згубило: щоб організм не відторгнув новий орган, він приймав імунодепресанти (і, звісно ж, алкоголь), і внаслідок цього ниркова інфекція стала для нього смертельною. 2005-го Бест залишив наш світ у віці 59 років – жоден інший володар "Золотого м'яча" в історії не помирав так рано.
На матч-відповідь проти північноірландців збірна України прилетить до аеропорту Джорджа Беста. Шанування найвидатнішого таланту в історії місцевого футболу тут безмежне – але воно величезне й у всьому світі. Не мені рекламувати київські паби, але образ футболіста-гуляки, який поєднував у собі іпостасі плейбоя та видатного спортсмена, втілився в найрізноманітніших формах і знайшов відгук у багатьох людей із зовсім далеких від Беста поколінь і націй.
Завершити матеріал хочеться ще однією цитатою Беста:
"Я ні про що не шкодую, я прожив насичене життя. Коли я відійду в інший світ, люди забудуть усю цю мішуру й пам'ятатимуть лише футбол, мій футбол".
У другій частині "П'ятий бітл" помилився, а щодо першої – лише він сам міг вирішувати, як розпоряджатися часом, відведеним йому в цьому світі.