Чемпіонат світу 2026: футбол поза політикою чи новий фронт глобального протистояння?
Світ опинився в новій реальності, де геополітика проникає навіть туди, де її завзято намагаються не помічати. Упродовж багатьох років ФІФА повторювала тезу, що спорт має залишатися поза політикою. Світова першість з футболу, яку цього разу спільно приймають США, Канада та Мексика, мала стати символом міжнародної єдності. Натомість вона дедалі більше перетворюється на дзеркало глобальних конфліктів, політичних амбіцій і суперечностей сучасного світу. А ще до початку розіграшу йому пророкували стати найскандальнішим Кубком світу в історії.
Футбол вже давно став більше, ніж просто грою, а, можливо, й ніколи нею не був.
Великі міжнародні спортивні турніри часто використовувалися як інструмент сили, демонстрації впливу та міжнародного авторитету, а матчі ставали продовженням політичних протистоянь. Але сьогодні світ опинився в новій реальності, де геополітика проникає навіть туди, де її завзято намагаються не помічати.
Одним із найцікавіших прикладів може стати участь збірної Ірану у Мундіалі. Іранські футболісти виступають у групі G, де їхніми суперниками є команди Бельгії, Єгипту та Нової Зеландії. Команда розпочала підготовку до турніру на базі у Мексиці через візові та безпекові питання.
На тлі загострення відносин між Тегераном і Вашингтоном, зокрема після авіаударів США та Ізраїлю по території Ірану на початку року, питання участі іранської збірної у турнірі періодично ставало предметом політичних дискусій. Але Джанні Інфантіно, президент ФІФА, наголосив, що Іран візьме участь у ЧС 2026.
Представники Федерації футболу Ірану протягом останніх місяців неодноразово порушували тему безпеки команди та гарантій з боку країн-господарок. Так, президент Федерації футболу Ірану Мехді Тадж заявив, що участь збірної можлива лише за умови отримання гарантій щодо видачі віз, безпеки та належного ставлення до іранських футболістів, тренерів та офіційних осіб. Окремо він наголосив, що Іран братиме участь у турнірі без відмови від власних переконань, цінностей та культури.
Особливе занепокоєння Тегерана викликали питання допуску окремих представників делегації. Напередодні Канада відмовила у в'їзді самому Таджу для участі у Конгресі ФІФА через його минулі зв'язки з Корпусом вартових Ісламської революції, який у США та Канаді внесений до переліку терористичних організацій. Додаткові питання виникли і щодо можливого в'їзду окремих футболістів та представників тренерського штабу, які раніше проходили службу у структурі Корпусу.
У результаті ще до початку турніру футбольна тема фактично стала частиною дипломатичних переговорів між державами. Сам факт того, що участь однієї зі збірних Азії обговорюється не лише спортивними функціонерами, а й урядами та прикордонними службами кількох країн, демонструє нову реальність світового спорту.
Ще кілька місяців тому світ обговорював можливість прямого військового протистояння між США та Іраном після серії ударів по іранських об'єктах. Наразі ж відомо про переговори щодо мирної угоди між країнами, яка пропонує початок нового етапу відносин між двома державами, зокрема відкриття Ормузької протоки для міжнародного судноплавства та припинення війни на всіх фронтах.
І хоча за турнірною сіткою команди США та Ірану не могли б зустрітися між собою аж до фіналу, за іронією долі, сам факт участі іранської збірної в американському Мундіалі вже виходить далеко за межі спорту. Чемпіонат світу вже не просто футбольний турнір, а й подія, за якою уважно стежитимуть дипломати, політики та міжнародні медіа, адже вона стане своєрідним індикатором того, наскільки спорт сьогодні здатен існувати окремо від великої політики.
І саме тут виникає головне питання: чи є це доказом того, що спорт здатний залишатися поза політикою та об'єднувати навіть ворогуючі сторони? Чи навпаки – сучасний футбол став ще одним фронтом глобального політичного суперництва, де держави змагаються не лише за результат на табло, а й за вплив і громадську думку?
І це лише один із можливих сюжетів.
Чемпіонат світу 2026 року відбудеться у період, коли міжнародна система переживає серйозну трансформацію. Війна Росії проти України, протистояння США та Китаю, нестабільність на Близькому Сході, міграційні кризи та боротьба за глобальне лідерство формують новий політичний порядок денний. Усе це неминуче впливатиме і на головний футбольний турнір планети.
Особливо символічно, що господарем Мундіалю стали саме США. Звісно, ще Мексика та Канада.
Але саме для Вашингтона це не просто спортивна подія. Це можливість продемонструвати організаційне лідерство, економічну потужність і здатність залишатися центром глобального світу. На тлі посилення конкуренції з Китаєм такі символічні перемоги мають не менше значення, ніж політичні саміти чи економічні форуми.
Водночас сама ідея спільного проведення чемпіонату США, Канадою та Мексикою виглядає доволі показово. Три країни, між якими регулярно виникають суперечки щодо міграції, торгівлі, безпеки кордонів, а іноді й існування цих кордонів і незалежності змушені вибудовувати і продемонструвати безпрецедентний рівень співпраці заради проведення найбільшого спортивного турніру світу.
І тут виникає головне питання.
Чи може спорт справді залишатися поза політикою у світі, де все та ж політика присутня буквально всюди?
ФІФА зі свого боку традиційно наполягає на нейтральності змагань. Але повністю відокремити футбол від глобальних світових процесів, геополітичних змін та інших факторів – просто неможливо. Санкції, бойкоти, заяви спортсменів, реакція вболівальників, гасла, прапори і банери, демонстрації тощо – усе це давно стало невідʼємною частиною великого футболу.
Можливо, головна особливість Чемпіонату світу 2026 року полягатиме в тому, щоб показати те, наскільки світові конфлікти вже стали частиною футболу. А не те, наскільки футбол здатний об'єднати світ, що світові намагалися навʼязати упродовж багатьох десятиліть.
І поки команди боротимуться за омріяний трофей на полі, держави продовжуватимуть боротьбу за його межами.
Олександр Стасюк – політичний експерт, фахівець з парламентської реформи.