Тиша та навушники: чому перегляд снукеру такий незвичний
Набирає обертів чемпіонат світу зі снукеру, який традиційно, ще з 1977 року, проходить у театрі "Крусібл" у Шеффілді.
Ця гра має давні традиції та доволі складні правила – у ній є щось від шахів (уміння планувати на кілька кроків уперед), а також від керлінгу чи боулінгу (гравець сам визначає напрям і силу удару).
Про систему набору очок, цінність куль на столі та види фолів "Чемпіон" розповідав ще торік.
Тепер розберімося, чому матчі проходять переважно в тиші, а значна частина глядачів у залі сидить у навушниках.
Тиша – традиція і знак поваги
Снукер – це гра високої складності. Гравець повинен зберігати максимальну концентрацію, щоб ніщо не відволікало його під час ударів чи підрахунку очок (яких достатньо для перемоги або які потрібно відіграти, змушуючи суперника помилятися).
Ті, хто дивився плавання або легку атлетику, могли помітити, що перед стартом там також запановує тиша – щоб спортсмени повністю зосередилися і почули сигнал. Проте далі настає динамічна фаза, коли трибуни емоційно підтримують учасників.
У снукері ж етап концентрації значно довший – фактично перед кожним ударом. Саме тому перед початком матчу і навіть кожного фрейму рефері нагадує глядачам вимкнути звук на телефонах і дотримуватися тиші. Якщо ж виникає шум, суддя звертається до залу з проханням заспокоїтися – "Quiet, please".
Тому жодних кричалок чи співів під час гри немає. Хіба що перед початком або коли долю фрейму вже вирішено можна почути вигуки на кшталт "C'mon, Ronnie!" чи "Let's go, Judd!". Зазвичай же публіка відзначає майстерність гравців оплесками.
Цікавий епізод стався цього сезону в Йорку під час UK Championship 2025. Один із глядачів кілька разів голосно чхнув саме під час ударів Джадда Трампа. Після третього випадку Трамп звернувся до рефері з проханням вивести порушника:
– Це не смішно. Це вже втретє.
– Думаю, це ненавмисно. Ми спробуємо усунути цю людину.
– Йому потрібно піти.
Хоча Всесвітня професійна асоціація більярду та снукеру (WPBSA) прямо не регламентує тишу чи оплески, етикет передбачає: не шуміти й не аплодувати до завершення удару – тобто доки куля не зупиниться або не впаде в лузу.
Навушники – для кращого розуміння гри
Якби глядач прийшов на футбольний чи баскетбольний матч й просидів би всю гру в навушниках, це, ймовірно, стало б здивуванням. У снукері ж це звична практика.
У навушниках глядачі слухають не музику й не аудіокниги – там транслюється коментаторська доріжка офіційного мовника. Це значно полегшує сприйняття гри і робить її ще цікавішою.
Коментатори (часто колишні професіонали) пояснюють логіку ударів, можливі позиційні рішення, нюанси правил і прогнозують розвиток ситуації. Це дозволяє глядачеві глибше зрозуміти те, що відбувається за столом.
Крім аналітики, в ефірі звучить оперативна інформація – кількість очок у поточному брейку, загальний рахунок і турнірний контекст.
Зазвичай працює пара коментаторів. Під час спокійних відрізків фрейму вони можуть ділитися кумедними історіями, жартувати або згадувати кар'єри гравців. Іноді це навіть впливає на атмосферу в залі – раптовий сміх глядачів може трохи вибити спортсмена з концентрації.
Один із відомих випадків стався у 2015 році, коли Ронні О'Салліван наближався до повалення рекорду Стівена Хендрі за кількістю сенчурі-брейків (775) на день народження легендарного шотландця. Матч проти Рікі Волдена він уже виграв, але для "сотні" потрібно було влучити ще кілька куль.
Після невдалого виходу на жовту легендарний коментатор Джон Вірго пожартував, що забити її доведеться "флюком" (випадковим влучанням – прим.), що викликало сміх у залі.
"Хоч якось йому треба забити жовту флюком (сміх у залі). Ти ніколи не знаєш що може статися, шість луз на столі. Шість луз на столі!"
Далі О'Салліван "зачистив" стіл, а емоційні репліки Вірго лише підсилювали атмосферу – зокрема його знамените: "З днем народження, Стівене Хендрі!".
Вірго взагалі став культовою фігурою завдяки своїй фразі: "Куди ж котиться биток?" (Where is the cue ball going!).
Ще один кумедний епізод пов'язаний із Марком Алленом. Програючи 55:57 і маючи на столі лише чорну кулю (7 очок), він мав просте завдання – забити її. Він це зробив, але ситуація виявилася драматичнішою, ніж очікувалося.
Через кілька років Пітер Ебдон, працюючи в парі з Вірго, під час схожого моменту вигукнув: "Куди ж котиться биток!", а потім додав: "У тебе це виходить краще, Джоне". Це також викликало сміх у залі.
Гравці прекрасно розуміють, що такі емоції в людей викликають саме коментарі, тому можуть "підморгнути" чи посміхнутися в бік коментаторської кабінки.