Від британських офіцерів до мільйонних призів: історія та правила снукеру
Останніми роками снукер набув неабиякої популярності. І це стосується не лише Великої Британії: щороку з’являються нові клуби та школи снукеру у всьому світі, що дає можливість новим гравцям навчатися і змагатися між собою. А регулярне проведення офіційних турнірів спершу в Китаї, а віднедавна і на Ближньому Сході збирає все більші армії прихильників цієї гри, що, своєю чергою, спонукає до активності спонсорів та рекламодавців.
Слід зазначити, що головні змагання зі снукеру проходять під егідою Всесвітнього снукерного туру (World Snooker Tour, скорочено WST). Керує Туром Всесвітня асоціація професійного більярду та снукеру (World Professional Billiards and Snooker Association, WPBSA). Саме ця організація розробляє та публікує офіційні правила снукеру, а також забезпечує виконання правил поведінки та карає гравців, які їх порушують (в першу чергу це стосується гри на ставках). Крім того, саме WPBSA займається тренерським розвитком і навчанням арбітрів.
Чемпіонат світу зі снукеру 2025: українці, легенди та нові герої
Щодо ефективності управління Туром, то тут варто навести кілька цифр. Загальний призовий фонд професійних рейтингових турнірів у сезоні-2018/19 склав 15,5 млн фунтів. Це було до початку пандемії COVID-19, внаслідок якої наступного сезону деякі турніри було скасовано. Через 5 років, у сезоні-2023/24, ця сума склала вже 17,5 млн, а в нинішньому, котрий ще триває, очікується на рівні 18 млн фунтів. І це лише суми, які виплачуються гравцям – без урахування поточних організаційних витрат, гонорарів суддям, зарплат технічному персоналу і т.п.!
Трохи історії
Снукер придумали британські офіцери, які наприкінці ХІХ століття служили в Індії. Вони модифікували декілька більярдних ігор, і в 1875 році тоді ще лейтенант Невілл Чемберлен розробив набір правил нової гри, остаточний варіант яких датовано 1882 роком. Саме слово snooker походить від дещо принизливого військового терміну, який в тогочасній британській армії використовувався для позначення новачка на службі (ми звикли до слова "салага" в цьому значенні). Нібито Чемберлен після кожного виграного матчу саме так називав переможеного суперника. Цікаво, що за однією з версій "снукерами" почали називати недолугих новобранців після того, як у військовій частині з’явився студент з Оксфорду на прізвище Снукер. Історія знайома: ніхто не пам’ятає, яким видом спорту займався Вадим Тітушко, але хто такі "тітушки" - знає кожен дорослий українець.
Отже, з Індії снукер потрапив до Великої Британії. Там він спершу вважався "джентльменським видом спорту": не в кожен клуб, де був снукерний стіл, могла потрапити стороння людина. Тому в основному снукер був грою офіцерів та т.зв. "джентрі" (найближчий український термін для позначення цієї верстви населення – мабуть, "шляхта": військові, аристократи і т.п.; слово "джентльмен" походить саме від "джентрі"). Втім, звичайні люди теж хотіли грати в снукер, тому по всій країні відкривалися клуби з не такими суворими правилами. Врешті у 1919 році було видано новий набір правил снукеру, і він з того часу зазнав мінімальних змін.
Популярність снукеру зростала не лише в Британії. І в 1927-му було проведено перший чемпіонат світу серед чоловіків (виграв Джо Девіс, ентузіаст і популяризатор гри, організатор перших чемпіонатів світу), а в 1934 – серед жінок. Цікаво, що головний приз для першого в історії чемпіонату світу купляв сам Девіс, причому на кубок з фігуркою грецької пастушки витратив 19 фунтів власних коштів. Призові за титул склали 6 фунтів 10 пенсів… Зате трофей використовується за призначенням і досі – саме цим кубком нагороджують переможців чемпіонату світу, після чого він повертається до "Музею снукеру" в англійському Шеффілді, а тріумфатор отримує іменну копію. До речі, чинний чемпіон світу Кайрен Вілсон за перемогу на останньому турнірі отримав призові у сумі 500 тис. фунтів.
Девіс був незмінним чемпіоном світу аж до початку Другої світової війни, яка змінила пріоритети у світі спорту. Стосувалося це й снукеру: Девіс виграв повоєнний чемпіонат світу у 1946 (призові склали вже 1000 фунтів), після чого непереможеним завершив кар’єру. І розвиток снукеру припинився. У чемпіонаті світу 1952 року взяли участь лише два гравці, після чого турнір було скасовано. І аж до початку 1960-х, поки снукер у Британії знову не набув популярності як національна розвага, всі спроби відновити інтерес до гри серед широкої публіки були марними. У 1964-му відновили чемпіонат світу, а з 1968-го почали проводити його за олімпійською системою. Проте справжнім локомотивом, який почав підіймати популярність снукеру, стало телебачення. Точніше – кольорове телебачення.
У 1967 англійський канал ВВС2 почав транслювати передачі в кольоровому діапазоні. В той час на каналі працював Девід Аттенборо – в майбутньому один із найзнаменитіших у світі ведучих-натуралістів, піонер документальних фільмів про природу. Але тоді його завданням було просувати кольорове ТБ. І він зрозумів, що снукер з кулями восьми різних кольорів на зеленому сукні – ідеальний кандидат для демонстрації переваг нової технології телевізійних трансляцій. Тож у 1969 ВВС2 почав транслювати поєдинки спеціально створеного снукерного турніру – Pot Black. Гравці змагалися прямо у студії, матчі знімали й згодом транслювали в ефір у форматі телешоу. І шоу це стало чи не найпопулярнішим на каналі! Тож 23 липня 1969 року – дата першого виходу Pot Black в ефір – вважається початком сучасної ери снукеру.
Особливості гри
Снукер – гра доволі консервативна, і в правилах регламентується все, що тільки можна. Не будемо перевантажувати вас цифрами, але стіл має чіткі параметри: довжина, ширина, висота над рівнем підлоги, висота бортів, розмір луз (середні лузи, до речі, трохи більші за кутові). А ще – те, про що не кожен навіть здогадується. Звичайно, стіл для снукеру можна поставити у підвалі приватного будинку чи в гаражі, та хоч у вітальні. Але професійний стіл, який використовується на офіційних турнірах, важить понад тону. Сукно, натягнуте на ігрову поверхню, повинно мати не лише певну щільність, але й визначений напрямок ворсинок! Крім того, поверхня столу штучно підігрівається під час поєдинку – до +40…50 °С. І навіть простір навколо столу суворо регламентується: у правилах визначені допустимі відстані до найближчих предметів, аж до дюйма.
Окрім того, стіл для снукеру має особливу розмітку: паралельно коротким бортам на поверхні намальована лінія, яка називається болкерною. З її центру проведено півколо певного радіуса. Сегмент, утворений болкерною лінією та цим напівколом, називається "сектор Ді", оскільки має вигляд англійської букви "D". Саме звідси починається гра, сюди ж виставляється биток (у снукері це куля білого кольору) на початку гри та в разі, якщо він випадково влучив у лузу чи впав зі столу. Гравець, який має право на такий удар, рукою встановлює биток у будь-яке місце в межах "сектора Ді". Це єдина регламентована можливість торкатися куль чим-небудь, окрім кия (навіть випадковий контакт кулі з одягом, наприклад, вважається фолом).
Не менш суворі параметри описані у правилах і для інших аксесуарів – куль, київ (вони мають обмеження по довжині й вазі), різноманітних допоміжних засобів, підставок і навіть дрес-коду. Є деякі турніри, де гравці можуть грати у футболках, а глядачі на трибунах п’ють пиво та співають, як на футболі. Однак у професійному календарі такий турнір лише один в сезоні – це рейтинговий Shoot-Out. На решті турнірів обов’язковими елементами зовнішнього вигляду гравців є туфлі, жилет і краватка-метелик. Відомий випадок, коли через медичні проблеми організатори давали спеціальний дозвіл учаснику змагань зіграти один матч у кросівках.
Декілька слів про правила
Кожен матч складається з певної кількості партій (фреймів). Перед початком змагань організатори оголошують, до скількох виграних фреймів триватиме поєдинок. У професіоналів зазвичай перші матчі на турнірах короткі, до 3-4-х перемог, а що ближче до фіналу, то кількість партій в кожному матчі збільшується. Фінал чемпіонату світу з 1980-го грається у форматі до 18 виграних партій і триває два дні.
Як і в більшості більярдних ігор, основна мета в снукері – забити кулю в лузу, влучивши по ній битком. Причому після червоної обов’язково потрібно якщо не забити, то принаймні влучити у кольорову кулю. За кожну забиту червону гравець отримує одне очко. Кожна з кольорових має свою певну ціну. Перед початком партії всі кулі розташовані на столі у певному порядку.
На перетині болкерної лінії та "сектора Ді" знаходяться жовта та зелена кулі (вони "коштують" відповідно 2 та 3 очка). Посередині болкерної лінії – коричнева (4 очка). Ці три кулі іноді називають болкерними або дешевими. Точно в центрі столу знаходиться синя куля (5 очок). Найближче до короткого борту і суворо по центральній вісі столу виставляється найдорожча куля – чорна (7 очок), тому цей борт іноді називають "чорним". Над нею – рівносторонній трикутник з 15 червоних куль, вершину якого (не торкаючись до червоної!) увінчує рожева куля (6 очок).
Гравці по черзі намагаються забити червону кулю (невдалий удар означає перехід ходу). Після чого – кольорову, потім – знову червону і т.д. Червоні кулі лишаються в лузах (навіть якщо були забиті не за правилами або ж одним ударом гравець відправив у лузу дві чи більше червоних). Кольорові кулі з лузи виставляються на своє початкове місце, а якщо воно зайняте іншою кулею – на вільне місце кулі з найвищою ціною.
Якщо ж абсолютно всі відмітки кольорових куль зайняті, рефері виставляє кулю якомога ближче до її початкової відмітки зі сторони "чорного" борту. Після того, як на столі не лишилося червоних куль, забивати решту потрібно у точно встановленому порядку, а саме за зростанням їхньої вартості. Тобто, яка б куля не була забита після останньої червоної, наступною треба забивати жовту, потім – зелену і т.д.
Два і більше поспіль влучних ударів називаються серією або брейком. Серія у 50-99 очок називається півсотенною. При цьому серії вказують лише у підсумкових протоколах. А от сотенні брейки, сенчурі (100 і більше очок, набраних за один підхід) фіксуються окремо для кожного гравця. Рекордсменом за кількістю сенчурі протягом кар’єри є Ронні О’Салліван: англієць станом на березень 2025 року має в активі 1282 "сотні". Мальтійському снукеристу Тоні Драго належить інший рекорд: у 1996 році він в офіційному поєдинку примудрився зробити сенчурі за 3 хвилини 31 секунду. А найбільше сотенних серій протягом одного сезону оформив австралієць Ніл Робертсон – 103 у сезоні-2013/14.
І ще один важливий момент. Снукер іноді називають "грою виходів". Тобто, важливо не просто забити кулю в лузу: важливо ще й добре вийти на наступний удар – підвести биток до тієї точки, звідки можна буде впевнено продовжити атаку. При цьому слідкувати, щоб у разі промаху супернику не дісталася можливість для початку серії! Досвідчені гравці зазвичай прораховують свої дії на 2-3 удари наперед.
До речі, перед кожним ударом по кольоровій кулі гравець має оголошувати, у яку саме він збирається поцілити. Зазвичай в цьому немає потреби, адже ситуація на столі дає чітко зрозуміти, куди цілить гравець. Однак бувають моменти, коли дві кольорові кулі, наприклад, знаходяться впритул одна до одної. Тоді гравець і оголошує рефері та супернику, по якій саме він збирається бити. Невлучання першим дотиком по прицільній кулі призводить до фолу. А фол карається штрафними очками, які зараховуються на користь суперника.
Фол на червоній або одній з болкерних куль (або ж у випадку потрапляння в лузу битка) карається 4 очками. Помилка на синій кулі – це 5 штрафних очок, на рожевій – 6, на чорній – 7 очок. Хід переходить до суперника, але він має право відмовитися і, якщо позиція геть погана, повернути право наступного удару. Однак іноді, якщо суддя фіксує промах, гравець просить суперника повторити удар.
Рефері за допомогою судді-маркера (той знаходиться біля моніторів, на які транслюється матч) повертає позицію, яка склалася перед останнім неточним ударом. Іноді гравцю доводиться по декілька разів починати гру з однієї й тієї ж точки, при цьому за кожну невдалу спробу супернику на рахунок додаються штрафні очки. До речі, позиція, коли прямим ударом битка неможливо влучити у прицільну кулю (це трапляється, коли найкоротший шлях перекривають інші кулі й доводиться влучати у ціль ударом від борту, а іноді від двох чи навіть чотирьох), так і називається – снукер. В англійській мові навіть є вислів, що означає приблизно "поставити в скрутне становище", буквально "заснукерити", і застосовується він не лише в контексті гри у снукер.
Ось як вміє снукерити Марк Селбі:
А ось як вийшов зі снукеру Лука Бресель – випадково, але надзвичайно ефектно:
Бувають ситуації, коли всі кулі забиті, а рахунок у партії рівний. Тоді на стіл виставляється додаткова чорна куля і жереб визначає, хто починає "тай-брек". Перемагає у фреймі гравець, котрий заб’є чорну або змусить суперника помилитися і той випадково заб’є білу.
Ще про рекорди
Неважко підрахувати, що найбільша кількість очок, яку можна набрати протягом однієї партії – 147. Для цього потрібно після кожної з 15 червоних грати лише чорну, а потім забити ще й всі кольорові. Такий брейк називається максимальним, або ж просто "максимумом". Теоретично можна набрати й понад 147 очок за підхід, і такий випадок трапився одного разу навіть на професійних змаганнях. Перед початком серії суперник майбутнього переможця допустив фол, і суддя оголосив "вільну кулю". Це ситуація, коли биток ставиться у "сектор Ді", а всі решта куль призначаються "віртуально червоними" на один удар. Тобто забити можна будь-яку кулю, отримати 1 очко, після чого слід бити по кольоровій і т.д. Тож Джеймі Бернетт набрав 148 очок на кваліфікаційному етапі чемпіонату Великобританії 2004 року.
Перший офіційний максимальний брейк у професійних змаганнях було зроблено Стівом Девісом у 1982 році. Він же став першим максимумом, який показали на телебаченні у прямому ефірі. Найбільше максимумів у професійній кар’єрі зробив все той же Ронні О’Салліван – 15. Шон Меддокс став наймолодшим гравцем, який зробив максимальний брейк в офіційному змаганні. Меддоксу було 15 років і 90 днів, коли він досяг успіху на турнірі LiteTask Pro Am у Лідсі 9 липня 2017 року. Найстарішим гравцем, який оформив максимум у професійних турнірах, є Джон Хіггінс, котрий зробив це у віці 48 років і 268 днів. Єдиний максимум, оформлений у фіналах чемпіонатів світу – на рахунку Марка Селбі (2023 рік). Марк Девіс поки що лишається єдиним гравцем, який зробив два максимальні брейки на одному професійному турнірі, Чемпіонській лізі 2017 року. Максимум О'Саллівана в матчі першого раунду проти Міка Прайса на чемпіонаті світу 1997 року став найшвидшим в історії гри: Ронні знадобилося лише 5 хв 8 с.
Для чого потрібні рейтинги
У Турі щосезону виступають близько 128 спортсменів. Хто саме – вирішується на основі світового рейтингу. Усі професійні турніри діляться на рейтингові та нерейтингові. Очки, здобуті гравцем за участь у рейтинговому турнірі, йдуть до його заліку (зазвичай сума очок дорівнює сумі призових, зароблених на турнірі. Утім, WST перед початком сезону публікує детальну таблицю, в якій вказано, скільки рейтингових очок передбачено за перемогу на кожному етапі кожного рейтингового турніру). Після кожного турніру рейтинг (він дворічний) оновлюється: в учасників знімаються призові за турнір дворічної давнини й додаються призові за останній турнір.
У кінці сезону гравці з найнижчими позиціями у рейтингу вибувають з Туру. Втім, є виключення: більшість снукеристів, що завоювали право виступати у Турі, автоматично отримують дворічний імунітет до вильоту. Це переможці різноманітних другорядних турнірів, зональні чемпіони серед аматорів (Європи, Азії і т.д.), чемпіон світу серед любителів, переможниця жіночого чемпіонату світу тощо (так-так, снукер – дуже демократична гра, в якій змагаються чоловіки з жінками, підлітки з дідусями, профі – з аматорами. Неважливо, хто ти – важливо, наскільки добре ти граєш).
В сезоні-2024/25 у Турі з’явилися відразу 32 нових учасники. Додамо тих, у кого ще діяв імунітет з попереднього сезону. І дійдемо висновку, що гарантують собі місце на наступний сезон у Турі тільки 64 кращих гравці з-поміж 126 учасників поточного сезону. Крім того, рейтинг використовується для посіву на турнірах (нерейтингових в тому числі). Зазвичай №1 отримує чинний переможець турніру, №2 – лідер світового рейтингу.
Ну а решту гравців ділять на сіяних (з вищим рейтингом) і несіяних. Враховуючи, що призові у Турі нараховуються за кожен виграний матч, кожен учасник прагне для себе кращого жереба. Також варто зазначити, що кращі 16 гравців світового рейтингу звільняються від кваліфікаційного відбору на чемпіонат світу. Це насправді важливо, бо за всю історію чемпіонами світу ставали лише 3 гравці, які пройшли "сито відбору". Востаннє це досягнення підкорилося Шону Мерфі у 2005 році.
Існує також сезонний рейтинг. Він, як видно з назви, враховує очки за перемоги, здобуті протягом конкретного сезону. Важливішим він стає наприкінці сезону. Адже існує серія турнірів Players Series, яка складається з трьох змагань. І допускаються туди лише кращі гравці сезонного рейтингу: на World Grand Prix – кращі 32, на Players Championship – 16, а на Tour Championship – лише 12 учасників, що посідають перші рядки сезонного рейтингу.
Найпрестижніші серії турнірів
Найстарішим та найпочеснішим професійним снукерним турніром є Чемпіонат світу. Починаючи з 1997 року змагання проводяться виключно в приміщенні театру "Крусібл" в англійському Шеффілді. Цікавий факт: довгий час рейтингові очки за перемогу на турнірі дійсно були вражаючими, і чемпіон світу забезпечував собі непоганий запас на наступний сезон (тим більше, що існує "прокляття Крусіблу": і досі жоден гравець, що став тут чемпіоном світу, не зміг захистити титул наступного року).
Все змінилося після того, як у 1976 році одна з британських тютюнових компаній підписала договір і на 30 років стала спонсором чемпіонатів світу. На наступному турнірі призовий фонд склав аж 15,3 тис. фунтів, і після того лише зростав: 578,25 тис. у 1995, і фантастичні на той момент 1,38 млн фунтів у 2004-му. Однак боротьба за здоровий спосіб життя змусила керівництво Туру відмовитися від продовження контракту з виробником цигарок. І, до речі, лише з 2005-го гравцям (!) заборонено палити цигарки й пити пиво під час матчу.
Дворазовий чемпіон світу Алекс Хіггінс:
Існують й інші престижні турніри. В першу чергу це нерейтинговий Masters (проводиться з 1975) і рейтинговий UK Championship (3 1977-го). Ці турніри (разом з чемпіонатом світу) об’єднані в серію Triple Crown ("Потрійна корона"). Будь-який гравець, що виграв усі три турніри серії принаймні один раз протягом своєї кар’єри, отримує право носити вишиту корону на своєму жилеті, щоб відобразити це досягнення. За всю історію лише 11 снукеристів заслужили це право, причому Стівен Гендрі в 1989-90 та 1995-96 роках вигравав всі три турніри протягом одного сезону. У 2023 році WST оголосив про бонус у розмірі 147 тис. фунтів для того, хто зробить два максимальні брейки у матчах серії протягом одного сезону. Поки що таких гравців не знайшлося.
Шон Мерфі – один з тих, хто має право носити знак Triple Crown:
Серія Home Nations складається з чотирьох рейтингових турнірів: English Open, Northern Ireland Open, Scottish Open та Welsh Open. До пандемії COVID-19 існував бонус у розмірі 1 млн фунтів за виграш всіх чотирьох турнірів протягом сезону. Втім, понад два за сезон ніхто не вигравав. Мало того, лише 2 гравці (Ніл Робертсон та Марк Селбі) мають за всю кар’єру в активі перемоги на трьох турнірах серії: обом досі не підкорився Northern Ireland Open. З поточного сезону оголошено про інший метод заохочення гравців: 150 тис. фунтів отримає той, хто заробить найбільше призових протягом сезону. Першим щасливцем став Ніл Робертсон, який виграв English Open, дістався чвертьфіналу Northern Ireland Open, а також дійшов до 1/16 фіналу Scottish Open та Welsh Open.
Загалом же у цьому сезоні гравці Туру мали змогу зіграти у 18 рейтингових та 5 нерейтингових турнірах. Найбільші призові (відповідно, вони ж приносять найбільше рейтингових очок) – по 500 тис. фунтів – виплатять за перемогу на Saudi Arabia Snooker Masters (виграв Джадд Трамп) та Чемпіонаті світу. Неважко здогадатися, що Трамп у цьому сезоні може заробити мільйон, вигравши лише 2 турніри. Втім, Джадд вже тричі заробляв понад мільйон фунтів за сезон. Загалом же за кар’єру він збільшив свої статки на 7,5 млн фунтів. Але до О’Саллівана ще далеко – Ронні заробив понад 14 млн, і це не враховуючи спонсорські контракти, гонорари за участь у шоу, зйомки на ТБ та в рекламі.
Втім, справа ж не лише в грошах. Професіональна гра вимагає неабиякої зосередженості та концентрації. А ще – психологічної стійкості. І 4-8 годин тренувань біля столу щодня, навіть під час турнірів! Тож гравці часто перемикаються зі снукеру на щось зовсім інше. І тут уподобання гравців найрізноманітніші! Ронні О’Салліван у співпраці з літераторами написав декілька книжок – не тільки автобіографію, а й детективи. Марк Вільямс полюбляє риболовлю, а якщо можливості виїхати за місто немає – грає в комп’ютерні ігри. Ніл Робертсон – кулінар, постійно вигадує та випробовує нові рецепти, а для підтримки фізичної форми займається скелелазінням.
Лука Бресель захоплюється бігом та велоспортом і серйозно налаштований взяти участь у змаганнях з тріатлону. Шон Мерфі грає в гольф і дартс. А Марк Селбі навіть бере участь у регіональних змаганнях з дартсу. Ще він захоплюється футболом і є фанатом клубу з рідного міста – Лестер Сіті. Перший свій титул чемпіона світу Марк завоював у день, коли Лестер Сіті святкував вихід до Англійської Прем’єр-ліги. 2 травня 2016 року Лестер Сіті зіграв унічию з Челсі в матчі АПЛ і таким чином оформив своє перше в історії чемпіонство. А через 13 хвилин після закінчення того поєдинку Селбі в "Крусіблі" перемогою завершив фінал проти Діна Цзяньхуея і вдруге став чемпіоном світу…
Сподіваємося, що дана стаття кожному, хто дочитав до кінця, додасть знань. І, можливо, ви подивитесь на снукер під новим кутом. Гра ця по-своєму унікальна, тому – дивімося снукер і отримуймо від перегляду тільки позитивні емоції!