"Струс", зрілість, висота. Руслан Ткаленко про сезон, війну та славетні естафетні спогади
Триразовий бронзовий призер чемпіонатів Європи Руслан Ткаленко вже перейшов 30-річний віковий рубіж, але натякає, мовляв, заглядати йому в паспорт зовсім не варто. Біатлоніст активно готується до сезону, щоб пройти його на максимумі власних можливостей. У минулому сезоні він виступав на етапах Кубка IBU, а у вересні виграв спринт на чемпіонаті України з літнього біатлону.
В спілкуванні з кореспондентом Чемпіона 31-річний атлет розповів про ефект від зміни тренера, поділився враженнями від змін у правилах змагань, а також подумки пройшов третій етап срібної естафети на етапі Кубку світу.
– Руслане, сподіваємось підготовка до сезону відбувається без збоїв та травм? Бо в міжсезоння то хтось з велосипеда падає, то ще щось, не дай Боже, трапляється.
– Все нормально. Зазвичай, міжсезоння для мене – це період побути з сімʼєю та близькими, психологічно відпочити, а також, звичайно,зміцнення фізичної форми. Це час попрацювати над своїми слабкими сторонами та підготувати тіло до навантажень, щоб в подальшому уникнути небажаних пошкоджень. Тому міжсезоння ми намагаємося провести максимально продуктивно та обережно.
– Ти тренувався з командою на зборах в Рамзау та на високогір’ї в Італії? Чи все пішло за планом на цьому етапі підготовки?
– Все як завжди, тренування проходили за підготовленим планом і я задоволений, що вдалося виконати все, що планували. Починаючи з Рамзау, ми більше тренувань проводити на лижах. Італійські збори мають свою складність через висотні умови, адже вимагають адаптації організму.
– Де було складніше?
– Важко сказати, бо на кожен період маємо свої завдання і моменти, над якими треба працювати та розвивати. Як на мене, тут більше має вплив місце, де ми проводимо збори. Це як улюблений етап змагань. Десь тобі більше подобається виступати, а десь менше. Так само й збори. Мені завжди подобаються збори в Італії на висоті.
Руслан Ткаленко
– Нещодавно в інтерв'ю нашому сайту перший віцепрезидент ФБУ Андрій Дериземля, коментуючи зміни в тренерському штабі, сказав, що нова тренерка має "струсонути" команду. Як це виглядає з твого боку? Яким має бути цей "струс". Що вже змінилося?
– Я відчуваю зміни. Нова тренерська команда дає іншу енергію, це допомагає краще мотивуватися та рухатися вперед. Щоб розвиватися в будь-якій сфері, завжди потрібно робити якісь зміни й навчатися чомусь новому. Маю надію, що зміни тренерського штабу та інший підхід дадуть нам поштовх для прогресу і кожен з команди зможе показати свій максимум. Як я це бачу? Це не просто зміни в тренуваннях, а зміни в мисленні, які вже допомагають нам фокусуватись на важливих деталях. Зрозуміло, що пів року це малий період щоб робити якісь конкретні висновки щодо всієї зробленої роботи. Але я впевнений, що вже в цьому сезоні ми зможемо побачити плоди роботи !
– Руслане, тобі скоро 32. До якого часу думаєш виступати? Чи такі речі взагалі не плануються і життя саме покаже.
– На сьогоднішній день я відчуваю, що мій спортивний шлях ще далеко не завершений. Ще залишилося багато внутрішньої мотивації, і я переконаний, що ще не реалізував свій потенціал на 100 відсотків.
До того ж, сьогодні спортсмени досягають значних результатів навіть після 30-ти, адже спортивний вік справді подовжився. Приклади багатьох атлетів показують, що досвід дозволяє досягти пікової форми та найкращих результатів у більш зрілому віці. Поки у мене є сили, бажання працювати та цілі, до яких прагну, я буду продовжувати виступати.
– Що буде маркером того, що вже, можливо фініш?
– Коли відчую, що більше не здатен вдосконалюватися або втратиться та іскра, яка запалює мене кожного разу на старті. Але зараз я абсолютно налаштований йти вперед і досягати нових висот.
Руслан Ткаленко
– Як ставишся до змін в правилах щодо розподілу стартових груп? Чи збільшить це видовищність біатлону? Чи допоможе це біатлоністам не з верхів рейтингу дійсно нав’язувати конкуренцію?
– Позитивно ставлюся. Бо це дозволить зробити змагання більш збалансованими. І це дійсно зможе підвищити видовищність, оскільки дасть шанс не топовим біатлоністам реалізовувати свій потенціал та боротися за високі місця.
Якщо лідери дійсно сильні, то вони ж вони зможуть показати високі результати незалежно від стартової групи, і це лише підкреслить їхню майстерність. Глядачам буде цікавіше спостерігати, як топові спортсмени долають додаткові виклики, а нові обличчя отримують шанс проявити себе. Це зробить кожну гонку менш передбачуваною й збільшить інтригу з самого початку і до фінішу.
– Зараз всі в непростому психологічному стані через війну. Це впливає і на спортсменів, якщо вони навіть і їздять по світу. Відключитись від цього нереально. Як на тебе впливає сьогоднішня ситуація?
– Складно повністю зосередитися лише на спорті, коли країна у війні. Це, безумовно, впливає на психологічний стан, адже всі новини, переживання близьких завжди поруч. Я намагаюся знаходити баланс, адже спорт – це свого роду моя професія ,що я вмію робити більше всього! Хочеться боротися за високі місця щоб прославляти Україну на весь світ і можливо для когось це буде мотивацією і підтримкою в сьогоднішній боротьбі.
– Ти родом із Сумщини, яка безпекова ситуація в твоїх рідних краях?
– Я з смт Миколаївка, зараз ситуація там, як і в багатьох інших прикордонних регіонах України – тобто, складна. Наразі я маю можливість і стараюсь кожного разу приїздити до рідних на Сумщину. Вдячний ЗСУ за їх міцність та все, що вони роблять для безпеки наших людей.
– Якось ми запитували тебе про пам’ятну гонку на ЧС-2019, історичний "персьют", в якому золото здобув Дмитро Підручний, а ти фінішував в заліковій зоні. А ти добре пам’ятаєш естафету на КС в Нове-Место, коли ваша четвірка здобула срібло? Можеш одразу відтворити в спогадах свій третій етап і саму гонку?
Дмитро Підручний, Руслан Ткаленко, Сергій Семенов та Артем Прима
– Так, чудово пам’ятаю той день. То було дуже хвилююче і відповідально. На третьому етапі я відчував, як важливо тримати темп, який задали хлопці і намагатися провести свій етап якомога краще, бо треба було зробити конкурентні умови для боротьби за високий результат на 4-ому останньому етапі.
У той час, можливо, я був і не в найкращій формі, але був впевнений в собі. Радий,що зміг разом з командою показати, що ми можемо боротися за найвищі нагороди, топ-3! Щоразу, коли згадую ту гонку, відчуваю гордість за команду і за себе. Напевно, це моя одна з найбільш незабутніх гонок. Дякую хлопцям Артему Примі, Сергію Семенову та Дмитру Підручному.