"Струс", зрілість, висота. Руслан Ткаленко про сезон, війну та славетні естафетні спогади
Триразовий бронзовий призер чемпіонатів Європи Руслан Ткаленко вже перейшов 30-річний віковий рубіж, але натякає, мовляв, заглядати йому в паспорт зовсім не варто. Біатлоніст активно готується до сезону, щоб пройти його на максимумі власних можливостей. У минулому сезоні він виступав на етапах Кубка IBU, а у вересні виграв спринт на чемпіонаті України з літнього біатлону.
В спілкуванні з кореспондентом Чемпіона 31-річний атлет розповів про ефект від зміни тренера, поділився враженнями від змін у правилах змагань, а також подумки пройшов третій етап срібної естафети на етапі Кубку світу.
– Руслане, сподіваємось, підготовка до сезону відбувається без збоїв та травм? Бо в міжсезоння то хтось з велосипеда падає, то ще щось, не дай Боже, трапляється.
– Все нормально. Зазвичай, міжсезоння для мене – це період побути з сімʼєю та близькими, психологічно відпочити, а також, звичайно,зміцнення фізичної форми. Це час попрацювати над своїми слабкими сторонами та підготувати тіло до навантажень, щоб в подальшому уникнути небажаних пошкоджень. Тому міжсезоння ми намагаємося провести максимально продуктивно та обережно.
– Ти тренувався з командою на зборах в Рамзау та на високогір’ї в Італії? Чи все пішло за планом на цьому етапі підготовки?
– Все як завжди, тренування проходили за підготовленим планом і я задоволений, що вдалося виконати все, що планували. Починаючи з Рамзау, ми більше тренувань проводити на лижах. Італійські збори мають свою складність через висотні умови, адже вимагають адаптації організму.
– Де було складніше?
– Важко сказати, бо на кожен період маємо свої завдання і моменти, над якими треба працювати та розвивати. Як на мене, тут більше має вплив місце, де ми проводимо збори. Це як улюблений етап змагань. Десь тобі більше подобається виступати, а десь менше. Так само й збори. Мені завжди подобаються збори в Італії на висоті.
Руслан Ткаленко
– Нещодавно в інтерв'ю нашому сайту перший віцепрезидент ФБУ Андрій Дериземля, коментуючи зміни в тренерському штабі, сказав, що нова тренерка має "струсонути" команду. Як це виглядає з твого боку? Яким має бути цей "струс". Що вже змінилося?
– Я відчуваю зміни. Нова тренерська команда дає іншу енергію, це допомагає краще мотивуватися та рухатися вперед. Щоб розвиватися в будь-якій сфері, завжди потрібно робити якісь зміни й навчатися чомусь новому. Маю надію, що зміни тренерського штабу та інший підхід дадуть нам поштовх для прогресу і кожен з команди зможе показати свій максимум. Як я це бачу? Це не просто зміни в тренуваннях, а зміни в мисленні, які вже допомагають нам фокусуватись на важливих деталях. Зрозуміло, що пів року це малий період щоб робити якісь конкретні висновки щодо всієї зробленої роботи. Але я впевнений, що вже в цьому сезоні ми зможемо побачити плоди!
– Руслане, тобі скоро 32. До якого часу плануєш виступати? Чи такі речі взагалі не плануються і життя саме покаже?
– На сьогоднішній день я відчуваю, що мій спортивний шлях ще далеко не завершений. Ще залишилося багато внутрішньої мотивації, і я переконаний, що ще не реалізував свій потенціал на 100 відсотків.
До того ж, сьогодні спортсмени досягають значних результатів навіть після 30-ти, адже спортивний вік справді подовжився. Приклади багатьох атлетів показують, що досвід дозволяє досягти пікової форми та найкращих результатів у більш зрілому віці. Поки в мене є сили, бажання працювати та цілі, до яких прагну, я буду продовжувати виступати.
– Що буде маркером того, що вже, можливо, фініш?
– Коли відчую, що більше не здатен вдосконалюватися або втратиться та іскра, яка запалює мене кожного разу на старті. Але зараз я абсолютно налаштований йти вперед і досягати нових висот.
Руслан Ткаленко
– Як ставишся до змін у правилах щодо розподілу стартових груп? Чи збільшить це видовищність біатлону? Чи допоможе це біатлоністам не з верхів рейтингу дійсно нав’язувати конкуренцію?
– Позитивно ставлюся. Бо це дозволить зробити змагання більш збалансованими. І це дійсно зможе підвищити видовищність, оскільки дасть шанс не топовим біатлоністам реалізовувати свій потенціал та боротися за високі місця.
Якщо лідери дійсно сильні, то вони зможуть показати високі результати незалежно від стартової групи, і це лише підкреслить їхню майстерність. Глядачам буде цікавіше спостерігати, як топові спортсмени долають додаткові виклики, а нові обличчя отримують шанс проявити себе. Це зробить кожну гонку менш передбачуваною й збільшить інтригу з самого початку й до фінішу.
– Зараз всі в непростому психологічному стані через війну. Це впливає і на спортсменів, якщо вони навіть і їздять по світу. Відключитись від цього нереально. Як на тебе впливає сьогоднішня ситуація?
– Складно повністю зосередитися лише на спорті, коли країна у війні. Це, безумовно, впливає на психологічний стан, адже всі новини, переживання близьких – завжди поруч. Я намагаюся знаходити баланс, адже спорт – це свого роду моя професія, що я вмію робити краще за все. Хочеться боротися за високі місця, щоб прославляти Україну на весь світ і, можливо, для когось це буде мотивацією і підтримкою в сьогоднішній боротьбі.
– Ти родом із Сумщини. Яка безпекова ситуація в твоїх рідних краях?
– Я з смт Миколаївка, зараз ситуація там, як і в багатьох інших прикордонних регіонах України – тобто, складна. Наразі я маю можливість і стараюсь кожного разу приїздити до рідних на Сумщину. Вдячний ЗСУ за їх міцність та все, що вони роблять для безпеки наших людей.
– Якось ми запитували тебе про пам’ятну гонку на ЧС-2019, історичний персьют, в якому золото здобув Дмитро Підручний, а ти фінішував у заліковій зоні. А чи добре ти пам’ятаєш естафету на КС у Нове-Место, коли ваша четвірка здобула срібло? Можеш одразу відтворити в спогадах свій третій етап і саму гонку?
– Так, чудово пам’ятаю той день. То було дуже хвилююче і відповідально. На третьому етапі я відчував, як важливо тримати темп, який задали хлопці й намагатися провести свій етап якомога краще, бо треба було зробити конкурентні умови для боротьби за високий результат на 4-ому останньому етапі.
У той час, можливо, я був не в найкращій формі, але був впевнений у собі. Радий, що зміг разом із командою показати, що ми можемо боротися за найвищі нагороди, топ-3! Щоразу, коли згадую ту гонку, відчуваю гордість за команду і за себе. Напевно, це одна з моїх найбільш незабутніх гонок. Дякую хлопцям – Артему Примі, Сергію Семенову та Дмитру Підручному.
Дмитро Підручний, Руслан Ткаленко, Сергій Семенов та Артем Прима