Зробив максимум: Дудченко – про першу в кар'єрі медаль на Кубку світу
Чоловіча збірна України з біатлону на етапі Кубку світу в Нове-Мєсто здобула першу за 5 років медаль у чоловічій естафеті. Один із творців цього успіху Антон Дудченко, для якого це перша в кар'єрі нагорода на рівні Кубку світу, підбив підсумки ідеально проведеної гонки, а також розповів, наскільки складно змагатися, пам'ятаючи, що рідні на Сумщині в постійній небезпеці.
– Антоне, вітаю тебе з медаллю! Це твоя дебютна нагорода на Кубку світу. Які враження, які емоції?
– Зараз, в принципі, вже немає ніяких емоцій. Найбільші емоції були, коли Дмитро пішов на останнє коло, це десь половина кола, але вже потім, коли говорили, що на рівні 14 секунд, то вже якось все відпустило. Можливо, потрібен час, щоб зрозуміти це, прийняти, але поки що таких якихось неймовірних емоцій не відчуваю.
– Що допомогло тобі уникнути не лише штрафних кіл, а й запасних патронів?
– Зараз мені досить складно на дистанції, бо після чемпіонату світу знову захворів. І цей період між чемпіонатом та Кубком світу взагалі не тренувався. До стрільби десь намагався підійти в більш спокійному стані, тому що сьогодні на пристрілці не зовсім зрозумілий був для мене вітер, але мені пощастило. Я прийшов на стрільбу лежачи, і вітер був такий, як на пристрілці. Я не робив жодних поправок, ліг і відразу відстрілявся. І на стрільбі стоячи теж, коли я прийшов, якраз закінчився порив, і вітер був слабший під час моєї стрільби. Я розумів що треба скористатися цим.
– Наскільки для тебе ця медаль є несподіваною?
– Несподіваною? Ну, в принципі, ми посідали вже шосте місце в естафетах, тож це показує якийсь рівень. Я розумів, що сьогодні такі погодні умови, що може бути все. Але, звісно, я не можу сказати, що я стовідсотково розраховував на ці медалі. Дійсно, я розумів, що якщо ми впораємося зі стрільбою, то зможемо поборотися за топ-6, а тут такий бонус. Це дуже приємно.
– Чи відійшов ти від хвороби? Є якісь наслідки?
– Ще трішки є закладеність носа. Щодо бігу важко сказати, тому що вже кінець сезону, втома, плюс ця хвороба. І зараз я розумію, що досить великий програш по дистанції. Зараз є декілька днів для перепочинку, і потім наступний етап, в нас буде більше деталей та інформації для аналізу. Зрозуміємо, яка в нас тенденція.
– У таку теплу погоду, наскільки важко фізично, який стан траси сьогодні був?
– Сьогодні досить непоганий був стан траси, як для такої погоди. Звісно, погода така літня, можна сказати, не зовсім комфортна, тому що ти біжиш у комбінезоні гоночному, в тебе закриті руки, ноги, тіло. Не скажу, що це комфортно... Але я думаю, що для вболівальників, коли така погода, сонце, то це краще, ніж якісь опади. Але для спортсменів, мені здається, було б краще, якби було холодніше.
– Чи задоволений тим, як провів етап? Адже саме твій етап, по суті, і подарував можливість для медалі.
– Звісно, я задоволений стрільбою. Там вдалося відіграти декілька позицій, але саме цей програш по дистанції великий. Хотілося, звісно, менше, тим паче, що дистанція коротка. Не сказати, що там зовсім тяжко, але я розумів, що мій стан не дозволяє зробити все ідеально. Я зробив максимум на сьогодні. Тому загальним результатом, відіграними позиціями можу бути задоволеним.
– Антоне, зараз на Сумщині складна ситуація. Як морально змагатися, пам'ятаючи, що твої батьки проживають неподалік від кордону? З якими емоціями ти прокидаєшся і як збираєшся на гонки?
– Ситуація непроста взагалі, але я приблизно орієнтуюся, яка вона, тому що я влітку між зборами вдома. Я розумію, як там. Я кожен день телефоную батькам – зранку, ввечері, коли є вільний час. В принципі, не скажу, що це легко психологічно, але коли ти весь час маєш контакт із близькими, які там знаходяться, то це трішки легше. Намагаюся під час гонок, перед гонкою просто відкидати всі ці думки й просто робити свою роботу. А вже після гонок або до гонки, зранку, я спілкуюся, вони мені розповідають, яка ситуація...
