Гран-прі Монако-1984: день, коли світ уперше побачив "Людину дощу" Айртона Сенну
У світі Формули-1 є гонки, які визначають не лише переможців, а й майбутніх легенд
Гран-прі Монако 1984 року – саме така подія. Під проливним дощем на вузьких вулицях Монте-Карло молодий бразилець Айртон Сенна, за кермом скромного Тоулмен, здійснив прорив, який назавжди змінив хід історії "Королеви автоспорту".
За пів року до…
На кінець 1983 року в автоспорті було одразу кілька молодих яскравих талантів.
Айртон Сенна щойно виграв британську Формулу-3, Мартіна Брандла, якого власне Сенна й переміг, вважали ледь не месією для Британії, таким собі Ландо Норрісом того часу, та німець Штефан Беллоф, який творив дива у гонках спорт прототипів у складі заводської команди Порше.
У міжсезоння усі троє тестували болід Макларена, однак Рон Деніс не ризикнув посадити необстріляну молодь у надзвичайно потужний болід. Авто з турбодвигуном потребує когось більш досвідченого. Принаймні, так тоді вважали керівники британської стайні.
Він мав стати першим німецьким чемпіоном: Штефан Беллоф – геній, який не відбувся
Сенна віддав перевагу Тоулмену – команді, напевне, з найслабшою машиною. Брандл і Беллоф вирішили спробувати сили в Тірреллі. Дітище "дядька Кена" (Кен Тіррелл – засновник і керівник команди. – ред.) взагалі використовували ще атмосферний двигун coswort dfv.
Перед бурею: сезон, що народжував нову еру
Сезон Формули-1 1984 року інтригував уболівальників ще до початку чемпіонату.
У перегони повернувся дворазовий чемпіон світу Нікі Лауда, який сів за кермо Макларен – команди, яка, за прогнозами, мала боротися за титул. Його напарником став молодий, але вже грізний Ален Прост – француз, якого зі скандалом було звільнено з Рено. Прост мав усі шанси заявити про себе як про головного претендента на титул – і прагнув довести це в кожній гонці.
Окрім того, у Формулі-1 відбулися чергові зміни регламенту: обмеження на витрату пального, нові турбодвигуни та посилена увага до безпеки на трасі. Більшість топкоманд уже перейшла на турбомотори, тоді як деякі приватні "стайні", як-от Тоулмен чи Тіррелл, намагалися виживати в умовах нових технологічних вимог.
Але найцікавіше було не в техніці, а в людях. У пелотоні з’явився новачок із Бразилії – Айртон Сенна, який прийшов у Формулу-1 після домінування в британській Формулі-3. Його контракт з Тоулмен не обіцяв великих звершень: команда була малобюджетною, мала сумнівну надійність боліда і не претендувала на перемоги. Проте ті, хто бачив Сенну в молодших серіях, знали: він не буде пасти задніх.
"Я ніколи раніше не зустрічав людини з такою високою самооцінкою, Айртон був щиро впевнений, що він – найкращий у світі. Я чув про таке раніше, але в реальності зіткнувся вперше", – згадував Пет Сімондс, тоді конструктор команди Тоулмен.
Ще один новачок, німець Стефан Беллоф, приєднався, як уже ми відзначили вище, до Тіррелл – єдиної команди, що залишилася з атмосферними двигунами Косворт. Його вважали "прихованим алмазом" німецького автоспорту, хоча на старті сезону мало хто серйозно сприймав його як загрозу для фаворитів.
Після п’яти етапів сезону лідерами чемпіонату, як і прогнозувалося, були Прост та Лауда, які здобули по дві перемоги.
Сенна та Беллоф боролися переважно із технічними проблемами й недосвідченістю, їхні виступи в середині пелотону вже привертали увагу аналітиків. Але справжній фурор стався на шостому Гран-прі сезону – етапі в Монако.
Монако завжди було унікальним. Вулична траса в Монте-Карло не пробачає помилок, а гонка там – не лише змагання техніки, а випробування характерів.
Ще не знаючи про це, у 1984-му Монако готувалося до неймовірного перформансу одного з найвеличніших пілотів у історії, чия зірка засяяла саме тут.
Шторм у Монте-Карло: день, коли з’явився Сенна
3 червня 1984 року. Монако потопає в дощі. Злива, що почалася вночі, не вщухає, і траса перетворюється ледь не на ковзанку. В таких умовах найменша помилка коштує не просто позицій – а цілого боліду та здоров’я пілота. Саме в таких умовах і народжуються легенди.
Гонка стартувала під зливою. Уже в першому повороті масштабну аварію влаштували дебютанти команди Рено Патрік Тамбе та Дерек Ворік. Перший отримав перелом ноги.
Цікавий факт: Один зі стюардів гонки увесь час поливав зі шлангу асфальт у тунелі. Боліди були "взуті" в дощову гуму.
За підсумками першого кола Прост утримував лідерство, здобуте напередодні, одразу за ним їхав Менсел на Лотусі, трохи позаду гонщики Феррарі – Мікеле Альборето та Рене Арну. Аварія допомогла вийти на 6 сходинку Нікі Лауді, який у свій останній рік часто провалював кваліфікації (австрієць так і не зміг опанувати турбодвигун), проте в гонках завдяки своєму обережному стилю керування боровся за подіуми.
А десь далеко, на 13 місці, своє перше Гран-прі Монако розпочав невідомий широкому загалу Айртон Сенна – у боліді Toleman, про надійність якого в паддоку іронічно жартували. Ще далі – 20-м – стартував Штефан Беллоф на Тіррелл з атмосферним двигуном, який, здавалося б, не має шансів проти потужних турбомонстрів.
Проте дощ змінив усі розклади.
Через кілька кіл Нікі Лауда обганяє Альборето, ще через пару – австрієць обходить Арну.
Загалом, нічого особливо, як для Монако, гонка як гонка. Лише в дощ.
На 10 колі вперше в трансляцію потрапляє Айртон Сенна, який атакує чемпіона 1982-го Кеке Росберга. У цей час Штефан Беллоф, який стартував останнім, уже 11-й.
Слід зазначити, такому прориву молодих гонщиків посприяла аварія на першому колі.
На 11 колі Менсел атакує Проста та виходить в лідери. Одразу ж "Британський лев" показує найкраще коло.
Отже, після 12 стартових кіл Менсел очолює пелотон, Прост – другий, Лауда – третій, Арну – четвертий, Росберг – п’ятий, Сенна – шостий.
Щоправда, для Менсела недовго музика грала. Багатостраждальний гонщик примудрився розбити болід на підйомі "Казино". Дурна помилка. Яких у кар’єрі британця вистачало. Класичний Менсел... На момент сходу на трасі залишалося всього 12 машин…
Повернімося до головного героя.
Сенна вже на першому колі почав творити дива. Він прорізав пелотон так, ніби їде не першу гонку в Монте-Карло, а їздить тут усе життя (у майбутньому бразилець поставив рекорд за кількістю перемог в Монако, який ніхто не побив досі). Обгони йшли один за одним – без агресії, але з абсолютною впевненістю. Бразилець проходив чемпіонів, зірок, на папері технічно сильніших суперників. Його болід, хоч і поступався у швидкості, буквально танцював на воді – без зайвих рухів, з органічністю, що лякала.
Поки вся увага була прикута до лідерів, Айртон Сенна дотиснув Росберга, легко пройшов Арну та кинувся в погоню за Лаудою. Кілька кіл, і Сенна без особливих проблем проходить австрійця. Бразилець уже другий. З 13 позиції. На Тоулмені.
Отримавши оперативний простір, 24-річний уродженець Сан-Паулу почав штампувати найкращі кола…
І в цей самий час з тіні виходить ще один привид – Штефан Беллоф.
Молодий німець також проривався вперед, не так стрімко, але так само рішуче. На 20 колі він уже був третім, обігнавши іменитих суперників. Його хвацький стиль та пізні гальмування вражали навіть скептиків.
Поки світ з подивом спостерігав за дивами від Сенни, Беллоф обійшов Росберга, а потім – Арну. Німець – уже третій. Так, так. За пару кіл до того, Нікі Лауда помилився та зійшов з дистанції.
Прост, попри комфортне лідерство на старті, починає нервувати. Сенна наближався стрімко. З 30-секундного відставання лишалося вже менш ніж десять, потім п’ять... потім три. У Макларені розуміли, ще кілька кіл – і француз втратить лідерство.
У цьому місці має бути лікнеп для молодих і юних шанувальників Формули-1. Уявіть, Габріель Бортолето на Заубері стартує в Монако з 13 позиції (що вже важко), починає проходити один за одним гонщиків на потужніших і надійніших машинах, серед яких два (Алонсо та Гамільтон) чемпіони світу та починає просто з'їдати півхвилинне відставання від Макса Ферстаппена. А Беллоф – це Джек Дуен на Альпіні...
На 31 колі з'явився червоний прапор. Гонку зупинили через надмірну зливу. Хоча дощ ішов усю гонку! Рішення викликає запитання. Чому саме зараз? Чому не раніше?
Формально – з міркувань безпеки. Але пізніше виявиться, що рішення ухвалив Жакі Ікс – директор гонки, який мав зв’язки з Порше. А Макларен якраз використовував двигуни від німецького виробника.
Прост здобув перемогу, Сенна – друге місце, Беллоф – третє.
Айртон Сенна щиро вважав, що у нього просто вкрали перемогу.
"Що вони зробили? Чому? Уперше в мене були такі ж шини, як в інших... Вони вкрали у мене цю перемогу!"
Сенна вважав себе переможцем і пішов, порушуючи протокол, за своїм кубком. Тоді в Монако не було подіуму, а на балкон до Князя мав підійматися лише переможець.
Ще більш незадоволений був Кен Тіррелл. Він, небезпідставно, вважав, що Штефан Беллоф виграв би ту гонку.
Наприкінці сезону результати Беллофа та команди було анульовано – з'ясувалося, що Тіррелл проводила незаконні експерименти з вагою автомобіля. Щоправда, історія – досить "мутна". Попри це, результати гонки в Монако так і не було переглянуто. Пілоти Тіррелла позначені як дискваліфіковані, а їхні місця в протоколі так ніхто й не посів.
Історія не терпить умовного способу. Ми вже ніколи не дізнаємось, як завершилась би та гонка.
Пам'ятаєте інженера Тоулмен Пета Сімондса, про якого ми згадували на початку? Так от, через багато років він розповів, що після гонки в боліді Сенни виявили тріщину в підвісці.
Справжнім же героєм Монако став не той, хто опинився на найвищій сходинці п’єдесталу пошани…
3 червня 1984 на світовому автогоночному небосхилі зійшла нова зірка, зірка "Людини дощу"!
Для Штефана Беллофа той подіум став першим і останнім у житті.
1 вересня 1985 року під час 1000-кілометрового марафону на трасі Спа-Франкоршам Штефан потрапив у гоночну катастрофу: на 78 колі німець переслідуючи Жакі Ікса, того самого, який роком раніше позбавив його можливості поборотися за перемогу в Монако, спробував пролізти у щілину в тому самому повороті "Червона вода". На цей раз не прокотило. Зіткнення. Внаслідок аварії обидві машини спалахнули.
Через годину з медичного центру прийшла новина про смерть Штефана Беллофа.
Мартін Брандл ганятиме в "Королівських перегонах" до 1996 року, не виграє жодного Гран-прі та побудує прекрасну кар'єру на телебаченні.
У паддоку подейкують, що Брандл так і не зміг оговтатись після поразки від Сенни в 1983-му... Бразилець тоді знищив британця ментально.
Айртон Сенна стане триразовим чемпіоном світу, про його протистояння з Простом складатимуть легенди, виграє безліч Гран-прі, встановить "вічний" рекорд Монако та трагічно загине в повороті Тамбурелло в Імолі.
Найкраще коло в історії та приниження Проста: легендарна гонка Сенни на Гран-прі Європи-1993
Гонка, що змінила все
Монако-1984 залишило більше питань, ніж відповідей. Формально переміг Ален Прост. Завдяки зупинці за червоним прапором, він отримав половину (за тодішнім регламентом) очок – що пізніше стане ключовим: наприкінці сезону він програє чемпіонство Нікі Лауді… лише на пів очка. Іронія долі: якби гонку не зупинили — і Прост фінішував другим, став би чемпіоном світу.
"Гран-прі Монако 1984-го стало моїм прокляттям", – згадував пізніше легендарний француз.
Тут важливо сказати, що Прост останні кілька кіл перед зупиненням перегонів сигналізував руками суддям, вимагаючи у тих зупинити заїзд.
Та головним здобутком Гран-прі Монако стало не це.
Наступного дня усі автоспортивні світові ЗМІ писали тільки про одного пілота – Айртона Сенну. Він не виграв гонку, але його прорив з 13 місця, його здатність тримати темп і обганяти фаворитів у таких складних умовах стали справжнім одкровенням для світу Формули-1. Такого автоспорт ще не бачив…
"Сенна, благословенний (і проклятий) тунельним зором, був спраглим до успіху, однак час на його боці, і я вірю, що його день настане дуже скоро", – написав журналіст Алан Генрі.
І нехай формально протистояння Сенни та Проста розпочнеться кількома роками пізніше, фундамент, перші паростки суперництва двох видатних пілотів було закладено саме тоді.
Монако-1984: більше, ніж просто гонка
Сенна тоді не виграв гонку, проте саме в Монако він здобув те, що коштує більше за очки в заліку – він здобув віру та впевненість. Любов фанатів, аналітиків і самої Формули-1. Віру в те, що перед ними – щось більше, ніж просто гонщик. Віру в чудеса.
Гран-прі Монако 1984 року залишився в історії не через протокол. Його не переказують у цифрах. Це був момент, коли Формула-1 відкрила нову еру – еру Айртона Сенни. Це була гонка, яка подарувала нам погляд у майбутнє Королівських автоперегонів. Гонка, яка запалила одну з найяскравіших спортивних зірок в історії.
І заради таких моментів ми й дивимось Формулу-1.