Нікі Лауда: чемпіон, який став легендою. 41 рік з моменту завоювання третього титулу
Раніше Формулі-1 вважалося: щоб стати легендою, гонщик зобов'язаний тричі стати чемпіоном світу. І рівно 41 рік тому, 21 жовтня, до "клубу легенд" приєднався австрієць Нікі Лауда. Як і у випадку з першими двома титулами, шлях до третього був сповнений випробувань, про які сьогодні піде мова.
А якщо ви не читали перші дві частини – про те, з якими труднощами Нікі взагалі потрапив у "королівські автоперегони" і як героїчно повернувся після важкої аварії, – з ними ви можете ознайомитися за посиланнями нижче.
Бребем
Перехід із Феррарі до Бребема приніс Лауді насамперед психологічне полегшення – він нарешті зміг відпочити від токсичної атмосфери, що панувала в італійській команді. Та й амбіції у його нового колективу були вельми серйозні: головний конструктор Гордон Мюррей створив справжній шедевр інженерного мистецтва.
Однак головною слабкістю боліда став двигун Альфа Ромео, який мало того що був занадто габаритним, так ще й надто часто виходив з ладу. З 16 перегонів сезону 1978 року Нікі зійшов у 9. За такого розкладу про боротьбу за титул не могло бути й мови. Та й за швидкістю конкурувати з "автомобілем-крилом" від Лотуса було вкрай складно.
Проте у всіх семи заїздах, де австрієць побачив картатий прапор, він незмінно піднімався на подіум. А найцікавішим моментом чемпіонату стало Гран-прі Швеції, що увійшло в історію з технічної точки зору.
"Пилосос"
До етапу на трасі Андерсторп Гордон Мюррей підготував унікальний болід Brabham BT46B, який фанати прозвали "пилососом" через встановлений ззаду вентилятор.
Формально цей пристрій призначався для поліпшення охолодження ненадійного мотора, але "побічним ефектом" стало викачування повітря з-під днища. Завдяки цьому машина набувала додаткової притискної сили і могла значно швидше проходити повороти.
Слід зазначити, що і на тренуваннях, і навіть у кваліфікації пілоти Бребема ретельно маскували свій реальний темп. Лише в гонці болід розкрив увесь потенціал – і Нікі Лауда здобув перемогу, яку назвав найлегшою у своїй кар'єрі.
Попри масові протести суперників, результат австрійця у Швеції зберігся, а "пилосос" був допущений і до подальших перегонів. На мить Лауда повірив, що в нього з'явився шанс на третій титул. Але знову проти нього зіграла політика власного колективу.
Річ у тім, що Берні Екклстоун, який керував командою і вже тоді виношував плани зосередити під своїм контролем всю Формулу-1, ухвалив рішення більше не випускати на старт Brabham BT46B.
Причина полягала в тому, що він не хотів псувати стосунки з суперниками, яких розглядав насамперед як бізнес-партнерів.
"Мені просто набридло"
У частині сезону, що залишилася, Нікі зміг на "звичайному" боліді здобути ще одну перемогу – в Італії, немов на зло своєму колишньому колективу. За підсумками чемпіонату Лауда посів четверту сходинку.
Що ж стосується сезону 1979-го, він обернувся справжнім фіаско. Постійні поломки моторів Альфа Ромео призвели до того, що Нікі лише двічі зміг дістатися до фінішу. Проте на чемпіонат 1980 року проглядалися деякі перспективи: під тиском Нікі Берні все-таки перевів команду на наймасовіший "народний" мотор Формули-1 – Форд-Косворт DFV.
Куди складнішою стала розмова про продовження співпраці. Лауда запросив у Екклстоуна гонорар у 2 мільйони фунтів стерлінгів, що на ті часи було величезною сумою. Суперечки навколо цього числа точилися понад чотири місяці.
Дійшло до того, що гонщик і керівник разом поїхали на переговори зі спонсорами. Саме там пілот заявив, що контракт ще не підписаний, і бос змушений був просто на місці ставити підпис. І хоча Берні славився своєю неймовірною хитрістю, Нікі зміг його красиво обіграти.
Але далі сталося те, що могло б закінчити кар'єру австрійця, однак, забігаючи наперед, зазначимо: це була лише пауза. Під впливом постійних технічних сходів Лауда просто втратив мотивацію і розірвав домовленість. Сам він це прокоментував коротко: "Мені просто набридло".
Lauda Air
У 1979 році збулася мрія батька і діда нашого героя, з якими він так люто боровся заради своєї гоночної кар'єри: Нікі зайнявся бізнесом і відкрив авіаперевізну компанію Lauda Air.
Сказати, що справи йшли погано, – це не сказати нічого. Головною проблемою стало те, що авіагігант Austrian Airlines, який мав в Австрії статус монополіста і безліч бонусів від уряду, не хотів терпіти навіть маленького конкурента. У результаті почалася величезна кількість політичних інтриг.
Проте вже 1980 року нове дітище Лауди прогриміло на весь світ. Московська олімпіада була вельми скандальною подією. І хоча, на відміну від багатьох країн, національний олімпійський комітет Австрії не став бойкотувати спортивний захід, федерація кінного спорту вирішила відмовитися від участі. Це стало проблемою для 23-річної спортсменки Елізабет Тойрер.
Причому питання було навіть не в грошах – її сім'я могла самостійно оплатити витрати. Складність полягала в тому, як без централізованої організації доставити на змагання її улюбленого коня Мон Шері. Рішення знайшлося: питанням транспортування коня і наїзниці зайнявся друг сім'ї Тойрерів – Нікі Лауда, який особисто керував літаком.
Після перельоту, звичайно ж, безліч журналістів брали інтерв'ю і в Елізабет, і в Нікі, що зробило подію всесвітньо відомою. А через кілька днів, 1 серпня 1980 року, Елізабет Тойрер стала олімпійською чемпіонкою з кінного спорту в особистій виїздці. До слова, це була єдина золота медаль для Австрії на тій Олімпіаді.
Але навіть той факт, що Лауда доклав руку до цього успіху, не надто рятував фінансову ситуацію. Авіакомпанія продовжувала зазнавати збитків, і терміново були потрібні нові вливання. А спосіб добути великі гроші наш герой знав тільки один – повернутися у Формулу-1.
Тим паче що після кількох Гран-прі в ролі коментатора на телебаченні, в ньому знову прокинувся гоночний азарт. І Нікі вирішив відповісти на пропозицію Рона Денніса, який відчайдушно хотів роздобути австрійця у свою команду.
Контракт в іншій Формулі-1
16 вересня 1981 року на трасі Донінгтон-Парк відбулися закриті тести Нікі Лауди і Макларена. Нова машина одразу показала, що Формула-1 всього за два роки кардинально змінилася: величезний крок уперед зробила аеродинаміка. Притискна сила, що помітно зросла, збільшила швидкість у поворотах, а разом із нею – і перевантаження.
За два роки перерви гонщик дещо запустив свою фізичну форму, і це позначилося на тому, що він не міг проїхати на повну силу понад три кола поспіль. Однак австрієць розумів: варто йому почати тренуватися – і цю проблему буде вирішено.
А після обіду наш герой показав час лише на одну десяту секунди гірший, ніж рекорд цього боліда. Саме в той момент стало ясно, що він повернеться у Формулу-1.
Вкотре в цій історії головним питанням стали переговори про контракт. Цього разу Нікі запросив 5 мільйонів доларів, що стало рекордною сумою для "королівських автоперегонів": раніше жоден чемпіон не отримував стільки. А на всі сумніви щодо майбутнього темпу Лауда відповідав: "За водіння я беру тільки один долар, а все інше – за своє ім'я".
І справді, австрієць був справжнім магнітом для спонсорів. Тож Рон Денніс погодився на ці умови і, до того ж постарався створити для гонщика максимально комфортну атмосферу у своєму колективі.
Атмосфера Макларена
Хоча команда Макларен була створена Брюсюсом Маклареном, на жаль її засновник досить швидко загинув. І фактично, починаючи з 80-х це було вже творіння Рона Денніса, який розпочав кардинальну реорганізацію.
У робочий час він був справжнім диктатором, який вимагав ідеальної чистоти та дисципліни від кожного працівника. Водночас щойно починався відпочинок, керівник перетворювався на відкриту людину, яка жодним чином не вирізнялася на тлі підлеглих і охоче брала участь у вечірках.
Саме така атмосфера і потрібна була Лауді, який, з одного боку, неймовірно серйозно ставився до роботи, але водночас, переосмисливши життя після аварії 1976 року, часто "відривався на повну" зі своїм другом Джеймсом Хантом. При чому, ця традиція збереглася навіть після того, як британець закінчив кар'єру.
Масовий страйк Лауди та Піроні
Повернення Нікі Лауди у Формулу-1 почалося з масового страйку гонщиків на Гран-прі ПАР. Річ у тім, що керівники багатьох команд переконали Міжнародну федерацію автоспорту (на той момент – FISA) внести в суперліцензії гонщиків дрібним шрифтом кілька пунктів, які давали роботодавцям повний контроль над кар'єрою пілота.
І, звісно ж, Лауда, який краще за інших знався на юридичних питаннях, першим підняв на сполох і звернув увагу решти на те, що саме вони підписують. Найактивніше відреагував на це Дідьє Піроні, який і переконав колег влаштувати справжній бунт.
У четвер, одразу після прибуття на трасу, всі гонщики орендували невеличкий автобус і поїхали до готелю, де зняли найбільший номер та забарикадувалися там, незважаючи на всі вимоги та навіть погрози з боку керівників команд. У цей час Дідьє вів переговори від імені всіх пілотів, а Лауда – спілкувався з пресою.
Попри ризик того, що це могло стати кінцем кар'єри для всіх учасників протесту, пілоти трималися разом, приховуючи страх за жартами.
Зрештою президент FISA Жан-Марі Балестр під тиском організаторів Гран-прі ПАР, яким загрожували величезні фінансові втрати, відступився і погодився на умови гонщиків. Уже за годину вони повернулися на трасу.
Повернення на трек
Сезон 1982 року приніс безліч неоднозначних подій у Формулу-1. Постійно горіли мотори "Рено", прозвані в народі "чайниками", втрачений титул Феррарі через загибель Жиля Вільньова, травми Дідьє Піроні, несумісні з подальшою кар'єрою, і відверто дивний титул Кеке Росберга з однією перемогою за сезон.
На тлі всього цього команда Макларен, яка мала проблеми з надійністю болідів, опинилася ніби в тіні. Пізніше Рон Денніс сказав свою знамениту фразу: "To finish first, first you have to finish", що в перекладі означає "Щоб фінішувати першим, треба спочатку фінішувати".
Проте вже в третій гонці чемпіонату на Гран-прі США-Захід Нікі здобув свою першу перемогу після повернення, а в середині сезону повторив успіх у Великій Британії. Це пізніше стало підставою для того, щоб просити ще більший гонорар за новим контрактом.
Чергові хитрощі Лауди
Наш герой і раніше вирізнявся нестандартними методами ведення переговорів про фінанси. Не став винятком і цей випадок: між етапами гонщик і керівник разом відпочивали на яхті.
У якийсь момент вони почали ділитися важкими особистими історіями, після чого пілот заговорив про гроші, сподіваючись, що емоційність моменту зіграє свою роль.
Тим часом сезон 1983 року обернувся для колективу ще більшим фіаско. Формула-1 переходила на турбомотори, внаслідок чого на лідируючі позиції вийшли Рено і Бребем, який користувався двигунами BMW. Макларен, який намагався вичавити останні соки з атмосферного Форд-Косворт DFV, був далеко позаду і міг лише використовувати сходи суперників.
І в той момент Лауда знову показав, що команда не даремно платить йому такі гроші: австрієць був присутнім на всіх переговорах із Порше з приводу поставок турбомоторів під торговою маркою TAG – фірми, що спонсорувала розробку.
Що ще важливіше, Нікі переконав встановити нові двигуни ще до закінчення чемпіонату 1983 року – на останні чотири етапи.
І хоча результати виявилися провальними, головною метою було зібрати максимум досвіду і зрозуміти, що саме потрібно доопрацювати до чемпіонату 1984 року.
Нікі Лауда vs Ален Прост
До сезону 1984 року наша історія досягла свого апогею. Лауда доклав усіх зусиль, щоб його машина стала найкращою, і новий болід Макларена дійсно виявився витвором мистецтва. Була в усьому цьому одна проблема – новий напарник Ален Прост.
Француз ще до своїх титулів здобув славу найшвидшого гонщика пелотону, і 1983 року лише технічні відмови Рено не дозволили йому стати чемпіоном. Перехід Алена в Макларен став громом серед ясного неба для всіх, включно з Нікі.
Після тотального домінування Проста в Бразилії Лауда зрозумів, що в чистій швидкості у нього немає жодного шансу проти напарника, який, до всього іншого, мав досвід роботи з турбомоторами.
Але здаватися наш герой не збирався. Він вирішив зробити те, що вмів найкраще – домогтися титулу розумом. І на тлі австрійського "Калькулятора" майбутній французький "Професор" виявився просто студентом.
Слід зазначити, що через особливості турбомоторів та обмеження на кількість пального виходила ситуація, за якої в перегонах потужність двигунів обмежувалася приблизно 600 кінськими силами, в той час, як у кваліфікації турбомонстри вмикалися на повну потужність і досягали позначки близько 1200 "конячок".
Така різниця вимагала кардинально різних траєкторій проходження і, що ще важливіше, налаштувань машини. Саме в цьому Нікі побачив свій шанс. Розуміючи, що в суботу він все одно не зможе наздогнати Проста, Лауда весь вікенд готував болід до основного заїзду, щоб дати бій у неділю.
Проте навіть за правильного підходу свою роль відігравала надійність техніки. Навіть найкращі турбомотори раз у раз виходили з ладу, що перетворювало боротьбу напарників на справжню лотерею. За перші дев'ять етапів Нікі лише тричі дістався фінішу – дві перемоги та одне друге місце. Відставання від Алена становило одинадцять з половиною очок за сім етапів до кінця.
"Камбек" усієї кар'єри
Але якщо перша половина сезону складалася проти нашого героя, то далі удача все ж таки виявилася на його боці. На Гран-прі Великої Британії Лауда виграв перегони, тоді як Прост зійшов. А в Німеччині, хоча Ален і був першим, Нікі мінімізував втрати – приїхав другим.
Переломним моментом чемпіонату для нашого героя став домашній Гран-прі Австрії. Нікі Лауда вперше у своїй кар'єрі порадував своїх фанатів перемогою на рідній землі, а схід напарника дозволило йому очолити турнірну таблицю.
Мабуть, найголовнішим досягненням Лауди на фінальному ривку чемпіонату стало те, що він знайшов ту межу можливостей свого боліда, завдяки чому став стабільно фінішувати. Так, у Зандворті він знову мінімізував втрати, а в Монці виграв перегони, попри проблеми з гальмівним диском, і за рахунок чергового сходу Проста відірвався на десять із половиною очок.
Передостанній етап на Нюрбургринзі пройшов для нашого героя не дуже вдало – лише четверте місце. Це означало, що перед фінальним заїздом у Португалії Нікі випереджав Алена на три з половиною очки. Нагадаємо, що система нарахування очок тоді була 9-6-4-4-3-2-1.
Вирішальний прорив
Математика останнього заїзду була чіткою і зрозумілою: якщо Лауда фінішує другим, він стає чемпіоном навіть у разі перемоги Проста. Але навіть за такої ясності розуміння того, що будь-якої миті може трапитися технічна несправність, лише посилювало і без того велике нервове напруження. Тим паче що стартувати нашому герою довелося лише 11-м.
Цілком можливо, потужності створеного Порше мотора TAG вистачило б, щоб без зусиль пройти гонщиків "масовки" на шляху до потрібного місця. Однак уже на другому колі в ліву турбіну потрапив камінь, через що силова установка втратила частину тяги, і на прямих Нікі не вистачало швидкості. Кожен наступний обгін давався йому з неймовірними труднощами.
Коли Лауда вийшов на третю позицію, від Найджела Менселла, який їхав другим, його відділяла ціла прірва. І британець зовсім не збирався так легко здаватися. Але у вирішальний момент удача виявилася на боці австрійця: на 53-му колі "Біг Найдж" вилетів з траси і зійшов з дистанції.
Це означало тільки одне – наш герой вийшов на заповітне друге місце. В останні кола пульс усіх, хто стежив за перегонами, просто зашкалював, поки пілоти наближалися до фінішу.
Проїхавши ті 18 кіл, які здавалися вічністю, Нікі Лауда став чемпіоном світу втретє. А разом із тим – легендою: адже саме три титули вважалися справжнім підтвердженням величі.
На подіумі сяючий від щастя австрієць розумів, що цей тріумф, найімовірніше, стане для нього останнім – навряд чи він зуміє знову здолати молодого і дуже швидкого француза в боротьбі за головний трофей. І тоді Лауда сказав Просту: "Наступний сезон – твій".
Цікавий факт: лише двом гонщикам в історії Формули-1 вдалося завоювати титул, не стартувавши жодного разу з поул-позиції в "чемпіонському" сезоні: Денні Галм 1967 року та Нікі Лауда 1984-го.
Кінець кар'єри
Початок нового сезону прямо вказував на те, що весь свій ліміт везіння Нікі вичерпав ще в чемпіонаті 1984 року. У перших десяти перегонах сезону-1985 він зійшов одразу вісім разів, а ще у двох заїздах, що залишилися, хоча й доїхав до фінішу, але й там не обійшлося без технічних проблем. У той час його напарник боровся за титул.
Це призвело до того, що на домашньому Гран-прі Австрії Лауда скликав пресконференцію та оголосив про завершення кар'єри – цього разу вже остаточно. Сам захід вийшов доволі неприємним: у якийсь момент Нікі передав слово Рону Деннісу, а той, висловлюючи невдоволення, говорив про все, крім австрійського пілота.
До кінця сезону залишалося ще шість етапів. І у нашого героя була одна мета – виграти ще одну гонку перед відходом. По суті, йому потрібен був лише один заїзд, де болід не підведе.
І це сталося на Гран-прі Нідерландів, яке, до речі, стало останнім на старій конфігурації Зандворта – перед реконструкцією і довгою відсутністю у Формулі-1.
Стартувавши десятим, Нікі до середини заїзду вийшов у лідери. Однак на завершальній стадії дистанції знову нагадав про себе напарник: Прост мав значно свіжіші шини.
Між партнерами по команді розгорілася напружена боротьба, але австрієць все ж витримав натиск француза. На фініші їх розділили всього 0,232 секунди.
Після перегонів Ален спробував висловити претензії з приводу небезпеки оборонних маневрів, а також, що йому важливіші очки в чемпіонській боротьбі. На це Нікі відповів: "Ти ж не хочеш, щоб усі говорили, що ти став чемпіоном завдяки мені". А потім додав: "Якщо наприкінці сезону ситуація буде критичною – я тобі допоможу".
Утім, насправді між напарниками були доволі добрі стосунки. За винятком рідкісних емоційних моментів, Прост зазвичай був дуже люб'язний. Пізніше француз зізнавався, що багато чому навчився у більш досвідченого австрійця, через що їхні підходи до гонок багато в чому стали схожими.
Лауда святкував свою перемогу в Зандворті і, ймовірно, підозрював, що вона може виявитися останньою. Але реальність виявилася ще суворішою: більше він жодного разу не дістався до фінішу. А через травму руки в Бельгії йому довелося пропустити ще й дві гонки.
3 листопада 1985 року в Аделаїді відбулися останні перегони Нікі Лауди у Формулі-1. Завдяки кращій роботі з гумою він зумів вийти в лідери, але можливості піти переможцем його позбавили проблеми з гальмами. У підсумку легендарна кар'єра австрійця завершилася в стіні.
Після Формули-1
Чотири сезони в Макларені дали Нікі достатньо грошей, щоб інвестувати їх у Lauda Air, і компанія вийшла на новий рівень: було отримано ліцензію на міжнародні рейси, а також закуплено "повнорозмірні" Боїнги.
Бізнес почав розвиватися, і йшлося про серйозну конкуренцію на світовому ринку. Але все змінилося 26 травня 1991 року: Боїнг 767 авіакомпанії Lauda Air зазнав аварії в Дончанге, Таїланд.
Причиною катастрофи стало мимовільне увімкнення реверсу тяги на одному з двигунів. Загинули 223 людини, 213 з яких – пасажири.
Лауда особисто був присутній під час вивчення уламків. З'ясувалося, що його компанія не винна – причиною трагедії став збій в електроніці.
Проте багато хто вважав Нікі відповідальним за те, що трапилося, а деякі – прямо називали його вбивцею.
Усе це призвело до того, що наш герой втратив колишній інтерес до свого дітища. А дев'ять років потому він продав компанію відомому конкуренту – Austrian Airlines.
Щоправда, довго далеко від неба Лауда не залишався: вже 2003 року він організував нову авіакомпанію "Niki". І хоча її база знаходилася у Відні, основним партнером стали берлінські авіалінії – щоб уникнути австрійської бюрократії.
Що ж стосується особистого життя гонщика, тут була доволі сумна новина для тих, хто після перегляду фільму "Rush" захоплювався його сімейною парою з Марлін: 1991 року вони все ж розлучилися.
І знову Формула-1
І хоча Лауда завершив кар'єру після сезону 1985 року, всі зв'язки з Формулою-1 він не розірвав. У 90-ті його першою "негоночною" роботою стала посада консультанта у Феррарі.
А у 2001 році австрієць отримав запрошення стати спортивним директором команди Ягуар. Однак, як я розповідав у статті про Едді Ірвайна, гучний прихід заводського колективу автоконцерну Форд обернувся повним фіаско.
Втім, говорити, що в провалі був винен саме Нікі, не можна. Австрієць зайнявся серйозною реорганізацією і призначив на ключові посади потрібних людей. Однак для того, щоб ця система запрацювала, потрібен був час. Власники чекати не захотіли, і тому після сезону 2002 року звільнили австрійця і всіх його підопічних.
Через десять років Лауда знову спробував себе на керівній посаді – він прийшов у команду Мерседес. Тоді німецький автоконцерн повернувся у Формулу-1 після півстолітньої перерви, і справи були настільки жалюгідними, що на німецькому боліді не міг домогтися високих результатів навіть "Червоний Барон" Міхаель Шумахер.
У "Срібних стрілах" Нікі отримав посаду невиконавчого директора. Відсторонившись від прямого керівництва командою, він зайнявся тим, що вмів дійсно добре, – переговорами, зокрема успішно переманюючи провідних інженерів у колективів-суперників.
Результатом цієї роботи стало те, що колектив зі Штутгарта здобув сім чемпіонських титулів і вісім Кубків конструкторів поспіль. А після смерті нашого героя на його честь одну з трипроменевих зірок на боліді Мерседеса пофарбували в червоний колір.
Помер же Нікі Лауда 20 травня 2019 року. Причиною численних хвороб стали наслідки тієї самої аварії 1 серпня 1976-го, які з віком почали загострюватися. Втім, це не заважало австрійцю до останніх днів з іронією згадувати той страшний інцидент.
Спадщина
Як уже йшлося раніше, в минулі часи вважалося: гонщик, який тричі ставав чемпіоном, автоматично переходив у розряд легенд. Лауда став лише четвертим, кому це вдалося. До нього по три титули брали Джек Бребем і Джекі Стюарт, а більше – лише Хуан-Мануель Фанхіо.
Команди Феррарі та Макларен упродовж десятиліть залишалися заклятими суперниками, а переходи пілотів з одного колективу до іншого були звичною справою. Але Нікі залишається єдиним гонщиком, який зумів завоювати чемпіонство у складі обох "стаєнь". Ба більше, для Скудерії він залишався найуспішнішим пілотом аж до початку ери Міхаеля Шумахера.
Життя Лауди – це історія про людину, яка, подолавши опір родичів і ризикнувши всім, пробилася до Формули-1 і стала чемпіоном. Це історія про спортсмена, який зумів повернутися після страшної аварії і знову піднятися на вершину. Це історія про бійця, який здолав молодого і швидшого суперника. Це історія про людину, яка ніколи не здавалася.
Ім'я Нікі Лауда і сьогодні лунає гучно, а пілотів нових поколінь, які добре знаються на налаштуваннях боліда, продовжують із ним порівнювати. У рідній Австрії про Нікі досі говорять із величезним захопленням – як про велику людину. Три титули та 25 перемог назавжди закріпили нашого героя в Залі слави автоспорту. Втім, сам Лауда називав своїм головним досягненням у перегонах зовсім не нагороди, а те, що він вижив.