Деймон Гілл – перший син: британський джентльмен за вибором, нетиповий чемпіон Формули-1
16 вересня народився чемпіон світу у Формулі-1 Деймон Гілл
25 березня 1997 року Королева Великої Британії Єлизавета II в Букінгемському палаці вручила Деймону Гіллу орден Офіцера Британської імперії (OBE).
За 34 роки до того такий орден отримав його батько. У тому самому місці та з рук тієї самої монархині…
***
"Бути сином Грема Гілла – це і благословення, і прокляття. Це відкрило багато дверей, але також означало, що мене завжди порівнювали з людиною, яка була іконою. Мені знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що я не маю бути ним – я маю бути собою".
Сьогодні навряд когось дивує ситуація, коли діти відомих людей стають успішними у справі батьків, іноді навіть перевершують їх. Узяти хоча б Макса Ферстаппена. Проте так було не завжди… Принаймні у Формулі-1. Ще якихось 30 років тому діти легендарних гонщиків обирали інший шлях.
Грем Гілл – легенда 60-х
Як виглядає справжня легенда Формули-1? Для молодих уболівальників – це Макс Ферстаппен і Льюїс Гамільтон, для трохи старших – Шумахер, Сенна, Прост. Для ще більш старої гвардії – Лауда, Гант, Фіттіпальді. Однак ще до них, у далеких 60-х був гонщик, який усім своїм виглядом, своїми аристократичними манерами уособлював легенду. Його звали Грем Гілл.
Розпочавши гасати на мотоциклі у далекому 1954 році британець Грехем Гілл вирішив спробувати себе в боліді Купер (Cooper – революційний британський гоночний автомобіль кінця 1950-х – початку 1960-х років, на якому було впроваджено розташування двигуна ззаду). Потрапив у команду майбутній дворазовий чемпіон по оголошенню в газеті.
Зауважимо, до 24 років Гілл-старший не вмів керувати автомобілем взагалі. Уболівальники прекрасно знають – якщо закохався в гоночний автомобіль з першого погляду – це на все життя.
Тоді ж Грем знайомиться з Коліном Чапменом (видатний британський інженер, конструктор-новатор та засновник компанії Lotus Cars) та стає механіком команди Лотус. Якось Чапмен запроновував Гіллу сісти за кермо свого боліда й результат перевершив усі очікування. Грем поїхав, і поїхав досить швидко. Уже 1958-го року дебютував у "Королівських автоперегонах". На Гран-прі Монако…
Після свого першого сезону шляхи Лотуса та британця розійшлися, гонщик приєднався до команди "Owen Racing Organization", яка використовувала болід BRM. Перші роки успіхів не принесли, аж поки в 1961-му команда не змінила конструктора. Чотири перемоги в сезоні 1962 і перше чемпіонство. Уперше в Ф-1 тріумфував англієць з англійської команди на автомобілі, сконструйованому і побудованому у Великій Британії.
Він не був найталановитішим і найшвидшим. Головними чеснотами Грема, зі згадок очевидців, були поміркованість, скрупульозність, увага до деталей і вміння працювати з технікою.
Наступного титулу довелося чекати 6 років – після тріумфу було ще три титули віцечемпіона. Згодом британець був незадоволеним станом справ у BRM і повернувся у 1967-му в Лотус. Першим пілотом у команді Коліна Чапмена був дворазовий чемпіон світу Джиммі Кларк. До речі, шотландця й сьогодні називають найкращим гонщиком в історії за манерою пілотажу.
У квітні 1968 року Кларк загинув під час гонки Формули-2 в німецькому Гоккенгаймі. Лідером команди став Гілл і попри увесь тягар, який звалився на його плечі, зумів забрати титул чемпіона світу.
Наступний сезон британець розпочав у команді Бребем, якою керував Берні Еклстоун. Результати 40-річного ветерана падали і, як наслідок, Еклстоун звільнив свого гонщика наприкінці 1972-го…
Недовго думаючи, Гілл створює власну команду – "Embassy Hill Racing". Табачні гіганти (Embassy – британська марка цигарок) уже тоді вкладали величезні гроші в автоспорт, а легендарні автогонщики створювали команди. Та сама гаражна Формула, за якою ностальгують вболівальники зі стажем.
Товаришуючи з Коліном Чапменом, було неможливо не пристраститися до літаків. Грем Гілл пілотував старенький Пайпер (шестимісний літак Piper PA-23 Aztec).
Повертаючись з тестів у французькому Поль Рікар, літак Гілла з майже усією командою зазнає аварії під час спроби приземлитися на аеродромі Елстрі. На підльоті до злітно-посадкової смуги літак зачепив верхівки дерев на полі для гольфу поблизу Арклі.
В одну мить команда "Embassy Hill Racing" перестала існувати.
Причиною аварії стала майже нульова видимість через густий туман і незадовільний технічний стан літака.
Через роки син Грехема повторить шлях свого батька. Теж почне з мотоциклів, уперше сяде за кермо у 23 роки, переживе жахливу смерть свого напарника та стане чемпіоном світу у Формулі-1.
У пошуках себе або "Sex, Hitler and the Hormones".
Деймону Гіллу на момент загибелі батька було 15 років. Усе, що той залишив після себе – старенький мотоцикл, на якому любив їздити син, і купу боргів. Страхова компанія відмовилась сплачувати компенсацію за аварію, оскільки літак, як було згадано вище, визнали технічно непридатним. Усі заощадження пішли на судові витрати та виплати родинам загиблих.
"Я не дуже добре знав свого батька, ми не так часто бачились. Мене не цікавили гонки, а батько увесь час був на роботі", – згадував Деймон.
З одного боку – у Деймона було легендарне прізвище, купа знайомств, з іншого – борги та невизначене майбутнє. На літні канікули мати Гілла відправляє усіх дітей (у Деймона – дві рідні сестри. – ред.) до друзів сім'ї в Каліфорнію.
Повернувшись до Британії, хлопець починає працювати кур'єром на своєму мотоциклі та навіть різноробочим. У пошуках себе підліток вчиться грати на гітарі. Музика стала справжньою пристрастю Гілла на все життя. У другій половині 70-х він заснував свою першу групу "Sex, Hitler and the Hormones". Назва цілком відповідала духу панк-ери 1970-х у Британії.
"Коли батько загинув, мені було 15. Мій світ розвалився. Він був центром нашого всесвіту. Раптом мені довелося стати чоловіком у домі, де панувала порожнеча. Музика та мотоцикли стали моїм порятунком від того болю".
Зважаючи на пристрасть до двоколісних коней, хлопець починає брати участь у мотокросових перегонах.
У 1983-му бере участь уже в кільцевих мотогонках, а в на початку 1984-го здобуває свою першу перемогу в житті – на легендарній трасі Брендс-Гетчі. Тоді Гілл розфарбував свій шолом у кольори лондонського веслувального клубу, так само як і в батька.
Набагато пізніше, гонщик згадував, що шолом не був даниною пам'яті батьку, виключно поклик серця.
Мама Елізабет була проти мотоциклів, вважала це надто небезпечним заняттям і оплатила синові курси в автошколі. У тій самій, де короткий курс пройшов Ален Прост.
Автогонки
Лише у 23 роки Деймон Гілл починає опановувати автомобіль (ще одна паралель з батьком). Так, до свого дебюту у Формулі-Форд Гілл жодного разу не пілотував навіть карт, принаймні в офіційних змаганнях.
"Я ніколи не відчував, що мушу бути гонщиком, бо ним був мій батько. Але я відчував, що це був спосіб залишитися з ним на зв'язку після того, як він пішов".
Менеджерські справи на себе взяла мама Елізабет Гілл, яка, маючи чимало знайомств серед заможних людей, знаходила спонсорів для сина. Самому ж гонщику легендарне прізвище радше заважало. Через величезний тиск хлопця сприймали виключно через призму батька.
"Не можна сказати, що важко бути сином знаменитого батька.. Це давало певні привілеї – хороші шкільні канікули та якісну освіту. Однак з першого дня у початковій школі я був білою вороною.
Мені було 6, коли батько виграв Інді-500 та 8, коли батько став дворазовим чемпіоном, усі намагалися говорити про це. А я ж, навпаки, хотів бути як усі", – згадує Гілл у своїй автобіографії.
Примітка: Ця і майже всі цитати далі з автобіографії Деймона Гілла "Watching the Wheels".
Отже, наш герой починає ганятися у нижчих Формулах. Так, іноді він лідирував, іноді навіть вигравав, але в цілому великих успіхів не було…
У 1985 році син дворазового чемпіона світу Формули-1 фінішував п'ятим на престижному фестивалі Формули-Форд.
Два роки Гілл без особливих успіхів виступає у Формулі-Ford.
У 1988 році стався, можливо, переломний і вкрай загадковий момент. Для переходу у Формулу-3000 потрібні були гроші, великі гроші.
До цього часу Гілл приховує, у кого тоді позичив 100 тисяч фунтів стерлінгів. Благо, знайомих у родини вистачало, і всі вони були далеко не бідними людьми.
"Я позичив величезну суму, прекрасно усвідомлюючи, що гроші треба буде повернути. Проте іншого виходу не було", – згадував Гілл.
Так чи інакше, наступні два роки Гілл виступає у Формулі-3000 (аналог сучасної Формули-2). Результати навряд можна назвати задовільними, майже постійно підводив болід, а от у кваліфікаціях усе виглядало дуже непогано, чого варті лише три поули в 1990-му.
Дебют у Формулі-1 за Бребем
Ключовим для майбутнього чемпіона світу став 1991 рік. Команда Сера Френка Вільямса Williams-Renault шукала надійного тест-пілота, а легендарне прізвище все ж було відомим у паддоку.
У ті часи тест-пілот – це тисячі кіл, сотні тисяч кілометрів, жодних звичних сучасному вболівальнику симуляторів тощо. Причому на боліді, який більшість фахівців вважають найкращим в історії – перше дітище Адріана Ньюї у британській команді – Williams FW14.
Адріан Ньюї і Патрік Хед високо оцінили роботу 31-річного тест-пілота.
Важливо розуміти, це було не манною небесною, а звичайною роботою.
Проте дебютував у Формулі- 1 Деймон Гілл за легендарний, але на той момент помираючий Бребем. У команді, за яку виступав його батько. 12 липня 1992 року 32-річному віці британець вперше взяв участь у "Королівських перегонах". Просто нагадаємо, Макс Ферстаппен дебютував у Формулі-1 в 17…
Цікавий факт: замінив син дворазового чемпіона в боліді Бребем останню на сьогодні дівчину в Формулі-1 Джованну Аматі.
"Якщо ти не можеш їхати на тому, на чому хочеш, треба їхати на тому, що дають", – сказав гонщик уже після завершення кар'єри, згадуючи свій дебют.
Того сезону Гілл ще двічі зумів кваліфікуватися в гонку. Власне то був останній сезон для легендарної британської стайні. У 1992-му Бребем зник назавжди.
Повний нуль
Британець залишився без команди, але не надовго. Найджел Менселл, оформивши вистраждане чемпіонство, вщент розсварився з Френком Вільямсом і поїхав за океан підкорювати Індікар. Причиною відходу "Британського Лева" стало запрошення на місце першого пілота Алена Проста. Менселл же на той час вдосталь "наївся" роллю другого пілота у Вільямсі.
Сер Френк міркував приблизно так: Прост легко забере титул, бо, по-перше, він "Професор", а по-друге, під його дупою самовоз, а хто там буде в іншому боліді – взагалі байдуже.
Отже, у 1993 році Гілл розпочинає сезон у чемпіонській команді, разом з триразовим (на той час) чемпіоном світу з Франції. Не треба зайвий раз говорити, що британця всерйоз не сприймав ніхто, особливо йому діставалося від рідних ЗМІ.
"Повний нуль" (відсилання на номер боліда), "Хлопчик для биття", "Нудний тип".
Переважна більшість сприймала Гілла як тимчасову опцію. Однак уже перший сезон у Вільямсі змінив свідомість буквально всіх. Гілл поїхав, і поїхав швидко. Так, він трохи поступався своєму легендарному напарнику, але деякі очевидці вважали, що просто так було треба команді.
Перший млинець виявився глевким. В ПАР Гілл не зміг фінішувати.
Початок сезону виявився непростим для всього Вільямса. Сенна на своєму коритові (Макларен-Форд) продовжував розмахувати чарівним посохом і забрав дві гонки з трьох. Про легендарний Гран-прі Європи на Доннінгтон Парку ми розказували окремо.
У подальшому все стало на свої (згідно з передсезонними прогнозами) місця. Прост переважно вигравав, Гілл боровся з Сенною за другі місця. Перша перемога для британця прийшла у другій частині сезону – на Гран-прі Угорщини. У Проста ще на прогрівочному колі заглох мотор і він стартував з останньої позиції. Гілл пролідирував усю гонку та привіз Патрезе, який фінішував другим, понад хвилину. Наступні два етапи (Спа та Монца) також виграв Гілл. Під кінець сезону знову активізувався Сенна та зміг стати другим у підсумковому протоколі чемпіонату. Гілл – третій.
Ще по ходу сезону 1993 року Ален Прост оголосив про завершення кар'єри. Злі язики в паддоку шепотіли, що надто прагматичний француз прекрасно розумів, що далі йому буде все важче проти куди молодших суперників.
Чорний вікенд в Імолі та неочікувана "заруба" з Шумахером
Здавалося б, ось вона роль першого пілота в чемпіонському боліді. Але ні. Напарником Гілла в сезоні 1994 стає інший триразовий чемпіон світу Айртон Сенна. На британця чекало чергове випробування.
І якщо Прост – це прагматизм, француз просто забрав те, що і мав, то Сенна – зовсім інший. Бразилець хотів домінувати завжди й скрізь. Йому було мало просто вигравати. Він хотів знищити всіх і на трасі, і поза нею. Для Сенни напарник – це першою чергою найзапекліший суперник, якого треба декласувати.
Проте життя, як ми знаємо, найкращий режисер.
У міжсезоння FIA заборонила електронні системи допомоги водію: активну підвіску, трекшн-контроль та ABS. Це зробило боліди дуже нервовими в управлінні. Едріан Ньюї (конструктор Williams) пізніше визнав, що їхня машина FW16 на початку сезону була аеродинамічно нестабільною.
Початок, та і весь сезон, вийшов нервовим, скандальним і…
Ще на Гран-прі Бразилії Айртон Сенна підозрював Бенеттон у махінаціях – використанні прихованого програмного забезпечення (Launch Control), бразильця непокоїв дивний звук з боліда німця. Це саме той випадок – коли ти розумієш, що тебе обманюють, а довести не можеш…
Перші два етапи виграв Міхаель Шумахер – Сенна двічі не зміг фінішувати. Гілл своєю чергою фінішував другим і шостим. Далі був "Чорний вікенд в Імолі".
У п'ятницю під час кваліфікації на швидкості близько 230 км/год влітає в стіну гонщик Джордана Рубенс Барікелло, у суботу – смертельна аварія трапилася з австрійцем Роландом Ратценбергером. А вже на початку гонки лідер Айртон Сенна на швидкості майже 300 км/год влітає у бетонну стіну в повороті Тамбурелло. Верхній важіль передньої підвіски пробив бразильцю шолом, що спричинило майже раптову смерть.
"Якось батько ввечері прийшов додому, понурий і мовчазний. У новинах по телевізору говорилося про смерть Джиммі Кларка. Мені тоді було 8 і я не розумів, що це все означає. Лише в 1994-му я відчував те, що майже 34 роки тому батько", – згадував Гілл-молодший.
Так чи інакше, Шумахер виграє 6 гонок з 7, і його відрив у заліку пілотів стає непристойно великим.
У дуже схожій ситуації 1968-го опинився Грем Гілл після загибелі Джиммі Кларка.
Здавалося б, сезон легко забере Шумахер. Але…
На Гран-прі Великої Британії сталася подія, яку важку пояснити й досі. Міхаель Шумахер вирішив обігнати Деймона Гілла на прогрівочному колі, далі – проігнорував чорний прапор і отримав дискваліфікацію на наступну гонку.
За два етапи, на Гран-прі Бельгії Шумахера дискваліфікують ще раз.
Лідера чемпіонату забанили за недотримання товщини дерев'яної планки на днищі боліда. Аж на три гонки. Британець на всі 100 скористався наданим шансом, виграв усі три заїзди без Шумахера і скоротив відставання в загальному заліку до мінімуму.
"Це була якась сутінкова зона керування... Я просто дозволив інстинктам керувати", – сказав британець в інтерв'ю F1 Racing про гонку в Сузуці (передостання в сезоні) 1994 року, яку він блискавично виграв у Шумахера.
Пізніше в автобіографії він додасть ще містичнішу деталь: що в той момент він подумки звертався до Айртона Сенни по допомогу і відчував себе не просто пілотом, а "спостерігачем чогось феноменального".
До фінальної гонки лідери чемпіонату підійшли з різницею в одне очко на користь Шумахера.
Сезон, який мав завершитись беззаперечною перемогою одного гонщика, пройшов під диктовку іншого, а все вирішила Аделаїда.
"Чемпіонська" помилка в Аделаїді
Ще під час кваліфікації ледь не сплутав усі карти… Найджел Менселл. Так, Френк Вільямс повернув свого ексчемпіона з-за океану за 8 млн доларів. "Біг Найдж" виборов поул. Шумахер і Гілл стартували з другої і третьої позиції відповідно.
"Британський Лев" у притаманному лише йому стилі прогавив старт і лідери сезону очолили пелотон. Німець лідирував, британець постійно насідав (перевага не перевищувала понад 1,5 сек).
Аж до 36 кола.
Міхаель Шумахер таки помилився. Болід німця ледь-ледь торкається відбійника – втрачений дорогоцінний темп. Гілл, який одразу ж намагається обійти суперника, той зачиняє хвіртку – зіткнення. Болід Шумахера ледь не перевернувся і опинився на гравії. Для нього гонка завершена. Гілл стає лідером. Саме в цей час телеглядачі по всьому світу бачать з екранів зосередженого Френка Вільямса.
І не лише його. Того дня мільйоні уболівальників побачили не "сонячного хлопчика", а підступного хижака, який щойно здійснив напад на свого головного суперника, але промахнувся…
Невже це перемога?! Британцю достатньо набрати 2 очки.
Гілл їде в бокси, як тоді здавалося, на плановий піт-стоп. Увесь світ в очікуванні, болід Гілла уже пів хвилини в боксах… Через мить шок – британець не може продовжити гонку – пошкоджений елемент підвіски (верхній важіль передньої підвіски (wishbone) на лівому колесі…
Трагічна іронія долі – цей самий важіль передньої підвіски кількома місяцями раніше пробив шолом Айртона Сенни, що й спричинило пошкодження кори головного мозку та майже миттєву смерть бразильця.
Ось де він досвід, точніше – його відсутність. Деймон Гілл міг спокійно обійти Міхаеля Шумахера буквально в наступному повороті, але поспішив, погарячкував. Холоднокровний британець піддався емоціям у ключовий момент.
Так чи інакше, Міхаель Шумахер уперше стає чемпіоном світу Формули-1. Гонку ж виграв 40-річний Найджел Менселл, принісши таким чином Вільямсу Кубок конструкторів.
Проблема зросту та "третьої" ноги
Наступний сезон видався для Деймона ще важчим. На початку сезону знову проблеми з болідом, цього разу з підвіскою. Домінування Шумахера та друге чемпіонство для німецького гонщика.
"Протистояння з Шумахером виходило далеко за межі траси, а я не хотів опускатися до з'ясування стосунків, не хотів перетворювати Ф1 на бокс".
У 1995-му якнайкраще проявилася проблема стартів Гілла. Але цьому є цілком раціональне пояснення. Справа в тім, що британець був представником старої школи і використовував педаль зчеплення, у той час як інші робили це "пелюстками" на рулі. Додамо до цього аномальний, на той час, зріст (183 см) і маємо, що у тісному боліді без "третьої" ноги британець і програвав старт.
Перший син
У сезоні 1996 року Шумахер починає свій шлях у Феррарі, а напарником Гілла стає молодий і нахабний чемпіон Індікар Жак Вільнев. Канадець на 10 років молодший за британця, надзвичайно швидкий та амбітний.
Наш герой потужно починає новий сезон. Здобуває три поспіль перемоги, здається, боротьби не буде, навіть попри два сходи британця в Монако та Хересі.
Після 9 етапів у Гілла – 63 очки, у Вільнева – 39. Ні, омріяного чемпіонства просто так ніхто не подарує. Ще два сходи і за два етапи до завершення чемпіонату у британця – 81 бал, у канадця – 67. У Португалії Гілл другий, після Вільнева.
Перед останньою гонкою сезону в Японії розрив усього 9 очок. Дворазовому віцечемпіону достатньо фінішувати 6-м, Вільнева влаштує лише перемога та місце нижче 6-го британця. Попри очікування та величезну напругу, боротьби не вийшло. Канадець виграв поул, але провалив старт, відкотившись аж на 6 місце, а на 37-му колі на його Вільямсі відлетіло колесо.
Деймон Гілл – чемпіон світу! Хто міг повірити в це ще 3 роки тому? Напевне, лише божевільні…
"Єдине, про що я шкодував у Сузуці, коли перетнув фінішну лінію, це те, що його (батька) не було поруч, щоб це побачити. Я сподіваюся, він би мною пишався", – написав Гілл в автобіографії.
Цікаво, що чемпіонат 1996-го року став останнім для атмосферних двигунів V10 об'ємом 3 л. Так, ті самі, за ревом яких сумують олдскульні фанати.
Дивакуватий Френк
Проте він став і переломним для нашого героя – ще в розпал сезону було оголошено, що Френк Вільямс не збирається продовжувати співпрацю з Гіллом. Дивні рішення, які до цього часу неможливо пояснити здоровим глуздом, були ледь не фірмовим стилем Сера Френка. Про них ми якось розповімо в окремому матеріалові.
"Мені здавалося, що вони мене не підтримують, але насправді їм було байдуже до особистостей – вони просто хотіли, щоб їхня машина була першою", – сказав британець у 2018 році в подкасті Beyond The Grid.
Майже 37-річний новоспечений чемпіон світу підписує контракт з аутсайдером Ерроуз.
Диво при Будапешті
Боротьба йшла переважно не з суперниками, а зі власним авто. У першій гонці 1997-го Гілл не стартував взагалі, наступні 5 етапів – сходить з дистанції. Ближче до літа механіки команди все ж змогли покращити машину, принаймні Гілл з 11-ти гонок зміг фінішувати в 9-ти. Іноді навіть в очках.
А іноді…
Угорщина-1997 увійшла в історію, як одна із найбільш драматичних за всі часи. А наш герой зробив те, що цілком можна назвати дивом.
Гілл на своєму Ерроузі з двигунами Yamaha та шинами Bridgestone кваліфікується третім. Позаду Шумахера та Вільнева – головних претендентів на чемпіонський титул.
Саме в шинах і приховувалось оте неможливе від британського чемпіона. Японці зуміли підготувати резину, яка гарно почувалася у спеку. На старті Деймон обганяє Вільнева і починає тиснути на Шумахера. А на 11-му колі британець чисто обходить німця. Ще раз: Гілл на Ерроузі обганяє Шумахера на Феррарі і починає швидко відриватися.
За 3 кола до фінішу на боліді Гілла стався фатальний збій – зламалася гідравлічна шайба, коробку передач заклинило на 3-й швидкості. Британець починає втрачати темп, але намагається вижимати максимум. На останньому колі Жак Вільнев, єдиний, хто міг більш-менш тримати темп лідера, проходить Гілла. Перша перемога в історії британської команди була так близько…
Канадець виграв, а поряд з ним на подіумі тріумфував Деймон Гілл, який зумів таки дотягнути свій болід другим.
Завершальний акорд під керівництвом друга
Два наступні й останні для себе сезони Гілл пілотує Джордан. У 1998-му його напарником стає Ральф Шумахер, з яким вони зуміли підійняти команду на 4 місце в Кубку Конструкторів.
Саме того сезону дітище Едді Джордана здобуло свою першу перемогу в чемпіонаті Формули-1. У прекрасному стилі її приніс… Деймон Гілл. Британець стартував з 3-ї позиції, однак у дощову погоду зумів перемогти Макларени Мікі Гаккінена та Девіда Култхарда.
Ще у 1998-му було помітно, що Гілл втратив мотивацію, щось зламалося всередині британця. Він перестав отримувати задоволення від процесу.
У 1999-му Деймон навіть збирався завершити кар'єру посеред чемпіонату.
Після Гран-прі Великої Британії 1999 Гілл хотів піти негайно, не чекаючи кінця сезону. Едді Джордан переконав його залишитися, щоб не руйнувати контракти зі спонсорами (чемпіон світу дуже дорого обходився команді), але пізніше Едді визнав, що це було помилкою: "Краще було б відпустити його тоді, бо він уже просто відбував номер".
Він все таки доїде той чемпіонат до кінця, разом з Френтценом принесе команді 3 місце в КК, після чого залишить Формулу-1…
Головна перемога
"У мене є дружина, четверо дітей і чудовий дім в Ірландії... По-справжньому я відпочиваю лише в колі сім'ї. Для мене як для людини і гонщика це дуже важливо", – говорить Гілл.
Ще у 1981 році Деймон Гілл познайомився зі своєю дружиною Джорджією. У 1988-му пара одружилася, а через рік у них народився первісток – Олівер. У рік з невеликим лікарі діагностують у хлопчика синдром Дауна.
"Я ніколи не любила його більше, ніж у той день. Він прийняв це з такою гідністю та спокоєм, що це стало для нас обох точкою опори", – згадувала Джорджія в документальному фільмі на Sky Sports.
Подружжя Гіллів з честю переживуть той момент, народять ще трьох абсолютно здорових дітей і по цей день будуть разом.
"Джорджія – єдина у світі людина, яка пройшла зі мною увесь шлях, і яка вірила в мене завжди", – скаже Деймон.
А Едді Джордан промовить своє легендарне:
"Джорджія – твоя головна перемога в житті, братан!"
***
Після завершення кар'єри чемпіон світу 1996 року писав колонки для журналу F1 Racing, заснував компанію, яка займалася лізингом автомобілей, був (2006 – 2011) президентом престижного британського автоспортивного клубу BRDC.
Іноді Гілла можна побачити в гоночних шоу, він часто виступає експертом на британському телебаченні та веде свій подкаст…
Він час від часу доєднувався до групи Едді Джордана "The Eddie Jordan Band" як гітарист.
Післямова
Напевне, Деймон Гілл у головах мільйонів шанувальників Формули-1 не став легендарним чемпіоном, але він точно показав приклад. Приклад того, як не маючи видатного таланту, можна досягнути успіху й стати чемпіоном світу, дебютувавши лише в 32 роки.
Деймон Гілл став першим сином чемпіона світу, який зумів повторити успіх свого батька. Він залишився в історії Формули-1 як справжній джентльмен.
Він увійшов в історію як той, хто вперше сів за кермо гоночного авто в 23 роки, як той, хто дебютував у Формулі-1 у 32 та переміг Шумахера!
Рівно за 20 років його досягнення зміг повторити Ніко Росберг, але то зовсім інша історія…