Стародубцева: Зараз можу ставити в пріоритет не очки чи гроші, а себе і свій теніс
Мабуть, кращого вступу до інтерв'ю з Юлією Стародубцевою, ніж слова 5 ракетки світу Джессіки Пегули після фіналу турніру WTA 500 у Чарльстоні, не знайти.
Американка у своїй промові просила звернути увагу на шлях українки в професійному турі, який розпочався з краудфандингу.
Здавалося, ще вчора вона боролася за перше очко у світовому рейтингу, а зараз – 53 ракетка світу з фіналом "п'ятисотки" в активі. До Стародубцевої подібної висоти діставалися лише п'ять українок.
Чемпіон поспілкувався з українською тенісисткою про переїзд до Барселони, успіх у Чарльстоні та роботою з тренером Еріком Хехтманом.
– Юліє, ти обрала новою базою столицю Каталонії. Чому Барселона?
– Комфортні умови для тренувального процесу. Тут завжди тепло. Ми знайшли затишне місце для тренувань. Плюс друзі поруч.
– Припускаю, що це не короткострокове базування?
– Попередньо – на рік, але є ймовірність, що затримаємося довше.
– Ми розмовляємо через кілька днів після історичного для тебе фіналу в Чарльстоні. Повністю усвідомила, що сталося?
– Багато часу для цього мені не знадобилося. Мій теніс завжди був зі мною, але в голові не складалася цілісна картинка, як я маю діяти. Не знала, як і в який момент його показувати. І в останні тижні я спростила свою гру. Додала агресії, не втрачаючи ментального фокусу.
– Поясни, що означає "спростила"?
– От граєш із кимось і думаєш: вона не любить грати зліва – треба туди тиснути. Або не любить слайси – значить, треба її ними закидати. О, їй не подобається висока точка удару – треба витиснути з цього максимум.
Водночас я забувала про себе, думала тільки про суперницю. Так от спрощення – це зменшення уваги до суперниці й збільшення до власного завдання. А завдання – грати агресивно. Після матчу я себе запитую: вийшло? Яку оцінку ставити? 9 із 10? О, тоді нормально – йдемо далі.
– Апетит у Чарльстоні приходив під час гри?
– Я б сказала, що він був на максимумі ще до початку змагань. Дуже хотіла добре показати себе на всій серії американських турнірів. І, як не дивно, великі турніри приносять мені великі результати.
– І як ти поясниш цей парадокс? Адже зазвичай починають із 250, а ти одразу з фіналу 500.
– Мабуть, у моєму відчутті конкретного турніру. Є такі, де ти одразу ментально відчуваєш себе як у теплій ванні. А якщо ще й тренер влучає з важливими зауваженнями – все складається. Рівень турніру теж дає про себе знати.
Не можна сказати, що на "маленьких" турнірах у мене менше бажання добре виступити. Просто на великих адреналін штовхає сильніше. У мене така натура – великий стадіон на мене діє по-особливому. Можливо, варто це змінити. Хоча навіщо? Я ж планую в майбутньому грати тільки на великих стадіонах (сміється).
– У тебе зірковий новий тренер – Ерік Хехтман. Він працював із Вінус і Сереною Вільямс. З якого часу ви співпрацюєте?
– Перша наша спроба припала на турнір у Маямі. І нам було легко почати звідти, бо він там живе.
– Як ти на нього вийшла?
– Через свого агента. Була ідея – додати досвідчену людину в команду, щоб подивилася на мене свіжим поглядом.
– Твій хлопець залишається твоїм тренером. А як окреслити стосунки з ван Харпеном?
– Передусім скажу, що ван Харпен – великий тренер із великої літери. Наші стосунки не вкладалися в жорсткі рамки. Тобто чітких термінів чи меж не було. Я запрошувала його на деякі турніри і вдячна, що він приїжджав.
– Твій прорив до підніжжя топ-50 передбачає появу у команді фізіо на постійній основі. Наскільки це реально в сьогоднішніх умовах?
– У моєму випадку – складно. Мій фізіо живе і працює в Австралії. Люди там добре заробляють, і мені складно возити його на турніри. Він виходить найдорожчим фізіо в WTA-турі: перельоти плюс фінансовий інтерес, який має компенсувати його відсутність на основній роботі перед клієнтами. Навіть для 53 позиції це непідйомно. Треба бути в районі топ-20.
– Кажуть, таких спеціалістів одиниці.
– Так і є. Мені з ним дуже пощастило. Я возила його в Абу-Дабі та Дубай – майже пішла в мінус. Ось така дилема: дуже хочу його в команді, але поки складно на постійній основі.
– У Чарльстоні ти заробила найбільші призові. Побалувала себе?
– Хм, мені здавалося, що вихід у третє коло Ролан Гаррос був рекордним у цьому плані. Побалувати себе? Поки не встигла. Розбираючи сумки в Барселоні, думали найближчим часом пройтися по магазинах. Якісь спонтанні покупки або окремі речі з розряду "от зароблю і обов'язково куплю ось це чи ось це" – такого немає.
Лише один раз було щось подібне. Після Вімблдона купила собі гарну сумку. А так, у мене навіть на думці такого немає. У цьому плані в мене немає слабкостей, мені особливо нічого не потрібно. Це ж у якійсь мірі добре, хіба ні?
– Звісно, добре. Бачив у тебе в інстаграмі натяк не на балування, а на мрію – будинок в Австралії.
– О, так! Дуже хочеться, але купівля будинку в Сіднеї – дуже серйозна затія. Причому якщо вже купувати, то на березі океану.
– Ми, здається, знайшли ще одну причину твоїх якісних виступів на великих турнірах.
– Точно. З мене якраз тренер сміявся, що як тільки відчутно підвищили призові, ти одразу у фінал зайшла.
– Якось відзначали?
– Після фіналу пішли з Пірсом (хлопець та тренер Юлії, – прим.) у бар. Пили сангрію.
– Я обережно спитаю про твоє ставлення до алкоголю.
– Усе нормально – можна не обережничати. Я ж пройшла американський коледж (сміється). Усі, мабуть, дивилися молодіжні комедії 2000-х? Звісно, до пікових точок, як у фільмах, не доходило, але свою порцію веселощів я забирала.
Будучи зараз професіоналкою, підхід до цього в мене відповідний. Якщо три або чотири вихідних поспіль – можу собі щось дозволити, але все залежить від настрою. Гострого бажання не виникає.
– Кажуть, що пиво взагалі корисне.
– Я теж так усім кажу (сміється). Зараз абсолютно серйозно, без загравань словами – мені одного бокала більш ніж достатньо. Більше мені просто не потрібно.
– Ти в приголомшливій фізичній формі. І не тільки зараз, а останні три сезони, коли ти на видноті. У тебе є в програмі підготовки якісь показові вправи?
– У тенісі важлива вибухова швидкість, тому роблю спринти й прискорення. Біжиш до однієї фішки, потім в інший бік – до іншої. Забула, як правильно сказати. Ем… Човниковий біг? При цьому – я його терпіти не можу. У передсезонці роблю спринти на довшій дистанції. Наприклад, десять разів по 100 метрів – убивча історія.
– Відчула до себе більше уваги під час і після Чарльстона?
– Відчула. В інстаграмі додалося одразу дві тисячі підписників. Хоча й до фіналу їх було не так багато – 11 тисяч.
– Як ти поставилася до слів Джессіки Пегули на твою адресу під час фінальної промови в Чарльстоні?
– Безумовно, приємно. Пегула – топгравчиня, і для неї важлива популяризація спорту. Вона думає не лише про себе в цьому плані, а про жіночий теніс загалом. Розуміє, що людям потрібно знати й про інших тенісисток. Мені взагалі здається, що WTA недостатньо просуває інших учасниць Туру. Постійно бачимо лише трьох дівчат, яких по-справжньому крутять.
– Обережно, ми виходимо на тонкий лід із критикою на адресу WTA.
– Нічого страшного в цьому не бачу. Я знаю, що WTA старається. До того ж я особисто знайома з людьми, які там працюють. Тим не менш, я не поділяю їхню позицію щодо просування окремих гравчинь. Я вважаю себе не такою нудною, щоб обходити мене увагою.
І таких дівчат, яких можна і часом потрібно підсвітити, – багато. Так, є ті, хто не любить, коли їх часто постять або запрошують на активності. Комусь узагалі байдуже.
– Тобто це питання трохи ширше за своїм значенням, ніж здається?
– Щоб бути правильно зрозумілою, для мене це не першочергова річ, але така опція має бути. Люди повинні бачити нові обличчя, а для когось упізнаваність може відкрити нові двері, які були закриті. І можуть такими залишатися назавжди. Наприклад, перші пости про мене з'явилися лише після успішного чвертьфіналу. У коментарях питали: хто така Юлія Стародубцева? Чому ми раніше про неї нічого не чули...
От зараз ще раз прокручую, що сказала. Не хочу, щоб це виглядало так, ніби мої слова українською прозвучали зухвало в бік WTA або організаторів турніру в Чарльстоні. Є переживання, що якщо хтось перекладе англійською лише частину думки, тобто вирве з контексту, це виглядатиме грубо з мого боку. Хоча це зовсім не так.
– І наостанок. Ти ризикувала опинитися на червоній лінії для потрапляння на Ролан Гаррос, вирушаючи, як ти кажеш, на "великі" турніри. Наскільки це було необхідно?
– Я записалася для підстраховки на турніри WTA 125 в Іспанії та Португалії. На щастя, у США все склалося успішно для мене, і я знялася з них, що значно полегшило мені переїзд до Барселони. Щодо необхідних очок для потрапляння до зони Grand Slam, ми намагаємося не те що не рахувати, а навіть не говорити на цю тему. На мій погляд, це неправильне мислення.
Граючи серію американських турнірів, я не думала про те, потраплю чи не потраплю до основної сітки Слема. Сьогодні я можу дозволити собі так думати, тому що зараз є можливість їздити на турніри. Можливо, рік тому я б могла замислюватися, адже доводиться не лише обирати стратегію, а й прораховувати фінансовий аспект. Я й зараз не розкидаюся грошима, але можу ставити в пріоритет не очки чи гроші, а себе і свій теніс.