Дар'я Снігур: На честь перемоги випили з татом португальського пива
Два тижні тому українська тенісистка Дар'я Снігур вперше для себе вийшла у півфінал турніру серії WTA 250 у Клуж-Напоці. Тоді Чемпіон привітав тенісистку і взяв у неї ексклюзивне інтерв'ю.
Після нетривалого відпочинку Дар'я привезла з Португалії найбільший трофей у кар'єрі – WTA 125. Тож знову з'явився вагомий привід набрати номер 23-річної киянки.
Журналіст Чемпіона Ігор Грачов зафіксував чергову важливу позначку в кар'єрі Снігур та дізнався, куди так поспішала наша сьогоднішня героїня в Оейраші, де на шляху до титулу не віддала жодного сету. Більше того – за десять партій суперниці не змогли взяти в неї більше трьох геймів.
– Дашо, у найсміливіших очікуваннях поїздка до Португалії планувалася під титул?
– Стараюся не думати в такому напрямку перед стартом турніру. Усе максимально просто – крок за кроком, від матчу до матчу. Але півфінал я б точно записала собі в приємний актив.
– Пробач, але під час турніру складалося враження, що ти запізнюєшся на побачення. Чим інакше пояснити розгроми в перших трьох колах — 6:1, 6:1, далі 6:2, 6:0 і 6:1, 6:0?
– Тим, що фізично була дуже добре готова. І ще – рішення пропустити попередній ігровий тиждень після півфіналу було виваженим. Не буду лукавити, перші три матчі далися легко, а от далі стало складніше.
– Сюзан Ламенс, а потім Вікторію Голубич ти обіграла з однаковим рахунком – 6:3, 6:3. Припускаю, що фінал став непростим випробуванням, хоч і швидким?
– Саме так. У цей момент і прокинулося чітке бажання забрати титул. Плюс, у пам'яті залишилася поразка від Вікторії у Варшаві минулого літа.
– Нетипові для тебе виходи до сітки – очевидний тактичний сюрприз.
– Так і планувалося. Суперниця для мене незручна: одноручний бекхенд, рваний ритм. Мені нічого не залишалося, як ризикувати й створювати Голубич проблеми. Так, як для себе, я справді досить часто виходила до сітки. Але головне приємне відкриття – високий відсоток успішних розіграшів у не найсильнішому моєму компоненті.
– Як так сталося, що після матчу ви зробили спільне селфі, де задоволеними виглядають і переможниця, і фіналістка?
– Вікторія першою підійшла й тепло мене привітала. Сказала: давай зробимо фото на пам'ять, адже це твій найбільший титул.
– Рідкісне явище, особливо в жіночому Турі. З ким із тенісисток у тебе настільки теплі стосунки?
– З моєю подругою Каміллою Бартоне, але ми зараз майже не перетинаємося. А ще – з Кеті Волинець і Джессікою Понше.
– З Кеті все зрозуміло – вона народилася в українській родині. А як ви подружилися з француженкою Понше?
– Познайомилася ближче на одному з турнірів. Вона постійно їздила з мамою, а я – з татом. Навіть після обміну перемогами в про-турі наші стосунки не похитнулися, залишившись у контурах закладеної дружби.
– Цей титул – уже 12-й у твоїй дорослій кар'єрі. Маєш традицію якось відзначати такі успіхи?
– Жодних традицій. Але після фіналу поїхали з татом у центр Лісабона. Оейраш – передмістя столиці, тож дорога зайняла максимум хвилин десять.
– Дозволила собі келих вина чи місцеву випічку?
– Звісно. Паштел-де-ната – це святий десерт у Португалії. І мені він подобається. Вино? Ем… Та я, як тато, більше люблю пиво. У такий момент – можна.
– Зараз ти на 115 сходинці світового рейтингу й підбираєшся до особистого рекорду (105). До Ролан Гаррос тобі вже не потрібно захищати жодного очка. На яких турнірах чекати тебе найближчим часом?
– Поки можу точно сказати, що планувала зіграти зв'язку двох "сімдесятп'яток" у Трнаві, але після успішного виступу в Португалії знялася з першої. А далі – буде видно. Не виключаю, що продовжу грати турніри ITF, щоб набрати очок і поборотися за пряме потрапляння на мейджор. Така стратегія має право на життя.
– Дашо, мені готуватися до наступного інтерв'ю за два тижні?
– Я не проти (сміється). Постараюся не зволікати з приводом.