Даяна Ястремська: Іноді з тренером може бути навіть гірше, ніж без нього
Після поразки від 13 ракетки світу Жасмін Паоліні (5:7, 3:6) Даяна Ястремська прийшла до медіацентру Ролан Гаррос практично одразу після матчу. Попри поразку, розмова з журналістом "Чемпіона" Ігорем Грачовим вийшла несподівано глибокою й місцями дуже відвертою.
– Даяно, непросто майже одразу після поразки починати інтерв'ю. Але є й беззаперечна перевага – можна зафіксувати найперші емоції.
– Прямо най-найперші? (усміхається)
– Можливо, ти ще перебуваєш у пошуку причини поразки. Поділишся?
– Причину я не шукаю. Вона й так очевидна, але це, мабуть, залишу при собі. Більшу частину першого сету рівень тенісу був доволі високим. Повівши 5:3, я нав'язала собі певну ідею. Паоліні програла два гейми через помилки справа, і я почала туди вантажити. Хотіла додати, затиснути її агресією, але в підсумку сама почала сипати невимушеними помилками. Що ж, треба ще глибше проаналізувати матч, зробити висновки й рухатися далі.
– У тебе були швидкі вильоти в Мадриді та Римі. Потім – титул на 125-тисячнику в Пармі. І зараз знову перше коло стало останнім. Як загалом оціниш свої стосунки з ґрунтом?
– Раніше я його не надто любила. Але, як не дивно, цього року, попри всі поразки, почувалася на ньому достатньо комфортно. У мене був хороший таймінг у русі. Ґрунт у Пармі дуже відрізнявся від того, що тут. Тут він значно швидший.
– Багато наших гравців це відзначають. Можливо, позначається спека, яка не спадає.
– До того ж він ще й слизький. Тому довелося трохи переадаптовуватися. Втім, на цьому ґрунтову сторінку сезону можна перегортати.
– До речі, у Пармі ти отримала wild card.
– Якщо чесно, після Рима я взагалі не планувала грати ще якийсь турнір. Хотіла одразу їхати до Парижа. Але потім поспілкувалася з командою, з Пем Шрайвер, яка допомагає мені від Yonex. Саме вона й порадила попросити wild card у Парму або Париж. Усе-таки грати матчі краще, ніж просто тренуватися.
– Отримати wild card – не найочевидніший процес. Чи там одразу відгукнулися?
– Ну, з Парижа мені, якщо чесно, довго не відповідали… Я написала і туди, і туди. А Парма вже наступного дня відповіла позитивно.
– Ми з тобою особисто бачимося раз на рік – саме тут. Давай коротко підсумуємо, як зараз виглядає твоя команда. Як би ти описала співпрацю з Пем Шрайвер?
– Із Пем я не працюю сам на сам. Разом зі своїм колегою вона залучена до проєкту Yonex – вони допомагають кільком гравцям бренду, зокрема й мені. На турнірах Grand Slam і всіх Мастерсах вони зазвичай присутні. У Мадриді був Нік, у Римі – Пем і Нік. До речі, Пем приїжджала до мене в Парму буквально на кілька днів.
І ще: вони не мають права сидіти в боксі гравця, якщо ти граєш проти тенісиста Yonex – щоб зберігати нейтральну позицію. Але загалом це дуже хороший досвід. Пем мені дуже подобається, як і її підхід. Однак працювати зі мною індивідуально вона не може.
– А ти їй пропонувала?
– Ні. Але вона сама говорила, що в Yonex є певні правила в межах цього проєкту, тому я навіть не стала це обговорювати.
– Бачив, на матчі була твоя мама. Як зараз виглядає твоя команда?
– Я рада, що мама приїхала до Парижа. Її давно не було на турнірах – ще з Дубая. Також зі мною мій лікар Ігор, він їздить зі мною вже третій рік. Він з Одеси, знає мене з шести років. Мій фітнес-тренер Давіде – ми працюємо разом із минулої передсезонки. І зараз у мене з'явився спаринг-партнер – Ілля Білобородько із Харкова. Він зі мною ще з турніру в Лінці.
– З Іллею ми колись перетиналися тут, у Парижі, на юніорському турнірі. Це було в рік, коли сюди приїжджав Андрій Медведєв як капітан збірної України. Пам'ятаю, у Іллі свого часу була серйозна підтримка, агент, хороші юніорські результати, Вімблдон. Він три сезони викликався до збірної й провів сім матчів. Але з 2025 року зник із радарів. Цікаво, як у вас зав'язалася співпраця?
– Одразу скажу: я взагалі не стежу за чоловічим тенісом (сміється). Ілля написав мені в інстаграм. Здається, цього року. Але на той момент у мене ще був інший спаринг-партнер, і я відповіла, що подумаю. Коли ми завершили співпрацю з поляком Войтеком, я вже сама написала Іллі й запитала, чи готовий він приєднатися.
– Підходимо до ключового питання цієї теми – головного тренера в тебе зараз немає?
– Головного тренера в мене немає з минулого року. Останній турнір із тренером був у Китаї. Тема тренера для мене дуже складна. Поки не бачу відповідної кандидатури. Є тренери, які самі пропонують співпрацю, але я не відчуваю, що це моє. А просто працювати з кимось довгостроково заради самого факту – не хочу.
– Я не дуже добре орієнтуюся в цій темі, але зазвичай у гравців твого рівня є агент або контракт із великим агентством. Як у тебе?
– Мій агент – Фредерік Ляграф. Ми почали працювати в січні минулого року, коли я підписала контракт із Octagon. Він пропонує мені різні варіанти. Але поки це не зовсім те, чого мені хотілося б. Тому наразі так.
– Те, що ти довгий час без тренера, може негативно позначитися на рейтингу. Все-таки їздити без тренера – непросто…
– Я вважаю, що рейтинг від тренера не залежить. Та й сама гра теж не завжди залежить від тренера. Більше того – іноді з тренером може бути навіть гірше, ніж без нього. Увесь китайський тур я тільки нервувала.
– У попереднього тренера були трохи інші пріоритети в роботі?
– Мені здається, зараз у багатьох пріоритети радше матеріальні, ніж людські. Дуже складно знайти хорошу людину. Тренер має вміти вибудувати тренувальний процес, відчути гравця й у потрібний момент підібрати правильні слова.
– Як довго ти готова залишатися без тренера, якщо не знайдеш відповідного?
– Я нікуди не поспішаю й чекатиму, поки прийде мій час.
– Попереду в тебе на Ролан Гаррос ще й пара. Вона допоможе змінити настрій перед переходом на траву?
– Звісно. Повеселимося! (сміється)
Ігор Грачов, спеціально для "Чемпіона" з Парижа