Від плати за участь у турнірі до багатомільйонних призових: фінансова еволюція Вімблдону
Якщо провести опитування серед людей, далеких від спорту, яке тенісне змагання найпершим спадає їм на думку, більшість відповідей буде про Вімблдон. Нічого дивного тут немає. Адже з цього передмістя Лондона розпочалася історія одного з найпопулярніших на сьогодні видів спорту.
Саме тут у 1877 році "Всеанглійський клуб лаун-тенісу і крокету" ухвалив рішення про проведення першого в історії лаун-тенісного чемпіонату. Звичайно, зараз, в інформаційну еру, коли турніри "Великого шолома" дивляться сотні мільйонів людей по всьому світу, а в тенісній індустрії крутяться шалені гроші, події півторастарічної давнини можуть здатися смішними та дивними. Проте без них не було б улюбленої гри багатьох.
Пропонуємо читачеві поринути разом із нами в історію культового тенісного змагання, звертаючи особливу увагу на фінансову складову Вімблдону. Адже завжди цікаво рахувати чужі гроші.
Перший Вімблдон
У липні вищезгаданого 1877 року відбувся перший в історії тенісний турнір, у якому взяли участь 22 учасники. Його організатори внесли серйозні зміни у початкові правила лаун-тенісу. Форма корту стала прямокутною (до того він звужувався ближче до сітки). Висота сітки почала зменшуватися (цей процес триватиме й надалі, до 1882 року).
Систему підрахунку очок приведено до сучасної класичної (раніше сети тривали до 15 очок, а перехід подачі здійснювався при втраті першого розіграшу гравцем, який подавав). Також було введено право на другу подачу, коли перша не влучала в корт.
Якщо правила тодішнього тенісу вже кардинально не відрізнялися від нинішніх, то фінансовий бік турніру зараз виглядає дуже дивним. Гравці мали заплатити за участь у ньому (!), причому чималу суму – 1 фунт та 1 шилінг (шилінг до 1971 р. дорівнював 1/20 фунта стерлінгів. – ред.). Для порівняння, глядачі за можливість подивитися на новітню забавку сплачували лише 1 шилінг. На фінальний матч прийшли аж 200 вболівальників.
Для переможців змагання були передбачені призи: "золотий" переможцю та "срібний" фіналісту. На першому Вімблдоні їх отримали, відповідно, Спенсер Гор та Вільям Маршалл. Вартість першого призу складала 12 гіней (гінея до 1971 р. дорівнювала 1,05 фунта стерлінгів. – ред.), другого – 7 гіней. Гравець, який посідав 3 місце, ставав володарем призу в 3 гінеї.
До 1881-го тенісисти, що посідали місця нижче третього (в різні роки – до п’ятого, шостого чи восьмого місця), отримували назад гроші, заплачені ними за участь у турнірі.
Зазначимо, що дохід організаторів від першого Вімблдонського турніру склав приблизно 10 фунтів стерлінгів. Ці гроші повинні були піти на купівлю нового кінного катка для вирівнювання ґрунту на ігрових майданчиках.
Від 19 сторіччя до Відкритої ери
Нова гра настільки швидко набирала популярність у Британії, що вже наступного, 1878 року, стартував чемпіонат Шотландії, а у 1879-му – Ірландії. У 1884-му на Вімблдоні за перемогу почали боротися жінки. Тоді ж розпочалися змагання пар та з’явилися перші іноземні учасники.
Розвивалася й інфраструктура. Так, наприклад, до середини 1880-х на центральному корті були встановлені постійні трибуни для глядачів.
Все це, звісно, призводило до зростання доходів організаторів змагань. У 1880-ті роки вони в середньому складали 500 фунтів за турнір. Локальне падіння інтересу британців до Вімблдону сталося лише в наступне десятиріччя. Справа навіть дійшла до того, що у 1895 році був зафіксований єдиний в історії збиток в розмірі 35 фунтів стерлінгів. Проте надалі доходи тільки зростали.
Так, наприклад, з 1922-го по 1939-й середньорічний прибуток від турніру складав близько 10000 фунтів. У період Другої світової війни змагання не проводилися. Як тільки настав мир, глядацький інтерес до тенісу поновився, спровокувавши стрімке зростання доходів від Вімблдону. До 70-х років минулого сторіччя вони наблизилися до суми у 80 тисяч фунтів за турнір.
Однак для гравців, на відміну від власників "Всеанглійського клубу лаун-тенісу і крокету", усе було далеко не так райдужно. Справа в тому, що у тенісі протягом багатьох років існував поділ на любителів, професіоналів та напівпрофесіоналів, які заробляли гроші, роз’їжджаючи світом з так званими тенісними турне.
У Вімблдонському турнірі мали право брати участь виключно любителі. Грошових винагород вони формально не отримували, що спричиняло відтік найкращих тенісистів у професійний спорт. Десь такий стан справ нагадував нинішню ситуацію у світовому боксі.
Щоб залишати найкращих тенісистів у любителях, організаторам доводилося йти на хитрощі. Наприклад, платити гравцям замість гонорарів суттєві "компенсації" вартості дороги, проживання, харчування й т.д. З’явився навіть термін "shamateurs", тобто, "фальшиві любителі".
Проте все змінилося у 1968 році.
Відкрита ера
Те, чого у боксі досі не сталося й не прогнозується в осяжному майбутньому, відбулося у тенісі 57 років тому. Асоціація лаун-тенісу Британії (LTA) зрівняла у правах любителів та професіоналів. Було оголошено, що Вімблдонський турнір 1968 року стане відкритим для усіх гравців, незалежно від їхнього статусу.
Приклад LTA наслідували інші провідні турніри. Цим було покладено початок так званої Відкритої ери сучасного тенісу, в якій усі гравці мають право виступати у будь-яких турнірах.
Зрозуміло, що від цього рішення виграли всі. Вболівальники отримали можливість спостерігати за грою найкращих тенісистів світу один проти одного.
Спортсмени нарешті змогли офіційно заробляти гроші своєю діяльністю. На Вімблдоні 1968 року загальна сума призових складала 26150 фунтів стерлінгів, з яких 2000 отримував чемпіон в одиночному розряді у чоловіків, а 750 – переможниця у жінок. Важливо, що гонорари мали усі тенісисти: ті, хто програвав у першому колі, заробляв, відповідно, 50 фунтів у чоловіків і 20 – у жінок. Про гендерну нерівність поговоримо трошки нижче.
Надалі призовий фонд Вімблдону швидко зростав. У 1975 році його загальний розмір складав 100 тисяч фунтів, у 1984-му – перетнув позначку у мільйон, а у 2005-му – у десять мільйонів. Нарешті, минулого року було розіграно вже рівно 50 мільйонів призових. На нинішньому, 138 за ліком турнірі, ця сума збільшилася ще на 7%, до 53,5 млн. Переможці одиночних розрядів отримають кругленьку суму – рівно по 3 мільйони фунтів.
Тут варто відзначити, що останніми роками виплати тенісистам, які залишили турнір у перших колах розіграшу, у відсотковому співвідношенні ростуть значно швидше, ніж призові в останніх раундах турніру.
Не мали шкоди й організатори змагань. З розвитком телебачення їхній прибуток почав зростати не менш швидко, ніж призовий фонд, через продаж прав на трансляції змагання. За останнє десятиріччя минулого століття "Всеанглійський клуб лаун-тенісу та крокету" заробив приблизно 250 млн фунтів.
А останні Вімблдонські турніри вже приносять організаторам понад 50 млн фунтів чистого прибутку кожен рік. Продаж прав на телетрансляції у 185 країн світу нині дають більшу частину валового доходу від змагання.
Традиції, традиції, традиції…
У порівнянні з іншими турнірами "Великого Шолома", Вімблдон весь просякнутий традиціями, що склалися десятиріччями. Та й хіба могло бути по-іншому у манірній Англії?
Мова не тільки про спеціальний білий дрескод, який давно увійшов до приказок та анекдотів. Висота трави на кортах має складати рівно 8 міліметрів, турнір розпочинається суворо за 6 тижнів до першого понеділка серпня.
Та що там висота трави! Головні ласощі Вімблдону – полуниця з вершками – мають подаватися на спеціальних прозорих тарілочках, і в кожній порції повинно бути винятково 10 ягідок! До речі, це хороший бізнес, адже за два тижні турніру глядачі з’їдають понад 20 тонн полуниці щорічно.
Якщо вже мова зайшла про бізнес, із традиціями тут теж все гаразд. Вімблдон є єдиним турніром "Великого Шолома", який не розміщує реклами безпосередньо на тенісних кортах. Натомість бренди укладають з організаторами довгострокові контракти на постачання товарів та послуг. Найдовше триває співпраця з постачальниками тенісних м’ячів – компанією "Slazenger" – з 1902 року!
А от ще одну традицію Вімблдону, що брала початок від старту Відкритої ери, було зламано. Як ми вже зазначали, починаючи з 1968 року, призові для чоловіків значно переважали виплати жінкам. Боротьбу з гендерною нерівністю очолила видатна тенісистка Біллі Джин Кінг, 12-разова переможниця мейджорів в одиночному розряді.
Вже у 1973 році організатори US Open дослухалися до видатної співвітчизниці та її прихильників і зрівняли призові для представників обох статей. З часом цей приклад наслідували Australian Open (2001) та Ролан Гаррос (2006). Вімблдон протримався ще рік після французького мейджора й у 2007-му теж запровадив рівноправ’я гонорарів.
Хоча, відверто кажучи, питання залишається дискусійним, адже чоловічі матчі на "Шоломах" граються до перемоги у трьох сетах, а жіночі – тільки у двох. Виходить, чоловіки проводять на корті в середньому більше часу, ніж жінки, отримуючи за це однакові призові. Певне невдоволення таким станом справ в інтерв’ю представників сильної статі періодично проскакує, проте наразі жодних змін у регламенті не планується.
Досягнення українців на Вімблдоні
Для наших співвітчизників Вімблдон є одним з найбільш успішних турнірів "Великого Шолома". В одиночному розряді найтитулованіша українська тенісистка Еліна Світоліна двічі доходила до півфіналу: у 2019 та 2023 роках.
Цікаво відзначити, що у першому випадку вона заробила 588 тисяч фунтів, а у другому – 600 тисяч. Тобто, за 4 роки гонорар півфіналіста Вімблдону зріс усього на 2%, при тому, що загальний призовий фонд за цей час став більшим на 17,6%. Зайве підтвердження того, що призові за перші кола змагання ростуть значно швидше за чеки вирішальних стадій.
Є в доробку українців і звитяга на британському мейджорі. Людмила Кіченок разом з хорватом Мате Павичем перемогли у 2023 році в міксті. Мікст не є дуже популярним видом змагальної програми, що видно й за цифрами призових. На двох Кіченок та Павич отримали "всього" 128 тисяч фунтів. Проте титул є титул.