Від "вічно четвертого" до "щасливого Слему": фінансова еволюція Australian Open
Відкритий чемпіонат Австралії з тенісу 2026 скоро стане історією. Залишилося зіграти вирішальні матчі у всіх розрядах, на жаль, до фіналу в жінок не зуміла дістатися українка Еліна Світоліна.
Зручний час для того, щоб згадати найвизначніші віхи в історії Australian Open за 120 років його проведення. Вже за традицією, звернемо особливу увагу на фінансову складову турніру, яка мала величезний вплив на розвиток і занепад змагання в різні роки.
Однак про все по порядку.
З чого все починалося
Загальновідомо, що теніс, або лаун-теніс, як він спочатку називався, був винайдений у Великій Британії у 1874 році. У 1877-му там відбувся перший у світовій історії тенісний турнір, який проводиться й понині – Вімблдон.
В той час Австралія була британською колонією, тож не дивно, що нова гра швидко почала завойовувати популярність на Зеленому континенті. Уже в 1975 році в Гобарті відкрився перший тенісний корт. Дебютний чемпіонат штату Вікторія був проведений у 1880-му й називався незвично для 2026-го: "Чемпіонат колонії Вікторія".
У наступні 15 років інші австралійські штати наслідували приклад Вікторії. До початку 20 століття активно проводилися міжштатові змагання.
У 1904 році шість австралійських державних асоціацій об'єдналися з керівним органом тенісу Нової Зеландії, заснувавши Асоціацію лаун-тенісу Австралазії. Новостворена організація вирішила, що один великий національний турнір допоможе популяризувати молоду гру, яка набирала визнання.
Вже у 1905-му вперше пройшов чемпіонат Австралазії. Він відбувався на крикетному полі мельбурнського Warehouseman's Cricket Ground, що було переобладнане заради такої події на трав'яний корт. У змаганні взяли участь 17 гравців з Австралії та Нової Зеландії, а переможцем став місцевий тенісист Родні Хіт, який у чотирьох сетах здолав співвітчизника Артура Кертіса. Спостерігали за перипетіями турніру близько 5000 глядачів.
За чемпіонство Хіт отримав приз у 50 гіней (гінея до 1971 р. дорівнювала 1,05 фунта стерлінгів. – ред.) – дуже солідні на той момент гроші.
Цікаво, що жінки у 1905-му теж виявляли між собою найкращу майстриню гри в теніс. Однак вони змагалися в рамках чемпіонату штату Вікторія.
Як бачимо, серед усіх турнірів серії Grand Slam Australian Open є наймолодшим. Вімблдон, Ролан Гаррос та US Open беруть свій початок з 19 століття.
Вічно четвертий Слем
Все у тому ж 1905 році об'єднана команда Австралії та Нової Зеландії вийшла у фінал Кубку Девіса (цей трофей було започатковано у 1900-му), де поступилася збірній США. А перший титул цього командного змагання австралазійці здобули у 1907-му.
Попри успіхи на міжнародній арені, головний тенісний турнір Зеленого континенту не міг стрімко розвиватися. Пов'язано це було найперше з місцем його проведення. Добиратися до Австралії на початку 20 сторіччя було довго та дорого. Тож здебільшого у змаганні брали участь місцеві тенісисти.
Чемпіонат Австралазії не мав постійного місця прописки й аж до 1972 року проводився в різних містах, причому не тільки Австралії. Двічі турнір завітав до Нової Зеландії: у 1906-му (Крайстчерч) та 1912-му (Гастінгс).
Доходило до курйозів. Наприклад, у 1909 році змагання відбувалося в зоопарку міста Перт. Кажуть, що тварини участі в матчах не брали.
В період Першої світової війни чемпіонат не проводився. Австралія воювала на боці Антанти і втратила в боях більше 60 тисяч осіб, серед яких були троє чемпіонів першості Австралазії. В той час титули та досягнення спортсменів не звільняли їх від необхідності служити в армії.
Лише у 1922-му, за 17 років після дебютного турніру, жінки офіційно вперше взяли участь у чемпіонаті Австралазії. Це був дійсно революційний час, адже в тому розіграші дебютували змагання юніорів. Дебютували не тільки в Австралії, а серед усіх чотирьох турнірів Grand Slam.
Як наслідок, у 1923 році міжнародна федерація лаун-тенісу (префікс "лаун" зникне з назви виду спорту аж у 1977-му) визнала чемпіонат Австралазії великим міжнародним змаганням поряд із турнірами у Великій Британії, США та Франції.
За 4 роки Нова Зеландія припинила свою участь в організації турніру, і він став називатися більш звично для нашого вуха – чемпіонат Австралії.
Зрозуміло, що левова частка учасників турніру все одно представляла країну-господарку. І навіть після Другої Світової війни (під час неї чемпіонат не проводився), коли розвиток авіації дозволив тенісистам відносно швидко подорожувати на Зелений континент, найкращі любителі (професіонали до 1968 року не мали права брати участь у Слемах) не особливо квапилися приїжджати.
Пов'язано це було з невеликим відносно решти трьох мейджорів призовим фондом, в рази меншим, ніж на інших. До того ж, чемпіонат Австралії часто проводився у грудні, а зустрічати Різдво далеко від своїх рідних хотіли далеко не всі тенісисти. Зараз ця причина виглядає дивною, але ми ведемо розмову про першу половину 20 сторіччя.
Якщо подивитися на перелік чемпіонів та фіналістів чемпіонату Австралії в той час, більше 90% представляють господарів змагань. Дуже рідко можна побачити представників Великої Британії, США і… все.
1960-ті роки стали золотим часом австралійського тенісу. Род Лейвер, Кен Розуолл, Рой Емерсон, Маргарет Корт вигравали турніри по всьому світу, а на їхній домашній турнір приїжджало дуже мало зірок.
І навіть настання Відкритої ери кардинально не змінило ситуацію.
У 1968 році асоціація лаун-тенісу Британії (LTA) зрівняла в правах любителів і професіоналів. Їхній приклад наслідували всі інші. Розпочався золотий вік тенісу.
Золотий де завгодно, тільки не на першості Австралії. Вона хоч і стала відкритою для всіх тенісистів, однак найкращі зарубіжні гравці здебільшого продовжували турнір ігнорувати.
Судіть самі.
У 1970 році чемпіон Australian Open у чоловічому одиночному розряді отримував 3400 австралійських доларів (на той час 1 австралійський долар дорівнював приблизно 0,85 американського), в жіночому – 700. Для порівняння, на US Open переможець у тому ж році забирав 20000 американських доларів, переможниця – 7500.
І це ще не все. Для того, щоб отримати жалюгідні призові в 30 доларів, на австралійському Слемі чоловікам потрібно було дійти до другого кола, а жінкам – до третього. Хто цього не зумів, міг вважати, що просто з'їздив у подорож через пів світу.
Чемпіонство 37-річного Кена Розуолла у 1972-му або 212 ракетки світу Марка Едмондсона у 1976-му яскраво показують рівень опозиції в той час.
Australian Open надовго залишився так званим "четвертим Слемом", малоцікавим для гравців не з Австралії.
Час розквіту
На початку 1980-х турнір ледь існував. Потрібні були кардинальні рішення, перш за все, в плані фінансів. Першою ластівкою стало збільшення призового фонду. В 1983 році організатори запропонували переможцю чоловічого одиночного розряду нечувану за мірками Australian Open суму в 600 тисяч доларів.
Лідери світового тенісу: Матс Віландер, Джон Макінрой та Іван Лендл нарешті завітали до Австралії. Останній тоді став чемпіоном.
По-справжньому революційним став переїзд турніру в 1988 році з невеликого тенісного клубу Койонг у Фліндерс-парк (з 1996-го – Мельбурн-парк).
Уряд штату Вікторія вклав 94 мільйони австралійських доларів у будівництво суперсучасного спортивного комплексу. Центральний корт, нині названий на честь Рода Лейвера, став першою в світі тенісною ареною з розсувним дахом.
Корти з трав'яним покриттям були замінені на зелений хард Rebound Ace, який згодом поступився місцем синьому покриттю Plexicushion.
І, звичайно, шаленими темпами став рости призовий фонд. У наступні 15 років гонорари на Australian Open поступово наближалися до цифр на інших мейджорах, поки у 2003-му не перевершили Вімблдон та Ролан Гаррос, досягнувши суми у 18,18 млн австралійських доларів.
Це був знаменний момент для турніру, який нарешті позбувся тавра "Четвертого Слема".
На цьому організатори не зупинилися. У новому тисячолітті Australian Open продовжив розвиватися. Уряд штату Вікторія запустив безпрецедентну програму модернізації інфраструктури турніру до 2046 року (!) з капіталовкладеннями майже у мільярд (!!!) австралійських доларів.
Видатний швейцарський тенісист Роджер Федерер, який перемагав у Мельбурні 6 разів і за цим показником у чоловіків поступається тільки Новаку Джоковичу (10), назвав Australian Open "Щасливим Слемом" через його унікальну атмосферу, сонячну погоду та прекрасну організацію змагань.
Наразі австралійський мейджор є єдиним з трьома головними кортами під розсувними дахами. Зважаючи на спекотне австралійське літо в січні, дуже важливий момент.
За три тижні змагань на тенісистів найвищого рівня приходять подивитися більш ніж 1,2 млн глядачів. Цифра, трохи вища, ніж на US Open, вдвічі переважає показники Вімблдона та Ролан Гаррос.
Тож не дивно, що доходи від продажі білетів на Australian Open не поступаються виручці від продажу прав на трансляцію змагання. Саме ці два джерела генерують близько 70% доходів від мейджору. А сумарний дохід цього року, за очікуваннями організаторів, має перевищити 600 млн австралійських доларів.
Штат Вікторія точно не прогадав із вкладенням свого мільярду.
Хороші гонорари отримують і спортсмени. 2026 року загальний призовий фонд Australian Open склав рекордні 111,5 млн австралійських доларів (на поточний момент 1 австралійський долар дорівнює 0,7 долара США). З початку нинішнього століття чоловікам та жінкам в Австралії виплачуються однакові призові.
Важливо, що організатори турніру намагаються дбати про тенісистів другого ешелону. За останні 10 років призові для переможців одиночних змагань збільшилися приблизно на 20% – до 4 млн 150 тисяч доларів. Невдахи першого кола зараз отримають майже вчетверо більше, ніж у 2016-му – 150 тисяч.
Це стабільна тенденція для всіх мейджорів, і в наш час не тільки представники топ-100 світового рейтингу за підсумками сезону можуть вийти в плюс за грошима.
Український слід на Australian Open
Представники України вперше взяли участь в австралійському мейджорі під прапором незалежної держави у 1992 році. Найкращих результатів наші тенісисти досягли у жіночому парному розряді.
У 2008-му родинний тандем сестер Альони та Катерини Бондаренко обіграв у фіналі в трьох сетах дует Вікторія Азаренка (Білорусь)/Шахар Пеер (Ізраїль) та став чемпіоном змагань. А зовсім нещодавно, два роки тому, Людмила Кіченок разом з латвійкою Альоною Остапенко дійшли до фіналу.
У 2024-му зафіксовано й донедавна найкращий результат українок в одиночці. Одеситка Даяна Ястремська тоді дісталася до півфіналу, де поступилася китайській спортсменці Чжен Ціньвень.
Буквально напередодні успіх Ястремської вдалося повторити її землячці, Еліні Світоліній. Досвідчена спортсменка впевнено виграла п'ять поспіль зустрічей, і лише у півфіналі не впоралася з лідеркою світового рейтингу з Білорусі Аріною Сабалєнкою.
Цікаво порівняти суми призових, які отримали наші тенісистки за вихід в одну й ту саму стадію змагань із різницею у два роки. Ястремська отримала чек на суму 990 тисяч австралійських доларів, а Світоліна – 1 мільйон 250 тисяч. Легко порахувати, що різниця трохи більша за 25%.
Наостанок згадаємо перемогу 14-річної Марти Костюк на юніорському Australian Open у 2017-му. Жодних призових юніорам на турнірах Grand Slam не виплачується, зате гра Марти настільки полюбилася місцевим уболівальникам, що на Зеленому континенті й понині є фанклуби нашої тенісистки, а сама Костюк завжди відзначає Австралію як найприємніше для себе місце виступів.
