Хто найкращий в українському спорті в історії нашої незалежності й чому в рейтингу немає Бубки та Клочкової
Останні дні ми з колегами з редакції Чемпіона довго дискутували, обираючи 33 найкращих українських спортсменів за 33 роки нашої незалежності. Найбільш дискусійним було питання критеріїв. Віталій Кличко не виступав на жодній Олімпіаді, але кожен його чемпіонський бій протягом багатьох років дивилися мільйони українців. Рейтинги телетрансляцій поєдинків чинного мера Києва на Інтері були значно вище за рейтинги трансляцій збірної України з футболу, яку деякий час транслював цей же телеканал.
Як цей показник можна порівняти з олімпійським золотом в стендовій стрільбі одесита Миколи Мільчева, який у Сіднеї-2000 встановив унікальний олімпійський рекорд, набравши 150 очок зі 150 можливих? Або з олімпійським чемпіоном Пекіна-2008, харків’янином Віктором Рубаном, який переміг в індивідуальних змаганнях зі стрільби з лука, де традиційно домінують азійські спортсмени?
Або як нам оцінювати 4-разову олімпійську чемпіонку Яну Клочкову, яка впродовж усієї повномасштабної війни мешкає в тимчасово окупованому Криму, хоча, напевно, мала достатньо можливостей для того, щоб переїхати до Європи або в США, де вже давно проживає її рідна сестра? Як оцінювати Сергія Бубку, який половину активної кар'єри представляв СРСР, а на початку війни боягузливою поведінкою відвернув від себе більшість українців?
Щодо Клочкової та Бубки ми знайшли спільний консенсус, що не включатимемо їх у рейтинг. Але спірних питань з цієї ж площини лишалося більше, ніж достатньо. Як нам оцінювати дворазового олімпійського чемпіона Василя Ломаченка, який, з одного боку, мав блискучу кар’єру в аматорському і професійному боксі, а з іншого, є міським божевільним та радикальним прихильником православної секти Московського патріархату? Як оцінювати першого в історії незалежної України літнього олімпійського чемпіона, уродженця Маріуполя В’ячеслава Олійника (греко-римська боротьба), який в останні роки запам’ятався лише відео, на якому влаштував бійку з поліціянтами?
З суто спортивних дискусій поставало питання, за якою шкалою оцінювати виграші українців на етапах Тур де Франс, телеаудиторія яких складає десятки мільйонів фанів, (але грандтур не дуже популярний в Україні). Нагадаю, свого часу жовтий біб переможців етапів на Великій петлі одягали Сергій Гончар та Ярослав Попович. Чи може це дорівнювати олімпійській медалі зі стрільби або стрибків на батуті, адже суспільний інтерес до етапу французького гранд-туру значно вище, ніж до всього олімпійського турніру за не найпопулярнішими спортивними дисциплінами? Як правильно оцінювати Василя Іванчука, який багато років перебував у світовій еліті шахів?
Або Андрія Медведєва, який входив до топ-5 найкращих тенісистів світу і на початку 90-х відмовився від привабливої пропозиції (росіяни пропонували киянину подарувати квартиру біля Кремля) отримати паспорт РФ і переїхати жити до Москви? Андрій, у якого тоді певною мірою зберігалося типове для майже всіх спортсменів початку 90-х радянське мислення, зізнався мені, що на рішення відмовити теперішньому ворогу вплинула розмова з його російськомовною мамою Світланою, яка сказала: "Сынок, не надо, мы — украинцы". На жаль, у багатьох українських футболістів, які тоді прийняли рішення виступати за збірну Росії, поруч не було таких мам.
Безумовно, складений редакцією Чемпіона рейтинг теж вийшов суб'єктивним. З 33 років нашої незалежності 23 я працюю у спортивній журналістиці. І моє сприйняття досягнень українських спортсменів, безумовно, відрізняється від цього ж рейтингу колег, які на 20 років молодші за мене. Але, на мій погляд, немає альтернативи найкращій події в історії нашої незалежності — яскравій перемозі Олександра Усика над Тайсоном Ф’юрі в травні цього року в Ер-Ріяді. До речі, за лічені місяці до цього Чемпіон повернувся до своєї Альма-Матер — холдингу Українська Правда — і це було моє перше відрядження від холдингу УП. Зараз це виглядає дещо символічно.
Ми завжди пишалися, що засновником Чемпіона є Георгій Гонгадзе. Це накладало на нас додаткову відповідальність. Зараз же, завдяки підтримці холдингу, наша ціль гранично проста — зайняти у своїй спортивній ніші ці ж позиції, які Українська Правда займає серед інших вітчизняних суспільно-політичних проєктів. І ми не зупинимося, поки не пройдемо цей непростий шлях.
Максим Розенко, спеціальний кореспондент Чемпіона