Усик: Ви не уявляєте, який я гад
Чемпіон світу в надважкій вазі за версіями WBA, WBO, WBC, IBO Олександр Усик відвідав боксерський турнір Олімпійських ігор 2024, а потім завітав в Український дім, де відповів на запитання журналістів.
— У вас тату, пов’язане з Олімпіадою, ви говорили у свій час, що для вас — це вершина, перемога на Олімпіаді, 2012 рік, Лондон, вся країна вперше гучно про вас дізналася. Це вершина чи нинішні перемоги ще вищі?
— Ні, для кожного українського спортсмена Олімпійські ігри є найвищою вершиною спортивного досягнення. Більше може бути лише дворазовий, триразовий олімпійський чемпіон. Профі — це вже 50 відсотків шоу, багато хто переважно більше робить шоу, а менше виконує свою роботу, і це погано. Якщо ти робиш круте шоу, а бокс "хромає", то прийдуть подивитися 2-3 рази. А якщо ти робиш і шоу, і показуєш результат — це круто.
Зараз для мене бокс залишається спортом, гроші мене не мотивують, а мотивує моя команда, робота. Слухайте, передусім взяти мою команду — це 12 людей, які 24/7 зі мною живуть. Окрім цього, у нас близько 80 чи 85 людей, які працюють на платформу Ready To Fight і на команду. Тобто всі ці люди задіяні для підготовки, один я нічого не зроблю, ніколи в житті, я навіть рукавички не одягну, ну одягну, але не зав’яжу. Так що команда — це неймовірно, я люблю свою команду.
— Це круто. Повертаючись туди, на Олімпіаду, ви тоді на весь світ, можна сказати, танцювали гопака. Це було класне поєднання боксу і того, що поза ним. Як давно ви востаннє танцювали гопака і чи думали це ще повторити?
— На тренуваннях робив. Все те, що я робив, не те, щоб була запланована акція, але я це готував. Для чого? Олімпійські ігри показують по всьому світу. Що ми робимо? Показуємо світу свою культуру, ми повинні її показувати, бо вона йде на задньому плані. Молодь народжується нова, батьки не так сильно доносять їм свою культуру, менше розказують за предків, але ми повинні це знати, це повинно бути на високому рівні, про це повинні говорити. Бо це наша історія, ми звідти вийшли, якщо б не було їх — не було б нас. Спочатку це був гопак, потім були веселощі, радість, стрибки. Я коли стрибнув на коліна, хлопці запитували, чи все нормально з колінами, я відповідав, що так.
— Перед тим, як їхати на Олімпіаду, ви у своєму Instagram написали, що їдете із особливою місією, що бокс може зникнути з програми ОІ. Мене дивує, що у програмі присутній скейтбординг, брейкінг, серфінг, спортивне скелелазіння, а бокс може зникнути. От як ви, як людина, яка є уособленням сучасного боксу, уявляєте Олімпіаду без боксу?
— Це неможливо, тому що бокс — це один із перших видів, який з’явився на ОІ, кулачні бійки були, а потім це переросло у бокс. Я розумію, що відбувається, бо прогнила система IBA, яка робить те, що хоче і по своєму плану вони рухаються. У них немає міжнародного плану для всього світу розвитку боксу і ми не можемо з моєю командою допустити, щоб цей неймовірний вид спорту зник з ОІ. Бо я вважаю, що у нас дійсно боксерська держава, у нас велика історія боксу, ми не можемо просто взяти й так втратити медалі. У нас зараз є занепад українського боксу, бо в країні війна, але ми повинні все одно рухатися. Допоки ми дихаємо, ми повинні рухатися і щось робити.
— Яким чином ви можете вплинути, щоб бокс залишився у програмі Олімпійських ігор? Ви уже спілкувалися з кимось на цю тему?
— Ми будемо спілкуватися з містером Бахом, це необхідно. Повинна бути спортивна реформа в боксі — і в Україні, і у світі. Бо те, що відбувається зараз, рано чи пізно може завершитися. А люди, які у Національному міжнародному комітеті у світі, вони просто дивляться на це і можуть втомитися, бо вони скажуть: "Навіщо вичищати цей бруд, якщо ми можемо працювати чисто?" Мені здається, все повинно бути максимально професійно і, щоб не було якихось заангажованих президентів, які будуть працювати у своєму напрямку. Працюй в напрямку розвитку світового боксу.
— Знаю, що ви та ваша команда зустрічалися із міжнародними організаціями, говорили, що плануєте певні інновації для боксу. Які ваші ідеї, що можна змінити, щоб цей вид спорту покращити, зробити цікавішим та залучити більшу аудиторію?
— Я більше скажу, я не можу все сказати, але більше скажу. У нас з моєю великою командою Ready To Fight є рішення, яке ми можемо запропонувати. Буде це цікаво їм чи ні, але у нас вже є рішення, по якому працюємо ми та моя команда.
— Як еволюціонує бокс, ви всередині, але водночас бачите, що відбувається, як він змінюється зараз?
— Він більше цифровим стає, легше знаходити талановитих спортсменів, які не мають можливостей, коштів. Можливо, вони мають якихось хитрих менеджерів чи помічників, як ми знаємо, якщо ти не читаєш контракт і в тебе немає людей, які тобі допоможуть, то ти будеш вічним рабом цього договору. У нас є, на мою думку, рішення, як зробити так, щоб бокс вийшов на новий рівень і зростав ще більше.
— Це так цікаво, бо ви зараз на самому олімпі, але все одно хочете його змінити. Навіть ви говорите про ці контракти, вас би мало все влаштовувати.
— Ну це знаєте, як моя хата з краю — нічого не знаю. У мене все офігенно, а інші гуляйте. Це не цікаво, егоїстично навіть. Хочеться щось зробити, щоб через 40 років якийсь хлопчик, який ще не народився, виграв олімпійське золото з допомогою платформи Ready To Fight. Це неймовірна тема, бо через 40 років він буде говорити, що це придумала команда Усика. Я ще раз повторю, мене немає одного, це просто моє обличчя, бо мене часто показують по телевізорі, ну і мені вдалося виграти ОІ і в боксі трохи по профі. Тут не тільки система боксу кульгає, а повністю спорту, тому що у нас, на превеликий жаль, тягнеться велика впливовість радянського союзу. Тобто тренери, яким уже там під 60 років — це люди з досвідом, які виховали чемпіонів, але вони не хочуть зростати далі. Ми колись дивувалися таким додаткам, як Дія, типу "що це?", а зараз ми все дуже швидко робимо. Так само буде із Ready To Fight.
— У нас, на жаль, досі немає олімпійських медале, зрозуміло, що це лише початок. У нас найменша кількість спортсменів, яка представлена за всю історію. Нам потрібно щось глоюально змінювати? Я розумію, що є фактор війни, багато хто на фронті, багато загинуло, поранені, але у нас велика кількість населення, не кожна країна Європи має стільки.
— Потрібно масштабувати спорт та робити його максимально відомим. Я зараз кажу не лише за свій вид спорту, а й за всі. Нам потрібно подивитися, які види спорту приносять нам найбільше нагород. А також звернути увагу на ті види спорту, які не приносять медалі. Просто глянути математику. Можна працювати, треба працювати. Оскар Де Ла Хойя колись казав: "Дуже складно прокидатися о 5-й ранку в піжамі, яка із шовку".
Я вам скажу, що мені також не дуже подобається прокидатися о 4:45 на тренування. Деякі люди кажуть: "Ну в тебе вже є", я відповідаю: «І що? Треба залишитися і нічого не робити, якщо все є?" Але я встаю, йду тренуватися, бо я знаю, що всі встають. Я тренуюся, вони спостерігать за мною. Я більше скажу, важче стояти та дивитися, ніж тренуватися, я перевіряв.
— Для вас мотивація, щоб завести всю команду?
— Ну так, намагаюся. Хтось мене веде вперед. Потрібна реформа спорту, без образ, але нам не можна використовувати речі, які ми використовували 20 чи 40 років тому. Вони працюють, але вони повинні краще працювати. Якщо сьогодні ми забороняємо своїм дітям сидіти в телефонах, ми позбавляємо їх тієї атмосфери, яку вони отримують із друзями, ми тоді не в полі того. Батьки повинні зробити так, щоб він пів години посидів у телефоні, пів години почитав, гарна альтернатива. У мене так працює.
— Чи готові ви бути тим льодоколом, який буде рухати цю систему вперед?
— А хто крім нас? Виходить, що готовий. Треба робити, допомагати. Якщо ми всі будемо чекати, що хтось допоможе чи щось нам дасть, знаєте, що нам можуть дати? Ну попити зможуть дати, а отак просто ні, це потрібно робити. Я думаю, що ми з тією зграєю, яку я маю, можемо трохи кіпішнути. Комусь це не сподобається, але ми працюємо на країну.
— Ви вже зустрічалися з деякими нашими олімпійцями, боксерами. Чого нам чекати саме від боксерської родини на цій Олімпіаді, які шанси, який настрій у хлопців?
— Настрій добрий, на жаль, вже один наш хлопець зазнав поразки. Але в цей час ми повинні його підтримати разом, чому? Бо це людина, яка завоювала путівку поїхати та представляти країну на ОІ. Його прізвище вже є в олімпійській родині. Далі у нас залишився Олександр Хижняк, Альдер Абдураїмов. Випадковостей немає, якщо хтось зі спортсменів високого досягнення думає, що він приїде на Олімпіаду і йому фартане, то це повний абсурд у це вірити. Ти приїжджаєш підготовлений, є якась доля фарту, яку тобі дає Господь, він дає тобі можливості, бо він бачить, як ти працював і все.
— Я б хотів з цього моменту перейти до бою з Ф’юрі, розкажіть, як ви це переживали, що відчували?
— Не був він ні за крок, ні за два, ні за десять до перемоги. Я розумію, за що ви питаєте, за 6-й раунд, це аперкот. Так прилетіло гучно, зал я не чув взагалі, потім я почав рухатися і тоді почув свою дружину: "Ти можеш, я тебе люблю", я думаю, та все нормально, я тут. Було боляче, аперкот нормальний був. Мультфільми ж всі дивитеся? Знаєте, коли прилітає герою, то у нього пташки літають? Це так і було, якісь лелеки біля мене літали.
Але, слава Богу, відновилися, тренер дав настанови і я пішов далі у бій. Ф’юрі — це неймовірний опонент, спортсмен, атлет, він дуже розумний, у нього високий боксерський Q і те, як він себе поводить на публіці, це не є його справжнім обличчям, це гра, шоу. Ми сприймаємо це з іншого ракурсу, як українці, для них немає якогось враження, що він щось погане робить. Він робить це для себе, для родини, покращує свої фінансові здобутки. У мене до всіх моїх опонентів лише повага. Те, як вони ставляться до мене, це їхні проблеми. Головне, як я ставлюся до них.
— Ви зазначили про поведінку спортсменів. Мені здається, нас і у школах так вчать, бути спокійними, з повагою, а ось західний підхід робить промо з цього всього, шоу. Ви теж намагалися якось інтегруватися у цей підхід чи вам це не природньо?
— Мені це не подобається, я можу це робити. Ви не уявляєте, який я гад. Я можу це робити, культурно, з вихованням, але я православний християнин. Я вірю в Бога і я знаю, що це таке. Ви розумієте, весь цей бруд, слова, це мінус твоя енергія, чиста і світла, яку ти можеш віддавати своїм близьким людям, просто не комільфо це робити, мені це не подобається. Мені здається, у наших спортсменів з України є, можливо, підвищена поважність до опонентів чи він просто поважає себе та свою поведінку, а не суперника. Я просто на початку кар’єри копіював Насімгомеда і Рой Джонса і тато мені сказав: "Сину, давай трохи скромніше. Якщо ти щось робиш, це не повинно принижувати твого опонента".
— Як ви відновлювалися після цього бою, він був дуже непростий. Скільки потрібно було жати паузу, щоб потім тренуватися?
— Я і зараз так посередньо тренуюся, у мене легкі тренування. Відновлення відбувалося з лікарем, ми зробили весь чек-ап тіла. У цьому є професіоналізм, коли людина відбоксувала з таким аватаром, як Ф’юрі і пішла відпочивати чи "гаситися" — це мінус 10 років твого життя. Ми поїхали, перевірили обличчя, у мене було розсічення, бо удари в обличчя прилітали. Лікар сказав, що зараз потрібно відпочити. У ЗМІ почали говорити, що мені Тайсон зламав підборіддя, але я не говорив на пресконференції із закритим обличчям.
— ЗМІ для того і є, щоб вигадувати.
— Чим більше вони говорять, тим краще.
— Майк Тайсон після того, як вийшов із в’язниці сказав: "Я не кайфував від боксу, це була можливість заробити гроші для моєї сім’ї". Ви зараз після таких складних боїв кайфуєте від того, що відбувається чи все ж таки це така велика індустрія і ви не хочете з неї виходити?
— Потрібно не обманювати себе й отримувати повідомлення, коли тобі їх присилає Господь через інших людей. Я кайфую від боксу, від того, коли я боксую, але не кайфую від тренувань. Це жах, три тренування вдень. Ви будете кайфувати від трьох тренувань вдень чи від того, що біжиш по піску 15 км, офігенно кайфово, правда? Ти туди біжиш і тобі ще потрібно назад повернутися. І ти думаєш, може пройтися, а не бігти. Це мені другий Саня каже, а я з ним не дружу, кажу: "Ти хто такий, йди звідси", а він мені: "Та ти уже сильний, не біжи". Він постійно приходить, але контроль над ним і все нормально. Тренування мені не подобаються, мені подобається атмосфера в залі, люблю покошмарити свою команду, дати якісь завдання, які не виконуються, а вони їх виконують.
Це треба любити, жити цим. Те, що ми робимо, це і є бокс, адже по факту, якщо сказати правду, я трохи заробив грошей, можу перемикнутися на бізнес, отримувати дивіденди і просто займатися якоюсь справою, яка не буде відноситися до боксу. Але я з цього вийшов і мені потрібно повернути це, тому що є дуже круте кіно, 1992 або 1996 року, про хлопчика, який каже, що, якщо тобі зробили добро, треба його повернути мінімум трьом людям. Схема робоча і, якщо ти його робиш не тому, що тобі повернеться, а просто так. "За що ти мені подарував квіти?", "Просто так". Якщо ти це робиш, ти наповнюєшся світлою енергією, якщо не робиш — просто згораєщ, як свічка.
— Чи є такі люди, яким ви маєте це добро повернути?
— Та я намагаюся повертати щодня, якщо я можу щось зробити і це допоможе людині, я це зроблю.
— Хотів ще запитати про один бій у вашій кар’єрі. 2018 рік, ви боксуєте у Москві, як мені здавалося, вони вас хотіли тоді якось засудити, прибити. Це була дуже велика політика. Як мені сказала одна людина, можливо, це в останнє, коли на всю в Росії лунав гімн України й ви вийшли переможцем із залу, вас всі хотіли з’їсти. Як ви зараз дивитеся на цю події, як переживали її тоді?
— Чудово переживав. Коли ми вже зрозуміли, що зверху все змінюється і фінал буде не у Саудівській Аравії, а у Москві, ми з командою поговорили і вирішили, що нам потрібні пояси, Кубок Мохаммеда Алі і нам потрібно виграти. Заплатять нам чи ні, отримаємо щось чи ні, нам треба пояси і кубок. Ну і звичайно прапор України в центрі Москви, гімн, вихід на поєдинок під українську пісню, неймовірна кількість людей, яка підтримує мене. Все склалося так, як потрібно було, як Господь намітив. Ми перемогли, батя в зданії, Україна перемогла.
— Наскільки спорт в Україні залежить від політики?
— Я вам не можу сказати, бо я не в українському спорті, про комітет і таке інше. І працюють, і йдуть реформи, просто нам ще більше потрібно працювати та дивитися передусім, у чому питання. Нам потрібні діти у спорті, це дитячі секції, які будуть виховувати дорослих спортсменів, щоб ті спортсмени, які виросли, не їхали представляти інші країни та не привозили їм золоті медалі. Спортсмени віддають все життя заради спорту, якщо він привозить медалі ЧЄ, ЧС, Олімпіади, міжнародні Гран-Прі і все інше, ця людина повинна бути забезпечена всім тим, що принесе перемогу для неї.
— Ви як ніхто знаєте, що таке хейт, що б ви порадили сьогоднішнім олімпійцям, як реагувати?
— Бути глухими. Нічого не зміниться, вас будуть засуджувати, якщо ви не зробите і будуть засуджувати, коли зробите. Гусіна Сашу ніхто не знає? Це мій сусід був у Сімферополі. От він нічого не робив і його, крім мене, ніхто не знає. Якщо ви не хочете критики, вам треба стати Олександром Гусіним. Мені 37 років, я деякі книги читаю, бо мені цікаво, все життя людей, які хоч чогось досягли, засуджували за те, що вони відомі і все.
Дві жаби стрибають на гору й одній кажуть: "Ти не зможеш", вона розвернулася і пішла, а інша стрибала і стрибала на гору і дійшла, бо була глуха. Не слухайте нікого, вам ніхто не допоможе. У кожного з нас свій шлях, ми не можемо за когось щось зробити, якщо він не хоче. Коли вас чи мене звинувачують у чомусь чи ображають, якщо ми це приймаємо, це самостійне прийняття тупості іншої людини.
— Ні для кого не секрет, що сьогодні в українському боксі достатньо неоднозначна ситуація у федерації, тому, з погляду Олександра Усика сьогодні, наскільки вам цікаво, можливо, сам із собою розмовляєте, "а я би зміг, а я б щось зробив"?
— Ситуація, те, що ми знаємо із ЗМІ, непроста. Постійні зміни президентів, страждають хлопці. Я повторю, ми маємо рішення, як можна виправити. Якщо це зацікавить інших, ми готові його дати. Якщо ні, тоді нам доведеться створити боксерську еволюцію. По іншому я не бачу розв'язання питання.
— З не олімпійських видів спорту, саме єдиноборств, який спорт ви бачите найбільш перспективний для входження в українську сім’ю та які здобутки зміг би отримати Олександр Усик на своєму піку в цьому виді єдиноборств?
— UFC ще ж немає, так? Мені здається, вони будуть якось це проштовхувати. Можливо, я не знаю, на якому піку, просто, щоб представити. В дзюдо, думаю, "наваляв" би, якщо б тренувався, звісно. Мені подобаються ці види спорту: дзюдо, боротьба, греко-римська боротьба. За нові види спорту не знаю, тут хочеться, щоб бокс не виключили.
— Олександре, чи немає змін із датою наступного бою, матчу-реваншу з Ф'юрі і, якщо це відбудеться у грудні, то за скільки тижні в будете заїжджати у табір, 10-12 тижнів? Як плануєте ці речі?
— У нас змін немає, ми готуємося на 21 грудня. Завтра буду їхати додому, починаю свої тренування, а повноцінний табір розпочнеться на початку вересня, я думаю. Наразі ми ніяких змін не бачимо, але…
— Але вже команда розмовляє з приводу наступного бою, наступного року в MMA з однією з легенд. Чия це ідея та наскільки вона вам подобається?
— Ready To Fight працює в цьому напрямку. "Наваляю" Макгрегору ще. Шарахну йому лоу-кік, а потім задушу його.
— Ви нещодавно знімалися у фільмі із ще однією легендою, які емоції, що нового для себе вивели?
— Був у Ванкувері, знімається кіно про перші івенти UFC, там наша легенда UFC Ігор Вовчанчин із Харкова, який боксував там у 1999-2000 році. Здебільшого там історія йде про американського спортсмена, його життя, як він любив, плакав, радів. Зараз є документальне кіно, екранізують художню стрічку, я граю Ігоря Вовчанчина, ну круто.
Я вам хочу сказати, що Рок дуже велика професійна людина, простий, спілкується, цікавиться, як у нас справи, що відбувається, весь знімальний майданчик дуже тепло сприймала. Ну і я трохи там виробляв шоу смішні. Бо, коли ти до 5 чи 6 ранку знімаєшся, тебе трохи підпаює і ти починаєш вити на ліхтарі.
— Ви напередодні Олімпіади зустрілися з хлопцями та запропонували їм із власної кишені премії, це була ваша ідея чи хтось з команди підказав?
— Мені команда такі поради не дає, бо це мінус кеш. Це моя власна ініціатива, тому що я знаю, що таке бокс, що це спорт бідних людей, які хочуть вирватися із вулиці заробити собі на ім’я, життя чи ще щось. Я не хотів про це говорити, це просто десь вилізло, але вони написали неправдиву суму, я трохи більше планував.
— Чи були думки, що вас може спіткати поразка в бою з Ф’юрі, якщо так, то як ви вгамовуєте такі емоції та думки за годину до бою?
— Читаю Євангеліє. Ви знаєте, що у нас, у християн, є Біблія про буття, як починалося. 365 разів написано: "Не бійтеся, бо я з вами". Страх — це така штука, яку треба приборкати, як молодого жеребця. Якщо ви боїтеся страшно, то доведеться так жити все життя, якщо є страх, який заводить — то ви боєць. Звісно, що є думки, що може не вийти — це називається маловір’я.
Я вірю Ісусу та вірю в команду і все. Мені здається, що я б зміг ще один такий поєдинок, як з Тайсоном Ф’юрі, провести. Можливо, не 12 раундів, але 10 точно. Ми працюємо, за цей табір було більше, ніж 600 спарингів, якщо рахувати по часу, якщо без перестану боксувати, це 12 годин. В цьому поєдинку я був дуже заряджений на перемогу, у мене не виникало сумнівів, що я можу програти. У мене просто був шлях. Я не думаю про поразку, я думаю, як потім святкувати.
— Гасло нашого олімпійського дому The Will to Win "Жага до перемоги", як вам такий посил української команди на Олімпіаді?
— Це неймовірне висловлювання, яке повинні робити на футболках, люди собі навіть татуювання робитимуть.