Ми ніби у різних століттях: Верняєв оцінив різницю в умовах для гімнастів в Україні та світі
Нещодавно український гімнаст Олег Верняєв боровся за медаль в особистому багатоборстві на Олімпійських іграх 2024. Він йшов у трійці лідерів до передостаннього снаряда, проте не зміг втриматися на медальному місці та опинився на 8 сходинці.
У межах спілкування зі ЗМІ у Volia space Верняєв розповів про те, як іноземні гімнасти ставляться війни в Україні, проблему суддівства, а також порівняв умови для спортсменів в Україні з Європою, США та Азією.
— Я вчора бачив, як приходили дівчата з іншого виду спорту, мінялися значками, постійно відбуваються діалоги, тема України цікава іноземцям, бачимо, скільки журналістів до нас приходить, записує інтерв’ю. Що вам говорили саме спортсмени? Чи навпаки вас здивувало, що вони нічого не кажуть?
— Зі спортсменів мало хто вже запитує, бо всі ці роки, із 2022 року, я завжди, коли приїжджав, коли була можливість, показував відео, сторіс, не ті, які по ТБ, а реальні, які у наших телефонах. Я їм показував те, що ми відчуваємо. Звісно, хлопці, дівчата, які дивляться, всі співчувають, але ви ж розумієте, для них — це наші проблеми.
Зараз я спілкувався із колегою з іншої країни, він запитував про росіян, я йому показав декілька відео тут, на Олімпіаді, і він потім прийшов і каже: «Прикинь, мені щойно гімнаст з Росії написав, але я не буду йому відповідати. Ти стільки всього мені показав, як можна йому відповідати?» А ще потім каже: «Я подивився, у нього кожен третій допис про підтримку війни». Для мене що було дивно, це, мабуть, те, що не просто хтось сказав «ой, співчуваю», а людина дійсно емоційно сприйняла, сказала, що це огидно. Я вперше таке почув.
Тобто, щось робимо, розповідаємо, показуємо. Сподіваюся, не буде такого, що цей ефект «вау» після Олімпіади пройде і федерації скажуть: «Ну погралися, можна повертати всіх спортсменів». Тому що зараз дуже багато видів спорту задоволені, що відсторонили агресорів, але це потрібно продовжувати робити, бо 11 числа закінчуються ОІ і знаєте, можуть всі швидко забути про це та наступного року допустити ще більше атлетів. Над цим потрібно продовжувати працювати.
Фото: Getty Images
— Як у вашому виді спорту, чи є нейтральні спортсмени?
— Росіян немає, вони самі відмовилися. Знаю, що міжнародна федерація дала їм можливість відібратися, білорус пробував на початку року через Кубки світу, а росіяни сказали, що їм не сподобалися правила, тому вони не будуть відбиратися. Як то кажуть, дуже прикро…
— Мені здається, що всі пам’ятають картинку, де хлопець гімнаст із літерою «Z» виступав.
— Це перші дні повномасштабного вторгнення.
— Як вони себе тоді поводили? Що відбувалося?
— Я тоді не був на змаганнях. Хлопці були, пам’ятаю, Назар мені написав: «Що робити? Я хочу прибити його». Я тоді відповів: «Ні, емоції — це емоції. Такого не можна робити, ти ж розумієш, що будуть наслідки». Потім тренери почали працювати над цим, бо там дівчинка наша виграла медаль і, наскільки я пам’ятаю, не вийшла разом з ними на п’єдестал. Це були такі перші емоції. Дуже багато нормальних людей відсторонилася від росіян, але, як то кажуть, на жаль, не без ждунів, знаємо таких. Нормальні розуміють, що там немає про що спілкуватися.
Фото: Getty Images
— Хто зараз є лідером, хто диктує умови? Бо приходили до нас і казали, що у бадмінтоні неможливо змагатися із азіатами, у настільному тенісі також.
— Те ж саме. У азіатів це національні види спорту, в них сотні залів, тисячі гімнастів. У них коли чемпіонати проходять, то в багатоборстві проходить 100 з чимось людей. У них вибір між гімнастами інший. Хоча, я вам скажу, що у Європі також багато залів.
До прикладу, у Німеччині в маленьких регіонах такі зали, що просто мрія і там приходить 1-2-3 хлопці чи дівчини, хтось тренується, хтось ні, але залів у них багато, у них є можливість. Але, хто б що не казав, у нас такі умови, але у нас завжди є медалі.
— Чому цей казус виходить?
— Я не знаю.
— Фанатизм людей, які просто шарашать на всю, щоб взяти медаль?
— Я думаю так. Я вам скажу, що, якщо допомагати спортсменам розвивати все це, вкладатися, думаю, результат був би набагато вищий та кращий. Бо різниця між нами, США, Європою та Азією — це прірва. Нібито ми у різних століттях.
— Я чув, у нас немає у команді дієтолога.
— У нас половина людей не знає, хто це. Психолог, дієтолог, фармаколог, відновлення — це все дуже важливо. Бо ти приходиш на тренування, відпрацював, приходиш на друге і не встиг відновитися, ті навантаження не вивозиш на другому тренуванні.
І так постійно. А там це все на іншому рівні. Я знаю такі країни, де ти виходиш після тренування, робиш один дзвінок, кажеш, що мені треба це, це і це зробити і все, пішов. Там за спортсменів думають, але, на жаль, у нас нема таких можливостей.
Фото: Getty Images
— Ви, по суті, спортсмени найвищого рівня, які брали медалі на ЧЄ, ЧС і олімпійські, не вистачає цього професіоналізму?
— Це не непрофесіоналізм. Не вистачає умов. Просто у когось є можливість знайти збоку якусь допомогу, але це не у всіх вона є. Це вже коли ти титулований спортсмен, тебе знають, тобі допоможуть, а коли ти тільки починаєш, це набагато складніше. Це дуже впливає на твій розвиток, прогрес.
— У такому форматі незрозуміло, як ми можемо конкурувати з ними за таких умов.
— Якось конкуруємо.
— Трішки провокації, ваша цитата: «Так, просто нам медалі не віддадуть, потрібна робота із суддями». Розшифруйте, що ви мали на увазі.
— Я вам скажу так, у нас є федерація спортивної гімнастики, от всі питання до них, чому нас так судять. Наша робота тренуватися, приїжджати, змагатися, ми свою роботу виконуємо, а як нас судять, це повинна федерація над цим працювати.
Фінансувати наших суддів, щоб вони навчалися, їздили на курси, у нас на всі курси судді їздять за свій кошт. У нас не вистачає суддів міжнародних категорій. У мене була така ситуація на Кубку світу, я приїхав, думав роблю програму правильну, складність була 6-7. А я виїхав на змагання, у кваліфікації зробив програму, а мені зрізали складність і я не можу зрозуміти, що не так.
А під час змагань нам нічого не можуть сказати, ми ходимо і не розуміємо нічого. Лише після змагань ми дізнаємося, що цей елемент потрібно робити не так, а так. Над цим повинна працювати федерація. У кожного є своє завдання, тренер тренує, спортсмен тренується. Я б відповів, але це не моя компетенція.
Фото: Getty Images
— Ви прийшли в кепці із атрибутом Донецька, ви родом звідти. Чи писали люди?
— Пишуть, підтримують, залишилося ще багато людей, які чекають Україну.
— Що б ви їм сказали зараз?
— Та я не знаю, хочеться сказати нашим військовим. Подякувати, що є така можливість виїжджати, представляти нашу країну. Дай Бог, щоб це все швидше закінчилося і нашою перемогою. На жаль, всіх хлопців і дівчат не повернути вже, але сподіваємося на краще і на те, що все це було не дарма. Що ми зможемо повернутися до наших регіонів, додому. Бо я не був у Донецьку з 2012 року, хотілося б з’їздити, але зараз це неможливо.