Харлан: Хлопці та дівчата, які нас захищають — ця медаль для вас

Напередодні українська фехтувальниця Ольга Харлан здобула першу медаль для України на Олімпійських іграх у Парижі.

У бронзовому фіналі зіркова шаблістка, програючи по ходу зустрічі 5:11, здобула фантастичну вольову перемогу в один укол над Чой Су Йон із Південної Кореї (15:14), вигравши для України першу медаль у Парижі-2024.

Читайте також :

Таке не вдавалось нікому: Харлан увійшла в історію України на Олімпіаді

Кореспондент Чемпіона Олександр Гливинський поспілкувався із Харлан та поділився ексклюзивним коментарем для Чемпіона.

— Вітаємо, це було епічно. Як ти це зробила?

— Я не знаю, я ще не розумію, як це сталося, не розумію, де я. Тобто, я розумію, що я на Олімпіаді, оце все. Я відчувала весь мандраж, жах, який був перед змаганнями, я боялася, що програю перший бій, як в Токіо. Ці твої страхи, травми, які бувають, але я проходжу крізь них і це доводить те, що я українка, от і все. Я сильна. Те, що я щойно зробила, я навіть не можу пояснити.

— Повертаючися до півфіналу із Сарою Бальцер, намагаючись його проаналізувати: чи був у тебе цей психологічний барʼєр після 4 поспіль програних їй поєдинків?

— Звісно, це тиснуло. Вона дуже сильна спортсменка і найцікавіше, що я це розумію. І коли я розумію, я ставлю із собою на одну планку, а сьогодні вона сильніша. Хто з них переможе — не знаю, кожна із них на це заслуговує. Як і я заслуговую. Думаю, вони там розберуться, а я заберу свою медаль і поїду додому.

— Хто із них виграє нам уже байдуже. Але насправді сильно тиснула публіка сьогодні, чи була колись така атмосфера на фехтувальному турнірі?

— Знаєте, був ЧС у Парижі, у цьому ж палаці, але не було такого. Я коли в перший день прийшла сюди, то, відверто кажучи, офігіла, якщо можна так сказати. Я стала і думаю, що це таке, люди, що ви робите. У нас такої організації ніколи не було, це дуже тиснуло.

— Чи правда, що у зоні розминки атлетів було мало місця та не найкращі умови, щоб готуватися? Була така інформація.

— Ні, все було добре. Два зали, нема на що нарікати.

— Поділися, що відчуваєш зараз?

— Я трохи шокована. Я не можу навіть пояснити, що я відчуваю. Я знаю одне, що я радію дуже цьому. Радію за нашу країну, що я принесла якусь добру новину для хлопців на передовій, хто мене дивиться, знає. Я зі стількома військовими познайомилася. Хлопці та дівчата, які нас захищають — це для вас. Я хочу сказати за тих атлетів, які не змогли приїхати сюди, бо їх вбила Росія, безжалісно, і я присвячую це все їм. Також я присвячую це своїй родині, дуже шкода, що мої бабуся та дідусь не змогли побачити цього. Я думаю, що вони зі мною і пишаються мною. Я зателефоную своїй бабусі ще, тато, мама, сестра, Тимофій — це мої талісмани, бо вони були зі мною на трьох Олімпіадах. Мама була і в Лондоні, і в Ріо, і тут.

— І варто, звісно, окремо сказати, що це твоя пʼята олімпійська медаль і ти це показала, це перше, що ти показала після бою, бо ти зрозуміла в цю секунду, що це те, чого ти хотіла?

— Я в шоці. У мене 5 медалей. Я так Вадиму Марковичу (Гутцайту — прим.) на вухо кричу: "У мене, бляха, 5 медалей".

— Що сталося при 5:11. Просто відпустила емоції?

— Я, мабуть, відпустила. Просто щось робила, так, як відчувала. Останній удар я просто відчула і я не вірю, що я його нанесла. За ті 5 секунд були різні думки, коли ти стаєш на лінію початку. Я не знаю, як я це зробила.