Злетіли високо. Турбулентність. Жорстка посадка: 5 причин, чому збірна України не вийшла в еліту
Напевно, якби тиждень тому хтось сказав, що вболівальники хокею в Україні будуть засмучені від невиходу в еліту, а не від повернення в дивізіон IB, це викликало б якщо не шок, то принаймні здивування.
Гравці збірної України виступили деміургами, месіями, ледь не богами – подарували надію фанатам – і самим собі, звичайно, – і самі ж її забрали. Розпач. Великий розпач. Він був написаний слізьми на обличчі більшості збірників, хоч і в хокей грають лише справжні чоловіки. Men don't cry така ж брехня, як і money has no smell.
Можливо, трохи і неправильно шукати причини для критики після виступу, який за підсумковим результатом загалом заслуговує на 5+. Ми цього і не будемо робити. Ми підіб’ємо підсумки, які допоможуть рухатися далі... А далі – нові вершини.
Причина №1. Гра в більшості
31 хвилина і 51 секунда. Саме стільки часу "синьо-жовті" були в більшості. Це з запасом найкращий показник турніру.
Загалом 17 кількісних переваг. Жодна реалізована не була. Навіть румуни, які повністю провалили домашній ЧС, зуміли раз використати формат 5 на 4.
Лідером стали японці – 4/15. Показали своє вміння "самураї" і в очному поєдинку проти команди Дмитра Христича.
Добре, можна якось виправдати такі дії проти Італії і Великої Британії. Ці команди і до турніру, і до особистих зустрічей підходили в статусі фаворитів. Ще якось можна пояснити це в поєдинку з Польщею – міцна команда. З Румунією рахунок не змушував викладатися на повну, адже там вже за перші 10 хвилин вдалося комфортно відірватися, тричі відправивши шайбу в сітку воріт.
Але з Японією… Ні, ніхто не применшує рівень команди з Азії (тим паче, ми не можемо в офіційному матчі їх здолати 10 років). Тут про інше. А саме: японці підійшли до матчу без двох основних гравців, не мали ніякої турнірної мотивації, а найголовніше двічі (!) залишалися в форматі 3 на 5.
За ці більшості було все: кидки, контроль шайби у зоні суперника, і навіть прикрі помилки, які приводили до вилучення у складі збірної України. Той же Денискін отримав штраф, коли мали перевагу в два гравці.
Якби збірна вийшла в еліту відразу після дивізіону IB – це було б дивом. Якби в еліту вийшла команда, яка за п’ять матчів має 0% реалізації кількісної переваги – це було б диво №2.
Причина №2. Захист зіграв надійно, але не яскраво
За 5 матчів жоден із захисників не відзначився закинутою шайбою. Так, це не їх основна робота, але і Ігор Мережко, і Філіп Пангелов-Юлдашев мають потужний удар.
Кидків від них було обмаль. Причому іноді траплялися моменти, які особливо прикро згадувати: зламалася ключка, заблокував суперник, промах по шайбі.
Не вистачило і накидань на ворота суперників. Якщо подивитися, то більшість голів збірної – це виключно заслуга гравців лінії нападу (особливо, першої ланки, але про це пізніше) індивідуальними діями чи швидким розіграшем шайби після перехоплень унаслідок активного пресингу.
Розумію, рівень суперників у цій лізі значно вищий. За два попередні ЧС Мережко за 10 матчів закинув 7 шайб, Пангелов-Юлдашев - 4 шайби за 9 поєдинків.
Повторю на всяк випадок. Всі все розуміють. Без сумніву, навіть четверта ланка італійців і британців має вищий рівень, ніж перші ланки торішніх суперників. Та все ж хочеться і шайб, і гостроти в атаці.
Причина №3 Перша ланка – супер. А далі?
У нас слабкий чемпіонат. І з кожним роком стає лише слабшим. Ці тези лунають щороку.
Дивлячись на статистику цього турніру, закрадається думка, що найкращі майстри цієї гри з українським паспортом виступають на батьківщині.
Віктор Захаров закинув 6 шайб. Йому 31 рік. Форвард за кар’єру лише раз грав за кордоном – сезон-2014/15 провів у Казахстані. Решту років грав за Сокіл, Донбас, Легіон (Калуш) та знову Сокіл.
Ще один форвард киян Денис Бородай був найбільш розкутим у нападі. Не соромився йти в обіграш на швидкості, кидати (чого вартує гол у ворота Великої Британії), просто загострювати.
22-річний Денис торік у 5 матчах проти слабших суперників набрав лише 1 асист і не закинув жодної шайби. Та рік гри в рідній лізі не занизив його рівень, а навпаки. Він чудово вписався в першу ланку до Захарова та Денискіна.
А ось інші ланки не змогли підтримати цей рівень. Трійка Захаров (6) – Денискін (4) – Бородай (1) закинула 11 шайб із 16. Прямо Грецькі – Куррі – Андерсон з Едмонтона 80-х.
Причина №4. Травма Дяченка
Олександру Левшину всього 18 років. Як для свого віку він грає дуже надійно. Достатньо переглянути всі шість пропущених шайб, аби переконатися, що жодна з них, як то кажуть, не "воротарська". Безумовно, шанси врятувати були, але голи "робочі". Їх могли пропустити як любитель в якомусь ТРЦ, так і Конор Хеллібак чи Мартін Бродер. Такий уже цей хокей, що тут для голкіпера і шайба-дві за матч – уже непоганий результат
Усе пізнається в порівнянні. Богдан Дяченко провів абсолютно феноменально всі свої 3 поєдинки. Голкіпер київського Сокола (і знову – з нашого рідного чемпіонату!) пропустив лише тричі, зробив 83 сейви (96,51%), зробив 1 із 2 шатаутів на турнірі, виграв серію булітів проти італійців, парирувавши всі 4 спроби представників "Скуадри Адззури".
А ось Левшин у булітах не виручив – дві спроби британці реалізували, а третій раз підстрахувала поперечина. Якби перемога була в тому матчі, то за підсумками турніру у нас було б 10 очок і вихід до найсильнішого дивізіону.
Проте історія не знає поняття "а що якби". Можливо, обігравши Велику Британію, не було б ротації голкіперів, а якщо і була б, то не факт, що Богдан показав би такий перформанс.
Коротше кажучи, наш останній рубіж був захищений надійно, однак хотілося б, щоб і в останній грі ворота захищав саме Дяченко.
Причина №5. Психологію не натренуєш
Відверто кажучи, саме Японія прогнозувалася головним конкурентом для "синьо-жовтих". Тобто, тримати в голові важливість цього матчу треба було заздалегідь, ще до початку світової першості.
Певно, саме для цього і проводили товариський матч напередодні чемпіонату світу. Тоді перемога була за збірною України.
А ось в офіційних матчах представники країни Сонця, що сходить обігрують українців уже 8 матчів поспіль – кожного разу в основний час. Різниця шайб жахає – 13:34.
Навіть поразка 3 травня була допустимою – аби не в основний час. Але й цього не вийшло... Реванш буде через рік.
Якщо вдалося забрати очки в британців, обіграти Італію та "винести" Румунію з Польщею, то може, японці не такі вже й непереможні?
Комбінації були. Характер не здатися після 1:3 у рахунку також проявили, а ментальності переможця забракло.
Головне вірити в свої сили. Якщо вже полетіли, то махати крилами треба до кінця, бо турбулентність і сподівання на інші команди до добра не доводить. Готуйтеся падати. Ніхто не стане стелити соломку для пом’якшення падіння.
Така вже натура українського вболівальника. Ви показали, що можете – ми повірили.