"Золотий м'яч" як гучне визнання. Чому Довбик — найкращий український нападник за останні роки
Нападника італійської Роми та збірної України Артема Довбика номінували на найпрестижнішу індивідуальну нагороду в світі футболу. Таким чином, Довбик став першим українцем із 2006 року, таланти та досягнення якого помітили організатори знаменитого призу.
Подивимося правді у вічі — шансів обійти конкурентів у боротьбі за "ЗМ" у Довбика відверто небагато. Втім, інформаційний привід, у центрі якого опинився ексфутболіст Дніпра-1, настільки вагомий, що заслуговує уваги через обговорення усіх можливих площин приємної ситуації. Що послужило драйвером успіху форварда, й чому український вболівальник може сподіватися на появу "нових Довбиків" вже незабаром?
Невисока конкуренція
Останнім українцем, який претендував на "Золотий м'яч", був Андрій Шевченко. Після найзірковішого вихованця Валерія Лобановського в українському футболі на позиції завершувача атак настала відчутна нестача кваліфікованих кадрів. Достатньо подивитися на показники найкращих бомбардирів національної збірної. Не рахуючи самого Шевченка та іншого сподвижника його славної епохи й нинішнього тренера головної команди країни, у першій десятці — лише три нападники.
Серед них і Довбик, якій чільну 10 якраз замикає. І якраз із 10 голами. У 31 матчі. Показник, м'яко кажучи, не гросмейстерський, проте однаково кращий за 16 забитих у 53 матчах у Романа Яремчука, й тим паче — 11 голів у 58 іграх в Євгена Селезньова. Не кажучи вже про показники свого часу не менш "розкручених" і талановитих персонажів типу Артема Мілевського, який у 50 матчах провів узагалі 8 м'ячів.
Стрімкий прогрес
"За один рік — із гравця Дніпра-1 до претендента на "Золотий м'яч". Історія Артема Довбика саме така, й сьогодні 27-річний нападник дійсно може насолоджуватися більш ніж переконливим становищем у світі футболу. Втім, насправді за такими результатами стоїть кропітка праця до сьомого поту. Останній підхід здатні опанувати далеко не всі українські футболісти, й свого часу це стосувалося виконавців навіть із значно більш відчутною обдарованістю, ніж у Довбика.
Не варто забувати, що в кар'єрі українського гренадера одразу складалося геть не все. Він встиг пограти навіть у чемпіонаті Молдови, не одразу заявив про себе у першості Данії, тривалий час вважався у вболівальницькому середовищі "ще одним Бесєдіним". Але зміг не тільки подолати усі труднощі, а й стати тим, на кого сьогодні рівняються та хочуть бути схожими.
Ідеальна команда та середовище
Втім, у випадку з Довбиком першочергове значення мав той самий єдино вірний роботодавець, який дозволив нападнику проявити себе якнайкраще. І мова зовсім не про нинішню команду українця, за яку Довбик провів 262 хвилини, й не відзначився жодною результативною дією.
З перших днів перебування у Жироні Довбик отримав не тільки 100% довіру тренерського штабу, а й можливість грати у свій футбол, незважаючи на переїзд у нову країну та абсолютно інший і значно більш сильний чемпіонат, ніж УПЛ. Нападник отримав можливість робити своє не в системі координат "ти заради команди", а у форматі "команда заради тебе". Саме це стало основою грандіозного успіху Жирони Мічела зразка попереднього сезону, саме це стало основою шаленого досягнення Довбика, який став найкращим бомбардиром першості Іспанії. 35 результативних дій у одному з 5 провідних чемпіонатів Старого Світу одразу після виступу в значно менш конкурентній лізі — це було схоже на приємний сон у реальності, який хотілося розтягнути в часі. У складі Роми центрфорвард наразі фігурою, яка може претендувати на статус ключового виконавця, аж ніяк не є. Чи отримає форвард подібний досвід іще бодай раз у кар'єрі, й чи зможе проявити себе за інших обставин? Питання, яке з часом може перейти в категорію "риторичні".
Хто на зміну?
Навіть зважаючи на відносний дефіцит висококласних і бодай потенційно сильних центрфорвардів, наразі в українському футболі теж є хлопці, які за рік-два можуть сподіватися на такий же карколомний стрибок у кар'єрі, як і Довбик. У першу чергу, одразу згадується нападник Динамо Владислав Ванат. Однак основний футболіст "біло-синіх" — фігура вже доволі відома та в західноєвропейських ЗМІ відносно популярна. Ми ж звернемося до менш очевидних "кандидатів".
Крім Ваната, стати "новим Довбиком" у найближчій перспективі можуть двоє. Перший — одноклубник найкращого бомбардира Динамо попереднього сезону Матвій Пономаренко. Четвертий наймолодший футболіст "біло-синіх" в УПЛ у історії нині є найбільш перспективним виконавцем країни на своїй позиції. На користь Пономаренка кажуть не тільки габарити — 188 см, 89 кг — а й результативність. У свої 18 він вже встиг забити 19 м'ячів у складі збірних України різних вікових груп, відзначився голом за першу клубну команду. Справа за "малим" — подолати умовний бар'єр юнацького футболу й стати не менш успішним виконавцем на рівні уже професійному. Зважаючи на прихід Едуардо Герреро, вірогідність сценарію, за яким Пономаренко опиниться у іншій, і не обов'язково — команді УПЛ, на поточний сезон в оренді, суттєво підвищилася.
На відміну від колеги за амплуа, форвард Руха Ігор Краснопір постійну ігрову практику в клубі вищої ліги України вже має. Краснопір — рекордне придбання львівського клубу, й форвард, який заявив про себе забитим м'ячем на Олімпійських іграх, де, на відміну від значно більш іменитого Данила Сікана, був помітною, а головне — ефективною фігурою в складі збірної України. Краснопіру 21, з початку сезону він провів уже 5 голів, і це той футболіст, який виділяється жагою ставати краще в кожному епізоді, де бере участь. Зважаючи, що з початку кар'єри на професійному йому був потрібен рівно сезон для того, щоб заявити про себе й перейти на наступну щабель розвитку, вже нинішній розіграш для нього може бути проривним, і таким, після якого Краснопір, до прикладу, може перейти у клуб за межами України.