Хакімі переконали, Ямаля – ні: як Марокко краде таланти у топових збірних Європи

Збірна Марокко вдруге поспіль є найуспішнішою африканською командою на чемпіонаті світу.

Ашраф Хакімі, Ісмаїл Сайбарі, Браїм Діас, Аюб Буадді – вже зараз герої Мундіалю-2026.

І всі вони... народилися й виросли далеко від Марокко.

Чемпіон розповідає, як африканська країна перетворила роботу з діаспорою у Європі на ключовий компонент успіху в футболі.

***

Найперше, що слід зрозуміти – це не випадковість.

Збірна Марокко зіграє у чвертьфіналі ЧС-2026 проти Франції, а на попередньому ЧС-2022 вона дійшла ще далі – до півфіналу.

На минулому Кубку африканських націй марокканці грали у скандальному фіналі проти Сенегалу.

Також збірна Марокко U23 виграла молодіжний чемпіонат Африки, а ще молодші марокканці у 2025 році стали чемпіонами світу U20, перемігши у фіналі Аргентину (2:0).

Понад те, жіноча збірна Марокко першою з африканок дебютувала на Мундіалі у 2023-му і навіть вийшла з групи.

Шокує, правда? 

І, авжеж, за неймовірним стрибком у якості марокканців стоїть часто невидима, проте титанічна робота.

Просто уявіть: квітень, 2015 рік, Бретань. Під холодним дощем французької провінції 38 юнаків U16 тренуються і водночас знайомляться, бо раніше один одного не бачили. 24 з них прибули з Марокко, ще 14 – це діти марокканців, які виросли в Європі.

Ви про це чули? Хоч хтось про це писав? Проте саме тоді вирішилася доля Ашрафа Хакімі.

Майбутній фулбек ПСЖ був під тим дощем – і одразу прийняв рішення.

"Я знайшов його в Мадриді, коли йому було 11. Він виріс в Хетафе. Я познайомився з його родиною, ми підтримували зв'язок. Вперше, навесні 2014-го, Ашраф не зміг приїхати до збірної, бо здавав шкільний іспит. Далі його викликали до збірної Іспанії U18, і він завагався.

Тоді Насер порадив йому приїхати до нашого тренувального табору, аби він міг прийняти зважене рішення. Він провів з нашими кілька днів, а тоді сказав, що гратиме за Марокко, бо йому там комфортніше", – пишається скаут марокканців у Іспанії Рабі Такасса.

***

"Насер" – це він про Насера Ларке, колишнього техдира марокканської федерації футболу.

Уся стратегія скаутингу "Атлаських левів" – повністю його ідея.

"Ключ – у ранньому контакті. Ми мали копати набагато глибше, до 14-15 років, тому я створив збірну U15. Гравці 18-20 років були занадто добре відомі, особливо коли йдеться про найкращих. А знаходячи їх геть юними, ви формуєте їхню лояльність на роки вперед", – пояснює Ларке.

До нього африканці або задовольнялися середняками, яких не викликали до європейських збірних, або ж пропонували гроші дорослим уродженцям Лондона й Парижа за зміну спортивного громадянства.

Насер, у свою чергу, називає такі хабарі "безчестям".

Його стиль – переконати підлітка, що той ніколи не стане "своїм" у Європі, і його місце на батьківщині предків.

Все у Ларке продумано до дрібниць.

Табір у Бретані – один із багатьох, де марокканська федерація збирає дітей мігрантів та змішує із доморощеними талантами. В номери селять завжди по двоє – одного з Європи, іншого з Африки. 

Дитячих турнірів купа – спершу у Франції та Іспанії, а далі поступово затягують до Африки, на матчі з іншими арабськими збірними, де порівняно легко здобути трофей.

Обов'язкова умова – на всі дитячі збори приїздять зірки дорослої збірної Марокко, аби додати підліткам настрою обрати саме "Левів" у майбутньому.

"Це дуже цікаво. В різних вікових групах можна було почути 7-8 мов – німецьку, італійську, португальську, іспанську, нідерландську, французьку. Це справжнє культурне багатство нагадало мені Францію у 1998 році", – пригадує помічник тренера Марокко у 2016-19 Ерве Ренара Патріс Бомель.

І він не перебільшує.

У заявці "Атлаських левів" на ЧС-2026 лише 6 гравців із 26 народилися в Марокко.

Вже в 1-му турі ЧС-2026 проти Бразилії команда догравала матч із 11 виконавцями, що народилися поза межами країни.

Бомбардир Ісмаїл Сайбарі – із сім'ї заробітчан у Каталонії, але ще малюком переїхав до Нідерландів, де й навчився футболу в школі ПСВ. 

Невтомний центральний хавбек Білаль Ель-Ханус – продукт шкіл Андерлехта й Генка; його рідна мова французька.

Ну, а є ще 18-річний вундеркінд із Лілля Аюб Буадді...

***

Якщо раніше французи крізь пальці дивилися на дії Марокко, то цього разу їх вжалили по-дорослому.

Буадді не просто талант, а найкращий молодий опорник Франції, якого Transfermarkt оцінює у 50 млн євро.

І він ще й розумний!

"Аюб – з тих, хто викликав у вчителів добру посмішку. Були суперечки за те, хто буде в нього викладати. Про такого учня можна мріяти – найкращий в класі з усіх предметів. Середній бал – 18,5 із 20. Унікум", – каже директор його школи Ромен Нафтю.

Буадді навіть виграв конкурс із ораторського мистецтва серед учнів спортшкіл, за що отримав відзнаку на Єлисейських полях із рук Еммануеля Макрона, уявляєте?

І цей хлопець – із середнього класу, не дитя гетто – у травні обрав грати за рідну країну своїх батьків.

"Я пишаюся своїм рішенням і відчуваю полегшення. Я буду представляти свою державу – Марокко. Я прагну зробити великий внесок і використати свій потенціал на благо команди", – в тому, що Аюб не кидав слів на вітер, Бразилія переконалася миттєво.

У Франції ширяться дискусії – мовляв, що ж ми робимо не так?

"Це значна втрата для нашої збірної. Аюб – продукт суто нашої футбольної системи. Коли такий гравець обирає Марокко і прекрасно грає на ЧС, питань не уникнути. Може, слід було діяти активніше", – теоретизує помічник Дідьє Дешама Гі Стефан.

Тим часом Нідерланди, Іспанія, Бельгія, Німеччина страждають від стратегії марокканців навіть більше за Францію.

Дійшло до того, що Браїм Діас згадав про дім своєї матері, де доти жодного разу не бував!

"Нам довелося привезти його до країни, щоб він сам все побачив. Зізнаюся, я страшно нервував. Гравець Реала! І це найважче рішення, яке може прийняти футболіст", – розповідав екстрненер "Атлаських левів" Валід Реграгі.

І що було далі?

"Я завжди приймаю рішення серцем, і цього разу теж. Я на 100% іспанець і на 100% марокканець. Так, я виріс в Іспанії, але моє коріння в Марокко. Якби я забив гол у ворота Іспанії, я б, звичайно, був щасливий, але я волію забивати комусь іншому", – Діас обрав Африку і на ЧС-2026 вже побив рекорд Чорного континенту за асистами, віддавши 4 гольові. 

***

Це Марокко могло б навіть на Кубок світу замахнутися, якби не одна болюча відмова.

Влітку 2023 року Ламін Ямаль – син марокканця та гвінейки, що народився в Каталонії – сказав їм "ні".

"Я був у нього вдома. Будинок оформлений у марокканському стилі. На стінах – сури з Корану в рамках. На столі – наша кухня. Коли я це побачив, то зрозумів, що ми маємо шанс", – зітхає Такасса.

На щастя для Іспанії, батьки Ямаля розлучені, і його матір категорично не бажала, щоб син грав за країну батька, якого вона терпіти не може.

До всього, Ламін зблизився з агентом Іваном де ла Пеньєю, який підштовхував його до "Червоної Фурії", як і тодішній тренер Барси Хаві Ернандес.

Такасса змирився: "Коли тобі 15, а сам Хаві розповідає тобі, як вигравав Кубок світу, про Золотий м'яч, Євро... Це все ускладнює".

При цьому в Марокко вони продовжують називати його на свій манер Аміном Джамалем, а Ямаль разом з родичами, буває, приїздить до Лараша – рідного міста своєї бабусі Фатіми. Кажуть, там навіть кілька фресок є на його честь, хоча й набагато менше, ніж в рідних місцях Хакімі. 

"А як ви хотіли? Ви знаєте хоч одного іспанця з ім'ям Джамаль? Він марокканець. Ми бажаємо йому удачі", – каже президент федерації Фузі Лекджаа.

Зрештою, і без Ямаля йому вдалося збудувати сильну збірну.

Ви ж бачили, хто забив рятівний гол на 91-й хвилині проти Нідерландів? Гігант Ісса Діоп – син сенегальця та марокканки, що виріс у Франції – у 2019-му говорив: "Я француз, народився у Франції і Франція все мені дала. Грати за іншу збірну, бо у Францію не викликають, було б лицемірно з мого боку".

А сьогодні він цілує герб Марокко і називає його своєю країною.

Тим часом яскравий нападник Марселя Амін Гуїрі, що виріс біля Ліону, обрав виступати за Алжир:

"Я подивився на Марокко на ЧС-2022 і подумав: гм, а чому б і мені не поїхати до Алжиру?"

Щось змінюється – і то по обидва боки Середземного моря.

***

Колись все було не так.

Зінедін Зідан, Карім Бензема, Хатем Бен-Арфа, Самір Насрі не вагалися, за яку збірну виступати почасти тому, що африканські команди лежали в руїнах.

"Маруан Феллаїні приїхав з власної ініціативи до Марокко, але йому не створили умов. Він самостійно оплатив квитки на літак, а тренер ще й образив, мовляв, тобі краще грати в баскетбол. І він почав грати за Бельгію", – зітхає Ларке.

Схожі історії є у Аділя Рамі, Насера Шадлі.

А от нове покоління застало вже іншу, розбагатілу, доглянуту Африку. 

У 2019-му в Марокко відкрили футбольний центр імені Мохамеда VI, де умови не гірші, ніж у Клерфонтені, а тренери всі з Європи.

Паралельно федерація побудувала чи відремонтувала 20 (!) стадіонів міжнародного класу та ще 200 тренувальних полів зі штучним покриттям по всій країні. Вишенька на торті – 13 регіональних шкіл, де відбирають найкращих до головного центру.

Ці зусилля ще не дають суперефекту, але, наприклад, автор дублю у ворота Канади Аззедін Унахі вчився футболу там.

До всього, ця інфраструктура вражає уродженців Європи. Ще 15-20 років назад вони б відчули культурний шок, побувавши в Касабланці, а зараз їх чекають такі ж стадіони, як у Франції, такі ж зали. І на додачу – усі навколо виглядають, поводяться і моляться, як вони.

За це досі незнане, тепле відчуття дому діти мігрантів готові розривати будь-кого – і в цьому велика сила Марокко.

Тепер лише питання часу, як швидко інші африканські держави підуть цією стежкою.

Ну, і ще це великий виклик для Європи, яка, схоже, абсолютно не розуміє, як їй діяти у дивному новому світі, де Франція зробила усе можливе для Буадді, а він без жалю повернувся до неї спиною.

Телеграм-канал автора: Футбольні історії