Герої Чучхе: як КНДР перемагала Італію і тричі забила Португалії на чемпіонаті світу
Як воно, жити і грати футбол у тоталітарному суспільстві?
Навіть у постсталінському СРСР не було нічого подібного до реалій Північної Кореї, яка загалом-то не славиться футбольними здобутками, але все ж один крутий Мундіаль мала.
Це був "англійський" ЧС-1966, де збірна КНДР шокувала світ, спочатку вибивши Італію Джанні Рівери й Сандро Маццоли, а тоді давши супербій Португалії Ейсебіу.
У 2014 році L'Equipe знайшла п'ятьох героїв тих сенсацій, і якимось дивом отримала право взяти у них інтерв'ю прямо в Пхеньяні.
"Один улюблений момент? Навіть не знаю, їх так багато. Часом ми почувалися, ніби граємо вдома. Весь стадіон вболівав за нас проти Італії. Після матчу чимало англійців прийшли до нашої роздягальні потиснути нам руки. Ми ніколи не переживали нічого подібного", – казав екстренер Мен Ре Хьон.
"Прибуття до Англії було схоже на відкриття нового світу. До приїзду ми нічого не знали про неї, навіть фото не бачили. Все, що нам розповіли – це що в Корейську війну Англія була союзницею США, отже, нашим ворогом. Але коли ми прибули на місце, наша думка змінилася. Геть усі, починаючи з покоївок в готелі, ставилися до нас привітно. Це був шок. Ми не могли зрозуміти, чому вони так поводяться", – зізнавався захисник тих літ Рім Чон Сон.
"Перші дні ми були дуже обережними – закривалися в своїх кімнатах, уникали людей. Лід розтанув поступово. Згодом навіть діти до нас підходили, ми роздавали автографи. Неймовірно!
Мені до сьогодні дивно усе це згадувати. Гадаю, це йшло від серця. Ми були аутсайдерами. Середній зріст 170 см, вага 67 кг. Ми були маленькі, а наші суперники – великі й сильні. Тому за нас вболівали", – розповідав ключовий бомбардир Пак До Ік.
У 1966 році Північною Кореєю керував диктатор Кім Ір Сен, засновник культу чучхе та рідний дід сучасного правителя Кім Чен Ина.
Авжеж, він і зібрав команду перед від'їздом на Мундіаль, і вдався до погроз – мовляв, ви лишень спробуйте зганьбіть нашу славетну державу.
"Він виголосив промову, в якій сказав, що для нас це велика честь, яку ми повинні виправдати. Він наголосив: "Не програйте всі матчі, це б стало ганьбою. Спробуйте виграти 1-2 поєдинки". На той час наш рівень був низьким. Слова президента дали нам мету – не фінішувати останніми.
Ви маєте розуміти: наш менталітет відрізняється від менталітету європейця. Ми не сприймаємо себе як індивідуумів, а як представників колективу чи суспільства. Ми грали не заради грошей чи нагород, а заради слави нації", – пояснював Рім Чон Сон.
Він нізащо не скаже "і заради власної безпеки". За Кім Ір Сена в КНДР вбили в концтаборах 1,5-2 млн чоловік, але оскільки режим досі стоїть, говорити про це – означає виписати собі квиток в один кінець.
"Всі пам'ятають гру проти Італії, але для нас найважливішим був матч з Чилі. Ми програли в 1-му турі СРСР (0:3), а чилійцям поступалися з 15-ї хвилини. Зрівняти змогли лише за 3 хвилини до кінця. Саме тоді головна мета нашої подорожі була досягнута – ми повірили, що можемо навіть пройти далі", – розказував Рім Чон Сон. "Коли Пак Син Чін забив Чилі – це була перемога. Ніби оазис посеред пустелі".
Ну, а далі 3-й тур, і КНДР вийшла на Скуадру Адзурру, яка вирішила закидати азіатів шапками, а в підсумку поступилася 0:1.
Єдиний гол забив Пак До Ік: "Я не можу описати, що відчував. Слів не вистачить. Ми не уявляли перемогу над Італією навіть у найсміливіших мріях. Вони були дворазовими чемпіонами світу... Але ми не сумували, а вирішили вийти і спробувати зіграти, як вміємо".
"Можливо, вас це здивує, але наша впевненість зростала. В готелі ми бачили по телевізору, як грають інші команди, і зрозуміли, що їхній рівень не захмарний, ми можемо конкурувати. А там, де є надія – є і шлях", – по-філософськи додав Рім Чон Сон.
Феноменальна, звісно, команда. Навіть у чвертьфіналі Мундіалю ці хлопці абсолютно без досвіду топового футболу вели в рахунку з Португалією 3:0, перш ніж Ейсебіу не включився і не оформив покер (3:5).
"Мені той матч сниться часто. Моменти, коли 3:0 перетворюються на 3:5. Мене це щоразу будить. Також я пару разів передивлявся той матч по ТБ і щоразу не розумів, як ми примудрилися програти", – посміхався Пак До Ік.
Більш стоїчний Рім Чон Сон: "Нам часто казали, що якби ми були уважніші, більше захищалися, менше атакували... Але я думаю, що результат відображав різницю в класі між командами. Нам не вистачало тактичних знань. Зараз, звісно, ми б тримали м'яч і пасували його до самого свистка. А тоді ми вперше були там і думалося тільки: "Боже, нехай час пройде якомога швидше!"
Попри видатний результат на Мундіалі загалом, бідолахам добряче дісталося після повернення до Пхеньяну – зокрема під роздачу потрапив тренер Мен Ре Хьон:
"Кожного разу, коли я згадую той матч, я шкодую, що не маю якостей хорошого тренера. Я мав би сказати їм перейти в захист... Ми могли б перемогти, якби я знав про футбол те, що знаю сьогодні. Коли я сьогодні дивлюся футбол, то майже кожна команда, забивши гол в важливому матчі, переходить до оборони, а ми так не вміли. В нашому штабі було 4 тренерів, і жоден не розумівся на захисті".
З корейських ветеранів лише Пак вступився перед L'Equipe за наставника: "Якщо нам вдався такий подвиг, то це тому, що наш тренер не був дурним. Всі винні. Я був нападником, але теж мав обов'язки в захисті".
Зараз подібне уявити неможливо. Ці чоловіки навіть не були професіоналами, коли перемагали зірок Кальчо. Рім Чон Сон був студентом, вчився на фізрука. Пак До Ік працював на фабриці, що виготовляли друкарські машинки. Інші теж гарували на різних заводах.
"Ми облишили свої основні заняття й стали готуватися до ЧС лише в січні 1966 року. Ми займалися в таборі без наших сімей. А до цього ми тренувалися нерегулярно, лише перед міжнародними матчами", – казав Рім Чон Сон.
"З країнами Заходу ми грати не могли, але зіграли чимало матчів з представниками Східної Європи. Вони були нижчого рівня, але все ж. Також ми, тренерський штаб, вивчили все, що могли знайти, про головних гравців – Пеле, Ейсебіу, Яшина", – запевняє Мен Ре Хьон.
Словом, вони зробили все, що могли у надскладних умовах.
А чим віддячив Чучхе? Ну, всі представники збірної КНДР-1966 зникли на кілька років. Ніхто не знав, що з ними сталося. Французький політолог П'єр Рігуло з посиланням на власні джерела писав, що їх відправили до трудових таборів за те, що дозволили собі шампанське після перемоги над Італією. Не пив один Пак До Ік, в якого болів шлунок – і його покарали м'якіше, відрядивши в глушину рубати ліс.
"Це нісенітниця. В ту пору гравці мали завершити кар'єру в 30 років. Хто був молодшим – продовжив грати. Деякі стали тренерами. Я теж потренував навіть національну збірну", – заперечував все Пак До Ік.
"А головне, нам дали місячну відпустку з родинами за рахунок держави. І медалі вручили", – підтверджував Рім Чон Сон.
"А мер Міддлсбро, де ми жили, подарував кожному по срібному підносу із чашкою з написом "8-й ЧС". Ми зберігаємо їх як найцінніший антикваріат", – додавав Пак.
Надворі був 2014-й, і здавалося, що КНДР потихеньку йде на розрядку, а найдикіші ескалації лишилися позаду. Шкода, що не вийшло.
Вже сьогодні подібні інтерв'ю з Пхеньяну уявити знову складно. Невідомо навіть, коли і за яких обставин помер знаменитий тренер Мен Ре Хьон, чий успіх вже не повториться. Спорт-бо пішов далеко вперед, а КНДР де була, там і лишилась – здатна нав'язувати конкуренцію лише у попранні прав людини, але вже не футболі.
