"Ми грали за людей, які загинули": як Хорватія нанесла себе на світову футбольну мапу
Збірна Хорватії підходить до чергового чемпіонату світу як один з тіньових фаворитів.
Як інакше? На двох останніх турнірах "Шашкові" неодмінно брали медалі.
Ну, а їхнє становлення на світовому футбольному олімпі відбулося 28 років тому – на ЧС-1998, де команда-дебютантка Мундіалів розгромила саму Німеччину.
Бобан, Шукер, Просинечки – ця історія про них.
***
"Спорт – це добре. Але є також і політичні наслідки. Перед турніром про нас знали, може, 5% людей. Зараз – 15%", – говорив тренер Мирослав "Чіро" Блажевич.
Скромняга!
На ділі Хорватія на ЧС-1998 завоювала серця усієї планети, бо популярність турніру була шалена.
Що за форма? Чому їх не було раніше? Як вони так добре грають?!
Мало хто міг адекватно відповісти.
Хорватія має лише 4 млн населення, а незалежність проголосила 28 червня 1991-го, після чого пережила 4 роки сербської агресії. Було важко – битви, облоги, втрати. Що казати, якщо юний Лука Модрич зростав у Задарі, на який щодня падали міни!
Зараз ми добре знаємо цю історію, а тоді світ лише обережено нашорошував вуха.
"Я бачив сильний патріотизм в команді і скористався ним. Ми були невідомою країною і всі хотіли поставити себе в центр уваги. Мотивувати таких гравців було дуже просто", – зізнавався потім Блажевич.
***
Для Хорватії то був другий великий турнір в історії збірної.
Перший – Євро-1996 – завершився скандальним вильотом від Німеччини у чвертьфіналі. На думку мільйонів фанів, "Шашкових" тоді засудили.
"В житті не плакав через футбол, але того разу на "Олд Траффорд" я ридав, бо ми грали краще за німців", – наполягав і Славен Билич.
Хто його не пам'ятає? Кремезний, авторитетний центральний захисник – і за сумісництвом рок-музикант.
Разом з ним у захисті грали Звонимир Сольдо зі Штутгарта та Ігор Штимац із Ковентрі – теж високі, потужні.
Роберт Ярни зліва та Даріо Шимич праворуч могли підтримати атаку, але передусім бетонували фланги.
Головні ж креативники Хорватії розташовувалися в центрі, де грали невдаха Реала й Барси Роберт Просинечки, мотор Мілана Звонимир Бобан та невизнаний геній Альоша Асанович, чия кар'єра пройшла бозна-де.
Ну, і напад – суперзірка Реала Давор Шукер та талант Валенсії Горан Влаович.
Ух!
"Чіро знав наші якості, тож не надто заглиблювався в тактику. Його завданням було впоратися з великими его у роздягальні. Те, як він це робив, вражало. Якось ми говорили про нього – я, Бобан, Асанович, Шукер та Просинечки. Ми зійшлися на тому, що жоден інший тренер не впорався б з нашою роздягальнею.
Ми поважали Чіро. Коли він вперше до нас зайшов, то одразу сказав: "Ви будете чемпіонами світу". Спочатку ми сміялися, але він змусив нас у це повірити", – пригадує Штимац.
На додачу їх мотивували рани, нанесені війною, яка торкнулася кожну сім'ю в Хорватії.
Славен Билич перед турніром так і сказав: "Ми гратимемо не за себе і не за прапор. Ми гратимемо за тих, хто загинули".
Ну, і було ще братерство. Вони дружили поза полем, а разом грали щонайменше з 1987-го, коли принесли Югославії перемогу на ЧС U20.
Бобан розповідає показову історію, як тоді в Чилі вони зі Штимацом таємно пішли з табору югославів на зустріч з двома гарячими чилійками:
"Ми були молодими хлопцями, які насолоджувались життям. Ми очікували, що тренери нас пустять, але відповідь була "ні". І ми пішли самі.
Коли ми повернулися, тренер заявив, що відправляє нас додому. А попереду був півфінал проти НДР Маттіаса Заммера. І тоді команда заступилася за нас. Всі встали і заявили, що якщо нас виженуть, вони поїдуть теж".
Ось хто вони були – Колектив.
І все разом – талант, дружба, тренерська харизма, політична вага – у підсумку перетворило їхній виступ на легенду.
***
В груповому раунді Хорватія дебютувала із легких 3:1 над Ямайкою, що запам'яталися головно космічним м'ячем Просинечки.
В другому турі Японія звично впиралася, проте Шукер пробив і її.
Поразка від Аргентини в третьому турі вже нічого не означала – Хорватія берегла сили на плейоф.
"Ну що сказати... Ми відчули тягар історії на своїх плечах вже в грі з Ямайкою", – каже Шукер. "Той турнір – це не просто спогад. Це щось, що закарбувалося назавжди в моїй душі".
Давор, звісно, блискучий бомбардир, що забив 114 голів у Ла Лізі, проте й він ніколи не грав так натхненно, як на тому ЧС.
Матч 1/8 фіналу проти Румунії пройшов у щільній боротьбі, проте Шукер елегантно пропустив м'яч на Асановича, дезорієнтувавши Габріела Попеску. Пенальті! І навіть наказ арбітра його перебити не завадив Давору принести своїм перемогу – 1:0.
"Перед турніром я сподівався якомога швидше поїхати на море у відпустку. Але зараз, знаєте, я не проти затриматися у Франції якомога довше", – казав він після гри.
Апетит приходить під час їжі!
Тим паче, попереду в хорватів була Німеччина, що змусила їх плакати двома роками раніше.
***
Саме тоді до хорватської збірної поприходили журналісти і давай розпитувати – про Югославію, сербів, війну.
Вони почули те, від чого давно відвикли Берлін та Париж.
"Ми не були схожі на Чехословаччину чи Польщу. Ми були посередині. Ми дивилися фінали Кубку Англії по телевізору, і батько купував платівки AC/DC та Iron Maiden.
Але я також ніколи не грав за збірну U17 та U19. У нас тоді був тренер із Сербії, і він відвів мене вбік та сказав: "На твою родину навішено ярлик через батька-націоналіста", – розповідав Билич.
Мав що сказати і Бобан – 23 травня 1990-го його удар ногою в тіло поліцейському на "Максимирі" став апогеєм сербо-хорватського побоїща. Саме через це Звоне пропустив ЧС-1990:
"Це все було сплановано сербами. Навіть Аркан сказав, що це вони організувалися, щоб провокувати інциденти, а потім вказувати пальцем на хорватський націоналізм".
У свою чергу Штимац розплакався, коли мова зайшла за Вуковар – обложене місто на кордоні, яке серби зруйнували і вбили тисячі мирних людей.
І вже усі разом вони згадали останній фінал Кубку Югославії, коли 8 травня 1991-го Хайдук полетів до Белграда грати з зірковою Црвеною Звездою військовими гелікоптерами.
"Я був шокований, що клуб вирішив грати, враховуючи все, що відбувалось", – пригадував Билич. "Було дуже гаряче й вороже. Црвена Звезда тоді була кращою за нас, вони ж були чемпіонами Європи. Але ми відчували це як гру Хорватії проти Сербії – і ми перемогли. Донині той кубок вважають у нас військовим трофеєм".
Може, Німеччина-1998 тому програла, що не мала подібних історій за плечима? Її нічого не гнало вперед з такою ж силою?
В будь-якому випадку, той матч шокував світ. Підстаркуватий склад німців не створив нічого, тоді як у хорватів залітали шедеври від Ярни та Влаовича, а Шукер самотужки розібрався з усіма.
3:0!
Журналіст Срджан Фабіянац пояснює: "У нас дуже сильний патріотизм, і тому всі хорватські збірні грають від душі. Для нас у будь-якому спорті гравці збірної – національні герої".
А що вже й казати за Мундіаль-1998? Вони не просто герої – вони ікони.
***
І байдуже, що у півфіналі Хорватія стала жертвою найкращого вечора в житті Ліліана Тюрама.
Навіть зараз це сприймається, скоріше, як примха футбольних богів.
Вже у матчі за 3-тє місце Шукер та Просинечки поставили на коліна надпотужні Нідерланди з Бергкампом, Овермарсом, Клюйвертом, де Бурами та іншими лідерами Аяксу-1995.
Для Шукера це означало Золоту бутсу турніру:
"Особиста слава? Якщо чесно, ніколи про це не думав. Все, про що я тоді мріяв – це підняти хорватський прапор на найвищу сцену світу".
І він підняв! Вони підняли!
Збірна Хорватії у 1998-му заклала фундамент футбольного процвітання нації, адже нове покоління отримало не просто кумирів, а й зримий доказ – вони, "Шашкові", можуть бити найбільші команди світу.
Лише одна людина виглядала сумною – це тренер Блажевич, який навіть через багато років бідкався:
"Якби я мав тоді досвід, який маю зараз, Хорватія б стала чемпіоном світу".
Хтозна, хтозна.
А от що абсолютно точно та щиро – це виступ Луки Модрича на врученні йому Золотого м'яча-2018:
"Я хочу подякувати своєму кумиру, капітану Хорватії на ЧС-1998 та моєму великому натхненню Звонимиру Бобану. Він та його партнери дали нам впевненість, що і ми можемо замахнутися на щось велике у Росії".
Бобан, який слухав це наживо в залі, плакав.