Від лісорубів до найтехнічнішого півзахисту на світі: де взявся іспанський стиль футболу і до чого тут Кройф
Коли на Піренейський півострів вперше прибули фінікійці, то назвали країну за найпоширеніших видом тварин. "Is-pan-ya" – "країна кроликів".
Зараз же футбольна Іспанія більше відома, як країна півзахисників.
Від Хаві до Педрі, від Бускетса до Родрі, від Алонсо до Фабіана Руїса іспанські центрхави роблять різницю і здобувають трофеї в різних поколіннях. Але чому їх не було раніше, у XX столітті?
"Ми були! Хороші центрхави завжди були в Іспанії. Але в мої часи такі невисокі гравці не були модними. Все змінилося, коли через 20 років декілька з них опинилися в одній команді і добре себе проявили. Хаві, Іньєста, Сільва, Мата – це люди з великим інтелектом", – розповідає легенда Сарагоси та Прімери 1980-х Хуан Сеньйор.
Свого часу він мав типаж Педрі – теж субтильний, з гарною правою ногою та баченням поля, що виходило за межі звичайного.
"На жаль, у мій час ми хіба зрідка ставали в рондо. Коли тобі виповнювалося 15, тренери починали більше працювали над фізичним аспектом, а не технічним. В Алавесі я проводив дні на заняттях, носячи колоди, щоб моя нижня частина тіла краще витримувала навантаження. Це було так, ніби технічна майстерність була особистим вибором. Ніби ти вже народився з чудовою правою ногою. Але ж ні! Її слід було тренувати".
Сеньйор її тренував – і у нього добре виходило, проте мадридський Реал його подивився і... відправив геть, бо замалий. В ту пору 170 см зросту були вовчим квитком з іспанського гранда.
"Невисокі гравці були не в моді. Вони казали: "Так, хлопець вміє грати, але ж його статура..." Така була думка більшості. У тодішньому іспанському футболі м'яч мало часу проводив у центрі, важливішими були довгі передачі".
Винятки? Вони були, але зовсім небагато – може, Луїс Суарес та Карлос Лапетра, герої переможного Євро-1964, та ще лідер Атлетико Луїс Арагонес.
По суті, Іспанія втрачала цей ендемічний підвид невисоких, технічних, спритних хавбеків, аж поки Йоган Кройф не очолив Барселону у 1988-му і не зупинив м'яч у центрі поля, відмовившись від лонгболів.
Фундаментом стилю нідерландця став оцей типаж гравців – зокрема Жуеп Гвардіола та Хосе Луїс Камінеро.
І коли вони виграли Кубок чемпіонів у 1992-му, їхнє сприйняття в країні радикально змінилося. Всі ніби одночасно прозріли.
"1970-ті були темними роками для нас. Ми відчували, що технічно нас перевершують усі, і нам доводилося важко працювати, аби зрівнятися з Німеччиною Беккенбауера чи Нідерландами Кройфа. Що було потім? Методологічна революція.
Якщо ви подивитеся на тренування іспанських дітей сьогодні, то усіх вчать грати у плавний футбол, заснований на володінні м'ячем – від найменших вікових груп. Саме тому коли хтось починає тиснути на Іспанію, то легко закінчити, як Франція у півфіналі", – ділиться Хесус Паредес, права рука Луїса Арагонеса у збірній-2008.
Ви ж не забули те Євро? Іньєста, Хаві, Сеск, Касорла, Алонсо, Маркос Сенна і Давід Сільва в одній команді – ось так Іспанія врешті прийняла себе і помчала до вершин.
"На ЧС-2026 я бачу, як наші іноді грають за схемою 5-5-0, прагнучи тотальної переваги у контролі та передачах. Зустрічаються паси, яких навіть не вчать у школах – так звані "довгі стінки". Іньєста був їх майстром – це коли ти по суті не контролюєш м'яч, а лише дотиком перенаправляєш, куди треба. Такі паси ще прискорюють гру і є дуже іспанськими по суті. Вони збагачують комбінаційний футбол", – пишається Паредес.
І чому Іспанія не зрозуміла це раніше? Чому так довго намагалася пробивати бетон головою, коли можна було його елегантно обійти?
У цьому криється трагедія не лише Сеньйора, а й цілих поколінь, яких недооцінювали й списували через неправильне розуміння суті футболу, яку доніс іспанцям Кройф – ніби каталонський Прометей.
"Лише за останні 40 років у нас нарешті довели, що футбол грають розумом, а голова потрібна не лише, щоб бити по м'ячу, а й для особистісного зростання. Що слід приймати ідеї, які разом із вашою генетичною схильністю роблять вас більш повноцінним футболістом", – каже Хуан.
"Нинішню Іспанією зробили блискучою командою рішення, які кожен гравець приймає у моменті. За моїх часів цього не було. Але, надіюсь, ми хоч заклали фундамент".