Один у полі воїн: як відбулася коронація Марадони на ЧС-1986
Рівно 40 років тому на легендарному стадіоні "Ацтека" в Мехіко понад 114 тисяч глядачів стали свідками культового фіналу чемпіонату світу між збірними Аргентини та ФРН. Проте цей матч увійшов в історію не як класичне протистояння двох футбольних націй.
"Чемпіон" згадує події Мундіалю-1986, де 29 червня відбулась абсолютна коронація генія.
Турнір у Мексиці перетворився на справжній бенефіс Дієго Армандо Марадони. Він видав один із найвидатніших індивідуальних перформансів в історії командних видів спорту.
Проблеми перед початком ЧС-1986
Задовго до старту чемпіонату світу мало хто вірив у тріумф "альбіселесте". Вони ледь пробились на Мундіаль, а головний тренер аргентинців Карлос Білардо піддавався нещадній критиці на батьківщині.
Його рішення відібрати капітанську пов'язку у легендарного Даніеля Пассарелли та передати її 25-річному Марадоні викликало хвилю обурення. За кілька місяців до старту турніру державний секретар зі спорту вимагав негайного звільнення наставника.
Справа дійшла до президента країни Рауля Альфонсіна. Білардо втримався на посаді лише тому, що Дієго Марадона поставив ультиматум: "Йде Білардо – піду і я".
Врешті-решт фахівець пішов на безпрецедентний ризик: він вибудував прагматичну, жорстку тактичну схему 3-5-2 з єдиною метою – повністю звільнити свою "десятку" від чорнової роботи. Марадона отримав абсолютну свободу на полі.
Тренерська ставка полягала в тому, що вся команда має обслуговувати одного митця. І той не підвів, зробивши щасливою цілу націю в непростий для неї час.
"Рука Бога" та "гол століття"
Кульмінацією геніальності Марадони та турніру загалом став чвертьфінал проти збірної Англії. Матч мав не тільки спортивний, а й величезний геополітичний підтекст.
Рани від Фолклендської війни, в якій Аргентина зазнала поразки від Великої Британії всього чотири роки тому, були ще надто свіжими. Для аргентинців це був не просто футбол, а питання національної гордості.
Саме в цьому поєдинку Марадона наочно продемонстрував свій дуалізм, який робив його неординарною особистістю. Він за чотири хвилини забив два історичні голи, які знають навіть сучасні юні фанати футболу.
На початку другого тайму у верховій боротьбі з голкіпером Пітером Шилтоном низькорослий аргентинець непомітно для суддів переправив м'яч у сітку воріт своїм лівим кулаком. Головний арбітр матчу перебував у невдалій позиції, тому не помітив очевидного порушення правил і зарахував гол, попри бурхливі протести англійських футболістів.
Уже після гри Марадона заявив, що м'яч було забито "трохи головою Марадони та трохи рукою Бога". Це назавжди вписало цей гол в історію під такою назвою.
А на 55-й хвилині Дієго створив абсолютний шедевр. Підхопивши м'яч на своїй половині поля, він обіграв п'ятьох англійських гравців (разом із воротарем) і забив те, що ФІФА згодом визнає "голом століття".
Цей короткий відрізок показав світові дві абсолютно протилежні сторони одного футболіста. У цьому й був увесь Марадона – суміш генія та шахрая, де вуличний хуліган уживався з футбольним божеством.
Акорд, що увічнив футбольного генія
У півфіналі проти міцної збірної Бельгії Дієго продовжив свою магію. Він відзначився ще одним дублем.
Ці голи вивели Аргентину до фіналу. А там на неї чекала "Бундестім" Франца Бекенбауера.
Німецький тренер чудово розумів, звідки йде головна загроза, і приставив до Марадони персонального опікуна – молодого та жорсткого Лотара Маттеуса. Фінальний матч 29 червня став справжнім трилером, де шальки терезів могли схилитися в будь-який бік.
"Альбіселесте" з голами Хосе Луїса Брауна та Хорхе Вальдано повели з рахунком 2:0 й утримували його до 74-ї хвилини. Здавалося, що кубок уже в їхніх руках, але німці не здалися.
Завдяки характеру та стандартним положенням Карл-Гайнц Румменігге та Руді Феллер відновили паритет. Ініціатива повністю перейшла до ФРН, а до кінця основного часу залишалося шість хвилин.
Саме в цей критичний момент, коли психологічна перевага була на боці німців, Марадона сказав своє вирішальне слово. Перебуваючи в оточенні кількох суперників у центрі поля, Дієго знайшов єдину шпарину та віддав геніальну розрізну передачу.
Він в один дотик відпасував на хід Хорхе Бурручазі. Той вирвався віч-на-віч з Гаральдом Шумахером і пробив точно в ціль, встановивши остаточний рахунок – 3:2.
Коли пролунав фінальний свисток, 114 тисяч глядачів на "Ацтеці" стали свідками народження нової релігії. На тому чемпіонаті світу Марадона забив п'ять голів і віддав стільки ж асистів, взявши безпосередню участь у 10 з 14 голів своєї команди.
Світовий футбол бачив чимало величних епох: досконалі збірні Пеле, тотальне домінування іспанської "тікі-таки" чи космічну статистику Мессі та Роналду. Проте літо 1986 року в Мексиці залишається неповторною аномалією.
Це був момент, коли закони командного спорту капітулювали перед чистим генієм – місяць, коли один бунтівний митець змусив планету грати за його правилами. Він буквально самотужки затягнув на вершину світу країну, яка вже майже зневірилася та назавжди перетворився в національного героя.
