Невиправданий гейт. Чому англійські вболівальники не заслуговували на Саутгейта

Напевно, ви вже знаєте, що Гарет Саутгейт вирішив залишити посаду головного тренера збірної Англії. Попри те, що під його керівництвом "три леви" увійшли до четвірки найсильніших команд на ЧС-2018 і двічі зупинялися у кроці від золота Євро, більшість англійських вболівальників радісно сприйняли новину про відставку Саутгейта.

"Тепер Англія має шанс виграти трофей!", "Нарешті!", "Погані новини для інших збірних", "Англія заслуговує на краще!". Коментарі з таким посилом переважали в соціальних мережах.

Ігор Чернявський з таким підходом уболівальників категорично не погоджується, й має свою версію ставлення до вже колишнього наставника британської збірної.

Насправді цей гейт тривав кілька років, та апогею досяг на Євро-2024. Головний аргумент критиків (а правильніше сказати — ненависників) Саутгейта полягає в тому, що з таким складом Англія повинна демонструвати естетичний, романтичний футбол, а не штампувати прагматичні перемоги з мінімальним рахунком. Але ці люди не розуміють одну просту істину — всі ці роки Саутгейт намагався вигравати турніри, а не призи глядацьких симпатій. І кілька разів він був максимально близьким, але не вистачало якоїсь дещиці.

До того ж, претензія щодо невидовищності часто була притягнута за вуха. Як показувати феєрію в умовах, коли суперники за замовчуванням закриваються у низький блок? Красивий футбол вимагає взаємності намірів. Коли одна з команд налаштована героїчно відзахищати нулі на табло, матч приречений стати найкращим снодійним для футбольних фанатів. На Євро-2024 Англія стикалася з цим у більшості матчів. А в поєдинках із суперниками, які й самі готові діяти ініціативно, проактивно, команда Саутгейта виглядала вже зовсім інакше.

Вже колишній наставник збірної Англії ніколи не складав враження скандального чи високомірного персонажа, а навпаки — пропускав увесь негатив крізь себе в ім'я команди. Але після матчу зі Словаччиною, в якому англійці врятувалися завдяки "бісіклеті" Беллінгема, не стримався і вступив у полеміку:

"Розумію, що свист спрямований у мій бік. Для команди краще так, ніж це було б проти гравців. Але це створює незвичні умови в роботі. Не бачив, щоб якась інша команда проходила далі та отримувала подібну критику. Розумію це, і не збираюся відступати від цього, але дуже пишаюся тим, як гравці поводяться в таких умовах".

Навіть у цих словах помітна готовність терпіти глузування та приниження заради командного блага. Вже після відставки влучно висловився Гарі Лінекер, який написав, що Саутгейт привив збірній гідність, повагу та єдність.

А от чи вистачає єдності англійським вболівальникам? Сумніваюся. Перед початком чемпіонату Європи було проведено опитування, яке говорить про те, що більшість англійців обрали б перемогу їхнього клубу в Прем'єр-лізі, а не довгоочікуваний тріумф національної збірної. І це при тому, що "три леви" не можуть нічого виграти вже 58 років. У культовій пісні Football's Comming Home (Футбол повертається додому — з англ.) йдеться про 30 років болю, які тривають з ЧС-1966, коли Боббі Чарльтон взяв Кубок світу з рук королеви Єлизавети. Так от, на момент проведення наступного мундіалю цим 30 рокам болю англійських фанатів виповниться 60. І невідомо, чи стане наступний тренер месією, який врятує родоначальників футболу від цієї ганьби.

А Гарету Саутгейту по-людськи хочеться побажати успіхів у подальшій тренерській кар'єрі. Він заслуговує на те, щоб увійти в історію не як герой мемів, а тріумфатор.