Привід для радості, але не для ейфорії: що означає домінантне чемпіонство Шахтаря
Після розгромної перемоги над Полтавою донецький Шахтар гарантував собі титул чемпіона Української прем'єр-ліги, до того ж кваліфікувавшись до основного етапу Ліги чемпіонів.
Аналізуємо успішний сезон "гірників".
Шахтар – чемпіон.
Уже давно подібні "бінарні" підсумки сезонів УПЛ хочеться писати без знаків оклику. 34 роки, з найпершого розіграшу імені Таврії, чемпіонські трофеї йдуть у руки лише двох команд – складно навіть назвати чемпіонат нудніший. Усі попередні роки як "братів по розуму" називали Шотландію, з її дуумвіратом Селтіка і Рейнджерс, але там за два тури до кінця лідирує Гартс.
Сер Алекс Фергюсон, дай бог йому здоров'я, був останнім, хто обходив двох грандів – але все йде до того, що скоро ми будемо вчити імена нових героїв.
Секрети успіху: нескінченний склад, активна ротація, дорога закупівля
Після початку повномасштабного вторгнення, яке унеможливило літати для наших клубів, усі скаржилися на стомленість від переїздів – особливо на міжнародні матчі. Шахтар зміг вирішити цю проблему, набравши гравців на дві (як мінімум) команди.
Протягом чемпіонського сезону у "гірників" виходив на поле 31 гравець. Само по собі це мало про що говорить, окремі "пасажири" могли вийти на хвилину, тому розглянемо цю статистику уважніше.
Чотиризначне число хвилин у цьому сезоні УПЛ поки зіграли... 10 гравців Шахтаря. Чесно, спочатку подумав, що це якась помилка. Тисяча хвилин – це ж усього одинадцять ігор, як після 27 турів таку скромну кількість не міг награти навіть умовний один склад? А річ у тім, що під фільтр "600+ хвилин в УПЛ" потрапляє аж 21 футболіст. Фактично, це Різник плюс два виконавці на кожну позицію.
Будемо чесними, рівень складності сильно знизив виліт у Лігу конференцій – але, так чи інакше, Туран весь сезон займався найактивнішою ротацією. У першій половині сезону його "старт" було неможливо вгадати, ні в глобальному плані (основу або дубль виставив?), ні в локальному (Вінісіус або Конопля? Егіналду, Проспер або Невертон? Траоре або Еліас?).
Якщо вже хокейна тема настільки в тренді, згадаю приказку: "Кубок Стенлі виграє третя ланка". Навіть не найближчий, а глибокий запас, який виходить, коли потрібно, і не підводить.
Жоден гравець Шахтаря навіть не бореться за звання найкращого бомбардира (в око впадає Проспер Оба з вісьмома голами, але він майже всі забив у ЛНЗ), але коли такий майстер, як Еліас, виходить в основі лише в 17 матчах, це свідчить про визначну конкуренцію та глибину складу.
Це відіграє вирішальну роль навіть у перегонах реалів і манчестерів, а вже в реаліях УПЛ це має вигляд чит-коду. У Динамо, головного конкурента "гірників", проблеми з першим складом, не те що з другим. Команда не могла навіть претендувати на те, щоб ротувати склад без принципової втрати якості – і вже до зимової перерви стало ясно, що титул вона не захистить.
Так, десь тут важливо проговорити: подібний до шахтарського шлях актуальний тільки в ситуації, коли в обоймі є багато класних та індивідуально сильних гравців. Коли їх немає – хоч обзамінюйся, слабких гравців швидше підкосить, що вони матч грають, два не грають. А посилювався Шахтар, за українськими мірками, просто по-королівськи.
Лука Мейреліш із Сантоса приїхав за 12 млн євро, Ісакі Сілва і Лукас Феррейра коштували по 10 кожен. Взимку 2025-го купили Еліаса за 17 і Аліссона за 14. Багато хто вкаже на продаж Кевіна в Фулгем за 40 мільйонів, але, по-перше, заплатили за нову партію бразильців уже більше, а по-друге, утримання такої довгої лавки, з великими зарплатами 20+ людям (до яких належить, наприклад, Швед, який зіграв 264 хвилини в усіх турнірах), коштує просто незрівнянно дорожче, ніж утримувати будь-який інший склад сьогоднішньої УПЛ.
Окремо потрібно відзначити трансфер Проспера. Так, відносно дешево (4,5 млн), але так підсилитися лідером команди, яка обходить вас у чемпіонських перегонах, міг тільки клуб принципово іншої вагової категорії.
Атлетико цікавився Довбиком після того, як фінішував нижче за Жирону в таблиці – але він цікавився наприкінці сезону. Про те, щоб переманити Довбика в січні, навіть мови не йшло. Шахтар перевершує за ресурсами третю-четверту команду України сильніше, ніж Атлетико – приблизно п'ятнадцяту.
Легіонеризація досягла максимуму
Цей титул став 16-м в історії Шахтаря, Туран став сьомим тренером в історії клубу, який привів "гірників" до чемпіонства. Поза конкуренцією в подібному внутрішньому рейтингу Мірча Луческу, який, навіть якщо рахувати від поточної кількості, виграв половину чемпіонств: цілих вісім. У Паулу Фонсеки три титули, у Невіо Скали, Луїша Каштру, Марино Пушича, Ігора Йовічевіча, а тепер ще й Турана – по одному.
Помітили закономірність? Усі чемпіони – іноземці, як, власне, взагалі всі люди, які отримували посаду саме головного тренера (виконувачі обов'язків українці все ж були) в останні чверть століття. Шахтар вірний принципам легіонерської команди, і тренер у цьому контексті слугує, не більше, ніж ланцюговою ланкою.
На полі чемпіон теж робить ставку на іноземців – при цьому, як мені здається, ніколи це не проявлялося настільки яскраво, як зараз. У золоті часи Мірча тільки й робив, що просіював пісок у пошуках золота: з одного запорізького Металурга Кривцов, Степаненко, Соболь переходили в юному віці.
Перші двоє зіграли сотні матчів і дуже допомогли виграти титули, третій ні – але, вибачте, сама команда була рівня плейоф Ліги чемпіонів і перемоги в Кубку УЄФА. Заграти в ній було складно.
Пятов, Чигринський, Ракицький, Степаненко були не менш важливими гравцями того Шахтаря, ніж Жадсон, Вілліан або Дуглас Коста. Зараз у "гірників" як ніколи помітні проблеми з лідерами. З усіх українців питань щодо чемпіонського сезону не може виникнути хіба що до Різника – мабуть, найкращого воротаря ліги.
Матвієнко, нехай і капітан, усю першу частину сезону грав все одно що за суперників. Бондар – теж, і інтерес (згідно з інсайдами) до Сарапія, думаю, свідчить, що керівництво Шахтаря втомилося терпіти його помилки. Очеретько дуже надихнув другою частиною сезону, але це один відрізок – навряд чи хтось із фанатів клубу назве його лідером клубу.
Бондаренко сів у запас, Конопля – в запас глибокий, Назарина з нього і не піднімався, про Шведа вже й згадувати смішно. Шахтар став бразильською командою, у якої і на лавці-то своїх мало. У чемпіонському матчі з Полтавою, наприклад, у запасі їх було п'ять, троє з яких – Цуканов, Швед, Фесюн – мають мінімум практики. Зате там було 6 бразильців – за, звісно, які більше задіювались під час сезону.
Хтось скаже: зате стали чемпіонами, причому впевнено. На мій погляд, 16 титулів за 25 років мають стати приводом не тільки радіти, а й ранжувати їх на більш і менш значущі. Зовсім недавно донеччани вигравали УПЛ з 11 українцями в основі – і навіть україномовним тренером.
Так, українські тренери чемпіонства з Шахтарем не брали, але Ігор Йовічевич довгі роки провів у Львові – і говорив із гравцями державною, без перекладачів.
Той склад став чемпіоном не менш упевнено, ніж нинішній. Нинішній зміг зробити ривок у другій частині сезону, але до зими розгромно (!) програвав ЛНЗ і катав нічиї з Колосом, Кривбасом, Металістом 1925. Динамо зовсім уже розвалилося, у черкасців купили лідера – тільки тому Туран виграв свій трофей так легко. Суперників рівня Дніпра-1 з Довбиком, Піхальонком, Сарапієм, Сватком, у "гірників" і близько не було.
Багато хто скаже, що у Турана немає Судакова і Мудрика – але, вибачте, це тільки жирний плюс Йовічевичу. Ігор знаходив гравців так, що "гірники" на них заробляли, а не витрачали. Не кажучи про те, що Конопля з Бондаренком є і в Турана – але вони "є" не так, як за часів хорвата.
Навіть єврокубковими досягненнями 2026-го не похвалишся перед 2022-м: той Шахтар громив РБ Лейпциг і обігравав Ренн. Так, із Селтіком були нічиї, але... Ви впевнені, що будь-які єврокубкові досягнення "гірників" у цьому сезоні перевершують ту кампанію? Гранд шотландської ліги точно сильніший за Брейдаблік, Шемрок, Абердін (з яким донеччани ще й намучилися), Хамрун Спартанз – і навряд чи слабший за Легію з Панатінаїкосом, яким програли.
Сезон, що закінчується, став першим за 20 років, у якому Україна не була представлена в групі Ліги Чемпіонів. Наші клуби зовсім недавно проводили матчі в Гамбурзі, але залишилися без можливості перевіряти свої сили за гамбурзьким рахунком.
У тому самому сезоні, крім Селтіка і Лейпцига, у Шахтаря були матчі з Реалом. Один програли, інший звели внічию – і це було можливістю перевірити себе на тлі найкращих. А хто перевіряв за гамбурзьким рахунком у поточному сезоні? Навіть не в контексті "гірників" – просто, будь-які українські клуби? Крістал Пелас і Фіорентина з п'ятнадцятих місць у топлігах, Панатінаїкос із Бешикташем, які навіть до трійки не потрапили в слабких, АЗ, який, судячи з усього, буде шостим.
Не густо, прямо скажемо. Шахтар ще минулого сезону мінімізував шанси на ігри з сильними – відповідно, на щось велике. Він стартував у Лізі Європи, від нього вимагалося пройти сито з трьох стадій кваліфікації, він із цим не впорався – і більшу частину сезону був змушений грати із суперниками, які й багатьом командам УПЛ за класом поступаються.
Що далі? Перспективи радують
На щастя, найближчим часом "гірники" отримають можливість перевірити себе проти найкращих із найкращих. Величезний єврорейтинг, здобутий у Лізі конференцій у поточному сезоні, укупі з уже описаними вище проблемами Рейнджерс гарантував Шахтарю місце в групі Ліги чемпіонів.
І в цьому контексті від "гірників" можна сподіватися на прогрес. Одразу шість гравців, яких можна зарахувати до основної обойми, не переступили навіть 20-річного рубежу. Усі – бразильці: Невертон, Еліас, Аліссон, Лука Мейреліш, Ісакі та Лукас Феррейра. Егіналду – 21, Марлону Гомесу, Очеретьку, Вінісіусу Тобіасу і Просперу Оба – по 22.
Якщо не брати до уваги екстремальні приклади на кшталт Руху, у Шахтаря одна з наймолодших команд у Європі. "Гірники" на це і працювали, купуючи бразильців, часом, не у бразильських грандів, а у їхніх молодіжок: Невертон, наприклад, дебютував у професійному футболі вже в Україні. Клуб зібрав перспективних гравців, зірок молодіжок – і розраховує на їхній прогрес.
Що ж, сам факт гри проти найкращих має цьому прогресу допомогти. Поки майже про будь-якого (про всіх, крім тих, хто стабільно поганий) бразильця Шахтаря можна сказати, що він нестабільний. Це нормально для такого віку, але це не пробачать в іграх за гамбурзьким рахунком. Подивимося, чи зможуть юні бразильці протягом літа підвищити до себе вимоги і домогтися прогресу.
А ще, на мій погляд, саме наступний сезон покаже клас тренера Турана. Не виграти в настільки комфортних умовах було досить складно. Арда не провалився, але не більше того. Найближчим часом на нього, напевно, чекає нове посилення, але також і нові, складніші випробування.