Футболка короля, тандем із Роналдо, подяка від Пірло: Мірча Луческу, якого ви не знали
Пішов у засвіти легендарний румунський фахівець Мірча Луческу, який залишив величезний слід в історії українського футболу.
Містер за свою тривалу кар'єру став одним з найтитулованіших фахівців у світі, зокрема став єдиним в історії тренером, який вигравав чемпіонат України на чолі двох різних клубів.
Саме під керівництвом Луческу Шахтар набув статуса топового клубу в українському футболі, Динамо повернуло титул після тривалої паузи, а збірна Румунії була близька до виходу на омріяний чемпіонат світу.
Чемпіон вирішив пригадати шлях футбольної легенди, чия історія особливо розкрилась саме на теренах України.
Початок: приз від Пеле, суміщення трьох посад, ідеальне око
Щоб розуміти, наскільки велике життя у футболі прожив Мірча Луческу, досить сказати: як гравець він мінявся футболками з Пеле.
Коли 1970-го збірна Румунії вперше за весь повоєнний час (і, як з'ясувалося, єдиний раз із 1938-го до 1990-го) пробилася на чемпіонат світу, тренер ухвалив рішення, що саме Луческу має бути на турнірі капітаном. І це не було якоюсь сенсацією: Мірча вже був зіркою бухарестського Динамо, зарекомендував себе як результативний вінгер – і давно викликався до збірної.
Румунам дуже не пощастило з групою: суперниками стали переможці трьох попередніх чемпіонатів світу. Третього суперника в особі Чехословаччини Луческу і Ко обіграли, але англійцям і бразильцям поступилися. Після бойового матчу, що закінчився з рахунком 2:3, Мірча обмінявся футболкам із самим Королем футболу. Кілька місяців тому він згадував:
"У мене досі зберігається ця футболка Пеле. Вона вся в бруді, я її ніколи не прав. Зараз вона перебуває в рамці в музеї".
Луческу – сама історія футболу. Феноменальний приклад мотивації, яка ніколи не закінчується, і бажання працювати, незважаючи ні на що, мав привід піти спочивати на лаври тоді ж, у сімдесяті – і його б ніхто не засудив. Скільки таких героїв минулих років сидять на телевізійних диванах у стилі Віктора Леоненка чи Пола Гаскойна – і вважаються затребуваними, актуальними фахівцями.
Але Луческу був не такий. Мірча Михайлович прагнув залишитися в грі якомога довше, віддати їй усього себе і встигнути якомога більше. Це втілилося ще на початку тренерської кар'єри: її наш герой почав, не вішаючи бутси на цвях.
Першим клубом, який Луческу почав тренувати, став румунський Корвінул 1979-го. На той момент Мірча вже відіграв за "круків" два сезони – і, коли після вильоту до другого дивізіону вони вирішили поміняти тренера, став "містером". Але це призначення ніяк не скасовувало виходів на поле: навіть знову у вищій лізі, куди Луческу одразу ж повернув Корвінул, він відбігав ще два сезони з більш ніж 20 іграми в кожному.
Тренерський талант Луческу був очевидний – і це сформувало просто феноменальну історію. У 1981-му його покликали тренувати в збірну: перспективну команду, яка зовсім недавно обігравала Англію у відборі на ЧС. При цьому Корвінул він тренувати не перестав: ба більше, протягом року він поєднував три посади! Граючи за Корвінул, він також його тренував – і паралельно рік працював із головною командою країни.
Як він усе встигав? Таємниця, вкрита мороком. Одне точно: на результаті це не позначалося. Корвінул у сезоні-1981/82 виграє бронзові медалі, які назавжди (клуб уже розформовано) залишилися найкращим досягненням в історії клубу.
А незабаром після цього збірна Румунії під керівництвом "Містера" вийде на першу для себе континентальну першість. У відборі Євро-1984 румуни обіграють чемпіонів світу в особі Італії (!), Швецію і Чехословаччину – та й на самому турнірі візьмуть нічию з іспанцями. Георге Хаджі, якого зараз преса активно "сватає" на місце Луческу в збірну, розповідав про дебют у збірній у 18 років:
"Що він побачив у мені, я не знаю, але він був добре поінформований. Ось що значить великий тренер. Я добре грав у Дивізіоні B, за Лучаферул, потім двічі вийшов на поле в Дивізіоні A, а в третьому матчі він прийшов до мене і взяв прямо в національну команду".
Становлення легенди: скандал, відхід з поля, договірні матчі – і все не тоді, коли ви подумали
І все ж енергії Луческу було тісно в збірних, з їхнім графіком у п'ять офіційних матчів на рік. Коли 2024-го він повернеться до збірної, то встановить світовий рекорд. Щоб стати в пригоді в статусі тренера національної команди на дистанції в понад 40 років – вийшло, що і в 1981-му, і в 2026-му – інших таких наставників історія не знає.
Але все ж у 1985-му, коли його покликало рідне Динамо, Мірча не зміг відмовити. Спочатку, знову-таки, поєднував зі збірною, але після невдачі у відборі на ЧС-1986 зосередився на клубі.
І зосередився так, що став місцевою легендою. Сам Арріго Саккі, архітектор непереможного Мілана вісімдесятих і за сумісництвом найбільш трендовий тренер тієї епохи, говорив, що Динамо б виграло Кубок чемпіонів, якби грало в тому ж стилі трохи довше. І судячи з думки метра, він чекав, що результативність зросте десь до десяти м'ячів за гру.
У сезоні-85/86 "гончі пси" Луческу забили всього 49 м'ячів у 34 матчах. Мало не вдвічі поступилися за результативністю Корвінулу, який у боротьбі за четверте місце обійшли за рахунок кращої оборони. Луческу вирішив грати в катеначчо?
Уже наступного сезону Динамо стало другим, забивши 84 м'ячі. Ще сезон – і 107 забитих м'ячів (майже три за гру!). Сезон-88/89 – і "гончі пси" оформляють нелюдські 130 голів, за ті ж 34 гри. Бухарестський клуб неймовірний: настільки, що тренер збірної Емерік Еней бере на ЧС-1990 десять динамівців. Цей же Еней виграв зі Стяуа Кубок чемпіонів – але навіть він віддавав перевагу динамівцям...
І при всьому при цьому – максимум другі місця. Чому? Ну, по-перше, Стяуа, зі згаданим вище Хаджі, був неймовірно сильний, Кубок чемпіонів на це товсто натякає. Але, крім цього, "армійці" користувалися підтримкою влади. Ніколає Чаушеску – страшний диктатор, який занапастив десятки тисяч людей – любив Стяуа і дуже не любив, коли його дітище програє.
Як наслідок, безпрограшні серії Стяуа тривали буквально роками, а одна з історія суперництва Динамо і Стяуа викликає напрочуд свіжі флешбеки. У фіналі Кубку-1988 за рахунку 1:1 арбітр скасував гол Стяуа через офсайд. Гравці пішли з поля, і трофей навіть вручили Луческу і компанії... Але через деякий час рішенням федерації переможцем матчу визнали Стяуа.
Дивовижне співпадіння з фіналом Кубку Африки-2026 – але, хай там як, після румунської революції і страти Чаушеску Динамо відразу оформило золотий дубль. В історію увійшов фінал Кубку: виграний у одвічного суперника з рахунком 6:4, з хет-триком відомого румунського форварда Флоріна Редучою... Стяуа, до речі, сам пропонував повернути ще й скандальний Кубок, але Динамо благородно відмовилося.
Утім, Луческу і сам – не та людина, щоб говорити про нього як про невинну жертву. Пригоди однієї з інших зірок призвели до ні багато ні мало реформи регламенту Золотої Бутси. Родіон Кеметару в сезоні-86/87 забив 44 м'ячі і заслужив нагороду – при цьому в останніх трьох матчах забив 15 (!!!) м'ячів.
Тоні Польстер – майбутня зірка Севільї та Кельна, на той момент просто суперперспективний бомбардир – просто на церемонії УЄФА відмовився приймати Срібну бутсу. Кеметару згодом був позбавлений нагороди, і саме такі випадки (а також перемога іншого підопічного Мірчі, на ім'я Дорін Матеуц, двома роками пізніше) стали приводом спершу просто скасувати Золоту бутсу, а потім переглянути систему оцінювання голів, давати топ лігам підвищений коефіцієнт.
У 2018-му році Іоанн Зробіш тренер однієї з команд-суперниць визнав, що результати матчів мали неспортивний характер.
Тренер: Рахунок був 3:3. І Кеметару забив 3!
Журналіст: Луческу заходив у роздягальню перед грою?
Тренер: Це була домовленість обох команд, що Камі заб'є. І це сталося. Я зізнаюся, що брав участь у цьому, але в мене не було вибору.
Журналіст: Ти не покинув роздягальню під час загальнокомандної розмови?
Тренер: Не всі суперники прийшли в нашу роздягальню. Прийшли чотири або п'ять гравців суперника і Мірча. Була настанова: "Ми повинні зробити те-то і те-то".
Любов до молоді: розкриття діаманта задовго до Вілліана і Фернандіньо
Словом, кваліфікації тренера було потрібне підтвердження – не кажучи про те, що такій діяльній людині було тісно в чемпіонаті Румунії. У 1990-му Луческу красиво попрощався з Румунією: вийшов на офіційний (!) матч Динамо у віці 44 років – і поїхав.
Новим місцем роботи стала Італія – беззаперечно найсильніший чемпіонат тієї епохи. Луческу вже залицялися, як до суперперспективного фахівця: досить сказати, що в 1989-му він разом з Артуром Жорже і Нільсом Лідхольмом керував збірною світу на прощальному матчі Зіко. Матч пройшов на стадіоні Удінезе, за який грав Білий Пеле – а незабаром Мірчі Михайловичу довелося приїжджати сюди вже як супернику.
Першим проектом "Містера" стала Піза – і під нього клуб закупився на славу. Дієго Сімеоне почав європейську кар'єру саме з міста з легендарною вежею. Його кар'єра, гадаю, описів не потребує – але і Хенрік Ларсен стане найкращим бомбардиром Євро-1992, Хосе Чамот пізніше "дослужиться" до Мілана, з яким виграє ЛЧ. Вражаюче, але така команда вилетить у Серію Б, а Луческу буде звільнений за місяць до кінця сезону.
Луческу і сам не омине Серію Б: саме туди його покличе Брешія. Тренер витягне команду в еліту, після чого набере співвітчизників. Хаджі, Редучою, Матеуц, менш відомий Іоан Сабею – і це ще Ов'єдо перехопив Маріуса Лекетуша! З "ластівками" Мірча працював чотири роки, але в Серії А, так і не утримувався. Його максимумом стало створення команди-ліфта: підвищення в класі, виліт, знову підвищення.
Далі були явна невдача в Реджані (ще один виліт) і один повний місяць роботи в Інтері. Пізніше, на правах метра, Луческу скаржився, що в конфлікті з Роналдо президент став не на його бік – але, гадаю, після низки невдач у Серії А, в абсолютний дрімтім (Роналдо, Баджо, Пірло, Вест, Саморано, Джоркаефф, Сімеоне, Дзанетті, Бергомі в одній команді!) його й звали як явного тимчасового працівника.
Після звільнення Луїджі Сімоні його покликали допрацювати сезон, але явні невдачі, що закінчилися 0:4 від Сампдорії, закрили кар'єру "Містера" в топ чемпіонатах.
І все ж у беззаперечний провал роботу Луческу в Італії записати не можна. Саме там Луческу показав ту якість, яка пізніше принесла Шахтарю сотні мільйонів євро. Він любив і, головне, вмів працювати з молоддю. Сімеоне навіть виліт не завадив виїхати в Севілью і розігнати кар'єру зірки, яка і з Роналдо була величиною одного масштабу. Але в Брешії він дав розкритися ще більш зірковому гравцеві.
Андреа Пірло у своїй автобіографії "Думаю, отже, граю" пише:
"Моїм мимовільним, але невипадковим, учителем був Мірча Луческу, тренер, який мене в п'ятнадцять років забрав із молодіжної команди та привів просто в першу команду Брешії, у великий світ. І я опинився на тренуванні з гравцями під тридцять, які були просто щасливі, що я плутаюся в них під ногами, – з гравцями, вдвічі старшими, а в інші моменти й удвічі жорсткішими.
"Андреа, як грав, так і грай", – це було перше, що мені шепнув Луческу, і я, як бравий рядовий, кинувся виконувати. І не всім це сподобалося, починаючи з ватажків роздягальні. Одного з них я якось обвів тричі поспіль, а на четвертий він відважив мені стусана, спланував і здійснив замах на мій гомілкостоп.
Було б зайвим розповідати, що він зробив це не навмисне, – ніхто б не повірив. Він теж думав, що я вдаю з себе генія, але ж насправді я всього лише слухняно виконував вказівки Луческу, який мені і підморгнув: "Усе добре, так і треба. А тепер, будь ласка, ще разок". Зі мною він поводився вкрай ніжно, а потім обертався до команди і кричав: "Дайте м'яч Пірло, він знає, що з ним робити".
Шахтар: трофеї, прибуток, ідеальний тандем
Про успіхи "Містера" в Донецьку можна сказати коротко: саме Луческу зробить із Шахтаря топ клуб.
За всієї поваги до романтичного Шахтаря Прокопенка і разового успіху Скали, у 2004-му не викликало сумнівів, що в Україні один топ клуб, і це Динамо. Та сама пристрасть Мірчі, його бажання контролювати всі процеси, принесло неоціненну користь "гірникам", дало те, що не дали ні Шустер, ні Скала, ні українські тренери.
Зараз навіть смішно перечитувати старі інтерв'ю Луческу і вдумуватися, якими базовими речами він займався. Після слабкого початку календарного 2006-го року він вибачався за поганий стан поля, тому що тримав питання про його якість під особистим контролем. І нарікав на те, що перед грою з Ліллем ніхто не накрив газон під час дощу.
Він узагалі не соромився публічної критики. Про те, що гравцям потрібно переглянути своє ставлення до справи, він говорив неодноразово, це пам'ятають усі – але на початку донецької каденції він не боявся лаяти і святая святих, донецьких фанатів. Тоді ж Шахтар проводив турнір із футзалу і вболівальників прийшло не дуже багато, Луческу обурювався:
"Якби подібне відбувалося в Румунії, Італії або Туреччині, зал був би повний – і ще тисяч п'ять було б за дверима".
І так, у тандемі з президентом, виховав покоління, яке приходило кількістю по 30-35 тисяч навіть на матчі з аутсайдерами.
Луческу і клубу взагалі подобалося рости разом. Клуб підписував бразильських талантів – а тренер їх розвивав до рівня топ клубів. Року не минуло, як у команду Луческу приїхав перший гравець збірної Бразилії, Елано – а скільки їх ще було.
Жадсон, Фернандіньо, Вілліан, Ілсіньо, Дуглас Коста, Тейшейра, Тайсон, Бернард, Фред.... Окремо варто відзначити Матузалема, який до "селесао" не дотягнувся, але у свій час був головною зіркою. До речі, купили його саме в Брешії – вже чи не Луческу підказав, навівши довідки?
На продажах цих гравців клуб добре заробляв. Тейшейра поїхав за 50 мільйонів євро, Фернандіньо – за 40, Вілліан – за 35. Звичайно, це сталося завдяки єврокубковим успіхам Шахтаря: перемозі в Кубку УЄФА, чвертьфіналу та 1/8 фіналу ЛЧ. Шахтар зайняв завидну нішу: регулярного учасника Ліги чемпіонів, який продає гравців у найсильніші клуби світу – і в який, як наслідок, хочуть найкращі таланти.
Луческу змістив самі акценти в українському футболі. Легендою стала шапка, яку кинув тренер під час одного з "класичних". Над ним сміялися, навіть говорили про незнання правил футболу – а потім судді стали більш лояльними до Шахтаря, а не Динамо. Хотілося б сказати, що румун уміло зіграв роль, щоб змістити акценти – але ні.
Луческу і справді настільки емоційний. Був випадок, коли він намагався відвести Шахтар з поля на знак протесту проти суддівства... на передсезонних зборах у Швейцарії!
Саме в Донецьку Луческу, за всієї поваги до турецьких успіхів та італійських пригод, досяг піку затребуваності. Коли в 2010-му ходили чутки про його призначення в Бордо, це, по-перше, було визнанням саме по собі (рік тому жирондинці стали чемпіонами Франці), а по-друге, Луческу на це відповів поблажливо:
"Бордо не потрапив до ЛЧ – а мене цікавлять клуби, які регулярно виступають у ній".
Нічого особистого, тільки бізнес
І після всього цього – Динамо Київ. Прекрасна робота, яка принесла не тільки золотий дубль, а й нову молоду команду. Миколенко і Забарний не тільки допомогли на полі, а й якісно поповнили клубну касу, Шапаренко просто розкрився по-новому.
Така робота стала гідною відповіддю на хамство Сергія Палкіна, що виразилося в "Луческу себе вичерпав" (де були б ви, якби не Луческу?) – і шоком для фанатів донеччан. Що ж, така він людина, яка бажає працювати, незважаючи ні на що. Шахтар – особливий випадок? Про його роботу в Галатасараї я розповідав окремо:
І відразу після феноменального успіху з цим клубом він безпосередньо (!) пішов у Бешикташ. Після такого, я б сказав, будь-які українські розбірки, в яких фанатів ще й виховувати доводиться, підстьобувати, щоб вони ходили на стадіон, здадуться дитячим садком. І навіть на батьківщині Мірча одного разу не побоявся гніву фанатів: після Реджани очолив бухарестський Рапід, один із найпринциповіших суперників рідного Динамо.
Кажуть, що Мона Ліза сама вирішує, кому подобатися, а кому ні. Луческу, заслуживши серйозний статус ще 50 років тому, а 20-30 перетворивши його на культовий, теж міг собі дозволити ставитися до локальних розбірок спокійно. Він, якого з такою любов'ю згадують Хаджі та Пірло (і навіть Роналдо називає його другом), може не переживати про коло спілкування.
Працюючи в Україні, Мірча неодноразово консультував турецькі клуби перед матчем із нашими. З одного боку, прикро – а з іншого, показник статусу. Чи до багатьох тренерів турки зверталися так, через роки?
Остання справа Мірчі
Напевно, якраз збірна і була останнім місцем, до якого "Містер" міг ставитися як до чогось більшого, ніж до просто роботи. Євро у Луческу-тренера вже було, ЧС у Луческу-гравця – теж, ЧС у Луческу-тренера – ні. Перший чемпіонат світу для країни в XXI столітті міг би стати розкішним фіналом феноменальної кар'єри, але вийшло інакше.
Після програшу туркам (!) у плейоф у легенди не витримало серце. Луческу під час роботи в Україні багато разів порівнювали з Лобановським – тепер приводів буде ще більше...
Найдурніше, що можна говорити і писати зараз: це звинувачення, що метр себе не шкодував. По-перше, Мірча нескінченну кількість разів показав, що досить розумний, щоб не потребувати непрошених порад. А по-друге, ми всі мали нескінченну кількість приводів зрозуміти, що робота і була для нього життям.
Чого вчить нас доля Луческу? Мабуть, того, що ніколи не варто зупинятися на досягнутому. Що ні титули, ні ляпаси в минулому не повинні ставати приводом зупинятися в сьогоденні. Що іноді навіть на трьох роботах одночасно можна залишатися актуальним. Що майже в 60 років можна стати справжнім месією для великої команди, а в 75 – розкритися по-новому для команди легендарної. Як би банально це не звучало, виправдання – доля слабких, а сильні шукають можливості.
Спочивайте з миром, Мірча Луческу.