Бельгійський гігант на розведеному молоці: Ромелу Лукаку, якого ви не знали
Ромелу Лукаку – рекордсмен і головна загроза збірної Бельгії. А ще – мільйонер і просто успішна людина, чиє життя визначив талант до футболу.
Чемпіон розповідає про шлях бомбардира, якого сьогодні слід остерігатися збірній України.
***
"Одним із найважливіших людей в моєму житті був дідусь, мамин тато. Він жив у Конго, і якось я зателефонував йому. Я похвалився, що забив за Льєрс 76 голів в 76 матчах і мене помітили великі команди. Мені було 12.
Зазвичай дідусь любив слухати про футбол, але цього разу повів себе дивно. Він перепитав мене: "Ром, це все добре, але ти можеш зробити мені послугу?"
Я відповів, що так, звісно. А він сказав: "Ти можеш подбати про мою дочку, будь ласка?"
Мене це збило з пантелику. Про маму?!
Я сказав, що у нас все добре, але він наполягав: "Ні, ти пообіцяй мені. Просто доглядай за моєю дочкою. Дбай про неї. Добре?"
Я йому це пообіцяв, і він заспокоївся.
А вже за 5 днів дідусь помер. Тоді я й зрозумів, що він мав на увазі".
***
Ромелу не судилося побачити дідуся вживу – з Бельгії до Конго і далеко, і дорого.
Надто дорого за мірками його сім'ї.
Адольфіна й Роже Лукаку переїхали з Кіншаси до Антверпена у 1990-му. За рік в них народився Ромелу, далі – Джордан. Батько тоді ще грав футбол і заробляв добрі гроші у Серені й Беєрсхоті.
Місцеві пригадують, що Роже Лукаку був машиною із забивання голів головою – за те й викликали до збірної Заїру.
На жаль, без освіти й добрих радників він не зберіг зароблене, а вклав у якусь аферу, прогорів, і жителі Вінтема, де сім'я отримала соціальне житло, були змушені допомагати хлопцям – ввічливим, спокійним і... великим.
У це важко повірити, але 9-річний Ромелу вже носив взуття 42-го розміру.
"Їм доводилося нелегко, – каже директор вінтемської школи Іво Марнеф. – Ми допомагали, чим могли. Коли Ромелу став часто спізнюватися на шкільний автобус, я дав йому свій велосипед".
Тут же, у Вінтемі, його найкращий друг Вінні Франс пригадує, як вони познайомилися:
"Я постукав у його двері в перший день навчання і сказав: "Давай пограємо футбол", і ми робили це кожен день – я, він і його брат Джордан. Ром тоді вже був великим, але не мав м'язів, просто був високий і дуже швидкий. Та він і мухи ніколи не скривдив.
До мене додому він заходив без стуку, моя мама була йому як друга мама. Ми були єдиними дітьми в класі, які виконували домашнє завдання, бо інакше вона нас з дому не випускала. Мама розуміла, що їм важко, намагалась допомогти".
***
Вже в 1999-му батько відвіз Ромелу до його першого клубу – в сусіднє містечко Рупель Бом.
Там це й досі подія, яку радо пригадують усі, хто її бачив бодай краєм ока.
9-річний Лукаку забив за рік 176 голів у команді U11, шокувавши тренера Ервані Воскі та його дружину Інгрід, яка досі пригадує один епізод:
"Наш син Нільс грав у захисті, а Ромелу біг від центру поля. Забрати м'яч Нільс не міг, тож просто вчепився Рому за футболку, але той біг далі, не помічаючи його, аж поки Нільс не розтиснув пальці. Ромелу забив гол, а суддя сказав йому: "Я не свиснув, бо знав, що буде!"
Воскі хитає головою – каже, на кожних змаганнях до нього підходили незадоволені батьки, які не вірили, що Ромелу лише 9:
"Він носив з собою ідентифікаційний код на всі змагання, а я повторював кожному: він народився в Бельгії, його вік не обговорюється".
Ну, а потім одного дня Ромелу не з'явився.
Виявилось, що й Роже зламалася машина, і оскільки нова була не по кишені, то довелося синам тренуватися у меншому Вінтемі, куди ходили пішки.
***
"Я пам'ятаю точний момент, коли зрозумів, що ми знищені. Я все ще бачу маму біля холодильника і її вираз обличчя.
Я прийшов додому пообідати під час перерви в школі. В мами завжди було одне й те саме – хліб і молоко. Це все, що ми могли собі дозволити. Але цього разу вона щось змішувала з ним і трясла. Ви розумієте? А я одразу зрозумів. Вона мішала воду з молоком. У нас більше не було грошей навіть на їжу.
Першим нам відрізали кабельне телебачення. Більше ніякого футболу. Потім відрізали електрику, її не було по 2-3 тижні. Я хотів прийняти ванну, але не було й гарячої води.
Ще мамі доводилося позичати хліб в пекарні. Там знали мене й Джордана, і давали нам в борг.
Але коли вона змішувала воду з молоком, я зрозумів, що це кінець. Я не сказав ні слова – збрехав, що пообідав. Але всередині щось ніби клацнуло. Я дав собі обіцянку і точно знав, що збираюсь робити".
***
Як часто буває, шлях нагору не обійшовся без долі везіння.
12-річний Лукаку феєрив у Вінтемі, коли сюди приїхав такий собі Марк ван Хойміссен і задивився на його гру.
До футболу Марк відношення не мав, але у нього тут жила подруга, а в тієї був брат Дірк Гізелінкс, що працював на Льєрс. Йому-то несподіваний скаут і зателефонував.
"На тренуваннях ми знімали йому ліву бутсу, щоб він більше налягав на праву ногу. А ще якось ми мали їхати на турнір до Франції, але в Ромелу порвалися бутси. Я купив йому нові за свої гроші – і він став там найкращим гравцем", – пишався тренер Вінтема Стів де Б'юсе.
Авжеж, він розумів, що Ромелу піде набагато вище.
У Льєрсі той в перший же рік забив 76 голів. Гізелінкс каже – команда грала максимально просто:
"Усі за лінією м'яча, аби розчистити для Ромелу поле і не заважати".
Коли ж у 2006-му Льєрс вляпався в скандал із договірними матчами, Дірк перебрався до престижнішого Андерлехта, не забувши прихопити з собою Ромелу та його брата – двох найкращих гравців академії.
На тому їхнє дитинство й закінчилось. Братам зняли квартиру в Моленбеку – мігрантському районі з поганою славою через ісламських радикалів.
"Це в Андерлехті ми почали розвивати технічну сторону Рома. Йому довелося звикати до гри в команді, що багато володіє м'ячем. Звикати приймати м'яч в штрафному, а не бігти з ним через усе поле. На той момент ми думали, що його найбільшими чеснотами є швидкість і гольовий інстинкт. Але скоро зрозуміли, що це був голод", – каже техдир академії Андерлехта Жан Кіндерманс.
***
"А знаєте, що смішно? Я пропустив 10 років футбольної Ліги чемпіонів. Ми не могли собі дозволити кабельне ТБ. Коли я приходив до школи, там всі говорили про фінал ЛЧ, гол Зідана, а я поняття не мав, що сталося.
Я спитав у батька: "А коли я зможу грати футбол професійно?"
Він відповів: "У 16".
І я сказав: "Добре, тоді я гратиму в 16".
Це тому кожна моя гра була для мене фіналом. Коли я грав у парку – це був фінал. Коли я грав у перерві в школі – це фінал. Я серйозно – завжди грав з усієї сили. Я не бавився, у мене не було PlayStation. На полі я намагався вбити кожного суперника.
Я хотів стати найкращим в історії Бельгії через багато речей. Через щурів, що бігали по хаті. Через Лігу чемпіонів, яку не бачив. Через те, як на мене дивилися інші батьки".
***
Забивши 121 гол у 88 матчах за молодіжні команди Андерлехта, Лукаку заслужив професійний контракт прямо на своє 16-річчя.
На той момент про Ромелу вже знала Європа; Transfermarkt оцінював його в 10 млн євро.
"Він підписав свій перший контракт у моєму офісі, навіть його не читаючи. Я просто перегортав сторінки, щоб він ставив підпис. Ромелу не цікавився тим, скільки він заробляє. Він хотів впоратися швидко, бо ось-ось мало початися тренування", – сміється Кіндерманс.
Не подумайте зайвого – вони не обманювали хлопця. Навпаки, в Андерлехті побачили у Ромелу свій шанс і ставилися гарно.
Вже восени 2008-го Лукаку забив за команду U19 аж 25 голів, вигравши парі у тренера, який виконав усі умови – прибрав мікроавтобус і напік команді млинців.
Ну, а дорослий футбол для Ромелу почався в травні 2009-го, коли його викликали з відпустки на фінал чемпіонату зі Стандардом.
"Я пам’ятаю день його дебюту за Андерлехт, – каже Вінні Франс. – Я постукав у двері, і його мати сказала, що у нього матч. Він був у першій команді, і вони грали за титул. Мене це більше схвилювало, ніж його. Я знав, що це була його мрія".
Ромелу тоді взяв 36-й номер, бо 3+6 = 9.
І він таки дебютував – у 16 років та 11 днів вийшов на заміну на 63-й хвилині. Андерлехт це не врятувало, бо Стандард із Вітселем, Мбокані й Дефуром був об'єктивно кращим, але в історію Лукаку все одно увійшов – як наймолодший гравець бельгійської ліги.
***
"Я пам'ятаю, як ми вийшли з автобуса, і кожен гравець був у крутому костюмі. Крім мене. Я вийшов у жахливому спортивному костюмі, і всі камери направили мені в обличчя. До роздягальні було метрів триста. Коли я дійшов, у мене вже було штук 25 SMS. Мої друзі сходили з розуму.
"Брат, ти що будеш грати? Ти там?!"
Я прочитав усі, але відповів лише Вінні: "Брате, я не знаю, чи гратиму, але ти про всяк випадок не вимикай телевізор". І хоча того дня ми програли фінал, я почувався, ніби в раю.
Я виконав обіцянку, яку дав мамі й дідусю.
Це був момент, коли я зрозумів, що надалі все у нас буде добре.
***
Зрештою, так воно й сталося.
За наступні два сезони Лукаку забив 41 гол в 98 матчах за Андерлехт, після чого за 15 млн євро переїхав до Челсі.
У Брюсселі не жаліють – навпаки, Кіндерманс каже, що з Ромелу почалися великі зміни:
"Він став поштовхом для нашої молодіжної програми "Purple Talents". Ми почали її у 2008-му, коли батько Ромелу, Роже, заявив, що може забрати сина до Лілля, де професійніший центр підготовки. Purple Talents дозволила хлопцям ходити до школи у нас і перейти з 4 тренувань на тиждень до 7. Ми вважаємо, що зараз стали одним із найкращих клубів для розвитку молоді в Європі, і Ромелу був першим, хто зробив нам таку рекламу".
Незабутні емоції Лукаку подарував і Франсу – нині охоронцю в Британській школі в Брюсселі. Завдяки дружбі з Ромелу той познайомився з Погба, Ібакою та іншими зірками.
Нільс Воскі вже розповів, як його тягнув полем Лукаку, сотням дітей – він став вчителем.
Тим часом Джордан Лукаку в тіні брата доріс до збірної та Лаціо, але швидко згас і зараз без клубу.
Ну, а про Ромелу ви, певно, і так все знаєте.
Жива легенда у Бельгії, якщо коротко. Його 86 голів за збірну – це вдвічі більше, ніж в будь-кого іншого. У 31 рік він тягне до титулу Наполі, де забиває і асистує з однаковою частотою. З віком у нього відкрився новий талант.
Лукаку давно не спілкується з батьком, відколи той зрадив матері. У нього своя сім'я, двоє дітей, і 60% кожної зарплати він кладе в банк – не забув дитячі злидні.
Ну, і решту теж не забув – Адольфіна, судячи з фото, цвіте й пахне.
"Мені дуже, дуже хотілося б, щоб мій дідусь був поруч і став свідком цього.
Я вже не кажу про Прем'єр-лігу, Манчестер Юнайтед, Лігу чемпіонів, чемпіонати світу. Я не це маю на увазі. Я просто хотів би, щоб він був поруч, аби побачити, яке життя ми маємо зараз. Я хотів би, щоб я міг ще раз поговорити з ним по телефону, і міг сказати йому:
"Бачиш? Я ж казав. Твоя донька в порядку. Більше ніяких щурів у квартирі. Ніхто більше не спить на підлозі. Нема більше стресу. Зараз у нас все добре".