Від покера за збірну Німеччини до смерті в Аушвіці: забута трагедія Юліуса Гірша
Сьогодні, 27 січня, світ відзначає День пам'яті жертв Голокосту – великого геноциду євреїв, що не обійшов стороною і футбол.
Десятки, якщо не сотні гравців та тренерів зникли назавжди у концтаборах та гетто по всій Європі – і чому?
Та лише тому, що євреї.
Жодного іншого звинувачення не було.
Чемпіон розповідає про одного з найвідоміших гравців, кого спіткала страшна доля – зірку Бундестім Юліуса Гірша.
***
"Доля ваша впритул – так би мовити – нависла над вашими головами!" – кричав маннівський Вчитель Гнус.
То було 1 травня 1910 року, півфінал чемпіонату Німеччини, і Карлсруе грав дербі проти Фенікса.
Це диво, що там виявилась відеокамера.
В ту пору футбол на континенті зачинався, за нього не платили грошей, а якість гри жахала. Здоровенні чоловіки бігли туди, де м'яч – без схем і часто поняття, що робити далі.
Юліусу на тих кадрах 18 років. На ньому явно завелика форма, і за м'ячем він біг, трохи згорбившись, зате найшвидше.
І Карлсруе переміг 2:1.
Того сезону вони стали чемпіонами Німеччини, і атакувальне тріо у складі Гірша, Готфріда Фукса та Фріца Фердерера прославилося на всю країну.
Які ж різні вони були! Фукс – син дуже багатого єврея, власника деревообробної фабрики. Фердерер – німець із робітників.
Ну, а Гірші – середній клас; юдеї-крамарі, що продавали текстиль і капелюшки.
***
"Тут я вирішую, хто єврей, а хто ні!" – бургомістр Відня Карл Люгер якось висловив пануючу думку про народ Мойсея.
Так, їх терпіли заради вигоди.
Тому-то майстерних Фукса й Гірша у 1911-му навіть викликали до збірної НІмеччини, де Юліус оформив покер у нічиї з Нідерландами 5:5.
Ба більше, Гірша ще й відпустили до Стокгольма на Олімпіаду-1912 прямо з гренадерського полку, де він проходив службу. На той момент це було найвище визнання спортивних заслуг.
Кайзер хотів перемог, та футболісти підвели – програли Угорщині та Австрії, розгромивши тільки Росію 16:0.
Фукс тоді забив 10 разів – рекорд ОІ.
Гірш же у листі радів знайомству з фанами із Амстердама:
"Моє найбільше враження – запрошення від друзів з Голландії. Вони хочуть мене бачити. Виявляється, вони не забули мій гарний матч у Зволле!"
Він мав право почуватися зіркою – в ту пору за нього змагалися найкращі клуби Німеччини, і як тільки Юліус підписався у баварському Фюрті, той став чемпіоном.
Гаврила Принцип і його теракт перекреслили усе.
Адольф Гітлер потім звинувачував євреїв у тому, що не воювали? Але це нагла брехня. Уся сім'я Гіршів пройшла окопи. Один загинув; четверо отримали Залізні хрести за відвагу, і серед них Юліус, що завершив бійню в званні фельдфебеля.
Він одружився з християнкою Гелен Гаузер, народив дітей, повернувся до футболу.
Коли ж зав'язав у 1925-му, то зосередився на сімейному тканинному бізнесі, а по вихідних тренував у Карлсруе молодь.
Юліус вважав себе німцем і жив, як німець.
Але от біда – Німеччина все менше бачила у ньому свого.
***
"Я помітив, що тільки дурні люди прагнуть, аби всі навколо були однаковими", – констатував Януш Корчак.
І раптом Гірш виявив, що "дурнів" навколо нього ціле море.
Наприклад, шефи 14 топклубів півдня Німеччини, що 9 квітня 1933-го випустили спільну заяву:
"Нижчепідписані клуби із задоволенням і остаточно надають себе в розпорядження національного уряду для участі в зусиллях у сфері фізичної підготовки та готові докласти всіх зусиль для співпраці. В інтересах цієї співпраці вони готові вплинути на будь-які наслідки, зокрема щодо питання виключення євреїв зі спортивних клубів".
Був серед підписантів і Карлсруе, якому Гірш віддав 31 рік.
Його брат Макс пригадував, що Юліуса це знищило; він замкнувся в собі.
У відчаї Гірш тоді написав до клубу відкритого листа, у якому в деталях розповів про бойовий шлях своєї родини:
"Відданість німецьких євреїв очевидна як у способі мислення, так і доведена їхніми вчинками та пролитою ними кров'ю!"
Ясна річ, ніхто це не читав.
Натомість натовп зачитувався агітками нацистів, що обвішали майно євреїв антисемітськими плакатами і чатували перед дверима, не дозволяючи зайти в їхні магазини й кафе.
За таких умов у їхньої з братом фірми не було шансів, і до кінця 1933-го вони збанкрутіли.
Їм би за океан їхати, але грошей не вистачало.
Гірші пішли найманими працівниками туди, де ще брали євреїв – клерками, чорноробами, комівояжерами.
Аж у 1938-му Юліус назбирав досить, щоб поїхати до Парижа, де мешкала його сестра Роза. Він шукав роботу по фаху. Цілих 2 місяці Гірш майже не їв – лише ходив містом і просився хоч кудись, та ніхто не найняв єврея-ткача.
Коли залишилися останні пару марок, він купив квиток назад до Карлсруе.
Він знав, що це кінець.
А вже на вокзалі почув про Кришталеву ніч – це нацисти вбили сотні євреїв та відправили до концтаборів десятки тисяч нібито як кару за розстріл у Парижі барона фон Рата.
***
"Якщо один християнин робить погано, він один за це несе відповідальність, а якщо погано робить один єврей – за нього відповідають всі євреї", – підмітила Анна Франк.
Рідня чекала Гірша місяць, та він не з'являвся.
Аж у грудні 1938-го Гелен написали, що її чоловік у французькій психлікарні. Від страху за сім'ю і перенапруження він втратив пам'ять і бродив босим по коліях.
Гелен поїхала і забрала його додому, витримавши осуд цілого кварталу.
Якби ні... вже у 1939-му всіх психічно хворих регіону звезли разом і вбили у газових камерах Центру евтаназії Графенек.
Гіршу тоді пощастило – під опікою Гелен, сина Гайнольда й доньки Естер він швидко приходив до тями. У 1940-му Юліус вже працював у гетто.
"Мій батько ніколи не думав, що німці зможуть щось з ним зробити. Він не міг уявити, що вони вб'ють солдата і футболіста збірної. Він був пов'язаний з Німеччиною, він був пронімцем, як і його брат. Для нього було так принизливо виконувати примусові роботи. Він був хорошою людиною, завжди таким розуміючим", – зітхала Естер.
Їй було майже 15, тож вона бачила усе.
Бачила перші потяги до Аушвіца, що прибули в 1940-му. У тих списках Гіршів ще не було, бо вони вважалися "мішлінгами", "напівкровками" завдяки Гелен.
Бачила, як начальник пошти Карлсруе, ризикуючи життям, пропонував вивезти Юліуса до Швейцарії, проте марно чекав цілу годину – той відмовився кинути сім'ю.
Бачила, як у 1942-му батьки домовилися фіктивно розлучитися, аби відтермінувати концтабір для своїх дітей.
Поставивши підпис під розлученням, Юліус свідомо прирік себе, аби вони мали шанс – нехай і під прізвищем Гаузер.
***
"Німецькі євреї анітрохи не були схожі на геббельсівський портрет. Жодної організованості та згуртованості – їх поєднувало лише генеалогічне нещастя народитися євреями. Їх звинувачували у змові та агресії, а вони були не здатні навіть на колективний захист", – констатував Бен Елтон.
Ім'я Гірша з'явилося в списках на Аушвіц одразу після "розлучення" – на початку 1943-го.
Оскільки Гелен була на роботі, то в останню путь батька провела донька:
"Це один з найгірших моїх спогадів. Це був чудовий, ясний день; досі я не розумію, як могло світити сонце. Ми не хотіли вірити, що більше ніколи його не побачимо".
Юліус ще зміг відправити їм листівку з Дортмунда – мовляв, усе добре, я живий.
Ну, а більше нічого не було.
Потім, після війни, слідчі не знайшли його імені серед в'язнів Аушвіца. Виходить, Гірш або помер дорогою, або був вбитий одразу по прибуттю як непридатний до роботи. Таких вистачало, і їм усім вписали як дату смерті 8 травня 1945-го.
Саме її ви побачите на кенотафі Гірша, адже й могили у нього теж нема.
Зате – і це подвиг! – лишилися нащадки.
Трюк Юліуса спрацював – його дітей нацисти вкинули до останнього потяга, що їхав з Карлсруе 14 лютого 1945-го, але не до Аушвіца, як "чистокровних", а до Терезієнштадта у Чехословаччині, де під час війни вбили "лише" 30,000 в'язнів. Зрештою вони пробули там 3 місяці – і їх визволила Червона армія.
Так само у Терезієнштадті пережив війну і його брат Макс – його дивом не встигли відправили до печі.
Попри зусилля нацистів, не всіх євреїв вбили.
Гелен Гаузер вже у ФРН повернула прізвище Гірш собі та їхнім дітям.
Готфрід Фукс, коли впала Франція, чкурнув до Іспанії, а звідти аж до Канади, де змінив ім'я на Годфрі Фокса і ніколи не повертався.
Мабуть, йому не хотілося бачити таких, як Фріц Фердерер – третій з чудової атаки Карлсруе, що у війну вступив до партії і тренував футбольну команду Дивізії СС "Мертва Голова". Сумарно його "підопічні" були відповідальні за вбивства 56,000 чоловік у Бухенвальді.
***
"Одного страшного дня – одного з багатьох страшних днів – хлопчик був присутній при тому, як вішали іншу дитину, – як він пише, з обличчям сумного ангела. І ось хтось позаду простогнав: "Де ж бог? Де він?" І голос усередині мене відповів: "Та ось він – його повісили на цій шибениці!" – пригадував Елі Візель.
У перші десятиліття ФРН Юліуса Гірша замовчували, як і Голокост загалом – зрозуміло, чому.
Це ж не Гітлер бив у лавці вітрину; не він чіпляв жовті зірки на одяг; не він керував потягами, що везли мільйони людей на смерть.
Ні!
Усі найдикіші злочини епохи нацизму скоїли найзвичайніші німці. І що вони мали сказати про це своїм дітям? Чим виправдатися?
Візель правий: "Протилежність любові – не ненависть, а байдужість".
Лише у 1990-х, коли покоління змінилися і підросли справді невинні, у Естер Гірш взяли перші інтерв'ю, де вона розповіла про батька та їхню біду. Невдовзі про це випустили і пару книг.
У 1998-му рідна школа назвала іменем Юліуса спортзал.
У 2005-му Німецький футбольний союз (DFB) ввів премію Гірша, яку відтоді вручають за "гідність та протистояння расизму у футболі".
"Юліус Гірш був національним героєм, але до нього поставилися як до комахи", – сказав тодішній президент DFB Тео Цванцігер. "Ми хочемо спокутувати своє минуле, а не просто замовчувати його".
Ну, а зараз, у 2025-му, біля стадіону Карлсруе, що виступає в аматорських лігах Німеччини, вулиця Гірша починається на площі Фукса – так, як і мало бути від самого початку.
Історія, що не кажіть, завжди розбирається, хто справді гідний, а кому – на смітник.
Прикро тільки, що здебільшого це стається занадто пізно.
