Найхимерніший учасник єврокубків: Райо прогнав Зозулю, грає на розвалюсі, а його президент ненавидить фанатів
Сьогодні Райо Вальєкано треба не програти білоруському Німану – і він виступить у груповому раунді Ліги конференцій.
За попередні 100 років існування клуб іспанських комуністів, анархістів та мігрантів грав у єврокубках лише раз, тож це більше, ніж матч – це історична віха, і "Естадіо Вальєкас" наб'ється під зав'язку, хоча це й небезпечно.
Чемпіон розповідає про найдивнішого учасника єврокубків, який з року в рік не живе, а виживає.
***
Неможливо отак взяти й пояснити, що таке Райо Вальєкано.
Одне ясно – це більше, ніж футбольний клуб.
"Я не люблю футбол. Мені подобається лише Райо і той факт, що я є його вболівальницею. Коли я вперше прийшла на стадіон, я не знала, що таке форвард, а що – офсайд. Але я вже тоді жила Райо", – каже 72-річна акціонерка клубу Нарсіса Грао Ібаньєс.
Приблизно те саме повторять усі 229 тисяч мешканців цієї околиці Мадрида – місця, де від початку ХХ століття селилися насамперед чорнороби.
В часи Громадянської вони воювали за Республіку проти Франко, а після поразки були чи не єдиним місцем в Мадриді, який радо приймав мігрантів з Латинської Америки й Африки.
У Вальєкасі не буває расизму, фашизму і просто націоналізму.
Вальєкас – це ліві.
Футбольний же клуб Райо Вальєкано – це їхній символ та опора, без якого вони не уявляють свого життя.
***
А ось це їхня арена, "Естадіо Вальєкас".
Збудували її у 1976-му, і стільців тут 14 тисяч, однак це не просто – стадіон аварійний, і треба мати відвагу підходити до стіни, що затягнута банером ще від пандемії.
"Широкі тріщини в нижній частині трибун, оголена арматура, фундамент просідає, перил майже нема, місцями бетон відколюється, а на кухні, що не працює 4 роки, валяється гнила їжа", – так описали арену мадридські чиновники у звіті за березень 2024-го.
Відтоді вони виділили 2 млн євро на ремонт, але вони скоро закінчились.
НАБУ на них нема.
Якщо ж серйозно, то стан арени є великим болем для району, який застряг в минулому і лише безсило ненавидить президента клубу Рауля Мартіна Пресу.
А ось і він – людина, яка придбала контрольний пакет акцій у 2012-му за символічні 900 євро та обіцянку віддати накопичені клубом 60 млн боргу.
Преса так і зробив, але футбол ніколи не був його пристрастю – він бізнесмен. На поруйнованому "Вальєкасі" заробляти неможливо, тож Рауль звернувся до влади Мадриду, аби викупити кусок землі деінде і за власні кошти побудувати там новий, клубний стадіон на 30-40 тисяч місць.
Нинішній "Вальєкас" належить місту; клуб його лише орендує, тож нащо вкладатися?
"Я вже 80 разів казав, що нам треба нова арена. Це треба для виживання організації. Нинішня ситуація нестійка. Ми розпродуємо усі квитки на кожну гру і не маємо можливості розвиватися. Матчі на межі зриву через ситуацію зі стіною. Це жах", – повторює президент.
Але місцевим начхати на бізнес. Вони вимагають реконструювати стару арену, яку називають серцем району.
"Якщо нас змусять піти, Вальєкас згорить", – погрожують ультрас команди Буканерос, що мають лиху славу.
Більш помірковані уболівальники роблять живі ланцюги навколо "Вальєкаса", організовують мітинги, пишуть петиції.
Пресу це розізлило ще багато років тому, і відтоді між ними йде війна. Уболівальники зубами вчепилися у символ, що розвалюється, а президент і копійки не вкладає в ремонт. За його логікою чим гірше – тим краще.
***
Ла Ліга підтверджує – на рахунках Райо 20 млн євро; клуб фінансово здоровий.
Преса, однак, всі гроші витрачає лише на першу команду. Жодних інвестицій в інфраструктуру, дитячий або жіночий футбол.
Ба більше, жіночий Райо, що був серед найкращих у Іспанії на початку ХХ століття, просто розігнали – і зараз ентузіастки намагаються врятувати бренд у 3-му дивізіоні.
"Нам просто прийшли і повідомили, що грошей нема ні на що. Ні на кого з нас", – бідкається Аніта Бланко.
І ще президент дуже мстивий.
Райо – єдиний клуб в Іспанії, що не продає квитки онлайн спеціально, щоб фани стояли у довжелезній черзі з ночі.
Перед вирішальним матчем останнього туру проти Мальорки у травні Преса навіть дав наказ співробітникам не повідомляти, коли відкриють каси – і через це "Раїстас" стояли і чекали по кілька днів.
"Це президент наказав нам нічого не говорити. Люди стояли втомлені й розлючені, шукали відповіді. Могло статися щось погане. Але йому байдуже", – на правах анонімності заявив El Confidencial один з директорів.
Якщо війна – то усі засобі хороші.
Наприклад, Преса зблизився з ультраправою партією Vox, чий лідер Сантьяго Абаскаль почав з'являтися на трибунах разом з ним.
З тієї ж опери й трансфер Романа Зозулі в 2017-му, якого просто не мало відбутися. Преса свідомо кинув українця на амбразуру, щоб познущатися з фанатів-ліваків. На жаль, агент Зозулі не розумів контексту – і тим зіпсував йому сезон.
***
Вальєкас-бо неможливо переконати чи задобрити. Його люди живуть цінностями середини ХХ століття – і пишаються цим.
У Європі є схожі історії у Санкт-Паулі та паризькому Ред Стар, але тут все масштабніше.
"Я живу тут, відколи мені виповнилося 9 місяців. Вальєкас є Вальєкас. Тут є те, чого не знайдеш ніде – єдність. Ми всі з робітничого класу. Хтось живе трохи краще, хтось гірше, але не дуже. Ми дотримуємось лівих поглядів. І кожен тут допомагає, чим може", – каже Нарсіса.
У Райо аж сім благодійних вболівальницьких організацій, або ж 1200 власників абонементів, які займаються соціальною роботою на волонтерських засадах. Вони збирають їжу пенсіонерам, іграшки дітям. У 2014-му якось прямо на трибунах зібрали понад 30,000 євро для 85-річної Кармен Аюсо, яку банк виселив з квартири після того, як її син захворів і перестав сплачувати кредит.
У Вальєкасі не буває сумного Різдва у притулках для бездомних – про це теж дбають самі мешканці.
Нарешті, капітан команди Оскар Трехо тут дивиться матчі у кафе з дружиною та дітьми поруч із простими уболівальниками. Вони як одна сім'я – команда і її фани.
"Наш район – не просто ще один робітничий район Мадрида. Його вирізняє його ідентичність, що будувалася поколіннями, і присутня в колективній уяві мешканців. Перенести стадіон зі старого місця – означає вирвати нашу ДНК", – говориться в заяві Буканерос, яких Преса не раз виганяв з трибун.
Разом з тим, саме вони, а не президент "Блискавок", уосооблюють цей клуб і район.
***
А футбол...
Ну так, Райо за нормальних умов не мав би навіть боротися за потрапляння в єврокубки, але ж ви пам'ятаєте про стан Ла Ліги?
До всього, Преса все ще хороший менеджер.
Це він, наприклад, дав шанс Андоні Іраолі – тому-самому, що виховав Забарного, Гейсена та Керкеза у Борнмуті. Саме баск повернув Райо до еліти в 2021-му.
Нинішній тренер "Блискавок" Іньїго Перес – теж баск і, по суті, учень Іраоли, що був у нього помічником. Унікальний персонаж для сучасного футболу – він завершує пресконференції віршами Антоніо Мачадо, які декламує по пам'яті, а в автобусі читає Бьон-Чуль Хана.
"Він прагне тиснути високо, пресингувати у високому темпі і нічого не упускає з виду. З Іраолою ще можна було якось заощадити сили, а з Пересом – ні", – каже джерело у роздягальні Райо.
Також в умовах безгрошів'я Преса зробив правильну ставку на ветеранистих бійців – і Райо отримав вигоду від найстаршого складу в минулій Прімері (29,8 року).
Популярний аргентинець Аугусто Баталья на воротах врятував чимало очок. Альваро Гарсія та Ісі Паласон – ще недавно завсідники нижчих ліг – роблять погоду попереду. Флоріан Лежен – не лише стовп захисту, а й один з найсильніших дальніх ударів Іспанії.
Колись давно цього француза підписав Манчестер Сіті, але два розриви хрестів означали також хрест на його сподіваннях досягти вершин.
"Тут життя вражає. Атмосфера, близькість з людьми... Тут усі тобі допомагають і ніхто не засвистує. Ніколи. Це вселяє величезну впевненість. Я знаю, що суперники не люблять приїздити на "Вальєкас", і мені це подобається", – ділиться Лежен.
Ось як він забиває, коли в ударі.
І хоча в тому останньому турі з Мальоркою в ударі не був жоден з "Раїстас", Осасуна теж не перемогла в паралельному матчі – і так вони здобули своє місце в Лізі конференцій.
***
Із сезону-2000/01 тут не було подібного, тож святкував Вальєкас довго.
"Давним-давно я пообіцяв сину, що коли Райо вийде в Європу, я звожу його за свій рахунок", – сміється 62-річний Хосе Вара; член клубу з 2003-го.
Поруч з ним п'ють пиво його 29-річний син Маріо та 32-річний племінник Рафааель. Усі троє одягнуті в футболки Райо.
До речі, ви ж їх бачили? Біла тканина з червоною смугою, що ніби її перекреслює. Ще у 1920-х, коли клуб тільки-но заснувала донья Пруденсія та її сини, форма Райо була чисто білою. Червону смугу додали згодом – аби відрізнятися від елітарного Реала.
Із опортуністичних міркувань Преса іноді заговорює про повернення до білої форми. Він добре знає, чим роздратувати цю публіку.
Вже понад 10 років президент Райо приїздить на матчі на автомобілі, сидить у ВІП-ложі, а після гри сідає в ту ж машину і їде геть. Пішки районом він не ходить з 2014-го – мабуть, тоді це востаннє було для нього безпечно.
Один бог знає, нащо йому цей ворожий клуб і його люди; нащо дарувати їм свято у вигляді євроосені?
Так-то відповідей нема.
Мабуть, Вальєкас – те місце, де сенс висловити загалом складно. Його тут лише відчувають і ним живуть.
Химерне це виходить життя. Прекрасне й потворне, шляхетне й огидне, успішне й злиденне бродять районом рука в руці, безкінечно посилюючи відчуття, що світ неоднозначний, і судити його нерозумно.
Ніде більше такого не знайдеш, може, й в цілій Європі – лише тут, де чужі діти допомагають старим по господарству в тіні портрета вбивці й гвалтівника Че Гевари.